Родинно-побутові пісні — перлини задушевності
- 31-12-2022, 13:58
- 269
9 Клас , Українська література 9 клас Коваленко, Бернадська (повторне видання) 2022
Фольклор — доісторія літератури: усна народна творчість
Слово до читачів
Коли мова заходить про український патріотизм, то навіть ті, для кого слово «Батьківщина» — не порожній звук, часто починають мислити шаблонами. У цьому контексті лунає традиційно «мова калинова», «пісня солов’їна», а вишиванки й рушники стають зовнішнім — необхідним, але формальним атрибутом вияву патріотизму. Частина з нас збайдужіла до української мови й вільно послуговується мовою сусіднього народу, наше серце іноді холодно мовчить, коли лунає українська народна пісня. А втім нам є чим пишатися! Мовознавці вважають українську мову за милозвучністю другою у світі після італійської, а українським народним пісням немає рівних серед пісень різних народів світу! Жодна нація за всю історію не створила такої кількості пісень, як українці, — визнає ЮНЕСКО1. За найскромнішими підрахунками — близько 200 тисяч, за іншими — майже пів мільйона! Коли їх слухаєш, то чуєш, як крізь століття до тебе промовляє твій величний народ. Українські народні пісні, як і танці, вишиванки, рушники, козацькі звичаї, традиції — це той генетичний національний код, який зв’язує покоління невидимою, але міцною ниточкою. Бути патріотом — це не тільки заявляти, що любиш свою Батьківщину. Бути патріотом — означає послуговуватися мовою народу України, знати його історію, культуру й розуміти, як духовні надбання, створені нашими предками понад тисячоліття тому, пронести в майбутнє, передати наступним поколінням.
1 ЮНЕСКО — спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка за співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національних культур, охороні пам’яток культури тощо.
Усна народна творчість
Навчальний маршрут розділу
У цьому розділі ви
- пригадаєте, як виник український фольклор і в чому полягає його багатство й розмаїття;
- ознайомитеся з родинно-побутовими піснями та їх видами; народними баладами та їх тематичними групами;
- прочитаєте родинно-побутові пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько...», «Ой під вишнею, під черешнею...»; народні балади «Ой летіла стріла...», «Ой на горі вогонь горить...»;
- вивчите напам’ять одну баладу або пісню (на вибір)
- відчуєте неповторну красу української народної пісні й балади;
- пригадаєте жанри усної народної творчості;
- зрозумієте, яка роль фольклору в житті українського народу, місце фольклору в розвитку літератури;
- дізнаєтеся про зміст родинно-побутових пісень і балад, про їх відмінності;
- удосконалите вміння аналізувати балади й родинно-побутові пісні; визначати їх художні особливості.
Визначте, які завдання із запропонованих вище ви вважаєте найважливішими для себе. Додайте до них інші, що є значущими саме для вас. Визначте стратегії, за допомогою яких досягатимете запланованого результату.
Мені завжди здається, що коли де можна побачити вдачу народу, то це скоріше в ліричних піснях.
Леся Українка
Пригадайте!
Пригадайте, що вам відомо про фольклор і процес його виникнення. У чому полягає його багатство й розмаїття? Під час підготовки відповіді вам стануть у пригоді завдання, наведені нижче.
1. Прокоментуйте схему, що відображає особливості творення фольклору. Потім прочитайте уривок із книжки М. С. Грушевського «Українська література» (Текст 1) й доберіть цитати, які ілюструватимуть тези в таблиці.
Порівняйте, чи однаково розуміють М. С. Грушевський і Μ. К. Наєнко (Текст 2) процес виникнення фольклору. Для цього доберіть з обох уривків найсуттєвіший, на ваш погляд, аргумент.
Текст 1
Твір не записаний — перепущений через усну традицію поколінь, часом довгого ряду їх — тратить сі контури, обтирається, шліфується, як камінь, несений водою. Колектив, властиво, цілий ряд колективів, через які сей твір переходить, мандруючи з покоління в покоління, з краю в край, мають тенденцію стирати все індивідуальне, зв’язане з обставинами місця й моменту, а полишати й розвивати найбільш загальне, яке віддає настрої питомі, загальнолюдські, більше-менше спільні різним верствам, часам і місцям. Притім з такими творами поводяться часто дуже свобідно: їх зміняють відповідно свому уподобанню, перероблюють, комбінують — беруть з одного початок, з другого кінець. Часом заціліють імена осіб і місцевостей, але до них причепляться зовсім нові факти; часом навпаки: затримується тема, але тратяться всі вказівки на місце, час і особи. Усні твори, які перейшли через кілька країв, через кілька віків, не раз тратять свій характер ґрунтовно — зістається тільки скелет фабули. Твори, які обертаються приблизно в тім самім соціальнім, класовім і національнім окруженні, тратять менше, і не раз від колективного шліфування багато виграють в естетичному розумінні та дістають більшу вартість як вираз колективного настрою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський і політичний діяч
Текст 2
Почну з єретичної думки: фольклор не твориться, ним стає щось уже створене. Нам не відомо, скільки й коли народилося безіменних фольклорних творів: ми маємо у своєму розпорядженні лише те, що народ відібрав із створеного і поклав у свою пам’ять... Це, можливо, десять відсотків з усього колись створеного. Істинна народна творчість — це поезія, а поезія, як сказав би Олександр Довженко, це «проза, з якої викреслені всі зайві слова». Народ із своєї творчої діяльності викреслив щонайменше дев’яносто відсотків власної «прозової» роботи. Запам’ятав лише десять, бо в пам’яті людській уготоване місце лише для поезії.
Михайло Наєнко, сучасний український літературознавець
2. Запишіть у робочий зошит фольклорні жанри, згрупувавши їх за родами.
Родинно-побутові пісні — перлини задушевності
Пісня — душа моя, вона і серце звеселяє, і жалю завдає, і до помсти кличе...
Тарас Шевченко
Українські пісні — своєрідний художній документ життя нашого народу, скарбниця його духовності. Вони є художнім свідченням суспільного й особистого життя, розкривають людські почуття, роздуми, переживання.
Серед великої кількості українських народних пісень найбільшу частину становлять родинно-побутові.
Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, у яких відображені почуття й переживання людини, пов’язані з її особистим життям і родинними стосунками.
Вони виникли на основі календарно-обрядових і весільних пісень і пов’язані з прагненням народу висловити свої переживання в різні моменти повсякденного життя.
Як би не змінювався світ за тисячоліття, особисті почуття та переживання людини залишаються такими ж. Наші предки, як і ми нині, кохали й страждали від нерозділеного або зневаженого кохання, раділи або переймалися різними негараздами в шлюбі, вибудовували стосунки з членами родини тощо. Особисті переживання вони виливали в ліричних піснях, і часто саме пісня була єдиною розрадою в тяжкі хвилини. Поштовхом до створення родинно-побутових пісень ставали певні життєві події, а ліричні твори — своєрідною реакцією на них.
Розгляньмо особливості кожної тематичної групи.
Пісні про кохання і дошлюбні взаємини
Пісні про кохання присвячені відтворенню стосунків закоханих. Ліричним героєм може бути і дівчина, і хлопець. У монолозі-сповіді одного з них передаються емоції, викликані певною драматичною подією. Рідко коли оспівується щасливе кохання, адже воно не потребує розради й емоційної допомоги. «Табу, "мовчанки печать” на саме кохання народ і його поети наклали, очевидно, тому, що в кожному випадку воно — типове, однакове, а не індивідуальне», — зазначає літературознавець М. К. Наєнко. Натомість трагічні обставини, які стояли на перешкоді щастю закоханих, збурювали сильні почуття і переживання, що знаходили відображення в ліричних творах. Самих драматичних подій народ у піснях не згадував, реальне життя ніби відступало на другий план, бо в центрі уваги було лише їх переживання ліричним героєм/героїнею.
Михайло Дмитренко. Закохані
Пісні про кохання поділяють на дівочі й парубоцькі. Тематично різноманітнішими та багатшими кількісно є дівочі пісні.
Найпоширеніші їх мотиви:
- мрії про щасливий шлюб, мотив вірності;
- нерозділене кохання;
- зрада парубка чи зведення ним дівчини;
- перешкоди на шляху закоханих (розлука через участь коханого у війні, злий поговір чужих людей, небажання батьків віддати дочку заміж, відсутність посагу, а внаслідок цього — неможливість знайти пару тощо).
За мотивами парубоцькі пісні істотно відрізняються від дівочих. Найпоширенішими з них є:
- пошук пари та роздуми про майбутнє одруження;
- очікування зустрічі з милою;
- кохання до вже засватаної дівчини або до нерівні парубкові-бідняку;
- заборона на одруження з боку батьків дівчини.
Серед найпопулярніших народних ліричних творів про кохання є пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько...». Вони належать до групи родинно-побутових пісень про дошлюбні взаємини.
Мотивом пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють...» є оспівування нерозділеного кохання.
У ній відтворено напружений і драматичний епізод: юнак слухає дівочу пісню про розлуку та порівнює її зі своїми непростими стосунками з коханою. У пісні ліричного героя зображено надмірно чутливим. Досягається таке враження через використання гіперболи: він плаче, коли чує дівочий спів, у козака від голосу дівчини «серденько мре». Як і в усіх народних піснях, портрет ліричної героїні тут змальовано через деталі. Юнак згадує лише її очі, які «темні, як нічка, ясні, як день». Але цього достатньо, щоб скласти уявлення про його ідеал жіночої краси й ставлення до нього коханої. Ліризму пісні, крім пестливих слів і постійних епітетів, надає романтичний пейзаж — «Місяць на небі, зіроньки сяють, / Тихо по морю човен пливе...»
З пейзажної замальовки починається й пісня «Цвіте терен, цвіте терен...», яка готує слухача до сприйняття особистої драми ліричної героїні. Терен — символ важкої життєвої дороги, страждань і мук. Із подальшої сповіді зрадженої дівчини слухач дізнається про те, як колишній коханий зневажив її почуття й покинув. Тільки після цього до неї прийшло прозріння: вона покохала негідного чоловіка, якого всі «люди обминали».
Тому в пісні звучить мотив застороги від необдуманих вчинків і позашлюбного кохання.
У спогадах покинутої дівчини оживають солодкі миті зустрічей і зітхань, очікування милого. Незважаючи на зраду, вона ідеалізує свого коханого. Він для неї залишається миленьким, її й досі ваблять його очі, у пам’яті спливають їхні зустрічі тихими вечорами. Хоча лірична героїня й не засуджує коханого-зрадника, вона, а з нею й народ як автор, висловлює думку, що зло завжди буде покаране: Не дасть йому / Господь щастя, куди повернеться.
Щоб збурити емоції слухачів, викликати в них співпереживання ліричній героїні, автори пісні вживають пестливі слова: вечероньки, нічки, миленька, рученька. Прийомом контрасту між щасливим «було» і трагічним «є» пісня досягає максимального драматизму.
Романтизмом овіяні почуття закоханих у пісні «Сонце низенько, вечір близенько...». Через діалог юнака та дівчини перед слухачем розкриваються їхні ідеальні стосунки. Побачення молодят не буденне — воно піднесено й емоційно сприймається обома. Коли дівчина виходить до козака, то його «серденько розвеселиться», він готовий на все: зігріти її в мороз, перевести через річку. Юнак добирає безліч пестливих слів для коханої: серденько, рибонько, дорогий кришталю, моє золото. Почуття дівчини взаємні: у кожному куплеті звучить слово серденько, звернене до коханого. Вона не відпускає його додому, готова терпіти покарання від матері, аби бути з милим. У пісні опоетизовані людські почуття, оспівані внутрішня краса й велич душ.
Пісні про сімейне життя і родинні стосунки
Як і пісні про кохання, ліричні твори, присвячені сімейному життю, рідко оспівували подружнє щастя. Його здебільшого затьмарювали певні стосунки між членами родини, які стали серйозною, а часто й нездоланною перешкодою на шляху до щастя. Причинами були, зазвичай, або конфлікти між чоловіком і дружиною, або складнощі у стосунках одного з подружжя з іншими членами родини. Це збурювало емоції, які знаходили свій вияв у сімейно-побутових піснях.
Велику групу пісень про сімейне життя створено від імені жінки, яка найбільше потерпала від членів родини.
Ще І. Я. Франко у своїй розвідці «Жіноча неволя в руських піснях народних» зазначав, що «між жіночими піснями... стрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючи нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, не можемо не спитати самих себе: невже ж се правда?.. Особливо замужня жінка винаходить у своїй жизні чимраз нові рани і незгоди, на котрі нарікає в піснях».
Федір Кричевський. Сім’я
Сімейно-побутові пісні відтворювали типові життєві ситуації, розкривали найпотаємніші почуття та переживання ліричних героїв, висловлювали народні оцінки життєвих ситуацій. Вони ставали на бік скривджених, засуджували жорстокість до рідних, виховували милосердя. Задушевно-мелодійні пісні викликали співчуття до ліричного героя, чулість і співпереживання слухачів.
Тематика народних ліричних творів про сімейне життя та родинні взаємини стосується широкого кола життєвих обставин:
- тяжка жіноча доля (туга за батьківським домом і своєю родиною, втраченою молодістю, змарнованою дівочою красою; лиха доля з невірним чоловіком чи п’яницею; нещасливе життя зі старим нелюбом-чоловіком тощо);
- стосунки між членами родини (гірка доля чоловіка-приймака; тяжке життя зі свекрухою, незгода свекрухи з невісткою або засудження поведінки безпутного зятя; переживання батьків (частіше матері), яких несправедливо кривдять дорослі діти; біль і туга дорослих дітей за назавжди втраченими батьками тощо).
Удовині й сирітські пісні
Особливим зворушенням пройняті родинно-побутові пісні, що змальовують долю вдів і сиріт. Український народ виявляв співчуття до них, підтримував знедолених. У ліричних піснях цієї групи автори використовували всі можливі засоби, щоб вплинути на почуття слухачів і розчулити їх.
Такі твори, як правило, залишають поза увагою обставини, за яких жінка овдовіла чи діти осиротіли. На перший план виступають драматичні переживання героїв. Для вдовиці — це клопіт, як виростити дітей, вести господарство, обробляти самотужки землю. Щоб вирішити ці побутові проблеми, мати чоловічу підтримку, вона прагнула вдруге вийти заміж. Але рідко коли їй вдавалося влаштувати знову подружнє життя, і це прирікало жінку на страждання. Матері забороняли своїм синам одружуватися з вдовами, вважаючи їх чарівницями, які можуть звести чоловіка зі світу:
— Позволь, мати, вдову брати,
Перестану пить-гуляти.
— Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати.
Чарувала мужа свого,
Причарує сина мого.
У піснях про сиріт на першому плані були переживання про те, як витримати удари недолі: знущання мачухи, бідність і невлаштованість життя. Також у них відтворено, як дівчатам-сиротам віддають перевагу перед багатими нареченими, тому що лиха доля виховала їх скромними, працьовитими, добрими:
— Багатая, проклятая
Буде мене проклинать,
А сирота горе знає,
Буде мене шанувать.
Іноді в сирітських піснях ліричне переживання висловлює дорослий чоловік чи жінка, які в дитинстві втратили батьків.
Жартівливі пісні
Жартівливі пісні були невід’ємною частиною життя народу. Вони лунали на вечорницях, досвітках, весіллях, у святкові дні та в побуті, підбадьорювали людей, розважали їх і піднімали настрій. Але водночас жартівливі пісні виконували й важливу виховну роль. У невимушеній формі вони вказували на вади в поведінці чи характері людини і, заперечуючи їх веселим сміхом, утверджували найважливіші народні морально-етичні норми.
Жартівливі пісні — фольклорні музичні твори гумористичного чи сатиричного змісту.
Вони могли бути і самостійними музичними творами, і приспівками до танцю. На відміну від інших тематичних груп родинно-побутових пісень, які виконувалися як у широкому колі, так і на самоті, жартівливі пісні завжди потребували гурту, що підтримає дотеп співака веселим сміхом.
