Войти
Закрыть

Ірина Жиленко (1941—2013)

9 Клас , Українська література 9 клас Пономаренко, Тороп (F70)

 

Ірина Жиленко

(1941—2013)

Українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуаристка.

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 р. в Києві. Під час Другої світової війни втратила усіх рідних, виростала у родичів в Звенигороді. У 1964 році закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

Працювала в редакціях газет і журналів. Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером», «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома».

«Писати для дітей, — вважала поетеса, — велика честь і велика відповідальність. Бо світ дитинства — це святкова казка, а маленька людина — дитина — це справжнє чудо, яке треба оберігати від негараздів і багато в чому вчитися у неї, щоб не зачерствіла душа, щоб не закрадалися в серце зневіра та байдужість».

Померла 3 серпня 2013 року в Києві.

Запитання

  • 1. Хто і де виховував Ірину Жиленко? Чому?
  • 2. Які твори написала дитяча письменниця?
  • 3. Що говорила про світ дитинства поетеса?

До речі...

Колись Ірина Жиленко зізналася: «Всі мої емоції віддані саме місту, його соборам, бульварам, вітринам, кафе, моїй міській квартирі з улюбленими речами і нечисленним друзям».

Жар-птиця

Сусідка моя — чарівниця —

годувала надвечір родзинками

у клітці золоту Жар-птицю

з очима-намистинками.

І як воно трапилось — хто його зна —

та тільки дверцят не замкнула вона.

Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,

і враз освітилась

казково столиця.

Летіла все вище, так гарно, так вільно,

як в найзолотішім,

найкращім мультфільмі.

Дорослим і дітям

яснішали лиця:

«Як хороше жити

під сонцем Жар-птиці!»

І тільки ота трьохсотлітня ґава,

яка себе називала Павою

(старезна, без ока, та ще й кульгава),

знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.

І вся вороняча орава

зчинила люту стрекотняву:

«Вона яскра-яскра-яскррава!

Таку чужу нескромну птицю

тримать годиться

тільки в клітці!»

Вже третій день — нема Жар-птиці.

І людям посмутніли лиця.

О, не сумуйте. Її нема,

бо — розумієте? — зима.

Жар-птиця ж — птаха екзотична,

південна, до снігів незвична.

Ну, от і простудилась трішки.

Лежить вона терпляче в ліжку,

П'є молоко, клює родзинки,

чита «Барвінок» і «Мурзилку».

Пішли на лад у неї справи.

І скоро знов злетить вона

на злість лихим, кульгавим ґавам,

на новорічну радість нам!

Малюнок Ражди Надії, мами учня спеціальної школи «ШАНС»

Запитання

  • 1. Чому Жар-птиця втекла на волю? Чи не краще було б їй все життя прожити в золотій клітці?
  • 2. Як змінилося все навкруги, коли казкова птиця вирвалася на волю? Як зустріли її люди?

1. Опиши, якою ти уявляєш Жар-птицю. Порівняй свою розповідь із малюнком.

2. Що символізує Жар-птиця? Переконай.

Запитання від ровесника

А ти помічаєш красу навколо себе? Розкажи, що для тебе є красою.

Підкова

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,

на місяць схожим, серпиком лежала, —

аж розгубились в небі літаки,

кричали: «Мама!» —

Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

Зійшлися і роззявили роти

сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,

то голубий, то ніжно-фіалковий.

Вони стояли вперто, день при дні, —

зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада...

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати.

Малюнок Ражди Надії, мами учня спеціальної школи «ШАНС»

Запитання

  • 1. Що символізує в народі знайдена підкова?
  • 2. Що, на твою думку, означає вислів «ішов зелений сніг»?
  • 3. Якого кольору «твій» сніг зимою?

Запитання від ровесника

1. Знайди на карті Лапландію. Що ти знаєш про цей край?

2. Чи доводилось тобі знайти підкову? Чи допомогла вона тобі? Розкажи про це.

Гном у буфеті

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий —

старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп'ям,

а маму — малим дівчатком.

Гукав пустунам: «Ай-яй!»,

слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,

золотить на свята сервізи.

Багріє його ковпачок

за склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,

смоктати м'ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.

Малюнок Ражди Надії, мами учня спеціальної школи «ШАНС»

Навчився він чемних манер

в одної маркізи з фарфору.

Сказала маркіза: — Тепер

дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча

втягніть у петлицю троянду.

І прошу до мене на чай

разом з цвіркуном-музикантом.

Століття, і друге, і третє, —

прислухайся! — чуєш? — завжди

клопочеться гном у буфеті,

бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.

Запитання

  • 1. Які почуття викликав у тебе цей вірш?
  • 2. Як ти думаєш, чи й справді існують буфетні гноми?

1. Опиши, яким ти уявляєш собі старенького гнома.

2. Що любить пити буфетний гном? Розкажи про свій улюблений напій.

3. Випиши з поезії «Гном у буфеті» дієслова.

4. Визнач головну думку поезії.

5. Навчися виразно і вдумливо читати поезії Ірини Жиленко.

Домашнє завдання

Чи є у твоїй родині речі, що належали дідусю, бабусі, мамі, татові, а тепер належать тобі? Що є справжньою родинною цінністю?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 
Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Пономаренко, Тороп (F70)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду