«Повість минулих літ»

У часи Середньовіччя вважалося, що історичні події та людські долі — це втілення Божої волі на землі. Щасливі випадки, на думку книжників, відбувалися за Господнього сприяння, а трагічні — як Його покарання за гріхи. Із цього випливало, що літописці були лише сумлінними фіксаторами подій, а не дослідниками причиново-наслідкових зв'язків між ними.

Протягом століть києворуські книжники з багатої візантійської історіографічної спадщини знайомилися лише з хроніками, укладачі яких пояснювали події, що відбувалися, Божим задумом. Такі твори стали взірцем для написання аналогічних текстів києворуської історії.

Найдавнішою в цьому жанрі є «Повість минулих літ», яка разом з Київським та Галицько-Волинським літописами входить до так званого літопису Руського. Повна назва твору — «ПовѢсть временныхъ лѢть черноризца Федосьева манастиря Печерьскаго, откуду есть пошла Руская земля и хто в ней почалъ пѢрвѢе княжити [и откуду Руская земля] стала есть».

Так у назві сформульовано головну мету твору — обґрунтувати києворуську державність. Представляючи київоруську історію, літопис полемізував з візантійськими історіографічними працями, за якими Київська Русь є невід'ємною частиною візантійського світу.

Імовірно, його написання завершено до початку ХІІ ст.

Володимир Слєпченко. Нестор Літописець

«Повість...» постала на основі так званого «Початкового літопису», який уклали в 1093-1095 рр. монахи Києво-Печерського монастиря. «Йдеться про оповіді, які, на думку багатьох учених, існували до створення «Повісті...» самостійно, автори ж літопису з певних міркувань вирішили ввести їх у канву свого тексту, оскільки вони значно пожвавлювали твір і були безпосередньо пов'язані з його сюжетом», — зазначає Михайло Наєнко. Із цього рукопису створено три редакції. Першу уклав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, довівши оповідь до 1113 р., другу — ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, закінчивши розповідь 1116 р. Третю редакцію завершили в 1118 р. теж ченці Видубицького монастиря.

Оригінал твору не зберігся, але існують дві найдавніші його копії, так звані «списки»: Лаврентіївський (1377 р.) й Іпатіївський (приблизно 1420 р.). Перший названо за іменем переписувача, який очолював копіювання текстів, другий — за місцем переписування. Саме з них пізніше робили інші копії.

Головною темою літопису стала сама Руська земля, її єдність і могутність.

У центрі уваги Нестора — широке осмислення витоків державності та майбутнього країни. Хоч у літописі розповідається переважно про Київську землю та Київ, автор вибудовує власне бачення вітчизняної історії як складової світової. Невипадково розповідь про початки історії ведеться від створення світу після Всесвітнього потопу. Цим автор пов'язує плин часу в Київській Русі з біблійним часом і підтверджує належність Руської землі до християнської спільноти.

Нестор виявляє себе як високоосвічена людина, обізнана з багатьма напрямами знань. Це й історія, і географія, і Книги Святого Письма, тогочасні історичні хроніки, тексти міждержавних договорів, фольклорні твори тощо. У літописі, відповідно до тогочасної книжної традиції, спостерігаємо широкі текстові запозичення. Але Нестор не компілює наявні твори машинально, він дає власну цілісну інтерпретацію історичного процесу з патріотичних позицій.

• Розгляньте схему, де зображено джерела, на які спирався Нестор, укладаючи літопис. Наведіть докази на підтвердження тези про багатство джерел, використаних автором при створенні «Повісті минулих літ».

Незважаючи на таку строкатість використаних матеріалів, «Повість...» є на диво цілісним, монолітним історико-художнім твором. Об'єднує всі частини літопису провідна ідея — любов до рідної землі, турбота про її майбутнє, заклик до князів припинити міжусобні чвари й бути відповідальними за долю Батьківщини.

Розповідаючи про інші території та народи, літопис постійно тримає в полі зору рідну землю. Він дає ґрунтовне бачення зародження, становлення й розвитку києворуської держави. У ньому утверджується думка, що, скориставшись спочатку допомогою скандинавів у розбудові держави, русичі змогли зміцнити її за рахунок власного потенціалу. Він підносить державотворчі вчинки київських князів Олега, Володимира, Ярослава Мудрого, Святослава, які виховували високі моральні якості співвітчизників. Для авторів ці київські князі є взірцем діячів-державників, хоробрість, мудрість яких зміцнювали країну. Водночас «Повість...» засуджує міжусобні чвари князів пізнішого періоду, які ослаблювали Руську землю.

«Повість минулих літ» — це високопатріотичний гімн руській державі, її народові й мудрим правителям. Невипадково літопис був таким популярним у часи Середньовіччя.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Коваленко, Бернадська 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)