Як висловився видатний літературознавець Сергій Єфремов (1876-1939), «думи дають чудові ілюстрації до писаної історії народу, показуючи, якими очима він сам дивився на ту чи іншу подію...», а великий український мовознавець Павло Житецький (1836-1911) уточнював: «Віршова форма думи знаходиться у повній відповідності з її внутрішньою будовою, яка виражається самою її назвою... У думі передається продумане оповідання про подію, тому поетична мова думи вимагає такого вірша, який би, безумовно, належав думці, який би відгукнувся на всі її найменші вимоги».

Уперше термін «дума» згадано в хроніці 1587 року польського історика Станіслава Сарницького (1532-1597). Термін суто народний, бо утворений від слів «думка», «думати». У цьому ж значенні його використав декабрист Кіндрат Рилєєв (1795-1826), чиє дитинство минуло в Україні. Власну поетичну книжку він назвав «Думи», а в передмові до неї пояснив, що в думах український народ увіковічнив подвиги своїх героїв. Фольклорист, перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804-1873), друг Тараса Шевченка, усе життя захоплювався думами та історичними піснями, збирав їх, а слово «думи» на позначення жанру українського фольклору активно вживав у своїх наукових працях ще з 1827 року. М. Максимович став першим дослідником українських дум, адже взяв до уваги їхній розповідний характер, указав на вільний віршовий розмір та дієслівне римування. Найдавнішим записом думи вважають запис «Думи про козака Голоту», датований 1684 роком. Цей фольклорний твір виявив у 20-х роках XX століття в давньому рукописному збірнику академік Михайло Возняк (1881-1954). Дев’ять українських народних дум від двох бандуристів записав і опублікував у 1819 році син грузинського князя, український та російський збирач фольклорних творів, зокрема дум, близький знайомий Т. Шевченка Микола Цертелєв (1790-1869).

У думах епічна розповідь чергується з ліричними відступами, суто пісенними уривками, що й зумовило виконання дум речитативом, коли під акомпанемент кобзи, бандури чи ліри окремі рядки народний співець декламував, промовляв, а інші - проспівував. Думи як великі сюжетні пісенно-розповідні твори виникли в XV—XVI століттях, у час героїчної боротьби козаків із численними ворогами, що посягали на волю України, тому можуть вважатися сторінками історії, поданої в художній інтерпретації безіменних авторів. З цього приводу Михайло Стельмах зазначив: «Українські думи є не тільки художнім літописом минулих віків, - вони й зараз силою людяності і поезії виховують в нас любов до рідної країни, ненависть до всякого гніту і поневолення».

За розміром дума, як правило, більша за історичну пісню, хоч має з нею спільні риси. У багатьох думах розповідається про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників (думи про напади на Україну турків і татар, про мужніх захисників рідної землі, про перебування полонених у турецькій неволі, боротьбу козаків з польською шляхтою). У цих творах оспівуються народні герої (Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Іван Богун), керівники повстань, схвалюються сильна воля, мужність, рішучість тих героїв, які вистояли чи ціною свого життя врятували інших, а також осуджуються негідні вчинки тих, хто став зрадником чи боягузом. У соціально-побутових та родинно-побутових думах, як і в народних піснях такої тематики, порушуються морально-етичні проблеми.

Українські думи виховували народ у дусі волелюбності, патріотизму, звитяги. Прихід до села або міста народного співця завжди ставав великим святом: і молоді, і старі, покинувши всі справи, збігалися послухати в його виконанні народні шедеври. Та співці не просто виконували думи про січі й поєдинки, про неволю і втечу з каторги. Вони намагалися прищепити юнакам, дівчатам і навіть малим дітям думку, що й у найскладнішій ситуації ніхто не має права втрачати віри в Бога, забувати батьківську науку, материнську ласку, бо як тільки знехтує цими цінностями, буде покараний Всевишнім і відторгнутий громадою.

Тарас Шевченко свою першу книгу назвав «Кобзар», у геніального українського поета є кілька віршів, які починаються словами «Думи мої». На матеріалі народних дум художники Сергій Васильківський, Іван Їжакевич, Михайло Дерегус намалювали прекрасні картини. Максим Рильський є автором лібрето до опери композитора Володимира Золотарьова, створеної за мотивами народної думи «Хвесько Ганжа Андибер». На основі фольклорного матеріалу, запозиченого з дум, українські класики створювали власні художні твори: Тарас Шевченко написав поему «Сліпий» («Невольник»), Михайло Старицький - драму «Маруся Богуславка», а Ліна Костенко - «Думу про братів неазовських».

Виконавцями народних дум часто ставали колишні козаки, які роками тяжко страждали в неволі, були веслярами на воєнних турецьких кораблях, осліпли самі або яких позбавили зору за спробу втечі. Як свідчать історичні факти, запорожці здійснили декілька успішних морських походів у Туреччину, мореплавцями були неперевершеними, а їхній кошовий Петро Сагайдачний для турків став уособленням геніального воєначальника. Успіхи морських походів запорожців пояснювалися ще й тим, що турецькі громіздкі кораблі були видні здалеку, а маленькі козацькі чайки помітити серед хвиль ворогам було дуже важко.

Народні легенди й турецькі історики розповідають про те, що підопічні Петра Сагайдачного вщент знищили дві турецькі пристані й вивернулися від погоні, яка наздогнала козаків біля гирла Дунаю. У 1616 році Сагайдачний із запорозькими козаками спалив найбільший невільницький ринок у Кафі в Криму й визволив сотні бранців з України. Неодноразово з ватагою січових козаків допливав до турецьких берегів і спалював ворожі фортеці козацький ватажок Іван Підкова. У 1615 році чотири тисячі запорожців на вісімдесяти чайках раптово з’явилися в передмісті турецької столиці, а 29 липня 1696 року козаки захопили турецьку фортецю Азов. Закономірно, що полонених запорожців на невільницьких ринках переважно продавали для роботи веслярами на галерах1 чи каторгах2, адже українці були витривалими, фізично здоровими, іноді до турецької неволі вже брали участь у морських походах і мали хороші практичні навички. В українських народних легендах про Марусю Богуславку згадується, що вона визволила 711 козаків, яких її чоловік - паша3, турецький воєначальник і вельможа, роками скуповував на невільницьких ринках саме для найтяжчої роботи на турецькому флоті.

1 Галера - дерев'яний низькобортовий гребний воєнний корабель з одним рядом весел і двома-трьома мачтами.