Войти
Закрыть

Юрій-Осип Федькович (1834—1888)

9 Клас , Українська література 9 клас Авраменко, Дмитренко (поглиблене вивчення філології) 2022

 

Юрій-Осип Федькович

(1834—1888)

1. Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.

І. Устиянович. Бойківська пара. 1890-ті роки

Я. Очередько. Дума про Буковину. 1960 р.

М. Яцурак. Олекса Довбуш. 2018 р.

  • А. Буковина — батьківщина Ю. Федьковича. Чи могла мальовнича природа цього гірського краю вплинути на формування майбутнього письменника?
  • Б. Чим вражають буковинські пейзажі?
  • В. На чому зосереджується увага під час розгляду картини «Бойківська пара» — на молодій парі чи природі? Чому?
  • Г. Що приваблює в портреті героя Буковинського краю?

2. Прочитайте життєпис Ю. Федьковича та стисло перекажіть його.

Мальовнича Буковина — батьківщина Ю. Федьковича. Юрій Федькович (повне ім’я Осип-Домінік Юрій Гординський де Федькович) народився 8 серпня 1834 р. в с. Сторонці-Путилові на Буковині.

Краса Карпатського краю та рідна українська мова з уст матері, щирої, працьовитої русинки, формували майбутнього українського письменника.

Освіту здобував у приватного вчителя в с. Киселиці, у німецькій нижчій реальній школі м. Чернівців, яку не закінчив, бо розпочалося повстання 1848 р., очолюване Лук’яном Кобилицею. Виїхав у Молдову до брата Івана, потім у Чернівцях працював землеміром, робітником в аптекаря. Тут і почав писати перші вірші, проте німецькою мовою. За наполяганням батька вступив до цісарської1 армії, де прослужив понад 10 років.

1 Цісар — кесар; імператор в Австро-Угорщині.

На Ю. Федьковича як українського письменника неоціненний вплив мав «Кобзар» Т. Шевченка, який став його духовним батьком, літературним учителем, творчість інших письменників наддніпрянської України.

Музей-садиба Ю. Федьковича. м. Чернівці

Перший вірш українською мовою «Нічліг» разом із сімома іншими поезіями було надруковано в 1861 р. Цей свіжий, задушевний голос поета змусив підняти голови українців і заявив про появу «соловій Буковини», як пізніше нарекли Ю. Федьковича.

1862 р. у Львові вийшла друком збірка «Поезії Іосифа Федьковича», яка відразу привернула увагу й здобула визнання читачів, про що І. Франко писав: «Його пісні, поміщені в цій книжці, розійшлися по всій Галичині, їх співали гімназіальні учні й міщани».

Творча спадщина Ю. Федьковича багатогранна й різноманітна: проза, поезія, драматичні твори. Відомо понад 400 творів у поетичному доробку митця найрізноманітніших жанрів: ліричні поезії (думки), пісні (співанки), поеми, балади, ліричні мініатюри, послання, байки, вірші для дітей. У вірші «Нива» в образах-символах ниви, оранки, сіяння, жнив, женців висловлено творче кредо поета — суспільно корисна праця на благо народу.

Після закінчення служби Ю. Федькович повернувся в рідне село: захищав простих людей від панського свавілля, був оборонцем під час судових процесів, поширював освіту серед народу. Був інспектором шкіл, виступав за навчання рідною мовою, склав «Буквар для господарських діток на Буковині», працював редактором освітніх видань у Львові.

1876 р. у Києві побачили світ «Повісті Осипа Федьковича», упорядковані М. Драгомановим, які схвально зустріли читачі й прогресивна критика.

Ю. Федькович написав понад 60 прозових творів різних жанрів: повістей, оповідань, казок, жартів (придибашок). Про тематичне розмаїття його прози писав М. Драгоманов у передмові й підкреслював, що для неї характерні «та сила пристрасті, яка представлена в повісті "Люба-згуба", та теплота дружби, яку бачимо в "Три як рідні брати”, те енергійне вимагання правди в життєвих відносинах, яке виявляє Сафат Зінич, те гуманне співчуття до горя, огида до експлуататорів народу...» Проте грубі напади реакційної преси, постійні цькування вельмож підточували здоров’я письменника.

1876 р. він переїхав у Чернівці й на багато років відійшов від громадсько-культурного життя. 1885 р. знову повернувся до активної діяльності — став редактором демократичної газети «Буковина». 1886 р. в Чернівцях було відзначено 25 років його літературної діяльності.

Ю. Федькович помер 11 січня 1888 р. в м. Чернівцях. Тут відкрито Чернівецький літературно-меморіальний музей Ю. Федьковича, а в Путилі — музей-садибу письменника. Ім’я митця присвоєно національному Чернівецькому університету.