Групи жартівливих пісень за формою:
- пісні-діалоги у виконанні переважно двох (рідше — кількох) учасників («Да куди їдеш, Явтуше...», «Грицю, Грицю, до роботи!..», «Дівчино моя, переяславко...»);
- пісні-монологи, у яких ліричний герой розкривається через самохарактеристику («Задумав я женитися...», «Казав мені батько...», «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку...»);
- пісні про конкретну людину, яка потрапила у смішну ситуацію, від імені третьої особи («Дід рудий, баба руда...», «Ой продала дівчинонька курку...»);
- поєднання варіантів цих трьох форм («Єсть у мене три коморі...», «І шумить, і гуде...», «Ой захтіла вража баба...»).
Тематично жартівливі пісні поділяють на такі групи:
• Про взаємини парубка й дівчини. У них відображено різні сторони стосунків молоді: залицяння хлопця, запрошення дівчини на побачення, згадано зовнішність, про поведінку, риси характеру коханого / коханої, страждання через зраду («Ой на горі два дубки, два дубки...», «Ой, дівчино-рибчино, куди йдеш?..», «По дорозі жук, жук, по дорозі чорний...»). До цієї групи належать також жартівливі пісні, у яких мати або стає на заваді коханню дочки, або прагне видати її заміж за багатого, хоч і нелюбого чоловіка («На вулиці скрипка грає...», «Ой била мене мати...», «Ой хотіла мене мати за першого дати...»).
• Про стосунки між членами родини, кумами, сусідами. Серед пісень цієї групи чимало присвячено курйозним взаєминам у великій селянській родині між невісткою і свекрухою, зятем і тещею тощо. Дошкульним сміхом народ виховує сварливих, невірних, ледачих, недбалих дружин і чоловіків. Окрема група пісень у комічному світлі представляє стосунки між кумами, кумедні старечі витівки дідів і бабів («А в нашого Омелечка...», «Казав мені батько...», «А дід бабу товче, товче...», «Била жінка мужика...», «Оженився мій миленький, ку-ку...!», «Кум з кумою залицяється...»).
До групи жартівливих пісень про родинні стосунки належать також ліричні твори, у яких висміюється нерівний шлюб. У численних піснях перед слухачами розгортаються трагікомічні ситуації, коли старий багатий чоловік підозрює в невірності свою молоду дружину, пильнує кожен її крок, боячись зради. Чому тема нерівного шлюбу хвилювала наших предків? Річ у тім, що в усі часи ідеалом подружнього щастя були стосунки, засновані на щирому почутті кохання і поваги, тому соціальну, майнову чи вікову нерівність народ вважав аномальною і засуджував.
Мотив нерівного шлюбу звучить у популярній народній пісні «Ой під вишнею, під черешнею...». Конфлікт у сімейних стосунках розкривається через діалог уже немолодого чоловіка з юною дружиною. Він — «старий дід», тиран, який не пускає її «на вулицю погулять». Для нього шлюбні стосунки — специфічна комерційна оборудка, у якій за кохання можна віддячити матеріальними статками:
Куплю тобі хатку,
Іще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
Ліризмом й емоційністю овіяний образ молодої дружини. Вона викликає у слухача співчуття, адже приречена в сім’ї на душевні муки й нещастя, хоч сама прагне кохання. Жінка страждає й не приховує своєї відрази до нелюба, називає його старим дідуганом і кидає йому у вічі прокльони:
Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!
У пісні до комічності долучаються і елементи драматизму, а гумор поступається повчальності й виховним настановам — не марнувати свої почуття в нерівному шлюбі.
Народна пісня «Ой під вишнею, під черешнею...» має багату сценічну історію. Дослідники вважають, що її написали для так званих інтермедій — різновиду українського театру, у якому зображувалося життя простого народу. Вона так полюбилася всім, що вже на початку XIX ст. І. Котляревський увів пісню у свою п’єсу «Наталка Полтавка». Її заспівав виборний возному — залицяльнику до молодої бідної дівчини.
Художні особливості родинно-побутових пісень
Характерною ознакою для всіх народнопоетичних творів, а особливо родинно-побутових пісень, є емоційність й образність мови. Так засвідчується чуттєвість українського народу, яка проявляється, з одного боку, у його здатності тонко переживати різноманітні почуття, а з іншого — викликати піснею аналогічні емоції у слухачів. Досягається такий вплив через добір образних засобів.
У родинно-побутових піснях найчастіше використовують такі засоби:
- постійні епітети:
Ой не шуми, луже, дуже,
Ти, зелений гаю,
Не завдавай серцю туги,
Бо я в чужім краю.
- порівняння:
Ходжу я, ходжу по горі, як сивая голубка:
Одбилася од роду — не прийду ж я хутко!
- паралелізми:
Ой як зачав з черемшини цвіток опадати,
То зачало господаря лихо нападати.
- пестливі слова:
Голубонька моя сивесенька,
Дівчинонька моя вірнесенька,
Голубонька моя сизокрила,
Дівчинонько моя чорнобрива.
- символи (найчастіше закоханих символізує пара голубів, хлопця — сокіл, дівчину — калина, горлиця, голубка (як у прикладі), жінку або вдову — зозуля, молодечу чоловічу силу — дуб тощо):
Вийди до мене, голубко мила,
Буду любити вік до могили!
Для родинно-побутових пісень характерні такі особливості:
- ідеалізація коханої або коханого (їхні портрети найбільш довершені, як і внутрішній світ);
- гіперболізація переживань (виражається в перебільшених почуттях ліричного героя, найменша перешкода на шляху закоханих сприймається як непоправна);
- драматизм життєвих ситуацій і стосунків між закоханими або членами родини;
- підвищена емоційність, схвильованість, «сердечна» образність. Образ серця в ліричних піснях виконує подвійну роль. З одного боку, він є центром, пов’язаним з почуттями юнака:
В неї личко — як яблучко,
Як калина з молоком.
Карим оком як погляне,
Бровонькою не моргне,
Слово скаже, засміється,
А в козака серце мре.
З іншого боку, серденьком хлопець називає свою кохану:
Вийди, дівчино, серденько миле!
Дай подивитись в карії очі,
Стан твій обняти тонкий дівочий,
Глянути в личко біле, чудове,
На косу довгу, на чорні брови.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
- 1. Поясніть, чому фольклор називають доісторією літератури.
- 2. Назвіть, на які три роди поділяються фольклорні твори. Наведіть приклади жанрів кожного з них.
- 3. Які ліричні пісні називають родинно-побутовими? Чим вони відрізняються від суспільно-побутових?
- 4. Назвіть, на які чотири групи поділяють родинно-побутові пісні. Схарактеризуйте кожну з них.
- 5. Назвіть основні мотиви пісень про дошлюбні стосунки та про родинне життя.
- 6. Поясніть, завдяки яким художнім засобам досягається ліризм народних пісень. Чому родинно-побутовим пісням притаманні підвищена емоційність і схвильованість?
- 7. Прочитайте виразно тексти пісень «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько, вечір близенько...», «Ой під вишнею, під черешнею...». Випишіть у робочий зошит художні засоби та поясніть їх роль у цих ліричних творах.
- 8. Визначте мотив народної пісні «Сонце низенько, вечір близенько...». Які мотиви пісень «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Ой під вишнею, під черешнею...» ?
- 9. Розгляньте репродукції картин українських художників М. Дмитренка (с. 16, 18, 19)та Ф. Кричевського (с. 22). Поясніть, чому, на вашу думку, їх вибрано для ілюстрування саме родинно-побутових пісень.
1. Накресліть у робочому зошиті таблицю і запишіть, чим відрізняється фольклор від художньої літератури. Назвіть, що спільного між усною народною творчістю і художньою літературою.
2. Зробіть ідейно-художній аналіз народних пісень «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько, вечір близенько...», «Ой під вишнею, під черешнею...».
3. Розгляньте репродукцію картини Миколи Пимоненка «Ревнощі». Які українські народні пісні вона могла б, на вашу думку, проілюструвати? Підготуйте комп’ютерну презентацію про творчість Миколи Пимоненка.
Микола Пимоненко. Ревнощі
Коментарі (0)