Жанр «Гайдамаків» остаточно не визначений літературознавцями. Розгортання двох сюжетних ліній (історичної - власне Коліївщини, та любовної, тобто розвитку стосунків Оксани та Яреми), а також великий текстовий обсяг і достатня кількість виокремлених промовистими назвами розділів дають усі підстави говорити не про поему, а про роман у віршах, що цілком логічно доводить літературознавець Михайло Левченко. Василь Пахаренко визначає жанр Шевченкових «Гайдамаків» як «героїчно-історичну романтичну ліро-епічну поему-епопею». Проте здебільшого прийнято вважати «Гайдамаки» Т. Шевченка ліро-епічною поемою - літературним текстом із домінуванням авторських домислів над історичною правдою.

Події в Шевченкових «Гайдамаках» розгортаються в знайомих авторові з дитинства місцях. Поема містить правдоподібні епізоди, які досі істориками не доведені. Водночас існують фольклорні легенди про «золоту грамоту», яка узаконювала Гайдамаччину як справедливу покару винних в усьому конфедератів і водночас обіцяла учасникам-українцям звільнення від кріпацтва.

Коли Катерина II ввела на Правобережну Україну війська, які взялися громити військові угруповання барських конфедератів, українські селяни вважали, що російська цариця стає на їхній захист, і почали також нападати на конфедератів. І хоча «освячення ножів», що його описує Т. Шевченко як своєрідний бунтарський Великдень з освяченням холодної зброї на Зелену неділю (християнське свято Трійці) у Мотронинському монастирі, не мало такого величезного розмаху, як це подано в поемі, факти свідчать, що з-під стін монастиря справді вийшло 70 озброєних ножами гайдамаків, якими керував Максим Залізняк. Як це часто буває в умовах стихійного бунту, між людьми поповзли різні чутки-домисли, наприклад, що конфедерати залучили на свій бік кримського хана. Страх перед страшною розправою орди й ненависть до поляків-окупантів зробили свою справу: ріками полилася кров, до повсталих сотнями почали приєднуватися як споконвічні селяни, так і запорожці. Київщина, Брацлавщина, Уманщина запалали. Уже через два тижні після початку заворушень військо М. Залізняка налічувало 12 тисяч, а під Уманню кількість повсталих сягнула понад 40 тисяч. Реальна уманська страшна різанина цілком відповідає художнім картинам з Шевченкових «Гайдамаків».

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1886)

Історичну концепцію «Гайдамаків» Т. Шевченко розробив до найменших деталей. Їй підпорядкована й композиція твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог та відкритий фінал (відсутність розв’язки). Два вступи свідчать про належну ознайомленість митця з історією не тільки України, а й Польщі. Лірично-філософський - сповнений роздумами над плинністю часу та законами суспільства й природи, а «Інтродукція» репрезентує політичний стан у суспільстві, розкриває причини повстання (саме в ній міститься експозиція історичної сюжетної лінії).

Зав’язка історичної сюжетної лінії - збір гайдамаків у Чигирині («Свято в Чигирині»), кульмінація - бій в Умані, страта Гонтою синів («Гонта в Умані»), фінал - відкритий. Експозиція сюжетної лінії кохання - у «Галайді», а зав’язка - у «Титарі» у сцені зустрічі закоханих. Кульмінація - звільнення Оксани й одруження («Лебедин»).

Поема демонструє досить складну образну систему. Образ Катерини II в «Гайдамаках» можна вважати закулісним. Історичні згадки свідчать, що очільник коліїв Максим Залізняк покладався на відозву цариці, а це в часи Гайдамаччини вже вважалося рідкістю (російські вінценосні особи, зокрема Катерина II, навчилися не залишати слідів своєї ницої політики). Промовистим фактом причетності Катерини II до українського повстання в поемі стають переправлені, очевидно контрабандним шляхом із Лівобережної України, три вози ножів. Закономірно, що в кульмінаційний момент повстання Катерина II злякалася відторгнення від Російської імперії Малоросії і вирішила придушити народні визвольні рухи, тим більше, що вони вже перекинувся на Лівобережжя, яке входило до складу Росії.

У ситуаціях, пов’язаних із причетністю до подій в Україні імператриці, значну роль відіграв Максим Залізняк. Очевидно, він був утаємничений у зв’язки ігумена Мелхіседека Значко-Яворського і Катерини II, адже з канви тексту Шевченкових «Гайдамаків» випливає, що йдеться не про звичайного послушника, а роллю, характером і місцем в організації селянського повстання рівну ігуменові постать.

Іван Марчук. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1994)

Як літературний прийом перевірки на чесність у поемі описана вкрай несподівана для Івана Гонти художня ситуація. У Т. Шевченка вбивство Гонтою дітей - трагічна драма романтичного героя. Поет не ідеалізує його: спустошений Гонта-дітовбивця забороняє гайдамакам хоронити його дітей, топить своє горе в крові шляхтичів, у руйнуванні, божевільному крикові, страшних чоловічих сльозах. Муки батька такі великі, що здається, наче небо над ним розкололося або земля під ногами розступилася.

