Тарас Шевченко (1814—1861)
- 4-01-2023, 16:27
- 247
8 Клас , Українська література 8 клас Слоньовська (повторне видання) 2022
Тарас Шевченко
(1814—1861)
Про життя Тараса Шевченка вже знаєте чимало. Вам не важко пригадати, що він народився в сім’ї кріпаків 9 березня (25 лютого - за старим стилем), рано залишився круглим сиротою, а підлітком змушений був виконувати повинності козачка в пана Енгельгардта. Оскільки поручик1 гвардії Павло Енгельгардт як військова людина і як ад’ютант2 військового губернатора отримав призначення на службу в місто Вільно (тепер - Вільнюс), то серед інших слуг забрав із собою на чужину й Тараса. На той час пан Енгельгардт уже знав про Тарасові здібності до малювання, мріяв про власного художника, тому не примушував Шевченка виконувати тяжку роботу й віддав його вчитися до відомого польського живописця Яна Рустема (1761-1835). Та навчання довелося перервати, бо в Польщі вибухнуло повстання, і російський офіцер, а з ним - і його кріпаки поспішно повернулися до Петербурга. У російській столиці Енгельгардт також подбав про продовження Тарасової малярської освіти і віддав його в науку до художника Василя Ширяева. До своїх учнів відомий майстер пензля ставився строго й корисливо, тож юному Шевченкові доводилося виконувати малярські роботи в Олександринському та Михайлівському театрах, що, безперечно, як художникові молодому митцеві йшло тільки на користь, а також фарбувати звичайнісінькі паркани, що викликало справедливе обурення.
1 Поручик - офіцерське звання; молодший офіцер.
2 Ад'ютант - військовослужбовець, що перебуває при командирі для виконання його особистих завдань.
Долею юного таланта зацікавилися відомі в Петербурзі митці й доклали багато зусиль, щоб викупити Тараса з неволі. Та оскільки пан Енгельгардт вимагав за Шевченка аж 2500 карбованців й художники не змогли зібрати такої великої суми, було вирішено частину грошей заробити, розігравши в лотерею картину відомого живописця. Один із найталановитіших тогочасних художників Карл Брюллов (1799-1852) для цього намалював портрет російського поета Василя Жуковського (1783-1852), особистого придворного вихователя царського престолонаслідника - царевича Олександра. Портрет придбали цариця та її старші діти - Олександр і Марія, виклавши за картину тисячу карбованців.
«На 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки - під рабовласницьким наглядом, 10 каторжних років солдатчини - під наглядом фельдфебеля1, 4 останніх роки - на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі - учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі».
Євген Сверстюк
1 Фельдфебель - військовий чин, те саме, що старший сержант зараз. Як відомо, чин фельдфебеля мав Микола І, щоб показати своє прихильне ставлення до нижчих чинів в армії.
22 квітня 1838 року Шевченко отримав жадану волю. Позбувшись ганебного статусу кріпака, Тарас Григорович узявся здобувати освіту в Академії мистецтв, куди його зарахували вільним слухачем. Спілкування з непересічними митцями, цікаві лекції, воля, справжні фарби й пензлі, можливість займатися улюбленою справою сприяли внутрішньому й зовнішньому переродженню Шевченка. Він наче аж квапився жити, відчуваючи, що для творчості йому відведено Богом мало часу.
Проте несподівано навіть для себе самого Тарас відчув, що його дедалі більше приваблюють не фарби й полотно, а поетичне слово. Юнак натхненно писав вірші, при цьому добре усвідомлюючи, що ні багатства, ні слави вони йому не принесуть. Швидше, навпаки, повністю поламають кар’єру художника й завдадуть чимало клопотів, адже пізніше зробив такий запис у щоденнику: «І що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Я займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу...». У 1840 році в Петербурзі вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка «Кобзар», у якій було вісім творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Уже в назвах цих віршів яскраво виявилося велике зацікавлення Шевченком козацькою старовиною, видатними постатями української історії. Ще не стихли схвальні відгуки критики на «Кобзар», як побачила світ поема «Гайдамаки». І знову - успіх, несподівана й велика слава, справжнє визнання.
