РОЗВИТОК ПИСЕМНОСТІ ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ УКРАЇНИ

Середньовіччя на українських землях розпочалося з розбудови централізованої держави Русі-України зі столицею в Києві (IX ст.) і прийняття християнства (X ст.). У час свого розквіту — за князювання Святослава Хороброго, Володимира Великого та Ярослава Мудрого — вона охоплювала величезні території від Балтики до Чорного моря й від Карпат до Волги, підпорядкувала собі всі східнослов’янські та деякі фінські племена. Поступово вона стала найбільшою та наймогутнішою державою Європи. Ще в язичницький період русини досягай великих успіхів у військовій справі, зовнішній політиці, ремеслах, торгівлі, культурі, освіті й громадському житті.

Усі ці здобутки значно помножилися після того, як 988 р. князь Володимир запровадив християнство.

Надзвичайної майстерності та самобутності досягай в Києві й інших містах краю дерев’яна, а потім і кам’яна архітектура, техніка будівництва золотоверхих теремів і церков, живопис і декоративне мистецтво. Переконливі свідчення цього — Десятинна церква (991-996), Михайлівський собор, Золоті ворота, Софійський собор (1030 1050-і роки) у Києві, Спасо-Преображенський, Єлицько-Успенський собори (XI ст.), Борисо-Глібський собор (XII ст.), Троїцько-Іллінський монастир (1069) у Чернігові й інші численні шедеври зодчества.

Середньовічні українці зуміли виробити в архітектурі, інших видах мистецтва й ремесел власний киево-руський стиль. Він утворився безпосередньо з візантійського, але поступово набув неповторних національних особливостей.

Найвеличнішим храмом візантійської традиції, що зберігся досі, є собор Святої Софії (тобто Премудрості Божої), зведений у Києві впродовж 1011-1037 рр. за наказом Ярослава Мудрого. Первісно собор мав 13 куполів (бань), що символізували Ісуса Христа й 12 апостолів. Христос Вседержитель зображений у куполі, ніби в недосяжній далині неба, а на стіні над олтарем (підвищенням у центрі храму) зображена й сувора постать Богоматері (Оранти). Її руки піднесені високо вгору в нескінченній молитві. Стіни собору прикрашені чудовими фресками та мозаїкою.

Розвивалися в Русі-Україні й малярство (іконопис, мозаїка, книжкова мініатюра), музичне, театральне мистецтво.

З утвердженням християнства прадавньо-українська мова була витіснена з культурно-державного вжитку (але залишалася живою розмовною). Натомість поширилося письменство церковнослов’янською мовою. Разом із нею запровадили нову, простішу абетку — кирилицю, створену болгарськими просвітниками Кирилом і Мефодієм близько 863 р. на основі ранньослов’янських і грецьких літер. Інтерес до письменства зріс особливо тоді, як Володимир запровадив у Київській Русі школи, а Ярослав відкрив першу бібліотеку при Софійському соборі, яка налічувала понад 950 томів.

Собор Святої Софії в Києві. Первісний вигляд. Реконструкція

Кирилиця — написання й назви літер

Найдавніші рукописні книги Русі-України. У цей час книги писали на пергаменті (шкіра оброблена особливим способом). Хоча краще сказати — не писали, а «малювали»: кожну букву виводили пензликом окремо від інших, застосовуючи спеціальну фарбу. Заголовні літери (буквиці) робили дуже великими й прикрашали химерними орнаментами. У книгах також уміщували витончені мініатюри (малюнки у вигляді заставки чи на всю сторінку), що зображали християнські сюжети або картини з життя Русі-України.

Рукописних пам’яток руських часів було десятки тисяч. Адже «укладання» книг вважалося благочестивою й державною справою, слову ж відводили роль посередника, що забезпечує зв’язок між божественним і земним. Як сказано в «Повісті врем’яних1 літ», книги — «суть ріки напояющиї вселенную».

Найдавніші руські книги християнської доби, що збереглися до наших днів, — Остромирове Євангеліє та Ізборники Святослава.

Остромирове Євангеліє містить на 294 аркушах пергаменту євангельські читання для недільних днів і свят. Зі староболгарського оригіналу його переписав у 1056-1057 рр. у Києві, імовірно, диякон Григорій для новгородського посадника (намісника київського князя) Остромира. Текст написано двома стовпчиками на сторінці великим красивим уставним письмом. Книгу прикрашають численні багатобарвні буквиці, фігурні заставки, зображення апостолів-євангелістів, які виконані з дивовижною майстерністю. Святиня зберігалася в Софійському соборі в Новгороді, з початку XIX ст. знаходиться в Петербурзі.

Ізборники Святослава — це дві книги, написані для київського князя Святослава Ярославича. Ізборник 1073 р. — копія збірника, що був створений у Болгарії для царя Симеона. У ньому викладено Святе Письмо, уміщено статті про історію християнства та відомості з тогочасних наук (граматики, риторики, логіки, поетики). В Ізборник 1076 р. ввійшли не чужоземні перекладні матеріали, а твори руських авторів, що містять морально-християнські заповіді. Є тут пояснення складних місць Святого Письма, поради для заможних, повчання батьків дітям, статті про піст, молитву, читання книг. Уклав книгу Іван, ігумен Печерський. Цей Ізборник цінний тим, що доносить до нас уявлення далеких предків про добро і зло, духовність, істину.

Князівські усобиці та монгольська навала (1237-1241) призвели до роздроблення й занепаду Русі-України, більшість удільних князівств потрапила під зверхність Золотої Орди. Але оплотом руської державності й культури ще понад сто років (до 1340 р.) залишалося могутнє Галицько-Волинське князівство. Лише потому Русь-Україна втратила незалежність — опинилася під владою Литви, а згодом Польщі.

Мініатюра з Ізборника Святослава. 1073 р.

1 Минулих.

Перекладна література. Біблія. У давньому письменстві твори поділяли насамперед на перекладні (запозичені в інших народів, перекладені) й оригінальні (написані нашими авторами). З часів прийняття християнства найпопулярнішою перекладною книгою в Русі-Україні була й залишається Біблія, найавторитетніша на всій планеті. Напевно, немає жодного мислителя чи митця в західному (європейськоцентричному) світі, котрий би не звертався до ідей, образів, мотивів цієї богонатхненної книги.

• Завдання основного рівня. Торік на уроках зарубіжної літератури ви ознайомилися зі священними книгами людства — Ведами, Біблією та Кораном. Хто, де й коли створив ці книги? Які основні їхні ідеї та образи? Зі скількох частин складається Біблія? Чому вона така популярна у світі? Що пов’язує дві релігії — юдаїзм і християнство?

Уточнимо й поглибимо цю інформацію. Біблія (від грецьк. збірка книг) — це стародавній священний збірник духовних творів. Богослови називають Біблію Словом Божим, яким Усевишній об’явив нам вічну правду про Себе й про нас. Біблія складається з двох частин — Старого (Вітхого) і Нового Заповіту. Юдеї визнають священною лише першу частину, християни — обидві.

Час появи перших біблійних текстів — 3500 років тому. Це майже за тисячу років до Будди й Конфуція — творців найвпливовіших східних релігійно-філософських учень. Біблію писали впродовж півтори тисячі років трьома мовами — староєврейською (гібрім), арамейською й грецькою. Донині у світі видано близько 3 млрд примірників цієї книги майже 2 тис. мовами. Жодна інша книга не мала більшого тиражу за всю історію людства.

Біблія — справжня бібліотека під однією обкладинкою. Нараховує 66 книг (39 — у Старому Заповіті, 27 — у Новому). Тексти творилися на трьох континентах — Азії, Африці та Європі. Попри це, загальна побудова Святого Письма вельми гармонійна й послідовна.

Біблія вирізняється жанровим розмаїттям. Тут знаходимо міфи, хроніки, ритуальні та юридичні кодекси, народні пісні, псалми, любовну лірику, притчі, афоризми, героїчні описи тощо.

Читати, а головне, розуміти Біблію дуже непросто. Однак у ній закодована найвища мудрість буття — Істина. Осягати її кожен має сам для себе, осягати все життя, щоразу заново. Що мудрішою, духовнішою стає людина, то глибший рівень цієї книги відкриває. Біблію писали люди, натхненні Святим Духом. Відтак це наскрізь символічний текст. У ній прочитуються відразу два смислові рівні: зовнішній, створений суто земним, практичним людським розумом; і внутрішній — голос ідеально досконалого Божого й людського духу, що може звертатися до нас, істот матеріальних, тільки інакомовно. Не випадково найпоширеніший жанр Біблії — притча.

Теорія літератури

Притча (від грецьк. іти пліч-о-пліч) — це коротка інакомовна повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, побудована за принципом аналогії, мета якої — наочно викласти морально-духовні істини.

Пригадайте вивчене в попередніх класах

1. Що таке символ? Алегорія? Чим вони подібні, а чим різняться?

2. Які образи-символи з Біблії, Вед, Корану та зарубіжної літератури ви вже знаєте?

Будь-яка язичницька релігія ґрунтується на багатобожжі (нібито кожною гранню життя опікується відповідне божество). Давні євреї одні з перших дійшли висновку, що при всій різноманітності світу Бог єдиний. Він — Той, Хто створив Усесвіт, дав буття всьому сущому, а тепер упорядковує й виправляє світорух. Господню волю здійснюють сила-силенна янголів, або ангелів (від грецьк. посланець, вісник). Це особи-духи, досконаліші за людей, покликані служити Богові й людині.

Відомі імена деяких архангелів (старших янголів) — Михаїл, Гавриїл, Рафаїл. Архангелом спочатку був і Люцифер (або Сатанаїл, або Самаель), але через свою гординю він позаздрив Господові й забажав сам стати богом. За це він і ті янголи, що його підтримали, були скинуті з неба в пекло. Відтоді в Усесвіті відбувається непримиренна боротьба двох начал — світла й темряви, добра і зла. Поле цього бою — людські душі. Ставши першогрішником, Сатана (противник, диявол, наклепник) спокусив на гріх Єву, а потім — Каїна (першого людиновбивцю), він зманює й досі на шлях зла слабких духом людей.

Добро в Біблії втілює рай (дослівно — «закритий сад»), зло — пекло (від «пекти»). Рай знаходиться на землі (у країні Едем) і на небі, пекло — під землею. Це фактично символи гармонії та дисгармонії.

Удумливо прочитайте глави 1-3 Книги Буття про створення світу й людини та прабатьківський гріх.

1. Чому людина відрізняється від решти творінь Божих?

2. Бог створив людину за образом і своєю подобою. На ваш погляд, тут ідеться про зовнішню, тілесну схожість чи внутрішню, духовну?

3. З якою метою Господь створив людину (у чому людська природа, покликання)?

4. Що значить «хай панують» (Буття. — 1: 26)? Тобто ми маємо стати жорстокими тиранами, визискувачами світу чи дбайливими господарями, творцями?

5. Над ким Бог дозволив нам панувати, а над ким ні (Буття. — 1: 26)? Якою створена сама людина — залежною чи цілком вільною?

6. У чому полягає прабатьківський гріх? (Буття. — 2-3). У тому, що людина пізнала добро і зло (здобула свідомість), чи в тому, що відмовилася слухати Бога, вирішила жити лише власним розумом, іти своїм, окремим шляхом?

7. Чи справдилася після гріхопадіння обіцянка диявола — люди стали «немов боги»? Що не дає людині бути Богом?

8. У Біблії є три подібні епізоди, коли Господь міг припинити зло чи запобігти йому, але не зробив цього. • Будучи всемогутнім, Він не знищив диявола-спокусника, а тільки скинув його в пекло. • Знаючи майбутнє, Він не перешкодив Єві й Адамові вчинити первородний гріх. • Нарешті, будучи всесильним, Ісус не зійшов із хреста в славі й величі. Якби це зробив, усі переконалися б, що Він — Бог, і в страху впали б перед ним на коліна. Чому Бог діяв саме так? Свобода — це привілей чи відповідальність? Створивши людину абсолютно вільною, чи може Господь якось обмежувати її свободу?

9. Як ви розумієте думку: до появи людини світ був монологічним (говорив і активно діяв тільки Бог), зі створенням людини світ став діалогічним?

Прочитайте притчу про Вавилонську вежу (Буття. — 11). Який, на ваш погляд, її символічний зміст? Порівняйте ваше трактування із запропонованим нижче.

Зібравшись будувати місто й башту до неба, нащадки Адама, власне, повторюють прабатьківський гріх через ту ж гординю: хочуть «вчинити собі ім’я» (стати «як боги»). Цей лихий вибір зробили не всі. Очільники Вавилона намагаються утримати людство єдиним. Тому Господь розділив мови (а отже, і способи мислення людей), роз’єднав людство на різні народи. А відтак допоміг уникнути людям ще одного гріхопадіння. Тобто всезагальна єдність людей — не завжди благо. Важливо — для чого ця єдність. Лише прагнення людини до чогось вищого, ніж є вона сама, підносить, вивищує її. Гординя ж, егоїстичне поклоніння собі (а не Духові, не Богові) убиває. Оскільки ніхто з нас не знає остаточної істини, то хай зав’язується діалог часткових істин різних людей і народів. Лише так можемо долати помилки й наївні уявлення, духовно виростати.

• Завдання основного рівня. Чи не бачите ви в сучасному світі спроб повторити намір будівників Вавилонської вежі? Якщо так, то в чому ці спроби виявляються? Як, на ваш погляд, можна уникнути чергової духовної катастрофи?

Найцінніше, що дав Старий Заповіт, — це десять заповідей Божих, які стали основою загальнолюдської моралі. Як вони з’явилися?

Близько 1850 р. до Різдва невелика частина (близько 300 осіб) племені арамеїв, котрі жили в Месопотамії, вирушила на захід, у землю Ханаан (Палестина). Їх очолив вождь Авраам. Ці люди заснували новий народ — єврейський1. Релігія Авраама (юдаїзм) набула форми Союзу, або Завіту, з Богом. За Біблією, Бог пообіцяв, що колись нащадки Авраама не будуть вигнанцями в чужому краю, а стануть народом і одержать Ханаан у володіння. Звідси — вислів «земля обітована» (тобто обіцяна).

Близько 1700 р. через Ханаан пройшли спустошливі війни та ще й почалася небачена посуха. Тому Яків (або Ізраїль), спадкоємець Авраама, який об’єднав єврейські роди, повів свій народ у Єгипет. Фараони доручили євреям пасти худобу. Утікачі жили в цій країні досить спокійно понад 400 років. Але близько 1300 р. почалося нове (останнє) зміцнення єгипетської держави. Отож єврейських пастухів пригнали на будівництва й тяжко визискували та зневажали. З часом на будовах почали з’являтися проповідники, що закликали євреїв покинути рабство та йти в пустелю поклонятися Богові Авраама (предків). Найвідомішим із цих проповідників став Месу (або Мойсей). Він належав до привілейованого кола. Побачивши, як на будівництві єгипетський наглядач мордує єврея, Мойсей убив кривдника. Від покарання він утік у Синайську пустелю, де став пастухом.

1 Ібрі (давньоєвр.) — той бік, заріччя. Так називали плем’я Авраама, яке прийшло з-за річки Йордану, корінні мешканці Ханаану. Звідси й іврит — мова ібрів.

Одного разу Мойсей зайшов з худобою далеко в гори й опинився в якомусь прадавньому святилищі. Там перед ним терновий кущ спалахнув чудесним вогнем, що не обпалює й не гасне (неопалима купина). З того полум’я чоловік почув голос Бога Ягве (Той, що являється, Сущий). Ягве звелів йому визволити свій народ із рабства, привести до цієї святої гори Сіон і пообіцяв показати шлях до землі обітованої.

З такою новиною Мойсей повернувся до Єгипту. Але євреї зустріли його спочатку недовірливо й навіть вороже. У цей час у Єгипті спалахнула епідемія, поширився хаос. І народ таки зважився на втечу (вихід).

З Божою допомогою втікачі врятувалися від переслідувань колісниць фараона, від спраги й дісталися до Сіону. Мойсей зійшов на гору, де шаленіла гроза. А за якийсь час з’явився з-за чорних хмар, несучи в руках скрижалі — дві кам’яні плити, на яких було викарбувано десять заповідей Божих.

• Завдання основного рівня. Прочитайте ці заповіді (Вихід. — 20: 1-17). Як ви розумієте кожну з них? Чи є вони нині злободенними?

Натхненні Мойсеєм, євреї таки домоглися свого — дійшли до Ханаану, а згодом збудували на цих благословенних землях могутнє царство Ізраїль.

Суть християнства. На початку нової ери в Ізраїлі, уже знесиленому й загарбаному Римом, з глибин юдаїзму виникла принципово нова релігія — християнство. Її творцем став Ісус Христос. Хто Він?

• Завдання основного рівня. Уважно прочитайте Євангеліє від Матвія, а краще — усі чотири Євангелія.

1. Де й коли, за яких умов народився Христос?

2. Що в житті Ісуса вас найбільше вразило?

3. За що Його заарештували й стратили?

4. Як повелися під час розправи над Учителем апостоли? Чим ви поясните таку поведінку?

5. За якою логікою діяв Пілат? У чому його злочин?

6. Як відбулося Воскресіння?

Як стверджує Новий Заповіт, єдиний Бог виявляє себе у світі в трьох іпостасях (особах, вимірах): Бог-Отець, що створив усе суще; Бог і Син, Спаситель людства й Дух Божий (Святий) — вільна енергія, що творить з мертвого живе, з примітивного — досконале. Дух пов’язує Отця й Сина та людину з Богом. Це — таїнство Пресвятої Трійці.

Бог-Син (Слово, Світло) був народжений ще до створення світу. Більше того, сам світ отримав своє життя через Нього.

Пресвята Трійця. м. Прилуки. 2012 р.

• Завдання основного рівня. Прочитайте почток Євангелія від Івана (1: 1-5). Як ви розумієте символіку цього опису?

Але коли людство «подорослішало» настільки, щоб робити свідомий самостійний вибір, Бог-Син народився вдруге, уже фізично. Він прийшов до людей, щоб вони могли повернутися до Бога. Син Божий став і Сином Людським. Ці дві іпостасі існували в Ньому неподільно. Бог, як буття суто духовне, не має тіла, не знає болю, смерті; як повнота всього — нічого не потребує. В особі Спасителя Він здобув тіло, став смертним, стомлювався, терпів біль, голод, спрагу, по-людськи любив, дружив, мріяв, гамував гнів та ін. Тобто набув усіх людських якостей, крім злих, подивився на світ очима людини. І водночас показав їй, що можна бути тілесним, але досконалим, безгрішним — Боголюдиною. Отже, Христос — це найвищий вияв розпочатого ще в час творіння діалогу Бога й людини.

• Завдання основного рівня. Прочитайте главу 14 Євангелія від Івана, знайдіть у ній підтвердження висловленій думці. У чому ж істина Христова?

