ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Прокоментуйте слова Івана Дзюби: «...поява Шевченкового «Кобзаря» змінила обличчя української поезії, утвердивши її високу самоцінність у найпереконливіший спосіб: фактом творчості надзвичайно обдарованого поета».

2. Розкажіть, яким був поетичний дебют Т. Шевченка.

3. Поясніть, чому девізом поетового життя стали слова з поезії «О думи мої! О славо злая...»: «Караюсь, мучуся... але не каюсь!..».

4. Прочитайте поезію Т. Шевченка «Поставлю хату і кімнату...». Про яку мрію в ній ідеться? Як вона характеризує поета?

5. Поясніть слова Івана Франка про Тараса Шевченка: «...він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем в царстві людської культури... Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі у ржу... Найкращий та найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Подискутуйте з однокласниками

Іван Дзюба висловив таке міркування: «Ще не так давно «Заповіт» знав напам’ять чи не кожен українець. Він був нашим неофіційним гімном... Нині, в добу комерційно-глобалізаційну, здається, не скрізь так і не все так. Можна почути навіть скептичні голоси: мовляв, це анахронізм — повстання, кров... «А до того / я не знаю Бога» — не по-християнському...». Яка ваша думка щодо цього? Зробіть опитування своїх рідних — як вони міркують із цього приводу?

Загальна характеристика творчості

Іван Франко у праці «Тарас Шевченко» запропонував періодизацію творчості поета, якою літературознавці користуються й нині.

• Перший період — ранній (1838-1843). У цей час Т. Шевченко звернувся до тем і мотивів із козацького минулого, опоетизував народних ватажків. Для нього важливим було актуалізувати історію, тобто нагадати своїм сучасникам про славні подвиги предків, відобразити їхній незборимий дух («Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»).

Поет боляче розмірковував про місію слова, його значення у збереженні історичної пам'яті народу. Завдання митця він убачав у глибинному проникненні в проблеми народного життя («Перебендя», «Думи мої, думи мої», «На вічну пам'ять Котляревському», «До Основ'яненка»).

У ранньому періоді творчості беруть початок домінантні теми творчості Т. Шевченка: зневаженої жінки-покритки («Катерина»), антилюдяного суспільного ладу («Катерина», «Гайдамаки»).

Зазнавши гіркоти долі і кріпацької, і сирітської, поет оспівав в елегійних тонах неприкаяність знедолених людей, які прагнуть у жорстокому світі знайти щастя («Причинна», «Тополя»). До цієї групи творів належать і думки — ліричні вірші сумного звучання. Вони виникли на основі народної пісні, запозичили від неї драматизм почуттів. Цей жанр — один з найпоширеніших у творчості Т. Шевченка. У ранній період він написав такі думки, як «Тече вода в синє море...», «Вітре буйний, вітре буйний!...», «Тяжко-важко в світі жити...», «Нащо мені чорні брови...», «Вітер з гаєм розмовляє...».

Єдиний драматичний твір Т. Шевченка, який дійшов до нашого часу повністю, — це «Назар Стодоля».

У ньому виразно відтворено суспільно-побутовий колорит другої половини XVII ст., прагнення козацької старшини до збагачення та чинів, героїчні козацькі традиції. Конфлікт драми нагадує «Наталку Полтавку» I. Котляревського. Це історія двох закоханих, на перешкоді щастю яких стає батько.

• Другий період творчості — період «трьох літ» (1843-1847). Це час творчої зрілості поета. Він вільний, він — у розквіті сил, мав можливість попрацювати й пожити в рідному краю. Твори, написані під враженням від перебування в Україні, Т. Шевченко об'єднав у рукописну збірку «Три літа» (назва — від однойменної поезії). Звідси — й означення другого періоду творчості, тривалість якого — від першої поїздки в Україну до арешту в справі Кирило-Мефодіївського братства.

Переважний масив творів цього часу — політична лірика, гострі звинувачення сучасному поетові суспільному ладові. «Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Давидові псалми» розвінчували основи російського самодержавства — кріпосництво, колонізаторську політику, офіційну церкву. Поет намагався дати відповідь на запитання:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

У цей час створено безсмертний «Заповіт». Написано його 25 грудня 1845 р. в Переяславі під час тяжкої хвороби.

До цього періоду творчості належить і поема «Наймичка», один з небагатьох творів, надрукованих за життя Т. Шевченка.

Водночас поет залишався ліриком. Він створив такі поетичні перлини, як «Не завидуй багатому...», «Не женися на багатій...», «Минають дні, минають ночі...».

• Третій період творчості — період ув'язнення й заслання (1847-1857). Це час випробувань поета, які не зламали його дух. Свідчення цього — у казематі написано відому поезію «Садок вишневий коло хати...». Вірш-ідилія вражає красою сільського побуту, родинного життя, природи. Також він є контрастом до гнітючих обставин ув'язнення, спогадом про найсвітліше й найрідніше — Україну, український світ.

Пізніше, уже повертаючись із заслання, Т. Шевченко переписав 12 поезій, створених у перші місяці арешту, і назвав цей цикл «В казематі». У засланні поет використовував клаптики паперу для того, щоб записувати потаємно свої вірші. Так народилися «захалявні книжечки».

У творах цього періоду постали картини українського народного побуту, складні людські історії, зокрема жіночі.

Поет звернувся до спогадів про дитинство, про Україну («Мені тринадцятий минало...», «Якби ви знали, паничі...»). Засуджений за нищівне викриття кріпацтва й самодурства панства, він знову писав про свавілля власть імущих, заперечував кріпацтво як велике світове зло («І виріс я на чужині...», «Іржавець», цикл «Царі»).

Період заслання знаменний тим, що Т. Шевченко розпочав писати прозу російською мовою. Це дев'ять повістей. Три з них написані на сюжети однойменних поем («Варнак», «Наймичка», «Княгиня»). В інших ідеться про долю митця в кріпосницькому суспільстві («Художник», «Музикант»), торжество народної моралі над бездуховністю дворянства («Капитанша», «Прогулка с удовольствием и не без морали»), проблеми формування людської особистості («Близнецы», «Несчастный»).

У 1857 р. Т. Шевченко почав вести щоденник, названий «Журналом». У ньому не лише фіксувалися певні зовнішні події, а й осмислювався, у першу чергу, власний життєвий досвід, десятиліття солдатчини. Роздуми поета і ліричні, й іронічні, і щирі.

• Четвертий період творчості — пізній (1857-1861). У цей час Т. Шевченко знову поетизує образ матері, який набуває величі й святості (поеми «Неофіти», «Марія»). Він мріяв про одруження, щасливе родинне життя, але воно не складалося. Тому мотив самотності, який і раніше траплявся в поетових віршах, зазвучав дуже пронизливо:

Якби з ким сісти хліба з'їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Або...

Але такі настрої поет перемагав. Тоді з'являлися такі справжні перлини лірики, як «Ой діброво — темний гаю...», «Тече вода з-під явора...», «Над Дніпровою сагою...», а також ідилія на мотив щасливого родинного життя «Росли укупочці, зросли...».