Легендарна співачка Маруся Чурай

Маруся Чурай (1625-1653) легендарна українська народна співачка й поетеса часів Хмельниччини. За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім'ї козацького сотника Гордія Чурая. Дівчина мала чудовий голос і сама складала пісні. Після смерті батька, якого стратили після поразки в битві під Кумейками 1637 р. проти гетьмана Потоцького, дівчина залишилася жити з матір'ю у Полтаві.

Малюнок Дяченко Ольги, учителя математики спеціальної школи «ШАНС»

У юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), з яким згодом таємно заручилася.

1648 року Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Проте коли Григорій Бобренко повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Скорившись волі матері, хлопець одружився з Галею Вишняк.

Маруся не витримала зради та вирішила отруїти себе зіллям, що таємно взяла у місцевої знахарки, але його ненароком випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було помилувано наказом Богдана Хмельницького, який привіз Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та Марусині пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але, повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у віці 28 років (за іншими даними — 1652 року у Полтаві від сухот). Проте залишилися в спадок нащадкам її безсмертні пісні — окраса українського народу.

Ще з часів Богдана Хмельницького й донині співають її пісні. Марусі Чурай приписують авторство таких перлин: «Віють вітри», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Сидить голуб на березі», «Засвіт встали козаченьки», «Котилися вози з гори», «Ішов милий горонькою» та ін. Її пісні найчастіше пов'язані з власним життям.

Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися,

Та за свого миленького

Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,

А сонця немає...

Мати сина в доріженьку

Сльозно проводжає:

«Іди, іди, мій синочку,

Та й не забувайся.

Через чотири неділеньки

Додому вертайся».

«Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось мій кінь вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку,

Як рідну дитину!

Прийми ж її, матусенько,

Бо всі в Божій волі!

Бо хто знає, чи жив вернусь,

Чи ляжу у полі?»

«Ой рада б я Марусеньку

За рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене,

Сину, шанувати?»

«Ой не плачте, не журітесь,

В тугу не вдавайтесь.

Заграв мій кінь вороненький,

Назад сподівайтесь!»

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі...

Запитання

1. Хто у пісні «Засвіт встали козаченьки» проводжає козака в похід:

• а) мати;
• б) Маруся;
• в) батько?

2. Про що говорять мати з сином перед походом?

3. Випиши пестливі слова з пісні.

Пестливий — який надає слову або висловлюванню емоційного забарвлення — відтінку ніжності, ласки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Пономаренко, Тороп (F70)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)