Войти
Закрыть

Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

8 Клас

Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я та прізвище Іван Карпович Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці (тепер с. Веселівка Кіровоградської області) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича — вихідця із здрібнілої дворянської родини, який викупив із кріпацтва свою майбутню дружину Євдокію Садовську. Ця родина дала Україні трьох братів, відомих під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський, і сестру Марію Садовську-Барілотті — усі вони стали відомими артистами «Тетру корифеїв1», про який ітиметься далі. Іван на відмінно закінчив Бобринецьке повітове училище. Коли в Бобринці почав працювати драматичний2 гурток, він почав його відвідувати й настільки захопився театральним мистецтвом, що якось подолав пішки 53 км до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку Полтавку» І. Котляревського й «Отелло» В. Шекспіра. Іван Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 р. в Берліні від невиліковної хвороби. Похований за його ж заповітом біля хутора Надія (нині Державний заповідник-музей І. Карпенка-Карого «Хутір Надія»). «ТЕАТР КОРИФЕЇВ» Історія українського професійного театру розпочалася 27 жовтня 1882 р., коли в Єлисаветграді М. Кропивницький поставив на сцені міського театру драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського. Розквіт театру пов’язаний з іменами І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецької, М. Кропивницького, М. Старицького й інших, хто був справжнім подвижником національного мистецтва. Згодом театр переїхав до Києва, звідси й почалася його нова історія....

Галина Кирпа (Народився 1950 р.)

8 Клас

Галина Миколаївна Кирпа народилася 1 січня 1950 р. в с. Любарці, що неподалік Києва. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Багато років працювала у видавничій і журналістській галузі. Відома передусім як автор поетичних творів для дітей, про що свідчать назви її книжок — «День народження грому», «Слон мандрує до мами». Крім того, Г. Кирпа написала кілька посібників з етики для учнів початкових класів. Між іншим, етичні й естетичні настанови звучать і в її поезіях. До речі... Розрізняйте слова етика й естетика. Етика — норми поведінки, сукупність моральних правил у суспільстві, а естетика — краса, художність чого-небудь....

Ігор Павлюк (Народився 1967 р.)

8 Клас

Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 р. в с. Ужові на Волині. Ігоря виховували дід і баба, бо мама померла після його народження. Школу закінчив із золотою медаллю, а потім — і факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Нині І. Павлюк живе в Києві, працює провідним науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Окремі його вірші вже стали піснями, а за деякими поетичними творами навіть створено театральні постановки. Яскраві художні образи — прикметна ознака його віршів. У поезії «Дівчинка» цих образів кілька, хоча у творі всього вісім рядків......

Анатолій Мойсієнко (Народився 1948 р.)

8 Клас

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 р. в с. Бурівці на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Нині професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджує мову, пише чудові поетичні твори. Особливості поетичних творів А. Мойсієнка якнайкраще характеризує літературознавець М. Жулинський: «Поезія митця відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображувальної, змістової, звукової цілісності художнього твору». І ці якості поета ви зможете виявити на прикладі одного вірша — «Жовтень жовті жолуді...»....

Іван Малкович (Народився 1961 р.)

8 Клас

Іван Антонович Малкович народився 10 травня 1961 р. у м. Нижнім Березові Івано-Франківської області. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища й філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. На Всеукраїнському семінарі молодих авторів дев’ятнадцятирічного І. Малковича було визнано найкращим поетом. Вихід його першої книжки гаряче вітала Л. Костенко. Іван Малкович заснував видавництво дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке нині асоціюється з красивими й цікавими книжками для тих, кому «від 2 до 102» (такий віковий читацький діапазон визначає видавець для своїх видань). Нині І. Малкович мешкає в Києві зі своєю родиною — дружиною й двома синами. Пише поезії, казки. ЯНГОЛ — НАШ ОБЕРІГ Згідно з християнським ученням, кожну людину протягом життя супроводжує янгол-охоронець. При цьому людина має право вибирати, як їй будувати своє життя: хтось іде легкими шляхами, а хтось торує важкі дороги. Ліричний герой балади І. Малковича «Із янголом на плечі», напевно, вибрав собі непростий шлях пошуків, коли доводиться долати різні перешкоди. Янгол ліричного героя ледь живий. А чи стане йому снаги пройти своє життя до кінця й донести свого охоронця на плечі, не розгубивши тією дорогою своїх чеснот? І ми віримо в перемогу добрих сил, приймаючи побажання з іншого вірша поета — «З нічних молитов»: «Хай кожен в цім світі спасеться»....

Василь Герасим’юк (Народився 1956 р.)

8 Клас

Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в м. Караганді (Казахстан), куди були вислані його батьки. Потім родина повернулася на батьківщину, у рідне с. Прокураву, що на Гуцульщині. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Працював редактором у провідних видавництвах, нині автор і ведучий радіо- та телепередач. Василь Герасим’юк — автор поетичних збірок «Смереки», «Потоки», «Космацький узір», «Кров і легіт». У його поезіях живе екзотика Карпат, його герої — національно свідомі особистості, які люблять і бережуть традиції та звичаї свого краю. ТАНЕЦЬ ІЗ ГЛИБИНИ ВІКІВ Одна з найколоритніших поезій В. Герасим’юка — вірш «Чоловічий танець». Він написаний у формі звертання до юнака, який повинен стати дорослим, відчути на собі вагу чоловічих обов’язків і відповідальності, силу побратимства й міцної чоловічої дружби. Із самого початку ми стаємо ніби учасниками аркана — гуцульського чоловічого танку, відчуваємо його енергетику, ніби відбувається ритуал посвячення....

Володимир Підпалий (1936—1973)

8 Клас

Володимир працював у тракторній бригаді, служив на флоті, а після демобілізації закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Упродовж подальшого життя був редактором у видавництвах. У царині художньої літератури прославився як поет. Помер В. Підпалий 1973 р. від невиліковної хвороби. Прочитавши подані нижче уривки з «Автобіографії» В. Підпалого, ви дізнаєтеся про дитинство поета. «У травні 1939 року в дитячих яслах, що містилися в обійсті тодішнього голови сільської ради, давали уколи. Загледівши небезпеку від жінки в білому халаті, я показав їй язика й заховався під ліжко, а коли вони полізли за мною (це було в кімнаті господаря), я направив на них важезного нагана, котрого надибав під подушкою. Був переполох, цукерки; нагана я віддав, за що відразу був покараний: окрім уколу, щеміли днів зо два вуха. Отож звідти ще виніс: змирення карається... На четвертому році життя батько дозволив мені посидіти на коні. Уже дорослим я кілька разів убивався з коней до смерті, але в серці разом із страхом падіння посилилася любов до гриви й вітру від швидкого галопу. Із тварин найбільше жалію собак і волів. Перших, що все розуміють, а сказати не вміють. Волів — що терплять, хоч могли б і не терпіти, — силу яку ж мають, але чого варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі»....

Василь Голобородько (Народився 1945 р.)

8 Клас

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 р. в с. Адріанополі Луганської області за місяць до закінчення Другої світової війни — найжорстокішої в історії людства. Поет пише: «Моє дитинство припало на післявоєнні роки, але запам’яталися не ті, найтяжчі, щонайближчі до закінчення війни, а ті, коли люди вже стали жити заможніше й з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нівечить образ гарного обличчя». «Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покутя1, я сипав із жмені пшеничне зерно й промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати. З радісним відчуттям виходив я з хати, обдарований кількома монетами грошей і жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував сусідів: і тітку, і дядька, і дітей їхніх. 1 Покуть, покуття — в українській селянській хаті — куток, розміщений по діагоналі від печі, і місце біля нього. Уже як ходив до школи (школа в нашому селі на той час була семирічною та українськомовною), то з однолітками ходив колядувати. Але вже так, ніби переступаючи межу забороненого, бо вже в школі обов’язково нагадають перед усіма учнями тих, хто ходив колядувати. Здається, недовго й протримався той давній звичай після нашого колядування. Умер той звичай...» Були часи, коли в Україні влада не поважала народних традицій і обрядів сивої давнини. Натомість поет зберігає їхню казковість і таємничість у своїй самобутній поезії, адже віками, з покоління в покоління, народ передавав свою історію й культуру через пісню, казку й обряд. Тому фольклорний струмінь у поезії В. Голобородька особливо відчутний. Прочитайте твори поета й насолодіться їхньою чистотою, образністю й мудрістю....

Володимир Сосюра (1898—1965)

8 Клас

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. в м. Дебальцевому Донецької області. Дитячі роки поета минули в с. Третя Рота, куди переїхали батьки. В автобіографічному романі «Третя Рота» В. Сосюра так описує родину: «...За походженням мати була сербкою, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає "слюсар”. Батько за походженням був французом — правильне прізвище "Соссюр”, навіть із приставкою "де”. Пономаренко Пантелеймон Кіндратович, який читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що моє правильне прізвище не "Соссюр”, а "Сюсюра” (і звідки він це взяв, бо в документах нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище "Сюсюра”). Але дід мій підписувався "Соссюр” і казав, що наше прізвище українізували писарі». Початкову освіту Володя здобув під опікою батька, який, будучи креслярем за фахом, працював і шахтарем, і писарем, і вчителем, й адвокатом. Після двокласної сільської школи юнак навчався в ремісничому училищі, а потім в агрономічній школі. Вищу освіту здобував на робітфаці Харківського інституту народної освіти. У романі «Третя Рота» він згадує цікавий випадок, який трапився під час навчання в цьому закладі. «І от я на третьому триместрі робітфаку ХІНО. До класу входить викладач української літератури Єрофеїв. Між іншим, тоді вийшла друком хрестоматія з української літератури, укладена професором Плеваком, й основники-студенти вивчали мене по всій Україні, а я вчився на робітфаці. Цікаво? Такі "казуси” могли бути тільки за диктатури пролетаріату. Єрофеїв почав за списком знайомитись із робітфаківцями. Коли він дійшов до мене й назвав моє прізвище, я підвівся....

Леся Українка (1871—1913)

8 Клас

Леся навчилася читати в чотири роки, а в п’ять — грала на фортепіано й навіть написала змістовного листа своєму дядькові Михайлу Драгоманову (відомий український учений і громадський діяч). У родині Косачів панувала повага до народних звичаїв і традицій. У сім’ї Леся була другою дитиною з шести. Старшим був брат Михайло, з яким вона була по-особливому дружною. Якось узимку разом із Михайлом вона пішла до річки Стир на свято Водохреща. Леся настільки захопилася побаченим, що навіть не помітила, як замочила ноги в крижаній воді. Після того вона почала тяжко хворіти. Спочатку батьки думали, що це звичайна застуда, проте згодом київський хірург поставив страшний діагноз — туберкульоз кісток (дівчинці в цей час ще не виповнилося й десяти років!). Потім патологічний процес поширився на легені й нирки. Тож із дитинства Леся відзначалася рішучим характером, засвоївши одне правило, яке впродовж життя її підтримувало: «Щоб не плакать, я сміялась». З 1882 р. постійним Лесиним місцем проживання стало с. Колодяжне. Саме тут, на Волині, серед розкішної й чарівної природи формувався стиль майбутньої поетеси. До речі, любов до природи стане провідним мотивом усієї її творчості. Через тяжку хворобу Леся до школи не ходила, а здобувала освіту самотужки, проявляючи феноменальні здібності. Попри постійні болі в кістках, вона й далі грала на фортепіано, малювала, знала майже всі європейські мови (понад десять!), а в дев’ятнадцятирічному віці для молодшої сестри написала книжку «Стародавня історія східних народів», яку вже після смерті поетеси було видано як підручник для національної школи....

Навігація