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1886)

Найбільш художньо виразно й благородно постає у «Гайдамаках» Т. Шевченка образ народу, особливо якщо йдеться про індивідуалізованих осіб, а не узагальнену громаду «в сірій свитині», «у постолах».

На думку Івана Франка, причиною створення Яреми Галайди як художнього взірця стало те, що вже в «Гайдамаках» «шукання ідеалу в минувшині доспівує тут остатню свою пісню». Т. Шевченко навіть у ранній період творчості усвідомлював, що славних героїв козаччини не воскресити, всіх історичних діячів не згадати, а історію - не переписати. Проте як геній, рукою якого водив Бог, Кобзар також розумів, що в усьому світі упродовж віків митці старалися через яскраві особистості, які не чітко окреслені народною пам’яттю, запропонувати читачам сукупний образ народу. І Галайда, й Оксана в «Гайдамаках» є саме такими образами.

Хоча Ярема кров від крові, плоть від плоті є породженням свого часу, настроїв і світобачення рідного народу, все-таки втілюється в цьому образі щось набагато краще від типових персонажів гайдамацького середовища. Жодні випробування не можуть збити Ярему з того шляху, який диктує йому любов і совість. І хоча деколи від страшної звістки про долю Оксани-полонянки в конфедератів, невимовних страждань та відчаю парубок шаленіє, Галайда - усе-таки не патологічний убивця і не цинік. Активна участь у подіях Коліївщини навчила хлопця розбиратися в людях. Тож Галайда свідомо пропускає повз вуха будь-чиї недобрі слова на адресу Оксани, незалежно від того, хто їх промовляє.

Образ Галайди глибоко народний і цілісний. Тяжкі переживання сирітського дитинства, безправні найми у корчмі, щира любов до юної титарівни Оксани, змужніння в надзвичайно короткий проміжок перебування у війську Максима Залізняка не сприймаються читачами як казкова розв’язка, а як взірець високого гуманізму в ставленні до жінки-жертви.

Титарівна і напівсирота Оксана з перших згадок у поемі Т. Шевченка «Гайдамаки» вражає читачів надзвичайно юним віком, жіночністю (ніжною любов’ю до Яреми, переживанням за хворого батька, сором’язливим звірянням старій лебединській монашці про пережите в конфедератів), витривалістю. У цьому образі Т. Шевченко втілив ідеал української дівчини, майбутньої вірної дружини й турботливої матері. Випробувана всіма можливими негараздами на вірність подружня пара - Ярема Галайда й Оксана - символічний образ духовної краси й незнищенності українського народу.

Образ Лейби у поемі «Гайдамаки» Т. Шевченка також не є чужорідним тілом у середовищі повсталих. Корчмар у «Гайдамаках» лише на перший погляд - постать однозначно негативна. Шевченко заздалегідь посвячує читачів у найсокровенніше для єврейської сім’ї - виводить образ красуні, при цьому чітко розмежовуючи її саму та ласого до грошей батька: «як квіточка в гаю», «...несказанно гарна некрещена! / Ото дочка, а то батько - / Чортова кишеня». Заради порятунку власної доньки від ганьби, а можливо, й від смерті Лейба здатний на все: навіть нібито ненароком промовляється конфедератам, що підстаркуватий, неспроможний захистити ні себе, ні інших титар-удівець не лише береже церковний скарб, а й має юну доньку. Проте згодом Лейба стає найкращим помічником Яреми в Оксаниному визволенні.

Колишній роботодавець Лейба - кмітливий і хитрий. Він пропонує Яремі всі можливі варіанти порятунку Оксани-полонянки: танцями і пиятикою приспати пильність Гонти, щоб той не тільки не помітив їхнього зникнення, а що значно важливіше - передчасно не розпочав наступ на поляків, які отаборилися в палаці: «Гонту забавляйте, / З пів упруга1, а там нехай»; викупити («Гроші мур ламають»); обміняти («Скажу ляхам - замість Паца2»), а насамкінець особисто бере участь у визволенні Яреминої коханої з охопленого вогнем поміщицького палацу: «Ярема з Лейбою прокрались / Аж у будинок, в самий льох; / Оксану вихопив чуть живу / Ярема з льоху та й полинув / У Лебедин».

1 Упруг - як міра часу - пів днини, власне, шмат поля, яке можна виорати одним конем від світанку до полудня. У розмові між Лейбою та Яремою йдеться про пів упруга, тобто про те, що поки єврей справиться з покладеним на нього завданням, Яремі Галайді доведеться відволікати увагу ватажка гайдамаків близько трьох годин.