Творчість рідною мовою тільки поглибила Шевченкову ностальгію2 за рідним краєм. Улітку 1843 року на короткий час поет приїхав в Україну, якої не бачив майже п’ятнадцять років. Враження від страшних картин несправедливості й гніту в рідному краю виявилися жахливими: «Скрізь був і скрізь плакав». Спостережливий і вразливий, Тарас Григорович не міг не розуміти, що Україна стогне в ярмі панщини, руйнуються й навіки зникають останні сліди козацької вольниці. Повернувшись до Петербурга, поет аналізує побачене, шукаючи причин такого занепаду козацького краю. Тарасів гострий розум, інтуїція й любов до рідного народу скеровують його думки в правильне русло: винуватцями є російські царі й самодержавна політика! Звісно, так думати небезпечно, це вже крамола3. Ще небезпечніше виносити подібні думки на папір, відверто оприлюднювати свої враження у віршах. Шевченко це добре знав і все-таки відмовитися від найвищого призначення - будителя й пророка рідного народу - не зміг.
2 Ностальгія - болісна, тяжка туга за Батьківщиною, за минулим, пережитим.
3 Крамола - бунт, заколот; антидержавні погляди, висловлення.
Навесні 1845 року Тарас Григорович знову прибув на споконвічні українські терени. Як художник, він задумав створити альбом «Живописна Україна», тож змальовував уцілілі історичні й архітектурні пам’ятки, а ще натхненно займався літературною творчістю. Настає зоряний час у житті Шевченка-поета - період «трьох літ» (1845-1847). До Петербурга митець уже повертатися не хоче. Він планує влаштуватися на роботу викладачем образотворчого мистецтва в Київському університеті. В Україні Кобзаря величають і сприймають як генія. Водночас Шевченко підтримує приязні стосунки з відомими українцями - письменником Пантелеймоном Кулішем (1819-1897), письменником та істориком Миколою Костомаровим (1817-1885). Безперечно, Шевченко був утаємничений, що в його найкращого приятеля, молодого науковця Миколи Костомарова збирається українська патріотично налаштована молодь, яка обговорює скасування остогидлої кріпаччини, але й припустити не міг, що через це разом із друзями опиниться за тюремними ґратами.
«Він ніде не зігрівав місця. Від дяка утік. В учителя не затримався. В козачках не засидівся. В Академії мистецтв не прижився. В Україні не влаштувався. В солдатчині не пристосувався. І взагалі, на землі довго не забарився».
Євген Сверстюк
Шевченка заарештували на Дніпрі, коли він поспішав на весілля до М. Костомарова, у якого мав бути старшим боярином. Митець спробував викинути у воду рукописи поетичних творів, але жандарм помітив це й долучив крамольні віршовані рядки до кримінальної справи про таємну організацію «Кирило-Мефодіївське братство»1. Усіх учасників організації, і насамперед Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша й Тараса Шевченка, було відправлено в Петербург, де у квітні-травні 1847 року тривало слідство. Ув’язнений Тарас Григорович на допитах тримався гідно, захищав побратимів, не заперечував своєї любові до України та поетизації доби козаччини у власній творчості.
1 Кирило-Мефодіївське братство (1845-1847) - політична організація, що спиралася на традиції українського визвольного та автономістського руху.
У Петропавловській фортеці Тарас Шевченко не припиняв писати вірші. Тут народився цикл «В казематі2», який Кобзар записав на аркуші тонкого паперу й зумів надійно заховати, а на засланні переписав тюремні вірші у свою першу «захалявну» «Малу книжку». Народжені в часи допитів і слідства оптимістичні Шевченкові вірші однозначно свідчать, що поет виявився готовим до найважчих випробувань і не збирався зрікатися таких ідеалів, як Бог, Народ і Україна. Та понад усе добірка казематних поезій не просто життєствердна, а й високохудожня. Недарма Іван Франко називав твори цього циклу «перлинами найчистішої поезії».
2 Каземат - одиночна камера для ув'язнення; підземелля тюрми, в'язниця; оборонна споруда, збудована на землі або під землею.
