Заєць

І

Золота осінь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров'ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», — ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру-кру»:

— «Чуєш, брате мій, товаришу мій?» Відлітаємо!

Золота осінь...

От в цей саме час заєць уже збігав до підборщика хутра, той йому вже на всі прорішки попідбирав густо-теплі шматочки, вичистив вуха й лапки і посадив на ріпицю білий помпон.

Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помідори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.

Незмінною залишається стопка.

При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, — місцевість рельєфнішає.

Малюнок Чумаченко Тетяни, учителя ритміки спеціальної школи «ШАНС»

Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:

— Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значить є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм... є... Чи не мало буде?

— Досить, досить! — поспішає посемейство...

— А де ж стопка?

— Та ось, за рюкзаком!

— Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще зарані виїду, щоб не спізнитись на поїзд.

Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

— Ну, бувайте здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду!

— А рушницю ти взяв?

— А й справді, де ж це вона?

— Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась...

— Та хіба ж можна рушницею?!

— А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї... А то ж...

— Ну, годі, годі! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потім зіпсуєш... Та купи сала не менш як на трьох зайців.

— На трьох?

— Ну, купуй на п'ять! Я більше як п'ять не стрілятиму.

Поїхали...

II

Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах.

З підйому можна полювати одному й колективом.

Ідеш собі один чи ріллею, чи озиминою, чи бур'янами і «витоптуєш» зайця, який, як відомо, вдень лежить і відпочиває... Ви підходите до його лігвочка, заєць і вискакує...

Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим «котлом», такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра. Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому, інакше як на сковорідку, бігти нема куди.

Малюнок Ражди Надії, мами учня спеціальної школи «ШАНС»

— Як же краще, — спитаєте, — полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

Дуже цікаво полювати зайців з собаками-гончаками.

Коли такі собаки є, їх пускають у лісок чи в байрак, вони біжать, підіймають зайця і «голосом» його гонять.

Ви стаєте на путі, де має бігти заєць, і мажете по ньому на тій путі.

Та краса заячих ловів з гончаками не тільки у вашому промахові...

Ви уявляєте собі, коли ціла зграя гончаків іде слідом за зайцем, ніби якийсь оригінальний, ні в якій філармонії небачений і нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон...

«Скільки жару, скільки страсті в голосах...»

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, — які б були симфонії!

Стоїш, слухаєш, рве серце тобі груди, поломеніє в тебе мозок, і ти мажеш, мажеш, мажеш...

На засіди ви виходите, коли вже добре стемніє... Виходите в великому дубленому кожусі. Хазяїн вас питає:

— Може б, і свитку ще надягли?

— Ні, — кажете, — не треба. Не так уже воно й холодно. І вітру нема. Та й первак у вас з коміром. Теплий первак, я його добре підпережу, воно не продме.

Засідаєте біля величезного колгоспного ожереду соломи...

Ніч темна, бадьора.

На небі, над ожередом, — зорі, на землі, під ожередом, — зайці.

Сіли, закутались.

— Ну, налітайте, которі тут зайці є!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж із сусіднього села:

— «Котила-а-а-ася...»

І тихо.

Ще щільніше закутуєтесь у кожуха...

Замислюєтесь...

Мимоволі із грудей:

Ой, зійди, зійди, ясен місяцю,

Як млиновеє коло...

І знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Під кожухом тепло-тепло...

І на серці тепло-тепло...

* * *

Раптом над вухом:

— Доброго ранку! Заснули?!

— Драстуйте! Невже заснув?!

— А вже й сніданок на столі! Ходімте!

— Ходімо.

— А де ж ваша рушниця?

— Нема... Дивись. Сюди-туди — нема рушниці.

— Та то так! Тут у нас не зівай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну, нічого: може, десь випливе...

— Неприємно! Не кажіть хоч нікому!

ІІІ

Додому ви все-таки зайця привезли.

— А де ж рушниця? — питається посемейство.

— Курок трошки закапризив: заніс до майстра. Увечері ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезоні заєць.

Трапезу ділить з вами і ваш вірний по полюванню товариш.

— Будьмо!

— Будьмо!

По вечері ви благальне дивитесь на вірного товариша, а він, прощаючись, заплітається:

— Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

Запитання

• 1. Які епізоди твору «Заєць» тебе насмішили? Чим саме?
• 2. Яке враження справили на тебе описи природи?

1. Добери до слова «осінь» прикметники. З одним словосполученням склади і запиши речення.

2. Відгадай загадку.

Влітку сіренький,

а взимку біленький,

довгі вуха має,

швидко стрибає.

3. Розглянь малюнки до тексту. Поділись думками з однокласниками.

4. Прочитай ребус.

5. Придумай заголовки до розділів твору «Заєць».

Запитання від ровесника

Перекажи зміст твору своїм рідним, використовуючи міміку й жести. Розкажи, чи зрозуміли тебе. Чому?

Домашнє завдання

Зроби ксерокопію з оповідання Остапа Вишні «Заєць» від слів «Золота осінь...» до слів «От в цей саме час...». Зафарбуй рядки цього уривка олівцями, добираючи кольори відповідно до барв, які виникають у твоїй уяві під час читання. Поясни свій вибір кольорів.

Фазани

— Дідусю, а коли ти мене на охоту візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!

Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки дідусь брався за рушницю.

Дідусь гладив Павлика по голівці:

— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму...

Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок, про всіх звірів, що він їх полював.

А одного разу прийшов із лісу та й каже:

— Павлику, а я фазана бачив.

— Де ти, діду, фазана бачив?

— У нашому лісі!

— Якого фазана?

— Такого, як ото ми з тобою бачили в зоологічному парку.

— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?

— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Привезли й пустили в нас! Тепер вони у нас плодитимуться.

— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!

Малюнок Ражди Надії, мами учня спеціальної школи «ШАНС»

Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже:

— Добре, Павлику! Взавтра підемо в ліс до фазанів.

Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом на фазанів, що він і вночі прокидався та все питав маму:

— Мамо! Чи скоро вже ранок?

— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.

Дуже рано прокинувся Павлик. Бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок...

— Дідусю, — крикнув Павлик, — а мене хіба не візьмеш?

— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!

Павло тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку...

Малюнок Чумаченко Тетяни, учителя ритміки спеціальної школи «ШАНС»

— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю, та й підемо! — каже до дідуся Павлик. А дід йому:

— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні для фазанів візьмемо. Ходімо!

Вийшли дідусь з Павликом з хати та й пішли під повітку.

А під повіткою дідусь зарані заготував кілька снопів з ячменю. Невимолочених, із зерном. Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.

— От з якими «рушницями» полюватимемо фазанів ми з тобою, Павлику!

Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце тільки їх привезли до нашого лісу, а й всіляку птицю: і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу...

Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю...

— Давай, Павлику, заховаємося отут, за ліщиною! Подивишся, який червоний красунь фазан зараз до ячменю прибіжить.

І справді, — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа й почав клювати зерно.

Дідусь обняв Павлика та й каже:

— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?

— Добре, — відповів Павлик.

Запитання

• 1. На яке «полювання» взяв дід Павлика?
• 2. Чому потрібно підгодовувати птахів зимою в лісі?

1. Опиши зимовий ліс, добираючи прикметники. Розповідь запиши.

2. Склади план до оповідання.

3. Перекажи оповідання від імені Павлика.

Запитання від ровесника

Розкажи, чи є у твоїй сім'ї мисливці.

Домашнє завдання

1. Навчися виразно читати уривок, що сподобався.

2. Намалюй ілюстрації до тексту.