Українська література доби Ренесансу і доби Бароко
- 9-12-2022, 11:23
- 233
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДОБИ РЕНЕСАНСУ І ДОБИ БАРОКО
• Завдання основного рівня. Торік на уроках зарубіжної літератури ви докладно вивчали європейський Ренесанс.
1. Які суспільно-культурні процеси спричинили утвердження нової епохи?
2. Які концепції стали ідеологічною основою Ренесансу?
3. Як доба Відродження позначилася на розвитку мистецтва?
4. Який внесок у світову культуру зробили видатні письменники Ренесансу1 — Ф. Петрарка, В. Шекспір, М. де Сервантес?
Європейський Ренесанс (XIV-XVI ст.). Розвиток людського духу знову підштовхнув до кардинальних соціальних змін. Утверджуються нові цінності (особиста свобода, активність, підприємливість, збагачення, радощі земного життя). На зміну культові духовних пошуків, віри приходить культ матеріально-побутових потреб, практичних знань. Жваво розвиваються природничі та математичні науки, здійснюються географічні й астрономічні відкриття, поширюється світська освіта.
Цим процесам дуже посприяла поява книгодрукування. У 40-х роках XV ст. німецький ювелір Иоганн Гутенберг розпочав виготовляти друкарські форми із застосуванням рухомих літер.
1 Ренесанс (від фр. Renaissance, латин. renascor) — відроджуюся.
Активно відроджуються традиції античності. Світогляд Ренесансу зумовили дві концепції — гуманізм (від латин. humanus — людяний, людський) і Реформація (рух за оновлення церкви). Гуманізм розвинувся передовсім у романському світі (Італія, Іспанія, Франція). Він протиставив закостенілому католицизмові античні цінності; проповідував культ земного щастя, людинолюбство та людинознавство, вважав вільний творчий розвиток людини вищою цінністю світобудови. Реформація поширилася насамперед у германському світі (Німеччина, Швейцарія, Швеція, Англія), вона протиставила одержавленому католицизмові цінності ранньохристиянські — особисту щиру віру, духовну свободу людини. Реформація спричинила появу нової потужної течії християнства — протестантизму.
Ренесанс — доба небаченого доти розквіту мистецтва. Розвивалися насамперед малярство, архітектура й скульптура.
Ренесанс породив нову архітектуру: просторі храми й палаци, заповнені повітрям і світлом, прикрашені розписами та скульптурами. Часто використовували розкішний античний декор, колони, арки й куполи.
Найвидатніші постаті доби Відродження в Італії: письменники Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Данте Аліґ’єрі; філософ Джордано Бруно; скульптор і художник Мікеланджело Буонарроті, художники Рафаель Санті, Леонардо да Вінчі. Вершиною Ренесансу у Франції став роман «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле; в Іспанії — роман «Дон Кіхот» М. де Сервантеса; в Англії — драми В. Шекспіра.
Український Ренесанс (XV — початок XVII ст.). В Україні Ренесанс проіснував недовго. До цього призвели дві причини: зовнішня (суспільно-історична) і внутрішня (духовна). Зовнішня причина — колоніальний гніт. Ослаблена монгольською навалою та міжусобними чварами князів і бояр, Україна до середини XIV ст. цілком утратила державність. Її поступово окупували, розділили між собою сусідні держави: Закарпаття поглинула Угорщина, Буковину — Молдавія, більшу частину Право- і Лівобережжя — Литва.
Внутрішня причина — Ренесанс як спосіб життєустрою та мистецький стиль, що був раціоналістичний, реалістичний за методом, виявився не дуже суголосним романтичній українській душі.
Українська культура й у XIV, і в XV, навіть у XVI-XVII ст. залишалася ще під значним впливом середньовічної візантійської традиції. Ця традиція сприймалася багатьма книжниками-патріотами як рідне дітище, яке потрібно берегти й обороняти від культурного наступу Заходу (так сприймалися спольщення й окатоличення). Однак цілком відгородитися від віянь нового часу теж не можна було.
Успенська церква та вежа Корнякта. м. Львів
• Завдання основного рівня. Які ознаки ренесансного стилю ви помітили в архітектурному ансамблі Успенської церкви у Львові?
Для українського Ренесансу характерні такі особливості:
1. Він не переміг середньовіччя, як, скажімо, в Італії. У нас панували дві епохи водночас, ніби два потоки в одній річці. 2. Він набув значно більшого поширення в суспільно-культурному житті, ніж у мистецтві й літературі.
Суспільно-культурне відродження. Реальна загроза цілковитого знищення мобілізувала внутрішні сили нашої нації — розгорнулося потужне українське відродження, перше з довгого славного ряду. Започаткувала його поява двох чинників: козацтва й православних братств.
Селяни, рятуючись від кріпацтва, утікали в Дике поле — збезлюднілий через постійні напади турків і татар південь України, вибирали свободу, хай навіть ціною небезпек порубіжного життя. Так уже в XV ст. виникла нова суспільна верства вільних лицарів — козаки. Незабаром (у середині XVI ст.) столицею козацтва стала Запорозька Січ. Відтоді майже три століття Військо Запорозьке було неподоланними збройними силами України. Воно захищало Батьківщину й усю Європу від турецько-татарських набігів, а згодом стало опорою в боротьбі народу проти польських і московських загарбників.
Діячі західного Ренесансу вигадували утопії — літературні твори про уявні чудесні острови, де нібито створено ідеальний суспільний лад. Українці в оточенні самодержавних деспотій зуміли створити реальну демократичну республіку.
Для багатьох поколінь українців та інших європейських народів Запорозька Січ була взірцем вільнолюбства та народовладдя.
