Тематично жартівливі пісні поділяють на такі групи:

• Про взаємини парубка та дівчини. У них відображено різні сторони стосунків молоді: залицяння хлопця, запрошення дівчини на побачення, описи зовнішності, поведінки, рис характеру коханого / коханої, страждання через зраду («Ой на горі два дубки, два дубки...», «Ой, дівчино-рибчино, куди йдеш?...», «По дорозі жук, жук, по дорозі чорний...»). До цієї групи належать також жартівливі пісні, у яких мати або стає на заваді коханню дочки, або прагне видати її заміж за багатого, хоч і нелюбого чоловіка («На вулиці скрипка грає...», «Ой била мене мати...», «Ой хотіла мене мати за першого дати...»).

• Про стосунки між членами родини, кумами, сусідами. Серед пісень цієї групи чимало присвячено курйозним взаєминам у великій селянській родині між невісткою та свекрухою, зятем і тещею тощо. Дошкульним сміхом народ виховує сварливих, невірних, ледачих, недбалих дружин і чоловіків. Окрема група пісень у комічному світлі представляє стосунки між кумами, кумедні старечі витівки дідів і бабів («А в нашого Омелечка...», «Казав мені батько...», «А дід бабу товче, товче...», «Била жінка мужика...», «Оженився мій миленький, ку-ку...!», «Кум з кумою залицяється...»).

До групи жартівливих пісень про родинні стосунки належать також ліричні твори, у яких висміюється нерівний шлюб. У численних піснях перед слухачами розгортаються трагікомічні ситуації, коли старий багатий чоловік підозрює в невірності свою молоду дружину, пильнує кожен її крок, боячись зради. Чому тема нерівного шлюбу хвилювала наших предків? Річ у тім, що в усі часи ідеалом подружнього щастя були стосунки, засновані на щирому почутті кохання й поваги, тому соціальну, майнову чи вікову нерівність народ вважав аномальною й засуджував.

Мотив нерівного шлюбу звучить у популярній народній пісні «Ой під вишнею, під черешнею...». Конфлікт у сімейних стосунках розкривається через діалог уже немолодого чоловіка з юною дружиною. Він — «старий дід», тиран, який не пускає своє подружжя «на вулицю погулять». Для нього шлюбні стосунки — специфічна комерційна оборудка, у якій за кохання можна віддячити матеріальними статками:

Куплю тобі хатку,

Іще сіножатку,

І ставок, і млинок,

І вишневенький садок!

Ліризмом й емоційністю овіяний образ молодої дружини. Вона викликає в слухача співчуття, адже приречена в сім'ї на душевні муки й нещастя, хоч сама прагне кохання. Жінка страждає й не приховує своєї відрази до нелюба, називає його старим дідуганом і кидає йому у вічі прокльони:

Ой ізгиньте, пропадіте,

Всі старії кості,

Не сушіте, не крушіте

Мої молодості!

У пісні до комічності долучаються й елементи драматизму, а гумор поступається повчальності й виховним настановам — не марнувати свої почуття в нерівному шлюбі.

Народна пісня «Ой під вишнею, під черешнею...» має багату сценічну історію. Дослідники вважають, що її написали для так званих інтермедій — різновиду українського театру, у якому зображувалося життя простого народу. Вона так полюбилася всім, що уже на початку XIX ст. відомий український письменник І. Котляревський увів її у свою п'єсу «Наталка Полтавка». Її заспівав виборний возному — залицяльнику до молодої бідної дівчини.

Художні особливості родинно-побутових пісень

Для всіх народнопоетичних творів, а особливо для родинно-побутових пісень, характерною ознакою є емоційність й образність мови. Так засвідчується чуттєвість українського народу, яка проявляється, з одного боку, у його здатності тонко переживати різноманітні почуття, а з іншого — викликати піснею аналогічні емоції у слухачів. Досягається такий вплив через добір образних засобів.

У родинно-побутових піснях найчастіше використовуються такі:

• постійні епітети: