Якими ж постають перед нами основні характери?

Устина. В «Інститутці» образ оповідачки особливо яскраво й докладно виписаний. Це зумовлено тим, що Устина бере найбезпосереднішу участь у зображуваних подіях. Ми бачимо її в більшості епізодів, прислухаємося до її розповідей про саму себе, про інших людей і створюємо уявлення про неї. Які риси визначають цей характер?

1. Від природи Устина — весела, життєрадісна дівчина. Можливо, саме це допомогло їй не зламатися морально та фізично в умовах жорстокої кріпаччини, пересилити духом навіть панночку.

2. Устина має глибокий, проникливий розум. Дівчина вміє досить швидко розібратися в людині, безпомилково оцінити її. Скажімо, надзвичайно вміло маскувала свою сутність інститутка. Багато приїжджих паничів захоплювалися нею, закохався й полковий лікар. Усіх ошукала панночка, але не Устину. Дівчина відразу розкусила підступну бездушну лицемірку.

3. З іншого боку, Устина вміє пошанувати й належно оцінити все добре в людях. Переїхавши з інституткою на хутір і познайомившись із тамтешніми селянами, вона милується цими прекрасними, достойними людьми: веселістю й дотепністю Назара, хазяйновитістю та красою його дружини, щирою лагідністю бабусі.

4. Марко Вовчок постійно зіставляє Устину й інститутку, щоправда, не відкрито, а замасковано. Панночка «благородна» — Устина проста, але її здорова народна мораль виявляється незрівнянно шляхетнішою за панноччину. Інститутка «освічена» — Устина неписьменна, але її природний розум переважає розум панночки, яка вміє лише «людей туманити».

Обидві героїні вродливі, одначе врода їхня дуже різна. Краса панночки холодна, неодухотворена, а отже, і неприваблива. Устина ж має природну, теплу, чарівну вроду.

Панночка понад усе прагне бути жіночною. Тому вона їде в інститут, де жіночності навчали на професійному рівні. Її артистичні манери, вишуканий одяг, уміння танцювати, грати на роялі, співати, підтримувати розмову — усе це спрямоване на створення ефекту жіночої привабливості, яка для панночки є своєрідним товаром. І цей товар вона хоче вдало продати, тобто вигідно вийти заміж.

А от жіночність Устини вроджена. Вона — у її душевній доброті, м’якості характеру, у прихильному, уважному ставленні до людей. Зрештою жіночність Устини — у її здатності сильно й вірно кохати.

Устина — глибоко національний характер. Це насамперед виявляється в її мові, пересипаній суто українською лексикою, фразеологією, образністю, у манері мовлення й мислення, у рисах вдачі, ідеалах, мріях і прагненнях. Ця героїня уособлює українську душу.

Інститутка. Цей характер будується на подвійному контрасті: зовнішньому — протилежність Устині та внутрішньому — протилежність між фізичною красою й душевною потворністю панночки.

Народна картина. Портрет дівчини. Маляр Г. Ксьонз. 1930-і роки

1. Передовсім впадає у вічі те, що інститутка страждає на комплекс меншовартості. Вона небагата панянка, з невеликим приданим. Тому неважко здогадатися, що, навчаючись ще в пансіоні, постійно відчувала свою другорядність порівняно з багатшими інститутками. Звідси — її прагнення показати себе перед іншими багатшою, аристократичнішою, ніж була насправді. Згадаймо, як вона змушувала стару пані одягати чепчик і сидіти в кріслі серед кімнати — саме так, за її уявленнями, повинні зустрічати гостей у багатому домі. Таке наївне, навіть кумедне прагнення до красивого життя — річ безпровинна, характерна для багатьох людей.

2. Трагедія, корінь зла в іншому: комплекс меншовартості в інститутки поєднується з крайнім егоїзмом, що супроводжується бездушністю та жорстокістю. Панночка цінує тільки себе, власні інтереси. До своєї мети вона йде, не гребуючи найжорстокішими, найпідлішими засобами.

Егоїзм інститутки розкривається поступово. Спочатку — у її ставленні до кріпаків. Якщо перед гостями вона досить уміло грала роль вихованої, привітної до всіх шляхтянки, то перед селянами поставала такою, якою була насправді.

У домі вона тероризує всіх, нещадно визискує кріпаків, щоб у такий спосіб розбагатіти. Її поведінка стає зрозумілою, коли пам’ятати, що сильно розвинутий егоїзм неминуче переплітається з жорстокістю та бездушністю.

Егоїст не здатен когось любити. Чому ж тоді панночка закохалася в полкового лікаря й вийшла за нього заміж, хоча розраховувала спочатку на значно вигіднішу партію? Як не дивно, одруження інститутки — теж результат її егоїзму. Почувши від знайомих захоплені відгуки про лікаря, панночка вирішила будь-що причарувати його й тим самим довести свою перевагу, вищість над іншими «баришнями» (дія вже згаданого комплексу меншовартості).

3. В історії з одруженням панночка повного мірою виявила ще одну рису — лицемірство. Щоб заманити лікаря у свої тенета, вона прикинулася хворою («...вбралася якнайкраще та й лежить у ліжку. Як мальована, — дожидає»). Довірливий чоловік погодився лікувати нібито хвору. А тим часом вона закохала його в себе та й сама нібито закохалася.

Але пригадаймо Устинині слова: «...любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи». Відчувши свою владу над лікарем, інститутка поводиться з ним так само вередливо, свавільно й жорстоко, як і з кріпаками.

З часом пані стає все свавільнішою та жорстокішою. Вона не терпить супротиву, усі мають виконувати її забаганки. Серед підлеглих прихильна тільки до москаля-кухаря — чоловіка ледачого, проте навченого по-солдатськи демонструвати свою покірність: стояти перед нею навитяжку.

Не випадково інститутка й інші кріпосники (стара пані, полковий лікар, полковник) у розповіді Устини безіменні — народ сприймає їх як щось абсолютно чуже, злите, неіндивідуалізоване, таке, що втрачає людську подобу («І все теє регочеться, танцює, їсть, п’є, усе теє гуляще дак таке випещене!»).

• Завдання основного рівня