1. Торік ви вивчали історичні пісні. Які славні козацькі ватажки в них оспівані? Що ви довідалися про козацтво на уроках історії?
2. Знайдіть в Інтернеті (https://www.youtube.com/watch?v=rlhpi-WllkQ) «Запорозький марш» сліпого кобзаря Євгена Адамцевича. Мотиви яких народних пісень ви впізнали в мелодії маршу? Які емоції викликали у вас ця музика й кліп, що її супроводжує? Які ознаки українського національного характеру виявилися в цьому творі?
Якщо козацтво стало насамперед військовою опорою українства, то духовною — братства. Ці церковно-просвітницькі товариства були організовані при православних церквах. Найактивнішими серед них були Львівське, Острозьке, Луцьке та Київське. До братств входили священики, православні шляхтичі, ремісники, купці, селяни, городові козаки (що постійно служили в містах). Впливовість і авторитет цих організацій значно зросли після того, як 1620 р. до Київського братства вступив гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким.
У такий спосіб братства отримали потужну грошову та військову підтримку, а козацтво засвідчило, що вже стало не просто збройною, а основною національно-політичною силою України. П. Сагайдачний переніс свою резиденцію до Києва, відтоді місто знову (через 400 років) стало культурно-політичною столицею України.
Пам’ятник П. Сагайдачному. м. Київ. 2001 р.
Найбурхливіше Відродження виявилося в освітній царині. Шкільництво в Україні розвивалося ще з часів Русі-України: при церквах і монастирях існували початкові школи-дяківки, завдяки яким майже все чоловіче населення й частково жіноче було грамотне.
1576 р. у м. Острозі стараннями князя В.-К. Острозького засновано греко-слов’яно-латинську колегію. Це була перша українська школа, що давала повну середню освіту. У багатьох містах за зразком Острозької створювалися братські школи. Діяла школа для козацьких дітей (звичайно, тільки хлопчиків) і на Запорожжі.
Поширюється книгодрукування. Уже в середині XV ст. уЛьвові працювала друкарня Степана Дропана. Книги для України церковнослов’янською мовою виходили друком і за кордоном. 1491 р. німецький майстер Швайпольт Фіоль надрукував у Кракові з допомогою когось з українців, які там мешкали, «Осмогласник» і «Часослів». Ці видання оформлені за зразком рукописних книг Прикарпаття; післямови в них написані староукраїнською книжною мовою.
У 1517-1519 рр. у чеській столиці Празі друкував книги білоруський просвітник Франциск Скорина рідною та староукраїнською мовами. 1572 р. до Львова прибув московський першодрукар Іван Федоров (Федорович). Він мусив шукати прихистку на чужині. На той час друкарська справа у Львові занепала. Львівський міщанин Семен Сідляр дав І. Федорову сімсот злотих, на які була оновлена стара друкарня. 1574 р. тут вийшли друком «Апостол» і «Буквар». Невдовзі І. Федоров переїхав до Острога й видав там славнозвісну Острозьку Біблію (1581), а також чимало книг світського змісту. У наступні десятиліття в Україні засновують приватні, а згодом і державні друкарні (протягом 1574-1648 рр. їх діяло вже понад двадцять).
Разом із друкованими продовжували з’являтися, за давньою традицією, і рукописні книги. Найвідоміша серед них — Пересопницьке Євангеліє (створене на Волині в 1556-1561 рр.). На цьому Євангелії від 1991 р. присягають під час інавгурації президенти України.
Були українці й серед перших інтелектуалів ренесансної доби. Один із них Ю. Дрогобич.
Юрій Дрогобич (бл. 1450-1494) походив з м. Дрогобича, що на Львівщині, з родини ремісника Михайла Котермака. Навчався спочатку в Дрогобичі та Львові, потім — у Краківському університеті. У Болонському університеті здобув ступінь доктора філософії та медицини. Викладав там, згодом був обраний ректором цього університету. Пізніше працював професором медицини й астрономії Краківського університету. Одним з його учнів був Миколай Коперник. 1483 р. вийшла у світ книжка Ю. Дрогобича «Прогностична оцінка поточного 1483 року». Це перша (з відомих досі) друкована книжка українського автора. Тут викладено окремі наукові відомості з філософії, астрономії та географії.
Невдовзі й в Україні завдяки піднесенню освіти, поширенню книг почала розвиватися світська наука — філософія, мовознавство, історія, математика тощо. Отже, у соціальному, загальнокультурному аспекті Україна XV — початку XVII ст. цілком вписується в загальноєвропейський контекст.
Письменство доби Відродження. Проте в українській духовності (релігійності та літературі), як уже зазначалося, новий напрям закріплювався дуже непросто. Він видавався спочатку несумісним із православною традицією.
Тому закономірно, що Ренесанс в українському письменстві започаткований не православними авторами, а так званою римо-католицькою Руссю. Це були юнаки, що в XV-XVI ст. виїздили на навчання до Західної Європи, приймали католицизм, ставали професорами тамтешніх університетів. Багато хто з них виявляв літературний талант. Вони писали здебільшого латинською мовою. Проте додавали до своїх імен прикладки: Русин, Рутенець1, Роксолянин2, Дрогобич тощо. У такий спосіб вони засвідчували свій патріотизм, зв’язок із Батьківщиною. Серед цих авторів — уже згадуваний Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Григорій Чуй Русин із Самбора, Георгій Тичинський Рутенець. Дехто з цих латиномовних поетів докладно описував і прославляв Україну, наприклад Себастіян Кленович у поемі «Роксолянія» (1584).
Пізніше тенденції Ренесансу проникли й в україномовну поезію. Скажімо, ренесансовими за стилем є «Віршь на жалосный погребъ зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго Королевской Милости запорозкого» (1622) ректора Київської братської школи Касіяна Саковича.
Одним із найвидатніших представників українського Ренесансу XVI ст. був Станіслав Роксолянин Оріховський (1513-1566). Він народився в с. Оріхівці неподалік Перемишля (тепер ці землі перебувають у складі Польщі) у родині шляхтичів-католиків. Навчався в Краківському, Віденському, Падуанському та Болонському університетах. Після 17-річного вишколу за кордоном повернувся до родового маєтку, служив священиком.
Гуманіст обґрунтував багато передових суспільно-культурних ідей. Одним із перших в європейській філософській думці заперечив божественне походження влади. Держава, на його переконання, має бути об’єднанням вільних громадян, пов’язаних правом і спільною користю. Саме С. Оріховський став основоположником теорії природного права в Європі. Мислитель уважав, що єдиним гідним станом людини й найбільшим надбанням людства є свобода. Він розвивав також ідею унії (об’єднання) православної та католицької церков. Попри спольщення, яке тоді насаджувалось у Речі Посполитій, С. Оріховський залишався послідовним патріотом, виступав на захист рідної мови. У багатьох творах наголошував: «Я українець, і кажу про це охоче та з гордістю».
• Завдання основного рівня. Чи зберегли свою актуальність ідеї С. Оріховського в сучасному світі, зокрема в Україні? Відповідь аргументуйте.
Помітною постаттю в українській культурі доби Ренесансу був також Іван Вишенський (бл. 1550 — після 1622) — православний подвижник3 і письменник-полеміст.
1 Рутенець (від латин. Rutheni, Ruteni) — так іменували русинів-українців ще з XI—XII ст.
2 Роксолянія — поетична назва України.
3 Подвижник — 1) людина, яка з релігійних міркувань позбавляє себе життєвих благ; 2) самовідданий трудівник; 3) людина, здатна на подвиг, самопожертву заради досягнення високої мети. І. Вишенський був подвижником у всіх трьох значеннях.
Письменник народився в містечку Судовій Вишні на Галичині. Був людиною освіченою (вправно володів літературним стилем, знав грецьку, латинську, польську). Навчався в Острозькій колегії — єдиному тоді вищому навчальному закладі в Україні. Потім, очевидно, служив у маєтках різних вельмож. Тогочасний суспільний стан речей викликав в І. Вишенського відразу й відчай. Адже панство жорстоко визискувало народ; вищі верстви, навіть церковники (і католицькі, і православні), нерідко потопали в аморальності й паразитизмі; загарбники знищували рідну віру, а своя еліта охоче окатоличувалася.
Після роздумів і вагань Іван вирішив зректися цього світу, присвятити себе духовному вдосконаленню, наближенню до Бога — стати ченцем. У середині 80-х років XVI ст. він прийшов на гору Афон1, де прийняв постриг (обряд посвячення в монахи). Тут І. Вишенський вів украй суворий, аскетичний спосіб життя — постійно постував, тяжко працював. Водночас пристрасно вболівав за Батьківщину, переймався проблемами її духовного життя. Свої роздуми викладав у посланнях, трактатах, листах і рукописи передавав через ченців і богомольців в Україну. Твори І. Вишенського підтримували дух народу, укріпляли його у вірі, у прагненні жити за Христовими заповідями.
На вмовляння братчиків (членів братств) І. Вишенський двічі відвідував Батьківщину. Але не міг змиритися з утвердженням західних ренесансних ідей в українській освіті, культурі, тому повернувся на Афон і залишався там до кінця днів. В останній період життя прийняв обітницю мовчання й усамітнився в печері. Івана спустили туди на мотузках. І так само на мотузках спускали йому раз на тиждень кошик з нужденною їжею та водою. Часом, витягаючи кошик назад, виявляли там рукопис, який потім передавали на Батьківщину. Цей період життя подвижника докладно відтворив І. Франко в поемі «Іван Вишенський».
Іван Вишенський щиро, самозречено любив Русь-Україну. Однак цілком і безпосередньо ототожнював її з православною церквою. На глибоке переконання мислителя, порятунок і процвітання Вітчизни — це утвердження саме його моделі православ’я. Він засуджував використання в службі Божій живої народної мови, народні колядки й щедрівки вважав язичницьким бісівством.
Писати І. Вишенський почав, мабуть, уже в зрілому віці, коли його світогляд цілком сформувався, а життєва мета остаточно визначилася. Його твори поширювалися в рукописах (за життя письменника був надрукований лише один). Уже в другій половині XVII ст. ці писання були забуті. До нас дійшло їх тільки 16.
Творчу манеру І. Вишенського характеризують чіткість і ясність вислову, пристрасний ліризм, багатство й майстерність мовних риторичних засобів.
Письменник-полеміст рішуче відкидав Ренесанс і Реформацію уже тому, що це було щось нове й ішло через Польщу із Заходу. Проте в його житті та творчості помічаємо виразні ознаки цього стилю: • пошук життєвого ідеалу; • звернення до ранньохристиянської традиції; • аскетизм; • утопічність світосприймання; • релігійний індивідуалізм і патріотизм; • різка критика католицької церкви; • ясність викладу тощо.
Отже, попри всю складність, суперечливість ситуації, нова доба посіяла зерна потужного духовно-національного відродження, яке незабаром і настало.
1 Афон — гора в північно-східній частині Греції. На ній розміщено понад 20 чоловічих православних монастирів, багато скитів (монастирів без земельних угідь), понад тисячу окремих келій (скромні кімнати чи хатини, де усамітнено мешкають ченці).
Запитання і завдання
1. Які причини призвели до того, що в Україні Ренесанс проіснував недовго й виявився слабо?
2. Які характерні особливості українського Ренесансу?
3. Розкажіть про початки книгодрукування в Україні, перші друковані книги та їхніх творців.
4. Кого з яскравих представників Ренесансу в українській історії та культурі ви знаєте? Що в їхній діяльності було характерним саме для ренесансного типу людини?
5. Розкажіть про основні факти з життя І. Вишенського.
6. Що у світогляді І. Вишенського видається вам слушним, а що — хибним? Обґрунтуйте свої судження.
7. Назвіть основні ознаки художнього стилю письменника-полеміста.
Радимо прочитати
1. Чижевський Д. Історія української літератури. — Тернопіль, 1994.
2. Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література XVI-XVIII століть. Книга перша. Ренесанс. Раннє бароко. — К., 2004.
3. Чижевський Д. Іван Вишенський // Філософські твори: У 4 т. — Т. 2. — К., 2005.
4. Українські гуманісти епохи відродження: http://izbornyk.org.ua/human/hum.htm.
• Завдання основного рівня. Пригадайте вивчене торік на уроках зарубіжної літератури.
1. У чому суть і основні ознаки бароко?
2. Які ознаки бароко виявились у ліриці Л. де Гонгора-І-Арготе та Дж. Донна?
Європейське бароко (XVI-XVII ст.). Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) поєднало стильові ознаки доби Середньовіччя й Ренесансу. Цим поєднанням зумовлені основні його ознаки:
• знову утверджується складна, вигадлива форма творів, як було в орнаменталізмі;
• повертається середньовічний погляд на Бога як на вершину досконалості, основу буття, але зберігається й ренесансна увага до людини, лише тепер вона трактується не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння;
• замість світської спрямованості Ренесансу знов утверджується релігійне забарвлення всіх царин культури;
• зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної та фізичної, внутрішньої та зовнішньої;
• як і Ренесанс, бароко зберігає увагу до природи (і в науці, й у мистецтві), але тепер природа трактується не як противага Богові, а як шлях пізнання досконалості й благостині Творця.
Виробились у бароко й оригінальні, власні, особливості.
• Динамізм, рухливість: у скульптурі й архітектурі це переважання хвилястої із завитками лінії, велика кількість декоративних прикрас; у літературі це змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр.
• Митець бароко вбачав своє надзавдання в тому, щоб зворушити, вразити людину, звідси захоплення гіперболами, гротеском та антитезами.
В епоху бароко простоту форми твору замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномовністю. Тепер мистецтво часто сприймається як забава, гра розуму. Розвивається інтерес до алегорій, з’являються алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, пишуться вірші у вигляді хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші1 та мезостихи2.
Людина бароко усамітнюється з Богом, або, навпаки, кидається у вир політичної боротьби, перепливає океани, шукаючи нових колоній, хоче поліпшити стан усього людства чи то політичною, чи то церковною, науковою, мовною (проекти штучних мов), чи якоюсь іншою реформою.
Яскраві представники європейського бароко: • письменники П. Кальдерон, Дж. Донн, Дж. Мільтон, Ф. де Кеведо; • художники Мікеланджело да Караваджо, П. П. Рубенс, Рембрандт ван Рейн, Д. Р. Веласкес; • композитори Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель.
Українське бароко (XVII-XVIII ст.). В Україні бароко проіснувало близько 200 років і стало наступним після доби Київської держави розквітом української культури, передовсім архітектури, літератури, освіти, громадсько-політичних інституцій і самоврядування. До цього привели такі чинники:
• саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до зрівноваження протилежностей українській душі;
• якраз у той час в Україні було послаблено — а на певний період і зовсім відкинуто — колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвитку культури (особливо за часів І. Мазепи, котрий сам був яскравим представником барокової епохи).
• Завдання основного рівня. Що ви знаєте про життя та діяльність І. Мазепи? Які риси вдачі та вчинки характеризують його як людину саме барокової доби? Які видатні вітчизняні й зарубіжні митці увіковічнили образ гетьмана?
У нашій культурі співіснували два різновиди напряму: «високе» бароко («серйозне», пов’язане з книжною традицією) і «низове» (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією — творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи).
Особливо значного розвитку в добу бароко набула українська освіта. Першим і найавторитетнішим вищим навчальним закладом у Східній Європі стала Києво-Могилянська академія.
У добу бароко з’явилася ціла плеяда видатних українських архітекторів. Найвідоміші з них — Іван Зарудний, що, працюючи в Москві, переніс туди ознаки української барокової архітектури (наприклад, Меншикова башта), а також — Іван Григорович-Барський. Серед його шедеврів — полкова канцелярія в Козельці, надвратна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, церква Миколи Набережного, будинок бурси, міський водогін на Подолі (усе це в Києві).
1 Акровірш (від грецьк. крайній і латин. повтор, вірш, рядок) — поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка утворюють слово або речення.
2 Мезостих (від грецьк. середній) — вірш, у якому серединні літери кожного рядка прочитуються як певне ім’я або інше слово, різновид акровірша.
Дзвіниця Софійського собору, збудована коштом І. Мазепи. м. Київ
Барокова музика навіювала внутрішній спокій, гармонію, роздуми про духовне. Провідним жанром був хоровий, так званий партесний (багатоголосий) спів, який вирізнявся стриманістю образного ладу, гармонійністю й простотою. Уражала також високою культурою виконання релігійної пісні — псальма (кант). Музика була предметом вивчення в школах, зокрема в Київській академії, яка мала свій оркестр і хори. Високі зразки барокової музики залишили Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський.
Знайдіть в Інтернеті й послухайте на самоті «Отче наш» (https://www.youtube.com/watch?v=sH47pVgdQl0) і «Херувимську пісню» (https://www.youtube.com/watch?v=NQG-Z_o3C4s) М. Березовського й «Концерт № 9» Д. Бортнянського. Які почуття й роздуми викликали у вас ці музичні твори, зокрема партесний спів? Як позначилися на вашому настрої?
І. Г. Пінзель. Богоматір. Кінець 1750-х років
Бурхливий розвиток живопису та графіки зумовлювався передовсім необхідністю оздоблювати нові храми (тому поширюються барокові ікони, живописні елементи іконостаса, фрескові розписи, скульптури, картини на біблійні теми тощо). З’явився попит і на світські портрети (надгробковий, графічний тощо).
Усесвітню славу здобули українські художники тієї доби — Антін Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, галицький скульптор Іван Георгій Пінзель.
Розквіт графіки пов’язаний також із книгодрукуванням (титули книжок, геральдичні зображення, ілюстрації, заставки). Досконалу самобутню культуру мали церковні іконостаси: мистецтво живопису тут поєднувалося з різьбленням, давало неповторний ефект через вишуканість і багатство форм. Тому й образи на іконах не виглядали вже аскетичними, а творилися відповідно до вподобань барокової людини: поважні, у пишних шатах на різьбленому золоченому тлі.
У XVII-XVIII ст. було створено своєрідну Києво-Львівську школу барокової графіки (І. Щирський, О. Тарасевич, І. Магура). Графічні роботи могли бути прості або надто ускладнені, переповнені декором і символами.
• Завдання основного рівня. Роздивіться уважно скульптуру І. Г. Пінзеля, дзвіницю Софійського собору (див. с. 59). Які ознаки барокового стилю ви помітили в цих творах мистецтва?
Розділіться на групи й підготуйте для однокласників стислі презентації про згаданих вище українських композиторів, художників, скульпторів та архітекторів доби бароко.
Неабиякого розвитку набуло й вітчизняне барокове письменство, причому різних жанрів.
Історично-мемуарна проза. У добу бароко художню літературу розуміли значно ширше, ніж тепер. Зокрема, це поняття включало й такі жанри, як проповідь та історіографія (історичні праці про певну епоху).
Серед досить численної української барокової історіографії (історичної прози) особливо вирізняються козацькі літописи (названі так, оскільки розповідають про козацьку добу та творилися козаками). Під цією назвою об’єднуються три літописи — Самовидця, Граб’янки та Величка.
Козацькі літописи підхопили, продовжили й завершили традицію літописання, яка розпочалася ще на початку утворення Русі-України «Велесовою книгою» і «Повістю врем’яних літ». Козаків-книжників, як і давніх літописців, спонукало взятися за перо прагнення зберегти пам’ять про свою героїчну й трагічну епоху.
Першою серед пам’яток є праця невідомого автора. На думку більшості дослідників, літописцем міг бути генеральний підскарбій (що відповідає нинішній посаді міністра фінансів) за часів гетьмана І. Брюховецького Роман Ракушка-Романовський (1623-1703). Невідома й первісна назва. Готуючи рукопис до друку, П. Куліш дав йому заголовок: «Літопис Самовидця про війну Богдана Хмельницького й про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Ця назва стисло викладає зміст праці: у ній відображено події від 1648 до 1702 р. Відтоді твір почали називати «Літописом Самовидця».
З особливою гіркотою описує Самовидець початок великої Руїни, фатальні прорахунки гетьманів І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного. Докладно розповідає про Чорну раду в Ніжині, у результаті якої до влади прийшов І. Брюховецький і жорстоко знищив свого суперника Сомка та його прихильників.
Зі стильового боку текст не має особливих прикрас, подробиць і відступів.
Значно бароковіший за стилем, ширший за охопленням подій «Літопис Григорія Граб’янки». Тут описано історію козацтва з часів його виникнення до виборів гетьмана П. Скоропадського 1709 р. Також наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів. Не випадково саме цей твір науковці вважають першою спробою систематизованого викладу історії України. Автор висловлює своє ставлення до зображуваного, робить численні відступи, подає в текст вірші, панегірики1 тощо.
Найбільший за обсягом і найважливіший за значенням у цьому циклі є чотиритомний «Літопис Самійла Величка». Він охоплює епоху від 1648 до 1700 р. У творі чітко виявляється пристрасний патріотизм автора. З болем описує Величко Руїну козацького краю й, дошукуючись причин, удається до писаних джерел, розпитує старих людей: «Через що й через кого спустошено тую нашу землю?»
Власне, увесь літопис і став відповіддю Величка на це трагічне запитання. Основну причину бід автор убачає у відсутності патріотизму, звідси — і міжусобні чвари.
1 Панегірик (від грецьк. хвалебний) — твір, у якому когось або щось прославляють.
Титульний аркуш «Літопису Самійла Величка»
О. Шупляк. Соколиний рід. 2016 р.
Узірцем патріотизму в літописі показане запорозьке козацтво. Запорожці готові були йти на страшні муки заради своїх, українців, і така саможертовність рятувала багатьох. Наприклад, один із запорожців навмисне здався в полон, а коли його почали катувати, «зізнався», що козаків безліч і вони готуються до наступу. Поляки посадили козака на палю, а самі відступили, хоча потім з’ясувалося, що козаків було зовсім мало.
Центральний образ літопису — Богдан Хмельницький. Величко показує гетьмана рятівником нації, порівнює його з Мойсеєм, який вивів колись «ізраїльський люд» з єгипетської неволі.
Так само щирим патріотом і оборонцем християнської віри зображений Іван Сірко, якого за хоробрість і мудрість запорожці вісім разів обирали кошовим отаманом. Величко докладно розповідає: якось під час походу в Крим І. Сірко визволив 7 тис. українських бранців. Однак по дорозі додому довідався, що дехто з них іде на Батьківщину знехотя (у Криму надбали вже собі господарства, а вдома нічого свого не мають). Тоді отаман дозволив охочим повернутися назад у Крим. Таких виявилося 3 тис. осіб. Та коли ці люди відійшли, наказав козакам догнати їх і вирубати. Цей вчинок можна оцінити як варварство. Однак Величко схиляється до іншої оцінки: тільки перед реальною загрозою цілковитого знищення всієї нації І. Сірко зважується на цей хоч і жорстокий, але вимушений останній засіб національного самозахисту. І рішення таке було для нього дуже важким: відпустивши невільників, він до останньої миті не вірив, що ті повернуться-таки до татар. А тому «вийшов на могилу... і дивився на них, аж доки не стало їх видно». І лише по цьому віддав страшний наказ. А потім сам приїхав на місце розправи та промовив над порубаними земляками: «Простіть нас, брати, а самі спіте тут до Страшного Господнього суду, ніж би мали розмножуватися в Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибіль».
Гине мати-Україна від старшинських усобиць, жахливих нападів зовнішніх ворогів, треба її рятувати, задля неї жити й боротися — така провідна ідея літопису.
• Завдання основного рівня. За допомогою яких малярських прийомів художник О. Шупляк розкриває у «двовзорі» лицарський дух козацтва?
Хронологічно останнім і, безсумнівно, найвідомішим зразком давньої української історичної прози стала «Історія русів» (тобто українців).
Праця написана російською книжною мовою (на той час це був один із варіантів нашої літературної мови), але автор був українцем, про що свідчить вплив козацьких літописів і велика кількість українізмів у тексті. У творі зроблено огляд історії України від початків (ще легендарних біблійних часів) до скасування гетьманства, точніше — до 1769 р. (остаточної загибелі козацької держави й завершення староукраїнського періоду).
Досі залишається невідоме ім’я автора — остерігаючись кари за гостру критику Російської імперії, він не підписав свій твір. Книгу написано орієнтовно наприкінці XVIII — на поч. XIX ст. Її жанр — історіософський1 трактат. Наскрізна ідея — кожен народ має всі права на самостійний державно-політичний розвиток; історія України — це безперервна боротьба народу за визволення.
Автор пам’ятки різко заперечує твердження російської імперської науки, що нібито Україна з’явилася лише в XIV-XVI ст., а доти це була порожня земля. Він переконливо твердить, що Київська держава — це державне утворення саме українського народу, це — Україна, а не Росія, бо до Київської держави з російських земель входив тільки Новгород.
Головна увага зосереджена на епохальній події — Національно-визвольній війні українського народу 1648 р., бурхливому українському відродженні та наступній страхітливій Руїні.
Твір справляє сильний емоційний вплив на читача завдяки тому, що історичний зміст утілюється в досконалій художній формі. Центральними постатями української історії є для автора Б. Хмельницький та І. Мазепа.
Образ ватажка війни розкрито передовсім у державотворчих виступах і діях.
Перечитайте в хрестоматії (або на сайті «Ізборник» за адресою: http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm) уміщену в літописі промову Б. Хмельницького до реєстрових козаків під Жовтими Водами. Які причини змусили український народ розпочати війну проти поляків? Як ця промова характеризує самого гетьмана? Які художні засоби використані в цьому уривку?
Про І. Мазепу автор говорить обережно. Проте намагається характеризувати всі плюси й мінуси його складної натури. Особливо докладно розмірковує над тим, як міг визріти в гетьмана таємний задум виступити проти царя. Переповівши різні версії, прикрившись сумнівним осудом, нарешті, чесно й вичерпно розкриває справжні мотиви й наміри гетьмана, подаючи його прокламацію до українського народу.
Прочитайте текст цієї прокламації в хрестоматії або ж на сайті «Ізборник». Якими аргументами вмотивовує гетьман своє рішення? Чи актуальні його міркування для України наступних епох аж до сьогодення? Чому, на ваш погляд, така логіка багатьох українців від часів І. Мазепи й донині не переконує?
«Історія русів» завжди була дуже популярною. У рукописних копіях вона поширювалася таємно по всій Україні. Уперше надрукувати її вдалося філологу Осипові Волинському лише 1846 р.
Козацькі літописи та «Історія русів» стали благодатним матеріалом для вітчизняних істориків (М. Маркевича, М. Бантиша-Каменського, М. Грушевського, Д. Яворницького й ін.), а насамперед для письменників (М. Гоголя, Є. Гребінки, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, М. Старицького, Б. Лепкого й ін.). Для більшості з них це були не просто джерела інформації, а важливі чинники формування світогляду, утвердження національної свідомості. Як наголошував І. Франко, саме «Історія русів» стала тим ідейним ґрунтом, на якому виросла нова українська література.
1 Історіософія — осмислення сенсу історичних подій.
Пам’ятник І. Мазепі. м. Полтава
Українська барокова поезія. Книжне віршування поширилося в українському письменстві разом із християнством із Візантії, Болгарії та Моравії. Поступово почала впливати на нього й багатюща, прадавня традиція української усної народної поезії. У ті давні часи вважали, що всяка освічена людина повинна вміти скласти вірша з будь-якого приводу. Саме тому в братських школах, колегіях, особливо в Києво-Могилянській академії, піїтика (теорія та практика віршування) була одним з основних предметів.
Розквіт староукраїнської поезії припадає на кінець XVII-XVIII ст. Віршові твори писали представники майже всіх освічених суспільних верств: священики та ченці, учителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни.
Визначна постать в українській бароковій літературі — Іван Величковський (бл. 1650-1701). Це — поет, перекладач, теоретик літератури, культурний і громадський діяч. Він народився, імовірно, на Чернігівщині, навчався в Києво-Могилянській колегії. Потім працював у чернігівській друкарні, належав до місцевого гуртка поетів. Згодом оселився в Полтаві, служив священиком.
У творчості поета поєднуються духовні та світські мотиви.
Світські мотиви яскраво виявляються в епіграмах1. Це філософсько-критичні картини з повсякденного життя: «На скупого», «На лисого», «До жонатих», «Про грішників», «До добродія» та ін.
Духовні мотиви визначають книгу «Дзиґар2 з напівдзиґарком» (1690). Перед нами надзвичайно цікаво й вишукано побудована поема з циклу віршів про час — «Минути» (тема в добу бароко популярна). У баченні поета доба (ніч і день як заокруглена цілість) — образ Бога та Його Матері, символ вищого розуму й істини. У цьому Дзиґарі (читай — Бозі) людина — лише «минута» (слово, що етимологічно виводиться від «минати»), істота недосконалого й минущого світу.
І. Величковський добирав традиційні теми, не шукав нового змісту, зате приділяв велику увагу формі творів. Однією з найбільших заслуг поета є його розробка теорії та практики курйозного віршування, яке він назвав «штукі поетицкіє».
Теорія літератури
Староукраїнська барокова поезія, закономірно, була дуже схильна до різноманітних прикрас. Тому серед характерних її ознак — курйбзні3 вірші, що мали незвичайний зовнішній вигляд (при цьому про зміст автори не особливо дбали). Існувало багато різновидів такої поезії:
• у тексті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися у формі чаші, зірки, хреста, меча тощо;
• утворах різновиду «рак» добиралися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо й навпаки виходив той самий текст: Анна во дар бо ім’я мі обрадованна;
• в азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літери алфавіту;
• в акростиху, або акровірші, перші (іноді останні чи середні) літери кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім’я того, кому твір присвячено. Курйозні вірші завжди викликали інтерес читача, розвивали уяву, пов’язували поезію з образотворчим мистецтвом.
1 Епіграма (від грецьк. напис) — короткий вірш сатиричного змісту, спрямований здебільшого проти кого-небудь особисто.
2 Дзиґар — великий годинник на вежі.
3 Курйозний (від фр. curieus — цікавий, дивовижний) — тут: незвичайна побудова речень, розташування рядків.
Сторінки рукописної збірки І. Величковського «Млеко...»
І. Величковський узагальнив досягнення європейської та української курйозної поезії й створив спеціальну теоретичну працю з наведеними власними прикладами — «Млеко од овці пастору належте» (1691). Автор у ній розглядає 20 різновидів курйозної поезії, частина з яких — його власні винаходи.
Творчість І. Величковського яскраво засвідчила досконалий рівень української барокової поезії.
Інтимна лірика. У XVIII ст. дуже популярною стає любовна поезія. Писали такі вірші мандрівні дяки, писарі, канцеляристи й інші грамотії із соціальних низів. Тому мотиви любовної туги в цих творах нерідко перепліталися з наріканнями на бідність, сирітство, «злих людей», непереборні життєві труднощі. І все ж насамперед стверджується право на вільну, сильнішу за обставини любов, звеличується щирість почуттів, вірність закоханих.
Деякі зразки книжної лірики стали популярними народними піснями. Це насамперед вірш Семена Климовського «їхав козак за Дунай». Цей поет і філософ — один із найзагадковіших українських авторів. Біографічних відомостей про нього не збереглося майже ніяких.
Він народився близько 1705 р. десь на Харківщині, помер приблизно 1785 р. в с. Припутнях на Херсонщині. З усього видно, що мав академічну освіту, користувався неабияким авторитетом у тогочасному суспільстві.
1724 р. він надіслав Петрові І два філософсько-публіцистичні поетичні твори — «Про правосуддя начальників» і «Про смирення найвищих». Трактати містили різку критику царської влади. Основним законом суспільного життя в них проголошувалася справедливість, визначальним принципом державної політики — правда, без неї держава «підгниває і падає». Очевидно, тільки смерть Петра І врятувала вільнодумного філософа від розправи.
• Завдання основного рівня. Простежте, у чому саме перегукуються суспільно-політичні погляди С. Климовського й С. Оріховського. Про що це свідчить?
Невмирущу славу принесла С. Климовському його пісня «їхав козак за Дунай». Із середини XVIII ст. текст не міг дійти до нас у первісному вигляді, проте, очевидно, і в авторському варіанті вирізнявся народнопісенними ознаками.
У пісні розгортається фольклорний мотив прощання козака з дівчиною перед походом (пригадайте хоч би народну пісню «їхав козак на війноньку» чи пісню
Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки...»). Використовується також традиційний образ «за Дунаєм» (як символ чужого краю), народнопісенний діалог козака й дівчини, постійні епітети, літоти.
Усі ці засоби створюють сумну атмосферу прощання (можливо, назавжди) двох ніжно закоханих. Пісня тонко передає особливості психології української дівчини (що віддано, самозречено любить, заради кохання готова пожертвувати всім) і козака (який теж вірно любить, але навіть заради коханої не може зректися свого лицарського обов’язку захищати Вітчизну).
Запальну козацьку натуру виражає ритм пісні — дібраний так, що під нього може марширувати (і не раз марширувало) багатотисячне козацьке військо.
Фольклорна манера, розкриття визначальних граней української душі — усе це дало змогу поширитися пісні всією Україною, стати народною й пережити століття. Набув цей шедевр і світової слави: О. Пушкін написав вірш «Козак» на мотив пісні, її музичні обробки зробили всесвітньо відомі композитори Л. ван Бетховен, К. М. фон Вебер, О. Аляб’єв та ін. Перекладений варіант пісні німці вважають своїм фольклорним твором.
Знайдіть в Інтернеті й послухайте різні варіанти виконання пісні «їхав козак за Дунай» (https://www.youtube.com/watch?v=JiT45GfyCXU; https://www.youtube.com/watch?v=FTnRCbpkieU; https://www.youtube.com/watch?v=eZYX4vyAbEE; https://www.youtube.com/watch?v=o3dbAZcZtoA). Чим відрізняється модернізована версія гурту «Гайдамаки» від традиційних зразків? Які почуття й переживання викликала у вас пісня?
• Завдання основного рівня. Пригадайте вивчене у 8 класі. Що таке драма? Які особливості драматичних творів?
Староукраїнська драматургія. Театральне мистецтво існувало в Україні з давніх часів. Це насамперед народна драма (весілля, обрядові ігри, вертеп тощо). У добу Русі-України популярними були «ігрища скоморохів1». Нарешті, церковна служба (літургія) так само побудована за законами театрального (священно-театрального) дійства.
З початку XVII ст. активно розвиваються шкільні драми. Так іменувалися ці твори, тому що писали їх викладачі піїтики (часом у співавторстві зі студентами), а виконували вихованці навчальних закладів під час свят, прийому поважних гостей або наприкінці року.
Яскраві зразки цього жанру залишив Дмитро Туптало — церковний діяч, митрополит Ростовський і Ярославський, учений і письменник. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Ставши ченцем, служив ігуменом2 у різних монастирях України, був придворним проповідником гетьмана Самойловича.
1701 р. за наказом царя Петра І отця Димитрія було переведено на службу до Росії. У Ростові він відкрив школу, де могли навчатися діти з різних суспільних станів. Свій життєвий шлях подвижник завершив 1709 р., а через півстоліття церква проголосила його святим (канонізувала).
Протягом багатьох років Дмитро Туптало укладав житія святих — Четьї Мінеї, писав богословські трактати, епіграми, а також виголошував проповіді, у яких пристрасно захищав знедолених і вбогих, закликав мирян жити за Христовими заповідями. За стилем це виразні барокові твори з великою кількістю риторичних питань, вигуків, алегорій тощо, їхня мова близька до живої народної. Отець Димитрій створював п’єси насамперед з метою християнського просвітництва й виховання. Збереглося дві з них — «Успенська драма» (1677) і «Різдвяна драма» (1702).
1 Скоморохи — на Русі так називали професійних мандрівних співців та акторів (лицедіїв), учасників свят, обрядів, ігор.
2 Ігумен (від грецьк. той, що веде, іде попереду) — настоятель монастиря.
Особливим різновидом староукраїнської барокової драматургії був вертеп. У перекладі з грецької це слово означає «печера». У Біблії розповідається, що Богоматір Марія народила Сина Ісуса в печері (біля м. Вифлеєма), у якій пастухи під час негоди тримали худобу. Ця оповідь з історії християнства взята за основу різдвяної вистави. Є свідчення, що існували й великодні вертепні драми, у яких ішлося про смерть і воскресіння Ісуса Христа, але вони до нас не дійшли.
Вертеп є різновидом лялькового театру, здавна знаного в усьому світі. Він об’єднує п’єсу серйозного, урочистого змісту й веселі сценки на зразок інтермедій1.
Судячи з деяких згадок у літописах, можемо припустити, що вертеп існував ще в часи Київської держави. Перше безсумнівне повідомлення про нього датується XVI ст. Найчастіше вертеп возили по дворах чи виставляли у свята на базарних майданах мандрівні дяки чи школярі й отримували за вистави винагороду грошима або їжею. Пізніше за цю справу бралися просто охочі артистичні натури.
Вертепна скринька мала вигляд двоповерхового будиночка без передньої стінки, майстерно зробленого з дерева та твердого картону. Скринька Висоту мала приблизно півтора метра, ширину — понад метр, глибину — півметра. У підлозі кожного поверху (ярусу) були довгі розгалужені щілини, замасковані хутром, тому непомітні для глядача. Сховані за скринькою вертепник і його помічники рухали по цих щілинах одягненими дерев’яними ляльками на дротах. Змінюючи голос, промовляли репліки дійових осіб, співали за них і грали на якомусь інструменті.
На горішньому ярусі відбувалася вистава першої (духовної) частини вертепного твору, за змістом тотожної зі шкільною різдвяною драмою. Спільні в них і дійові особи: Богоматір, Йосип, Ангели, Царі-Волхви, Пастухи, цар Ірод, Воїни та ін.
На нижньому ярусі розігрувалася світська частина — сценки з тогочасного народного побуту, створені за зразком інтермедій. Дійовими особами тут були Селянин, Дід, Баба, Панотець, Циган, Жид, Москаль, Лях та ін. Кожен персонаж був одягнений у свій національний костюм. Вони «говорили» рідною мовою, співали пісні й виконували танці свого народу, поводилися відповідно до власного суспільного становища та національного характеру. Уся вистава тривала іноді до трьох годин.
Вертеп пережив шкільну драму майже на півтораста років. Майстри цієї справи носили вертепну скриньку по селах і містах ще на початку XX ст. Нині вертепні вистави поступово відроджуються, особливо в час Різдвяних свят.
Традицію й поетику інтермедій і вертепів підхопили й розвинули в XIX ст. І. Котляревський (поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), П. Гулак-Артемовський (байка «Пан та Собака»), Г. Квітка-Основ’яненко (п’єса «Сватання на Гончарівці»), Т. Шевченко (поеми «Сон», «Великий льох») та інші автори.
1 Інтермедія (від латин. між і середина) — невеликі, одноактні комедійні п’єси, що відбувалися в перервах між діями шкільної драми серйозного змісту. За основу сюжету брали анекдотичні історії з народного побуту.
Коментарі (0)