Суд над молодими українськими інтелігентами був жорстокий, а присуд - нещадним. Найбільша кара чекала Тараса Шевченка як автора поеми «Сон» з неприхованим висміюванням представників царської династії і критикою самодержавної політики. Поета відправляли в Орські степи солдатом «до вислуги», тобто до отримання найнижчого офіцерського чину, але оскільки такого звання Шевченкові уряд ніколи б не присвоїв, нібито недовічне судове покарання насправді означало солдатчину до скону. Цар Микола І на тексті вироку власноручно заборонив Шевченкові не тільки писати, а й малювати. Для талановитої людини така заборона означала втрату таланту. Тож не дивно, що Тарас Григорович так схарактеризував винесене йому покарання: «Трибунал1 під приводом самого сатани не спромігся б виректи такого холодного нелюдського присуду». За вісім днів, насмерть загнавши одного поштового коня, царські посіпаки доставили Тараса Шевченка з Петербурга до Оренбурга, подолавши страшну, як на ті часи, відстань - 2110 верст2. Ще 265 верст з Оренбурга в Орськ ув’язнений долав п’ять днів.
1 Трибунал - суд; переважно це слово вживають у сполученні з прикметником «військовий».
2 Верста - міра довжини, що в царській Росії становила 1,06 км.
Тарас Шевченко. Автопортрет (1847)
Почалися безконечно довгі десять років страшної неволі й солдатської муштри. Хоча російські офіцери знали, хто такий Т. Шевченко, і дехто з них намагався полегшити його заслання, далеко від України Кобзареві жилося надзвичайно важко. Царський уряд пильно відслідковував, хто робив спроби листування з опальним поетом, жандарми залякували справжніх друзів Шевченка. Княжні Варварі Рєпніній навіть заявили, що її примусово пострижуть у монахині, якщо обізветься до ув’язненого ще хоч одним словом. Коли ж оренбурзьке військове начальство наважувалося подавати кандидатуру Тараса Григоровича на присвоєння найнижчого офіцерського звання, з Петербурга завжди приходила відмова. Невизначеність терміну заслання, огидна солдатська муштра, несприятливий клімат степу й пустелі підривали здоров’я поета.
Після смерті царя Миколи І питання звільнення Тараса Шевченка й повернення в сприятливе для життя і творчості середовище не одразу вирішилося. Тільки після багатьох митарств уже звільненому, але ще не зрівняному в правах із пересічними громадянами поетові з 1858 року дозволили проживати в Петербурзі. Академія мистецтв виділила Шевченкові дві кімнатки, де він із запалом узявся виготовляти гравюри. Ніби надолужуючи втрачене, натхненно готував нове видання «Кобзаря», укладав «Буквар» для дорослих неграмотних земляків. І в останні роки життя геній знову мав величезну популярність і шану не тільки серед освічених людей російської столиці. Українська нація збагнула велич Шевченка, який говорив з Божої волі.
«Він немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює весь новітній розвиток української літератури».
Іван Франко
Хвороби докучали Шевченкові, граверне мистецтво випарами кислот підточувало хворі легені й серце. Але найбільше добивало Тараса Григоровича те, що царський указ про ліквідацію кріпацтва Олександр II ніяк не оприлюднював, а Україна стогнала в ярмі панщини. Навіть рясні привітання з днем народження не тішили поета. Усіх гостей він зустрічав неодмінним запитанням: чи надрукували вже в газетах царський маніфест про скасування панщини?
Помер Тарас Григорович 10 березня (26 лютого - за старим стилем) 1861 року на сходах власної майстерні. Сучасний український поет Віталій Коротич зумів передати цю подію від імені Кобзаря, вивівши надзвичайно цікавий образ рольового ліричного героя:
Я - Шевченко.
Я вмер.
Я лежу на порозі майстерні,
І у мене в очах
Застигають блакитні вогні.
Я замовкнув сьогодні навік -
Академік із черні, -
І уперше в житті
Стало дуже спокійно мені.
Не заб’є мене цар,
На фельдфебеля рисами схожий.
Не скарає фельдфебель,
Подібний лицем до царів.
В каземати, у карцер
Ніхто заточити не зможе.
У реєстрах солдатських
Закреслять ім’я писарі.
В потаємних архівах
Убік відкладуть мою справу,
І мене відспівають
Серйозні кудлаті попи.
На могилі моїй
Проростуть ще не бачені трави
Та предивні квітки,
Де нектар солоніший ропи.
Я поет.
Я - Шевченко.
Є пісня у серці моєму.
Недоспівана пісня,
Що ляже у інші серця,
Що на гімни обернеться,
Стане рядками в поеми,
Що ніколи не згине,
Ніколи не дійде кінця.
Поховали Кобзаря на Смоленському кладовищі в Петербурзі, проте друзі зробили все, щоб уже у квітні отримати дозвіл на перевезення тіла Шевченка в Україну, і наприкінці травня прах великого поета рушив у рідний край. До кордону з Україною домовину везли залізницею. Коли почалася споконвічна українська земля, Пантелеймон Куліш покрив труну козацькою китайкою, люди взяли домовину на плечі й, заспівавши «Козака несуть і коня ведуть», рушили до Києва.
Домовина Т. Шевченка біля церкви Різдва Христового в м. Києві. 7 травня 1861 р.
«Не ідеалізуймо й не обожнюймо Шевченка. Але пам’ятаймо, що він - душа нашого народу. Ті, хто обминав його, втрачали себе і не залишали після себе навіть перегною "на нашій не своїй землі”. Ті, хто приймав його заповіт любові й безоглядної боротьби до останку, ті стали сіллю землі, живим утіленням національної честі, гідності, громадянської совісті... Ціле століття над Дніпровими кручами лунає "Заповіт”, і в ньому різні покоління висловлюють своє. Але навіть тоді, коли його просто записали на плівку - він залишався клекотом одвічного джерела».
Євген Сверстюк
Спочатку планували поховати українського національного генія на Аскольдовій горі, однак, щоб якнайточніше виконати його заповіт, обрали місцем поховання Кобзаря Чернечу гору в Каневі.
Зараз могила Тараса Шевченка - одна з найбільших українських святинь, її щороку відвідують тисячі українців з усього світу. Російський письменник Микола Чернишевський (1828-1889), який дуже високо оцінював Тараса Шевченка, наголошував, що мистецтво водночас і відтворює дійсність, і виносить їй вирок, а історія тільки збирає факти й повчає ними, і саме завдяки Кобзареві українці не сто років, а вічно розмовлятимуть рідною мовою на берегах Дніпра. Шевченків суд над злом і кривдою триває. Його геніальні твори стали дороговказом для українців доби сучасної та слугуватимуть поколінням майбутнім.
«Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».
Олесь Гончар
Інші народи також надзвичайно цінують Тараса Шевченка. Твори Кобзаря перекладено майже всіма мовами світу, а загалом в Україні та за її межами нашому поетові поставлено 1200 пам’ятників.
Діалог із текстом
- 1. Пригадайте і скажіть, чому дитинство Тараса Шевченка було тяжким і нещасливим.
- 2. З якою метою пан Енгельгардт вирішив зробити з юного Шевченка власного художника? У яких визнаних митців пензля вчився Т. Шевченко в містах Вільно та Петербург? Чи влаштовував Тараса такий спосіб навчання?
- 3. Яким чином петербурзькі художники вирішили визволити талановитого юнака з кріпацтва? Чому довелося розігрувати картину Карла Брюллова в лотерею?
- 4. Сучасна українська дослідниця творчості Кобзаря Оксана Забужко підкреслює: «Шевченка викупили, але не купили». Як ви думаєте, що саме вона має на увазі?
- 5. Чому, навчаючись в Академії мистецтв, Тарас Григорович усе частіше вкладав розум і душу в написання віршів, хоч мав би присвятити себе живопису?
- 6. Які книги молодого Т. Шевченка вийшли друком у Петербурзі й одразу ж принесли їхньому авторові велику славу?
- 7. Про що свідчили назви поезій, які ввійшли до першого Шевченкового «Кобзаря»? Які з цих віршів ви вже вивчали на уроках української літератури?
- 8. Коли відбувся перший приїзд Шевченка в Україну? Як ви розумієте його висновок про цю поїздку: «Скрізь був і скрізь плакав»? Яких висновків дійшов поет після поїздки? Які думки почали тривожити Тарасове серце? Чому вони вважалися крамольними?
- 9. З якою метою Тарас Григорович відвідав Україну вдруге? Чи планував Т. Шевченко повертатися до Петербурга? Чому? З ким із молодих українських інтелігентів він заприятелював під час свого другого приїзду в Україну?
- 10. Який альбом вирішив створити Тарас Григорович? На чому саме наголошувала назва цього альбому?
- 11. Чому думки Пантелеймона Куліша й Миколи Костомарова про щасливу й вільну Україну були близькими Шевченковій мрії про майбутнє рідного краю?
- 12. Коли й де заарештували Тараса Григоровича російські жандарми? Чи передбачав поет, що покарати його можуть насамперед за літературну творчість? На основі яких фактів ви зробили такий висновок? Як поводився поет на допитах у Петербурзі?
- 13. Коли і де народився Шевченків поетичний цикл «В казематі»? Яку оцінку віршам цього циклу дав Іван Франко?
- 14. Де саме відбував заслання Кобзар? Скільки років воно тривало?
- 15. Як цар Микола І ускладнив становище митця під час заслання? Що саме про це сказав Т. Шевченко?
- 16. Чому ніхто з друзів нічим суттєво не міг полегшити тяжку долю Шевченка на засланні?
- 17. Коли Тарас Григорович повернувся з Орських степів до Петербурга? Чим займався в останні роки свого життя?
- 18. Що стало причиною передчасної смерті Т. Шевченка? Де поховали його в Петербурзі й чому друзі одразу ж почали клопотатися про перепоховання праху поета? Чому це стало великою подією для всіх свідомих українців?
- 19. Чи доводилося вам особисто відвідувати могилу Т. Шевченка в Каневі? Якщо так, то яке ваше враження від цього священного місця?
Діалоги текстів
1. Уважно прочитайте і прокоментуйте уривок зі статті Івана Франка «Присвята», пригадавши відповідні факти з життя і творчості Т. Шевченка.
Іван Франко
ПРИСВЯТА
Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.
2. Які слова Івана Франка вам найбільше запали в душу й чому?
Чому стаття Івана Франка називається «Присвята»? Яку ній висловився Іван Якович про Шевченкову долю і його безсмертя у віках? Прочитайте відповідні рядки вголос і прокоментуйте їхній зміст.
Мистецькі діалоги
1. Уважно розгляньте автопортрет Т. Шевченка (с. 57). Які риси обличчя свідчать про красу й великий розум цієї людини?
2. Прочитайте вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» (з циклу «В казематі») й порівняйте його з ілюстрацією до цієї поезії сучасного українського художника Івана Марчука, який своїм картинам переважно назви не дає. Що спільного, а в чому суттєва відмінність між змістом словесного й малярського малюнка? З якої причини навіть за явних ознак бідування господарів, чиє житло змалював художник в оточенні рясно розквітлого вишневого саду, картина Івана Марчука несе красу і впевненість у доброму завтрашньому дні для України?
3. Розгляньте ще одну картину Івана Марчука, на якій художник зобразив поета в оточенні власних літературних героїв.
Іван Марчук. Картини малярського циклу «Шевченкіана»
Якими словами Тараса Шевченка ви можете передати враження Кобзаря від становища земляків під час його першої подорожі Україною?
4. Роздивіться світлину, зроблену під час перепоховання Кобзаря (с. 59). Що ви можете сказати про людей біля домовини Т. Шевченка, їхній настрій, належність до різних соціальних груп, віку? Пригадайте слова П. Куліша над труною Тараса Григоровича в Петербурзі: «Нема з нас нікого, достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому й відкрилася». Чи відбиває світлина розуміння українцями цих слів?
5. Перед вами - ескіз вітража, створеного відомими українськими художниками Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко в 1964 році для Київського університету. Вітраж було знищено напередодні презентації за вказівкою київських чиновників. Як ви думаєте, що саме налякало їх у цій геніальній роботі: гнівний Тарас Шевченко й заплакана Україна-мати на його грудях, слова поета про рабів, розміщені над центральним зображенням, а отже, натяк на безправність українського народу в часи СРСР, високо піднята книжка в лівій руці поета, як неодмінне торжество розуму й світла, домінування жовто-синьої гами на той час забороненого національного українського прапора на бічних картинах?
Опанас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Зубченко. Шевченко. Мати (1964)
У Т. Шевченка є два вірші з однаковими назвами «Думи мої, думи мої...» різних років написання: 1840 та 1847. Перший з них увійшов у знакове для всієї України видання «Кобзаря» 1840 року, але водночас цю поезію Тарас Григорович опублікував й у так званому чигиринському «Кобзарі» та «Гайдамаках» (1841). Інша поезія «Думи мої, думи мої...» вже датується 1847 роком і має суттєво нове звучання, хоча обидва однойменні вірші виявилися програмними для різних періодів творчості Т. Шевченка. Та якщо в першому молодий Шевченко давав настанову своїм думам «іти в Україну», бо пророчо передбачав, що тільки там вони зможуть знайти «щиру правду, / А ще, може, й славу», то вірш «Думи мої, думи мої...» 1847 року поповнив собою рукописну «Більшу захалявну книжку» на засланні. У цій поезії автор виразно декларує творче кредо зрілого й незламного поета, який гірко тужить за далекою Україною і спрагло чекає моментів натхнення, коли тільки поетична творчість (думи) здатна його бодай на кілька хвилин поєднати з рідним краєм і народом.
* * *
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Прилітайте, сизокрилі
Мої голуб’ята,
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти
З киргизами убогими.
Вони вже убогі,
Уже голі... Та на волі
Ще моляться Богу.
Прилітайте ж, мої любі,
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.
(1847)
Діалог із текстом
- 1. Яким настроєм огорнута ця поезія?
- 2. Як поет характеризує корінне населення Оренбуржжя? Чому в його уяві місцеве населення - киргизи - вже голі, босі, але ще бодай на волі моляться своєму Богу?
- 3. Чи можна в цих словах помітити авторський болючий натяк на жорстку колоніальну політику Росії стосовно України?
- 4. Чому поет називає власні вірші «своїми дітками» й плаче разом з ними?
Діалоги текстів
1. Євген Сверстюк у книзі «Шевченко і час» про дві іпостасі долі Кобзаря писав так: «Доля ж особиста не покидала Шевченка за життя, не покидала й по смерті. Тільки вона двоїлася в очах на високу і земну. З високою було все гаразд. За два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником, стає одразу визнаним поетом... Наступних сім років... сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком зрозуміти... Раптовий грім і каміння - це теж закономірність на високій дорозі. Шевченко, принаймні, знав.., за віщо йому та каторга. Не покидала його висока доля і на засланні, і після повернення: вона тримала його на вершині болю і страждань. А земна доля від того, звичайно, терпить - "болить і плаче, і не спить". Земна доля тісно пов'язана з долею рідної землі. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини", - писав Шевченко в "Автобіографії"... Тут і історичний спадок народженого в неволі, і культурна спадщина народу невизнаного... Але кожне покоління шукатиме живих джерел слідами Шевченковими. І все це теж доля».
Зіставте думку літературознавця з тим, про що веде мову сам Т. Шевченко, коли пророкує власній творчості велике майбутнє. Порівняйте розуміння долі мистецького твору його автором і розуміння Шевченкової життєвої долі та долі геніїв узагалі Євгеном Сверстюком.
Мистецькі діалоги
1. Уважно роздивіться репродукцію картини Тараса Шевченка «Байгуші» («Жебраченята»). Чому, на вашу думку, позаду цих убогих малят Шевченко змалював себе самого? Проведіть паралель між Тарасовими думами-дітьми й цими реальними нащадками казахського народу.
Тарас Шевченко. «Байгуші» («Жебраченята») (1853)
2. Розгляньте й опишіть репродукцію картини українського художника Михайла Дерегуса «Малий Тарас слухає Кобзаря». Як ви гадаєте, чи вплинули дитячі враження на те, що першу збірку Т. Шевченко назвав «Кобзарем», а в багатьох віршах ключовим словом є термін «думи»?
Михайло Дерегус. Малий Тарас слухає кобзаря (1957)
3. Розгляньте репродукції картин сучасного українського художника Олега Шупляка, на яких він змалював дитинство Тараса й події народного повстання, відображені Т. Шевченком у поемі «Гайдамаки». Як ви оцінюєте особливості цих картин, що мають, за словами О. Шупляка, подвійний зміст? Яким чином присутній на них образ Т. Шевченка?
Олег Шупляк. Мені тринадцятий минало... (1992)
Олег Шупляк. Коліївщина (2011)
4. Розгляньте й опишіть репродукцію картини українського художника Опанаса Заливахи «Доля». Поясніть, що символізує годинник на цій картині, а що - зграя ворон.
Опанас Заливаха. Доля (1970)
Вірш «Ой три шляхи широкії» Т. Шевченко написав 1847 року в Петербурзі, коли разом із Миколою Костомаровим і Пантелеймоном Кулішем перебував під слідством за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Уперше поезія ввійшла до циклу «В казематі» й засвідчує особисті паралелі з долями поета і двох його друзів.
Навіть у неволі лірика Т. Шевченка була доволі різноманітною. Поета цікавили різні теми, в тому числі розроблені ним на фольклорному матеріалі про родинні трагедії. Мати, сестра й невістка в цій поезії показані страдницями, які глибоко переживають втрату сина, брата, чоловіка. «Ой три шляхи широкії» - один із найбільш емоційних віршів Кобзаря не тільки про суто чоловічі життєві випробування, а й про тяжке жіноче горе.
* * *
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший -
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена -
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
Діалог із текстом
- 1. Які народнопісенні елементи наявні в цьому вірші? З якою метою їх використовує автор?
- 2. Події у творі відбуваються в козацькі часи, коли дорослі чоловіки зі зброєю в руках захищали рідний край від зовнішніх ворогів. Як ви думаєте, куди саме подалися три брати, хоч у вірші цього не вказано? Що з ними сталося?
- 3. Що символізують у фольклорі й вірші Т. Шевченка три ясени, три явори, тополя, калина?
- 4. Уявіть, як три брати приїжджають на Запорозьку Січ і стають прославленими в боях козаками. Придумайте й запишіть один-два епізоди з їхнього неспокійного воєнного життя й побуту. Прочитайте у класі свої творчі роботи. Спільно з учителем визначте кращі з них.
- 5. Визначте тему та ідею вірша «Ой три шляхи широкії...».
- 6. Доведіть, що авторська позиція в цьому вірші виражена через філософські мотиви.
Діалоги текстів
• Що спільного в цьому вірші Т. Шевченка з народними піснями про козака, який вирушає в далеку дорогу і розлучається з рідними?
Мистецькі діалоги
1. Проаналізуйте зміст картини Опанаса Заливахи «Козака несуть». Чому внизу картини художник змалював похоронну процесію, а вгорі - двох янголів, які несуть козака із заплющеними очима на небеса до Бога? Яку роль відіграють шабля, з якою козак нерозлучний навіть після смерті, і синьо-жовтий прапор між похоронною процесією та янголами з померлим?
Опанас Заливаха. Козака несуть (1966)
2. Розгляньте картину українського художника Опанаса Сластіона «Проводи на Січ». Що спільного між поезією Т. Шевченка й цим художнім полотном?
Опанас Сластіон. Проводи на Січ (1886)
3. Познайомтеся з проектом дуету «Сестри Тельнюк» «Наш Шевченко» й напишіть власну коротку рецензію (5-7 речень) на цю музичну композицію.
Лірика Тараса Шевченка
Лірична творчість Тараса Шевченка має особливе значення для українців. Наш геніальний Кобзар - поет глибоко народний. Його талант виростав на ниві фольклорних традицій і творчих набутків попередників. Літературознавці зазначають, що 14-складовий віршовий рядок (верс) зустрічається здавна в народних піснях, зокрема коломийках, а також у творчості попередників Тараса Григоровича - поетів-романтиків (Левка Боровиковського, Михайла Петренка). Тарас Шевченко трансформував коломийковий вірш, перетворивши дворядкову коломийкову строфу на чотирирядкову. У багатьох поезіях Кобзаря внаслідок розпаду 14-стопного рядка чергуються рядки 8-складові й 6-складові:
Було колись - в Україні 8 складів
Ревіли гармати; 6 складів
Було колись - запорожці 8 складів
Вміли панувати. 6 складів
Поет розширив і межі тематики української лірики: у його віршованих творах зазвучали громадянські, патріотичні й навіть філософські мотиви. Тож сучасні науковці аргументовано ведуть мову про шевченківський вірш.
Говорячи про лірику, неможливо оминути поняття ліричного героя, про що ми вже згадували раніше. У ліриці кожного поета можна виокремити сукупного ліричного героя, який у подібній іпостасі проявляється в багатьох творах, обстоюючи прогресивні погляди, активну життєву позицію. Що ж до ліричного героя Шевченка, то він віддзеркалює талант, авторську позицію, передану через почуття й відчування, а також емоції й силу уяви, адже, створюючи вірш, Кобзар не тільки використовує власні творчі здібності, а й застосовує цілий спектр душевних переживань. Це означає, що опосередковано через ліричну поезію автор змушує читачів або слухачів хвилюватися й переживати, перейматися становищем ліричного героя.
Філософська лірика - сукупна назва поезій, спрямованих на глибоке осмислення ліричним героєм світу й себе самого в ньому на основі життєвих обставин, досвіду, ідеалів, світоглядних позицій, а також обов’язкова оцінка ліричним героєм вічних і перехідних цінностей, особистісне ставлення до проблем добра і зла, красивого й потворного, вічного й минущого.
Лірика Тараса Шевченка - багатогранна. У «Кобзарі» є чудові зразки пейзажної («Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе», «Сонце заходить, гори чорніють»), інтимної («Мені тринадцятий минало», «Ликері»), громадянської («Якби ви знали, паничі», «Я не нездужаю, нівроку»), медитативної («Думи мої, думи мої», «В неволі тяжко, хоча й волі», «Не нарікаю я на Бога»), патріотичної («Сон» («Гори мої високії»), «За байраком байрак»), філософської («Мені однаково, чи буду», «О люди! люди небораки!») лірики. Іноді в одній і тій самій поезії є пейзажні, інтимні й патріотичні мотиви, як-от у вірші «Садок вишневий коло хати», що став символічним образом рідного краю.
Медитативна лірика (від латин. meditatio - роздум) - різновид поезій, що становлять своєрідну лірику думки. Це роздуми ліричного героя про пережите чи навіть передбачене автором як неминуче випробування морального характеру, філософські узагальнення про особисте життя, талант чи долю.
Діалог із текстом
- 1. Що ви довідалися про шевченківський вірш?
- 2. Яким є ліричний герой у віршах Т. Шевченка «Думи мої, думи мої»?
- 3. Доведіть, що в поезії «Ой три шляхи широкії» йдеться про ліричного оповідача й ліричних персонажів. Яких саме?
- 4. Які види лірики ви знаєте? Чому в одному вірші можуть бути різні мотиви? Доведіть наявність громадянських і патріотичних мотивів у медитативній поезії «Думи мої, думи мої».
У поезії «Мені однаково, чи буду» Тарас Шевченко зосереджується на дуже вагомому для його земляків-сучасників питанні майбутньої долі України.
Ця поезія спочатку існувала у «Великій захалявній книжці» Кобзаря. Уперше вірш був надрукований Пантелеймоном Кулішем у журналі «Мета» в 1863 році, а сам Тарас Шевченко переписав його у цикл «В казематі».
Це один із філософських високопоетичних творів Кобзаря. Ліричний герой твору передбачає своє близьке й далеке майбутнє. Отже, цілковито зливається з образом автора і вже не боїться жодних життєвих випробувань, але думки про майбутнє України й рідного народу як патріота й пасіонарія1 бентежать його душу. Потужно прописана в цій поезії національна ідея як її усвідомлював Т. Шевченко: не дати приспати ворогам український народ, не дозволити недругам посягнути на сокровенне - мову, душу нації, землю предків, історію.
1 Пасіонарій - людина з особливою енергетикою, рушій нації, жертовний безстрашний патріот вищого рівня.
Рідний край для поета - понад усе, славне козацьке минуле - запорука незалежності України в майбутньому, покоління нащадків - дієва сила в обстоюванні права свого народу на незалежність, будівники самостійної соборної України. Кобзар не оперує закликами чи полум’яним синівським освідченням у любові до рідного краю, як це характерно для патріотичних поезій, а по-філософськи підходить до питання, чи можлива Україна як держава взагалі й що для цього треба зробити.
* * *
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, не оплаканий своїми,
В неволі плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені...
Діалог із текстом
- 1. На думку літературознавців, вірш «Мені однаково...» - одна з найдовершеніших Шевченкових поезій із циклу «В казематі». Як ви думаєте, чому? Свою відповідь аргументуйте.
- 2. На основі тексту доведіть, що поезія містить найвищий прояв патріотизму. У чому він полягає?
- 3. Хто зображений в образі сина? Як ліричний герой поезії, що асоціюється із самим Т. Шевченком, ставиться до цього персонажа й чому не потребує від нього хвали й слави? Чого ж саме від сина, сукупного символічного образу наступних поколінь українців, вимагає поет?
- 4. Як ви думаєте, чи актуальна ця поезія Кобзаря для наших сучасників? У світлі яких політичних та історичних подій - особливо?
- 5. Вивчіть вірш «Мені однаково...» напам'ять.
- 6. Чи можна поезію «Мені однаково...» віднести до медитативної лірики?
Коментарі (0)