1. Прочитайте вірші 35-40 глави 22 Євангелія від Матвія. Подумайте, чи можна любити людину, не люблячи Бога, і навпаки. Чому?

2. Прочитайте вірші 38-48 глави 5 Євангелія від Матвія. Поміркуйте: Христос закликає не противитися злу фізично чи духовно? Любити ворога — це підкорятися його злу чи відверто протестувати, відстоювати правду, але прощати кривдникові?

3. Прочитайте вірші 31-45 глави 25 Євангелія від Матвія. Узагальніть перераховані якості. За яким критерієм буде розрізняти Ісус на Страшному суді людей добрих і злих?

4. Чи легко виконувати Христові заповіді в повсякденному житті? Чому ми це так рідко робимо?

1. Прочитайте Нагірну проповідь Ісуса Христа (Матвій. — 4-7; Лука. — 6: 20-49). Зробіть розгорнутий висновок. У чому суть Христового вчення?

2. Які внутрішні риси Спасителя проступають у Його образі, змальованому видатним українським іконописцем Й. Кондзелевичем?

Одна з основних у Біблії притча про блудного сина. Її сюжет у символічній формі ілюструє стосунки між людиною та Богом. Як син з метою самоствердитися спочатку залишає, а потім повертається до батька, так людина загалом після багатьох шукань і помилок повертається до свого небесного Отця-Бога.

• Завдання основного рівня. Прочитайте цю притчу (Лука. — 15: 11-32). Поміркуйте над її алегоричним змістом.

1. Чи прощає Бог грішникові? Чому?

2. Що повинна відчути, пережити в душі людина, аби мати шанс на прощення?

Рембрандт. Повернення блудного сина. 1669 р.

3. Чи поділяєте ви обурення старшого сина? Який тип людини уособлює цей образ? Учитайтеся в зміст слів, якими батько втішає його. Що вони означають?

4. Поміркуйте, чи не пов’язана історія українців, усього людства з притчею про блудного сина. Якщо так, то на якому етапі життєвого шляху молодшого сина ми перебуваємо?

Т. Шевченко присвятив цій притчі цикл малярських робіт. Скориставшись матеріалами з Інтернету (http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/43531/05-Generaliuk.pdf?sequence=1; http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev901.htm), підготуйте для однокласників відеопрезентацію на тему «Символіка графічної серії Т. Шевченка "Притча про блудного сина”».

Українські переклади Біблії. Перший слов’янський переклад Святого Письма зробили болгарські просвітники Кирило й Мефодій близько 863 р. Цей текст поширився й у Русі-Україні. Його мова — староболгарська — була досить зрозуміла для русинів. Пізніші переписувачі Біблії наповнювали текст живомовними українськими елементами (Остромирове, Реймське1, Пересопницьке Євангелія). Ця традиція продовжилася й у друкованих виданнях (Острозька Біблія 1581 р. — перша повна друкована Біблія церковнослов’янською мовою).

Довідайтеся докладніше про Пересопницьке Євангеліє: історію його створення та відкриття, особливості оформлення й мови, роль в українській історії від 1991 р. Розкажіть про ці цікаві факти однокласникам.

До середини XIX ст. назріла нагальна потреба перекласти Святе Письмо живою українською мовою. З одного боку, церковнослов’янський текст ставав для народу все більш незрозумілим, з іншого — уже досить розвинулася рідна літературна мова. Ідею перекладу Біблії виношував Т. Шевченко (але встиг зробити лише переспіви з пророків і псалмів). Його задум після багатьох літ копіткої праці втілили П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький.

Мабуть, найменш відома, але дуже цікава постать серед перекладачів Біблії українською — Іван Пулюй, професор і ректор Вищої технічної школи в Празі, видатний український фізик і електротехнік, якому належить одне з найвизначніших досягнень людства — відкриття Х-променів (згодом їх назвали пулюєві, або рентгенівські). Підготуйте доповідь про життя та творчість цього подвижника й виступіть з нею перед однокласниками.

Перший повний переклад Святого Письма українською мовою з’явився друком 1903 р., щоправда, у Відні, бо імперські й церковна влада дозволяла перекладати тільки російською. Українські переклади здійснювали також О. Бачинський (1903), Я. Левицький (1921), І. Огієнко (митрополит Іларіон) (1962), І. Хоменко, за сприяння В. Барки й М. Ореста (1963), Р. Турконяк (2007), багато інших авторів.

Біблія справила величезний вплив на українську культуру не лише в добу Середньовіччя, а й пізніше. Письменники постійно брали з неї сюжети, ідеї, мотиви, образи, афоризми, запозичували жанри (псалом, притча, послання тощо). Особливо виразно біблійні мотиви виявилися у творчості Іларіона Київського, І. Вишенського, Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка («Смерть Каїна», «Мойсей»), Лесі Українки («На полі крові»), Г. Хоткевича («Авірон»), Наталени Королеви («Що є істина?»), О. Кобилянської («Земля»), П. Тичини, Б.-І. Антонина, В. Барки, Є. Маланюка, Н. Лівицької-Холодної, О. Ольжича, Е. Андієвської («Роман про добру людину», «Роман про людське призначення»), В. Стуса, Д. Павличка («Покаянні псалми»), Л. Костенко, І. Драча («Чорнобильська Мадонна») і багатьох інших майстрів слова.

1 Реймське Євангеліє створене в першій половині XI ст. Його вивезла до Франції як віно дочка Ярослава Мудрого Анна, виходячи заміж за короля Генріха І. На цьому Євангелії присягали під час коронації французькі королі аж до початку XIX ст.

Біблійні сюжети успішно розробляли художники: І. Щирський, О. та Л. Тарасевичі, Г. Левицький, А. Лосенко («Авель»), В. Боровиковський («Богоматір з дитям»), Т. Шевченко (цикл «Притча про блудного сина», «Благословіння дітей», «Розп’яття»), М. Ге («Тайна вечеря», «У Гетсиманському саду», «Що є істина? Христос і Пілат», «Розп’яття», «Юда Совість»), П. Холодний, І. Марчук; архітектори: С. Ковнір, І. Григорович-Барський, В. Городецький; композитори: М. Березовський (розспіви на ім’я молитов «Світе тихий», «Хваліте ім’я Господнє»), А. Ведель, Д. Бортнянський («Херувимська пісня»), К. Стеценко. Святе Письмо залишається й буде в майбутньому живильним джерелом натхнення для митців, співбесідником для мислителів, розрадою для читачів, бо несе незгасне світло Істини й Краси.

Як ви розумієте ці міркування мислителів? Підтверджуючи або заперечуючи їх, наведіть приклади з літератури, історії, точних наук, власного життєвого досвіду.

Григорій Сковорода: «У Біблії закладено (як і в усьому) подвійне начало, вона і Бог, і змій одночасно. Хто не здатний духовно розуміти її, той може накоїти собі багато лиха, замість користі мати шкоду».

Федір Достоєвський: «Коли людина заперечує Бога, то відразу стає на його місце або вчиняє самогубство».

Френсис Бекон (видатний англійський філософ поч. XVII ст., засновник експериментальної науки Нового часу): «Малі знання ведуть від Бога, а великі повертають до Нього».

Ален Кардек (англійський мислитель-містик XIX ст.): «Сумніватися в існуванні Бога означало б заперечувати, що будь-який наслідок має свою причину, і стверджувати, що ніщо змогло зробити щось».

Артур Комптон (видатний фізик, лауреат Нобелівської премії): «Порядоку Всесвіті свідчить про істинність твердження: "На початку — Бог”».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Пахаренко 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)