Кобзар писав, що «прозрівати став потроху», побачивши не романтично-казкову Україну в ореолі козацької слави, а реальну, потоптану імперським чоботом і своїми-таки панами. Гіркі враження вилилися в полум’яні рядки політичних поем, де промовисто задекларована проблема національного визволення. Микола Костомаров писав: «То була пора найвищого розвитку поетичного таланту Шевченка, апогей його обдаровань і діяльності. Сам поет був тоді у повнім розквіті віку (близько 35), палко любив малоруську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і його улюбленою мрією було звільнення цього народу від поміщицького гніту».

Шевченко підтвердив свій пророчий дар, проголосивши, що неодмінно «повіє огонь новий з Холодного Яру», де колись стояли табором гайдамаки...