Послання поета до свого народу («І мертвим, і живим, і ненарожденним...»). І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
- 10-12-2022, 21:09
- 363
9 Клас , Українська література 9 клас Борзенко, Лобусова 2017
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
Аще кто речетъ, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборное посланние Иоанна, глава 4, стих 20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви
не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б
не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
1845
Аналізуємо художній твір
- 1. Яке враження справив на вас твір?
- 2. Хто є адресатом Шевченкового послання?
- 3. Чим воно нагадує послання пророків та апостолів?
- 4. Звідки автор узяв епіграф? У чому полягає зміст епіграфа?
ГОЛОВНА ДУМКА ПОСЛАННЯ
«Розкуйтеся, братайтеся...» — у цих словах міститься ключ до розуміння всього твору. Автор закликає своїх адресатів до духовного звільнення-прозріння. Вони мають зняти кайдани духовного рабства й усвідомити відповідальність за долю нації. Оновлене життя можливе лише за умови подолання соціальної несправедливості та єднання на основі братньої любові.
Аналізуємо художній твір
- 5. У яких словах послання сформульовано його ідею?
- 6. До чого закликає автор своїх читачів?
- 7. Яким він бачить оновлене життя? У яких рядках твору змальовано образ оновленого життя?
ЗМІСТ І ХУДОЖНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ
Якщо в поемі «Сон» Т. Шевченко спрямував свою сатиру проти Російської імперії як зовнішнього зла, то в посланні він звернувся до критичного осмислення внутрішнього українського життя. Не випадково твір побудований так, що в ньому звучать суперечки, заклики, перестороги, навіть погрози, а адресати для автора то «недолюди», то «брати».
Уже від початку поет виявляє себе як пророк, якому відкрилась уся глибина народного горя («Тілько я, мов окаянний, / І день і ніч плачу...»). Розпач переростає у звинувачення та заклик до українців, які миряться з таким становищем: «Схаменіться, недолюди, / Діти юродиві!»
Після емоційного вступу поет переходить до аналізу причин виродження української еліти. Автор апелює до національної свідомості читачів, закликає триматися свого родового досвіду. Бо навіть найкраща чужоземна наука нічого не варта, якщо не приносить духовної свободи. Попри засвоєні гучні слова, прогресивні заклики, на ділі все лишається як колись: «І хилитесь, як і хилились! / І знову шкуру дерете / З братів незрящих, гречкосіїв». Виголосивши аргументи-застереження, автор нагадує про неминучу розплату за байдужість до народних страждань: «Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде. / Розкуються незабаром / Заковані люде, / Настане суд...».
Вислови автора прості й водночас афористичні. У них звучить критика дилетантизму і всезнайства, відірваного від реальних проблем. Соромно знати всі слов'янські мови, та не знати до пуття рідної. Те саме стосується й історії: некритичне сприйняття минулого не дає чіткого розуміння сучасного життя. Поетове ставлення до козацької верхівки доволі жорстке: «Раби, подножки, грязь Москви, / Варшавське сміття — ваші пани / Ясновельможнії гетьмани». Тож чи є підстави пишатися такими предками, які передали нащадкам лише «свої кайдани»? Зрештою, автор робить гіркий висновок: «Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають».
Однак поет не песиміст, який утратив віру. Важливо, що твір Т. Шевченка є «виправною» сатирою. Він поєднав гостру критику з благанням схаменутися та прийняти ідеал братньої любові. Не випадково в посланні звучать заклики критично осмислити своє минуле, подолати комплекс меншовартості, згадати справжню «славу» й визнати своїх «найменших братів».
«Обніміться ж, брати мої. / Молю вас, благаю!» — ці пристрасні слова завершують твір, що сприймається на одному подиху як сповнене мудрої любові звернення поета-пророка до свого народу.
Аналізуємо художній твір
- 1. Як автор називає своїх адресатів?
- 2. Чому поет дає їм полярно протилежні оцінки?
- 3. У чому автор звинувачує українське панство?
- 4. Як він ставиться до прикрашання минулого?
- 5. Якими словами завершується послання?
- 6. Чому послання називають «виправною» сатирою? Викладіть свої думки у зручній для вас формі.
АФОРИСТИЧНІ ВИСЛОВИ
Рядки Шевченкового твору давно перетворились на афоризми. Їх часто можна почути на офіційних урочистостях, у промовах відомих людей. Ставши звичними, вони не завжди розкриваються нам у всій своїй значущості й глибині, іноді здаються занадто простими. Однак слід пам'ятати, що кожне слово в посланні по-справжньому вистраждане й пережите, органічно пов'язане з нашою національною традицією. Пригадаймо найвідоміші з цих афоризмів: «В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля»; «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрість би була своя»; «Учітесь, читайте, / І чужого научайтесь, / Й свого не цурайтесь»; «Бо хто матір забуває, / Того Бог карає...»
АКТУАЛЬНІСТЬ
Як і належить генію, Т. Шевченко мислив не лише сьогоденням, його погляд вражає масштабом справді пророчого бачення. Не випадково поет звертався до всіх українців — мертвих, живих, ще не народжених. Поряд із проникливим художнім аналізом причин минулих утрат, поряд із сатиричним викриттям сучасних йому негараздів, поет-пророк відкрив своєму народові правдивий шлях до вільного майбуття. І сьогодні ідея всенародної єдності, проголошена в посланні, не втратила своєї гостроти й актуальності.
Запрошуємо до дискусії
- 1. Чи може поетичне слово викликати суспільні зміни?
Виявляємо творчі здібності
- 2. Напишіть твір-роздум на тему «Актуальність ідей Шевченкового послання».
Коментарі (0)