До речі...

Чому Федькович видавав усі твори з іменем Осип, а ми вивчаємо творчість Юрія Федьковича? У зрілому віці, після завершення служби в армії, письменник прийняв православ’я та православне ім’я Юрій.

3. Прочитайте поезії «Сокільська княгиня», «Стрілець», баладу «Довбуш».

СОКІЛЬСЬКА КНЯГИНЯ

Не знаю, о браття, чом нині

Такий обгортає мя сум...

А то та Сокільська княгиня

В одно се не сходить ми з дум.

І сонце за Діл вже сідає,

І мракнуть всі гори вже сном,

Лиш той ще Сокільський синіє,

Як з золота кутий шелом.

А долом жасний та глибокий

Той Черемош дикий гутить,

Як сокіл, як той бистроокий,

Що совма на лови летить.

А’д горі княгиня прекрасна

Як з мармуру кута стоїть,

Коси, як золото ясні,

Пустила вітрам на розпліт.

А долом хороший керманич

Кидровов дарабов летить...

О, вже ж бо пора му наніч,

О, вже ж бо пора му прибить.

А тая ж княгиня там ’д горі

Почала косу чесать,

А чешучи косу, як море,

Чудесних пісень співать.

А той там керманич в долині

Забув за дарабу й за світ;

В одно ся лиш дивить 'д княгині,

Що там на Сокільськім стоїть.

А Черемош, браття, глибокий,

А Черемош дикий як біс!...

А Черемош, браття, по скоках1

Розбиту дарабу поніс.

1 Скоки — водоспад.

СТРІЛЕЦЬ

— Не волів би-сь, милий синку,

Йти з ягнятком на толоку?

Вно пасеться Божу днинку

Берегами при потоку.

— Ні, пусти мня, моя мати,

В сині гори полювати!

— Не волів би-сь, мій соколе,

Пасти стадо до трембіти?

Лісом піють колоколи,

Пташка буде з ними піти.

— Гей, пусти мня, моя мати,

В чорні гори погуляти!

— Не волів би-сь ти звоздики

Поливати у городі?

Гори темні, гори дикі,

Нич у скалах ся не родить!

— Дай’ми спокій, не бороню!

Мати, мати, — в горло гоню!..

Та й полетів син на лови,

Далі, далі, все лиш далі,

Від діброви до діброви, —

Аж залетів в темні скали.

Перед ним, як дика птиця, —

Перепруджена кізлиця.

Де скалище, де урови —

Легким скоком ними точить;

Де заломи, де засови —

Ніби вітер, перескочить.

Але хоть най як втікає —

Він їй з луком настигає.

На найвищій стромовині,

На найвищім стала розі,

Де земля вже в пропасть гине,

Де ні звір пройти не може.

Перед нев — безодні, скали,

Ззаду — ворог подуфалий.

Вна до него очі зносить,

Чей житє їй подарує;

Вже надармо, най не просить, —

Вже-бо з лука в ню простує.

Аж — скала ся розмикає,

Дух Господній виступає.

І здоймає світлі руки,

Обгортає сиротяти.

— Хто ти каже смерть і муки

Аж у мої гори слати?

Світ великий — все’му радо;

Чи ти гониш моє стадо?

До речі...

Олекса Довбуш (Добуш) — керівник руху карпатських опришків у 1730-1740 рр. Опришки — учасники національно-визвольної боротьби в Галичині, на Буковині, Закарпатті проти польських, угорських та австрійських поневолювачів у XVI — на початку XX ст. Покривджені селяни та бідні міщани тікали в Карпатські гори, формували невеликі загони, які нападали на панські маєтки, замки, майно роздавали сільській бідноті. Найвищого піднесення рух опришків досяг на чолі з Олексою Довбушем (1700-1745). Опорним пунктом була Чорногора. Він загинув від руки зрадника Стефана Дзвінчука. О. Довбуш став героєм народних пісень, легенд, переказів, оповідань і творів українських письменників і письменниць.

ДОБУШ

(Уривок)

Гей, ци чули, люде добрі,

перед ким то ляхи стануть,

А за ким то молодиці,

а за ким дівчата гинуть? —

То наш Добуш, наша слава,

то капітан на Підгір'ї —

Красний-красний, як царевич;

двадцять років і чотири.

Хлопців тисяч єму служить, —

поклонися, лядський крале!

На той топір єго ясний

клали німці много сталі,

А на тії порошниці

били угри злота много,

А той ремінь більше вартий,

як удвоє царства твого.

Ясна нічка в Чорногорі,

місяць світить, місяць мріє,

А капітан ходить сумно,

чось’му серце в грудях мліє;

Ні топірчик вже не пестить,

ні кресак не обзирає, —

Ходить, ходить по долині,

клонить голов та й думає.

Гей, капітан, ти наш пане,

не яло ти сумувати!

Я співак є на Підгір'ю —

не розкажеш заспівати?

Я умію пісней много,

а й потрафлю затужити;

Капітане, ци не кажеш?..

Може, хлопців побудити?

Онде хлопців тисяч двісті

полягали по убочі.

Гей, які ж то буйні, жваві,

а які в них бистрі очі!

Бо води ще вни не пили,

хіба кров та буйні вина;

Хліб їх білий не годує,

лиш жуброва солонина.

А капітан став над ними,

рве пістоля, зводить скали;

Грим! — а збуїв тисяч двісті

на ногах вже поставали:

— Що розкажеш, пан капітан? —

Ци палити, ци рубати,

Ци якому королеві

кажеш голов з в’язів зняти?

— Вража голов не пропаде,

заки руська не застила;

Але красна, красна Дзвінка

на вечірки запросила.

Ви підете враз зо мною.

— Як розкажеш — і до грані!

Ти — капітан в Чорногорі,

а ми твої, капітане...

Ясна нічка в Чорногорі,

світить місяць з звіздочками.

З легінями тисяч двісті

квапить Добуш облазами,

А сова десь затужила,

що аж серце в грудях мліє;

В Чорногорі нічка ясна,

місяць світить, місяць мріє.

— Капітане, завернися! —

Птаха нужду нам ворожить.

— Хто то каже? — крикнув Добуш.

Головою най наложить! —

Та й ухопив за пістоля.

— Осьде стою, пане-брате,

Ще раз кажу: завернися!

Осьде груди — мож стріляти.

Так казав Іванчик-любчик.

Ви не чули о Івані? —

Ей, легінь то був хороший,

перший він по капітані.

А капітан его любить

ліпше, май, ніж топір з сталі.

Як поглянув на Івана —

аж’му руки білі вв'яли.

— Тобі сором, славний Добуш? —

Маєш в землю що дивити:

Задля Дзвінки-хабалиці

свого брата хочеш вбити?..

Як ти думаш, добра душе,

що така тебе полюбить? —

Базаринки твої любить!

Завернися, бо тя згубить.

— Аби-сь дав ми тілько злота,

що наповню сю долину,

Аби-сь дав ми вдвоє більше,

то я Дзвінку не покину.

А не хочеш ти зо мною

йти до Дзвінки, — в твоїй волі;

Завернися з легінями,

але Добуш — ні, ніколи!

— Я тебе бих мав лишити?..

Я, твій брат, — тебе самого?

Того люде не діждали,

та й не діждуть люде того.

Гей, наперед, гайдамаки!

Де капітан — там і люде.

Дай’ми руку, пане-брате,

чей, гніву вже в нас не буде... (...)

4. Опрацюйте літературно-критичний матеріал про поезії та баладу Ю. Федьковича. Виконайте завдання.

Вірш «Сокільська княгиня» належить до збірки «Дикі думи», укладеної поетом 1876 р. Він не зміг оминути культивованого в європейській поезії мотиву зачарованості вродою. Бездоганно володіючи німецькою мовою, поет почав писати по-німецьки, потім часто вдавався до перекладів, переспівів віршів німецьких класиків. Сюжет балади «Сокільська княгиня» він запозичив із знаменитої «Лореляй» Г. Гейне.

Молодий керманич, пливучи швидким Черемошем, задивився на Сокільську книгиню-красуню, яка, «Як з мармуру кута стоїть, / Коси, як золото ясні, / Пустила вітрам на розпліт». Чешучи коси, вона почала співати «чудесних пісень». Юнак «Забув за дарабу й за світ», за небезпеку, яка його чатувала на швидкій гірській річці, а дивився на княгиню. Письменник продемонстрував майстерність непрямого зображення: загибелі героя не показано, але остання строфа це засвідчує: «А Черемош, браття, по скоках / Розбиту дарабу поніс».

Виразно відтворено пейзажний малюнок, характерний для романтичного зображення, використано яскраві тропи: персоніфікацію, епітети, порівняння («І сонце за Діл вже сідає»; «...жасний та глибокий / Той Черемош дикий гутить, / Як сокіл, як той бистроокий). Назва річки Черемош, нечисленні діалектизмами («мя, му, кадровов дарабов, ’д горі, ся лиш дивить») вказують, що події відбуваються в українських Карпатах.

За мотивами балади Ф. Шиллера Ю. Федькович написав поезію «Стрілець».

Початок вірша — діалог матері й сина, який тричі відмовляється виконати мамине прохання («Йти з ягнятком на толоку»; «Пасти стадо до трембіти»; «...звоздики / Поливати у городі»). У нього одне на думці — піти «В сині гори полювати!». У поезії чітко простежується символіка «долу» і «гір», в образах яких виражено протиставлення природи та цивілізації, вільного життя і буденної корисливості. Вражає несподіваний фантастичний образ гірської цариці: «Аж — скала ся розмикає, / Дух Господній виступає», яка оберігає свої володіння».

Баладу «Добуш» (поет подає фонетичний варіант прізвища Довбуш) уперше було надруковано в збірці «Поезії» (1862). Для сюжету Ю. Федькович узяв вирішальний момент долі Олекси Довбуша — смерть від зрадливої руки чоловіка коханки.

На початку балади Добуш постає як казковий герой із неймовірними можливостями, запозичений із фольклору. Ось його гіперболізований портрет («На той топір єго ясний / клали німці много сталі, / А на тії порошниці / били угри злота много, / А той ремінь більше вартий, / як удвоє царства твого»). Через контраст картини природи й смутку персонажа, через паралелізм («Ясна нічка в Чорногорі, / місяць світить, місяць мріє, / А капітан ходить сумно, / ось му серце в грудях мліє») автор розкриває причину смутку — його «красна Дзвінка / на вечірки запросила». Хлопці-побратими запропонували розважити ватажка: співак із Підгір’я може звеселити піснею, вояки прагнуть піти у бій, але Добуш непохитний — захотів відвідати коханку. Тут усі почули застережливий крик сови, що віщував небезпеку, проте ватажок навіть схопився за пістоль, коли друзі відраджували його від нерозважливого вчинку. Але «де капітан — там і люди»: загін вирушив у похід. У розмові з Дзвінкою Добуш дізнався, що вона не хоче його пускати, бо «Стефана ся от надію — / к узнав би, міг би бити». Коли ватажок вибив «двері тисовії», гримнув вибух — і «З капітана кров ся ліє, / впав капітан молоденький».

Закінчується балада передсмертним монологом Добуша, зверненим до побратимів занести його «в сині гори, / Там, де люде не заходя, / там, де пташки не співають; / Там мене ви поховайте, / най ляхи мій гріб не знають», і застереженням не вірити зрадливим жінкам». У фінальному акорді стверджується: хоч Довбуш і мертвий, але життя триває («В Чорногорі сонце сходить»), і героя прославляють у піснях і легендах.

5. Виконайте завдання.

1. Батьківщиною Ю. Федьковича є

  • А Прикарпаття
  • Б Закарпаття
  • В Буковина
  • Г Західне Поділля

2. Правильні відповіді в усіх рядках, ОКРІМ

  • А Ю. Федькович перші вірші почав писати німецькою мовою.
  • Б Чарівна карпатська природа та рідна материна мова — джерела творчості Ю. Федьковича.
  • В «Повісті Осипа Федьковича» упорядкував у Києві П. Куліш.
  • Г Перший вірш Ю. Федьковича українською мовою — «Нічліг».

3. Установіть відповідність («Сокільська княгиня»).

4. Установіть відповідність.

5. Дайте загальну характеристику творчості Ю.Федьковича.

6. Чому Ю. Федькович перші твори почав писати німецькою мовою? Переспівами творів яких німецьких поетів є «Сокільська княгиня» і «Стрілець»?

7. Перекажіть сюжет балади «Добуш».

8. Яким постає Добуш із твору? Охарактеризуйте його, використовуючи цитати.

9. Прочитайте початок-епілог балади Г. Гейне «Лореляй» («Щось діється дивне зі мною, — / Із серця не йде біль страшний, / Як тільки згадаю з журбою / Казковий сюжет давнини») та Ю. Федьковича «Сокільська княгиня». Зіставте їх і зробіть висновки про строфіку, особливості мови.

10. Охарактеризуйте внесок письменника в українську літературу та розвиток української мови на Буковині, пояснивши, чому його називають «соловієм» свого краю.

11. Що вражає вас у поезіях Ю. Федьковича?

12. Пригадайте, які основні жанрові ознаки балади. Чи наявні вони у творах «Сокільська княгиня», «Стрілець», «Добуш»? Назвіть їх.

6. Виконайте домашнє завдання.

  • Випишіть діалектні слова, з’ясуйте їхні значення. Поясніть роль діалектизмів у творах Ю. Федьковича.
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Схожі матеріали з Української літератури 9 класу

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду