Це був перший твір, написаний після заслання. Форма сну, вже одного разу використана Шевченком у поемі, знову вдало реалізувала творчий задум. Автор прагнув розповісти про найзаповітніші мрії українського народу - мрії про волю, про краще майбутнє, про гідне життя. Втомленій на панщині матері, яка «пішла в степи, пошкандибала Івана сина годувать», сниться, що її син і «уродливий, і багатий, не одинокий, а жонатий». Але найголовніше те, що вона бачить його вільним: «уже не панський, а на волі».

Тоді поетові здавалася недосяжною проста людська мрія - вільно працювати на вільній, власній землі! Поетична форма сну жорстоко нагадує: про все це лише уві сні можуть мріяти уярмлені українські селяни.

Художні засоби надзвичайно сконденсовані. Одне дієслово «пошкандибала» максимально повно й глибоко характеризує стан нещасної жінки: змучена щоденною працею, вона ледве пересуває ноги. Та де й беруться сили («розповила, нагодувала, попестила»), коли вона бачить рідного сина. Нездоланна сила материнської любові змушує забути про втому - і ось жінка ніжно пригортає до грудей своє дитя...

Поясніть, чому цей твір було присвячено саме Марку Вовчку.