1. Які обставини призвели до розгортання гайдамацького руху на Правобережжі після того, як Московщина 1667 р., порушивши Переяславську угоду, повернула ці землі Польщі?

2. Де і як розпочалася Коліївщина, хто її очолював?

3. Розкажіть про облогу та взяття Умані, придушення повстання та розправу над гайдамаками.

4. Якими постають гайдамаки в історичній пісні «Максим козак Залізняк»?

За жанром «Гайдамаки» — героїко-історична романтична ліро-епічна поема. Новаторство твору полягає в тому, що тут епос (розповідь про повстання) поєднується з лірикою (ліричні відступи, пісенні фрагменти) і драмою (діалогізована мова), також поезія чергується з прозою (у розділі «Свято в Чигирині»).

Працюючи над поемою, Шевченко використовував і літературні й історичні джерела («Історію русів», «Історію Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського, повість польського письменника М. Чайковського «Вернигора» тощо). Але насамперед — фольклорні (численні народні перекази, історичні пісні про гайдамаків), зокрема особисті спогади дитинства — розповіді діда Івана — очевидця Коліївщини, відвідини Мотронинського монастиря та гайдамацького цвинтаря поруч з ним у Холодному Яру тощо.

У поемі переплітаються, трансформуються одна в одну дві начебто протилежні (амбівалентні) ідеї.

• Перша — заперечення принципу злопомсти, кола зла: якщо ми на зло відповідаємо злом, жорстоко й бездумно мстимо, то лише помножуємо його, замикаємо в безвихідне й нескінченне коло (пригадайте «Страшну помсту» М. Гоголя). Щоб показати моторошну безглуздість цього принципу, Т. Шевченко відступає від історичної правди (і має на це повне право, бо пише художній, а не науковий твір). Розмах і тривалість гайдамацької помсти в поемі гіперболізовано, подано також вигаданий епізод убивства Ґонтою своїх дітей.

За ту трагедію, що сталася, поет засуджує й поляків, й українців. Поляків за те, що «уб’єм брата! Спалим хату!» — / Сказали, і сталось»; українців — за сліпу помсту: «Замучені руки / Розв’язались — і кров за кров, / І муки за муки!»

Ця взаємна ненависть погубила і тих, й тих, привела до перемоги над обома спільного ворога — Російської імперії. В епілозі Т. Шевченко гірко підсумовує: «Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали» (наслідками їхньої боротьби скористалися інші). Єдиний спосіб розірвати коло зла — це відповісти любов’ю на ненависть, прощенням — на лють. Винести саме такі уроки з нашої спільної трагічної історії закликає Т. Шевченко українців і поляків.

Найчіткіше ця ідея поеми висловлена в «Передмові»: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря — слав’янськая земля».

• Друга рівнозначна з першою провідна ідея «Гайдамаків» — благоговіння перед подвигом предків, які в найнесприятливіших умовах повстали й загинули за Україну. І в такий спосіб довели, що вони — лицарі, гідні сини Вітчизни, а не «ягнята», «раби незрящі».

Інша річ, що гайдамаки відповіли сліпою жорстокістю на сліпу жорстокість. Т. Шевченко дорікає їм. Але він зовсім не відкидає їхнього подвигу, навпаки, закликає сучасників підхопити, продовжити справу прадідів, урахувавши їхні помилки.

Головний герой власне поеми — повсталий український народ, гайдамаки. Митець особливо підкреслює загальнонаціональний, надкласовий характер повстання: «убогий, багатий поєднались» (хоч і не приховує деяких станових суперечностей між гайдамаками). Романтичні повстанці зображені гіперболізовано, переважно як цілісна могутня сила. Час від часу автор укрупнює з цієї громади то один якийсь образ (Ярему, Залізняка, Ґонту, півпарубка, запорожця, кобзаря), то цілу суспільну верству («старшини — первий, другий, третій»). Завдяки поєднанню цих двох планів — загального та конкретного — бачимо структуру й душу гайдамацької маси.

Найбільше уваги автор приділяє образові Яреми Галайди. У «Передмові» зазначається, що «Галайда наполовину видуманий». Отже, персонаж мав прототипа. Можливо, ним був Семен Неживий. Він наймитував у гончара. Під час

Коліївщини очолив загін, що діяв у Кирилівці та довколишніх селах. Перекази про цього народного героя поет, напевне, знав із дитинства.

Ярема показаний у розвитку. На початку поеми — це затурканий наймит. Водночас він — людина з ніжною, прекрасною душею, здатна на сильне почуття (кохання до Оксани). Згодом у вирі повстання Ярема стає мужнім месником, який у пориві гніву здатен навіть мертвих вішати. Так він розплачується за свої особисті кривди й страждання всього народу. Образ Яреми виразно романтичний (надзвичайний герой, наділений винятковими, гіперболізованими рисами).

Особливим, немислимим трагізмом вирізняється образ Івана Ґонти. Це лицар, герой, який виявляє саможертовну відданість «святій правді-волі» України.

Польські літератори й історики зображали Ґонту зрадником, кривавим злодієм, убивцею власних дітей. Як відомо, справжній Ґонта був людиною гуманною. Під час повстання робив усе, щоб уникати зайвого кровопролиття. У захопленій Умані особисто врятував чимало польських жінок і дітей, заховавши їх у православній церкві. Виконуючи останнє прохання свого лютого ворога, уманського губернатора Младановича, урятував від смерті його сина й доньку. Тим паче не вбивав ватажок своїх синів за католицтво, — уже хоч би тому, що мав чотирьох доньок і одного сина, котрі, як і дружина, були православними.

Можливо, ці факти Т. Шевченко й знав, але свідомо підхопив польську традицію, щоправда, докорінно її трансформувавши.

Річ у тім, що в образі Ґонти поет показує трагедію людини в умовах імперії, коли доводиться вибирати між кар’єрою, особистим щастям і вірністю пригнобленій Вітчизні. Щоб показати всю складність, нестерпність такого вибору, Т. Шевченко вдається до гіперболізації. Реальний Ґонта жертвує заради України кар’єрою й життям, герой «Гайдамаків» зрікається ще дорожчого — власних дітей. Це спокута провини перед рідним краєм. Адже служачи в загарбника (польського магната Потоцького), одружившись із полькою, тобто намагаючись якось улаштуватися у ворожому світі окупантів, Ґонта зраджував Україну. І ось тепер мусить так платити за ту зраду (цю тему жахливої кари національних зрадників Шевченко розвине згодом у поемі «Великий льох»).

Поет захоплюється силою духу героя, відданістю Україні й водночас співчуває йому за те, що вибрав хибний шлях покути. Пізніше в поемах «Наймичка» і «Марія» Т. Шевченко покаже інший шлях спокути гріха — саможертовну любов і лагідність.

Кульмінаційні сцени вбивства й поховання Ґонтою своїх синів — найбільш напружені емоційно, найтрагічніші в поемі, а може, і в усій творчості митця. Кожен вчинок героя тут глибоко вмотивований.

Надзвичайно майстерно передано психічний стан, нестерпну внутрішню роздвоєність Ґонти — насамперед за допомогою діалогічної манери письма.

О. Сластіон. Ілюстрація до поеми «Гайдамаки». 1886 р.

Зверніть увагу: Ґонта двічі — спочатку громаді, а потім синам пояснює, чому мусить так чинити: «...не я вбиваю, / А присяга». У цих словах звучать і доведений до немислимої крайності принцип злопомсти, і водночас абсолютна відданість Україні. Знову амбівалентність.

Але погубивши безвинних, тим паче рідних дітей, не можна залишатися людиною. І Ґонта це розуміє. Іванові страждання такі великі, що, здається, небо над ним повинне розколотися або земля під ногами розступитися. Він розуміє, що відтепер пропащий навіки. Його чекає доля Каїна, якому немає місця між людьми, якого скрізь переслідуватиме пекло усвідомлення свого жахливого гріха. Гріх настільки страшний і непоправний, що, каючись перед Богом у час поховання синів, Ґонта не чекає прощення, навпаки, просить душі вбитих ним синів: «Та благайте, просіть Бога, / Нехай на сім світі / Мене за вас покарає...»

Така жахлива доба колоніального рабства, що кидає людину в пекельне коло зла. Саме тому все своє життя, усю творчість Т. Шевченко присвятив справі визволення України.

• Завдання основного рівня. Прочитайте розділи поеми «Треті півні» і «Ґонта в Умані».