Т. Шевченко. Світлина. 1859 р.

1 серпня 1857 р. надійшов офіційний наказ про звільнення. Наступного дня Тарас Григорович залишив Новопетровське укріплення. Закінчилося десятирічне ув’язнення великого поета України.

Щоправда, довгождана воля виявилася «волею на прив’язі». Півроку поет мусив жити в Нижньому Новгороді, почуваючи себе в’язнем: йому заборонили в’їзд до обох столиць. На щастя, йому зустрілися в цьому місті й добрі люди і з тамтешніх українців, і з росіян, що допомагали й грошима, і словом розради.

Т. Шевченко пише листи давнім побратимам, просить приїхати до нього. На прохання відгукнувся Щепкін. Зустріч щирих друзів відбулася якраз на Святвечір. М. Щепкін не просто приїхав погостювати, а й дав кілька вистав на користь Т. Шевченка. А той із вдячності намалював портрет великого актора та присвятив йому поему «Неофіти».

До речі, це був перший поетичний твір, написаний після семирічної перерви. Потроху відтавала, оживала душа після лютої зими каторги — і знову повернулася муза. Вона зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості.

У Нижньому Новгороді Тарас Григорович самовіддано працює: створює архітектурні пейзажі, портрети, автопортрети, перечитує газети й журнали, нелегальну літературу, знайомиться з деякими декабристами, які саме поверталися з каторги. Крім того, увесь 1858 р. Т. Шевченко «проціджує» з «Малої книжки» до так само рукописної «Більшої книжки» невольничу поезію, готує нові редакції багатьох творів. З 121-го тексту попереднього рукопису переписує в новий лише 79, решту вважає недосконалими начерками (багато з тих забракованих поезій нині визнають шедеврами медитативної лірики). До «Більшої книжки» він вноситиме надалі всі нові твори.

У березні 1858 р. Т. Шевченко повертається до Петербурга, де за ним установлюють суворий поліційний нагляд. Громадськість столиці зустріла вже легендарного в’язня сумління з пошаною й захопленням. Поета запрошували в салони, де збиралася найвища культурна еліта імперії. У цьому середовищі його вшановували як найвідомішого поета й патріота своєї Батьківщини. За рівнем освіченості й ерудиції він не поступався найавторитетнішим інтелектуалам столиці, легко й невимушено знаходив з ними спільну мову.

Провівши довгі 10 років на каторзі за свої переконання, з великими труднощами отримавши волю, а тепер опинившись у чужому найаристократичнішому середовищі, Шевченко все одно залишався собою — тримався гідно, відверто висловлював різкі протиімперські погляди, розмовляв лише українською мовою, узимку носив український селянський кожух і смушеву шапку.

Житло Тарасу Григоровичу було відведено в будинку Академії мистецтв. Воно складалося з вузької кімнати, яка мала тільки одне, але величезне, як на вокзалі, вікно. Спіральні сходи вели на антресолі. Унизу була майстерня, нагорі — спальня. Кімната погано опалювалася в умовах холодної петербурзької зими. Від вікна постійно тягло холодом і сирістю. Ці несприятливі умови згодом фатально позначаться на здоров’ї слабкого поета. Однак й за цю ласку він щиро дякував благодійникам.

Т. Шевченко. Свята родина. Офорт. 1858 р.

У столиці працював невеликий гурток діячів української культури, так звана Петербурзька громада (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та ін.). Одразу ж по приїзді в це коло ввійшов і Т. Шевченко. Колишні кириломефодіївці почали видавати перший україномовний літературно-науковий журнал «Основа». Кожне число відкривалося новими поезіями Т. Шевченка. Громада займалася також організацією народних шкіл в Україні, створенням підручників рідною мовою. І справді, незабаром у Києві з’явилися перші недільні україномовні школи для народу.

Активну участь у всіх цих справах брав і Т. Шевченко. Зокрема, він уклав «Буквар», що призначався для недільних шкіл (книжка вийшла вже після смерті поета 1861 р.).

Водночас митець напружено займався творчою працею. Попри заповзяті клопотання, цензура дозволила друкувати лише ті твори, які були видані до першого арешту поета. У 1860 р. нове видання вийшло у світ під попередньою назвою — «Кобзар».

Ще в роки навчання в К. Брюллова Т. Шевченко зацікавився гравіруванням1. Першими пробами цієї техніки були офорти2 в альбомі «Живописна Україна». На засланні він мріяв після звільнення цілком присвятити себе гравюрі, адже бути хорошим гравером — значить поширювати прекрасне.

Повернувшись до Петербурга, митець обладнав гравірувальну майстерню, придбав необхідні інструменти й заходився працювати над офортами. Найбільше він уподобав гравірування на мідних пластинках «царською горілкою»3. Незабаром з’явилися перші роботи — жанрова композиція «Дві дівчини» й інтерпретація картини відомого іспанського художника Б. Мурильйо «Свята родина».

• Завдання основного рівня. Чому, на ваш погляд, саме ця картина Б. Мурильйо привабила Т. Шевченка? З якими його власними малярськими роботами вона перегукується?