Войти
Закрыть

Родинно-побутові пісні — перлини задушевності. Пісні про сімейне життя й родинні стосунки

9 Клас

Як і пісні про кохання, ліричні твори, присвячені сімейному життю, рідко оспівували подружнє щастя. Його здебільшого затьмарювали певні стосунки між членами родини, які стали серйозною, а часто й нездоланною перешкодою на шляху до щастя. Причинами були, як правило, або конфлікти між чоловіком і дружиною, або складнощі у стосунках одного з подружжя з іншими членами родини. Це збурювало емоції, які знаходили свій вияв у сімейно-побутових піснях. Велику групу пісень про сімейне життя написано від імені жінки, яка найбільше потерпала від членів родини. Ще І. Я. Франко у своїй розвідці «Жіноча неволя в руських піснях народних» зазначав, що «між жіночими піснями... стрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючи нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, не можемо не спитати самих себе: невже ж се правда?.. Особливо замужня жінка винаходить у своїй жизні чимраз нові рани і незгоди, на котрі нарікає в піснях»....
0 Переглянути

Родинно-побутові пісні — перлини задушевності. Пісні про кохання й дошлюбні взаємини («Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько...»)

9 Клас

Пісні про кохання присвячені відтворенню стосунків закоханих. Ліричним героєм у них може бути і дівчина, і хлопець. У монолозі-сповіді одного з них передаються емоції, викликані певною драматичною подією. Рідко, коли родинно-побутова пісня оспівує щасливе кохання, адже воно не потребує розради й емоційної допомоги. «Табу, "мовчанки печать” на саме кохання народ і його поети наклали, очевидно, тому, що в кожному випадку воно — типове, однакове, а не індивідуальне», — зазначає літературознавець М. К. Наєнко. Натомість трагічні обставини, які стояли на перешкоді щастю закоханих, збурювали сильні почуття й переживання, що знаходили відображення в ліричних творах. Самих драматичних подій народ у піснях не згадував, реальне життя ніби відступало на другий план, бо в центрі уваги було лише переживання ліричним героєм подій цього життя. У ній відтворено напружений і драматичний епізод: юнак слухає дівочу пісню про розлуку та порівнює її зі своїми непростими стосунками з коханою. У пісні ліричного героя зображено надмірно чутливим. Досягається таке враження через використання гіперболи: він плаче, коли чує дівочий спів, у козака від голосу дівчини «серденько мре». Як і в усіх народних піснях, портрет ліричної героїні тут змальовано через деталі. Юнак згадує лише її очі, які «темні, як нічка, ясні, як день». Але цього достатньо, щоб скласти уявлення про його ідеал жіночої краси й ставлення до нього коханої. Ліризму пісні, крім пестливих слів і постійних епітетів, надає романтичний пейзаж: Місяць на небі, зіроньки сяють, / Тихо по морю човен пливе......
0 Переглянути

Родинно-побутові пісні — перлини задушевності

9 Клас

Коли мова заходить про український патріотизм, то навіть ті, для кого слово «Батьківщина» — не порожній звук, часто починають мислити шаблонами. У цьому контексті лунає традиційно «мова калинова», «пісня солов’їна», а вишиванки й рушники стають зовнішнім — необхідним, але формальним атрибутом вияву патріотизму. Частина з нас збайдужіла до української мови й вільно послуговується мовою сусіднього народу, наше серце іноді холодно мовчить, коли лунає українська народна пісня. А між тим нам є чим пишатися! Мовознавці вважають українську мову за милозвучністю другою у світі після італійської, а українським народним пісням немає рівних серед народів світу! Жодна нація за всю історію не створила такої кількості пісень, як українці, — визнає ЮНЕСКО1. За найскромнішими підрахунками — близько 200 тисяч, за іншими — майже півмільйона! Коли їх слухаєш, то чуєш, як крізь століття до тебе промовляє твій величний народ. Українські народні пісні, як і танці, вишиванки, рушники, козацькі звичаї, традиції — це той генетичний національний код, який зв'язує покоління невидимою, але міцною ниточкою. Бути патріотом — це не тільки заявляти, що любиш свою Батьківщину. Бути патріотом — означає послуговуватися мовою народу України, знати його історію, культуру й розуміти, як духовні надбання, створені нашими предками понад тисячоліття тому, пронести в майбутнє, передати наступним поколінням. 1 ЮНЕСКО — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національних культур, охороні пам'яток культури тощо....
0 Переглянути

Вступ, або Навіщо ми читаємо класиків?

9 Клас

Навіть якщо хтось і не хоче це усвідомлювати, але мистецтво супроводжує людство повсякчас. Йому властива цікава ознака: у певні періоди першість ведуть окремі види. Так, в епоху античності розквітали театр, скульптура, архітектура. В епоху Відродження — література, живопис. У ХІХ столітті людство захоплювалося літературою. А що сьогодні? Молодь віддає перевагу комп'ютерним іграм, теле- та відеофільмам, кіно, музиці, і книжки, як і сам процес читання, видаються багатьом нецікавими і втомливими. Справді, у ХХІ столітті не можна стверджувати, що художня література серед інших видів мистецтва посідає почесне місце номер один. Водночас це не означає, що, по-перше, немає її палких прихильників, а по-друге, вона не відіграє важливої ролі в духовному житті людини й народу загалом. Пригадайте з власного досвіду, чи переживали ви ось такі моменти. Перегорнуто останню сторінку твору, а на серці так тепло, так хороше, ніби не хочеться розставатися з найріднішими людьми, друзями чи близькими родичами. Чи плакали ви хоча б один-єдиний раз, коли сюжет літературного твору закінчувався трагічно? Юнаки можуть заперечити: чоловіки не плачуть. Згода. Тоді чи не замислювалися ви над тим, чому людина загинула, за які ідеали, у якому віці? Дуже пафосний твір, — скажете ви. Гаразд. А якщо ви любите детективи, то чи не розгадували разом з автором ребус про вбивцю? А пригадайте, чи у вашому серці не залишився хоча б рядок з поетичного тексту, який ви вивчили на уроках літератури? І цей рядок вряди-годи зринає у вашій пам'яті, і зринає в такі миті, коли вам ця думка чи емоція, висловлена в ньому, вкрай потрібна?...
0 Переглянути

Учора — читач, завтра — лідер, або Знову про користь читання художньої літератури

9 Клас

Уже вкотре традиційно на початку навчального року розмову з вами підручник розпочинає роздумами про користь читання. Ви можете заперечити: я читаю багато, та й пости в соцмережах приносять стільки інформації, що моїм ровесникам ще двадцять років тому не могло й наснитися. Навряд чи із цим посперечаєшся. Але мова зараз йтиме про інше читання — читання художньої літератури. Щоб ви зрозуміли, чим повідомлення в соцмережах за впливом на читача відрізняється від творів красного письменства, пошлемося на результати одного з наукових досліджень університету Ліверпуля (Велика Британія). Учені вимірювали активність мозку під час читання поезії Шекспіра, Еліота й інших відомих літераторів. Виявилося, що воно збуджує мозок, задіює багато центрів, які відповідають за уяву, пам'ять, мовленнєвий акт читача та багато іншого. Якщо ж переказати ці вірші «своїми словами», мозок «спить», «мовчить», одним словом, залишається спокійним, не реагує на текст. Щось подібне відбувається й під час читання коротких постів, повідомлень інформаційного характеру, навіть «стислих» переказів програмових художніх творів, якими рясніє Інтернет. Отже, це читання задовольняє вашу певну практичну потребу, але не розвиває, не хвилює, не збурює ваші емоції! Тому цілком можемо погодитися з видатним американським письменником-фантастом Реєм Бредбері, із творчістю якого ви ознайомитеся цього року на уроках зарубіжної літератури. Він зауважив: «Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад, не читати їх». Певна річ, це злочин перед самим собою....
0 Переглянути

Михайло Старицький (1840-1904)

9 Клас

Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Черкащині у дворянській сім’ї. Батько Петро Іванович — відставний уланський ротмістр. Мати Настасія Захарівна походила зі славного роду козацьких старшин Лисенків, які героїчно боролися за Україну в часи Хмельниччини. Важливу роль у формуванні М. Старицького як ерудованої та творчої особистості відіграв його високоосвічений дід Захарій Лисенко: у своєму маєтку він зібрав чудову бібліотеку, де були твори зарубіжних класиків, передплачував журнали «Отечественные записки» і «Современник», добре знав французьку мову, зачитувався Вольтером. Уся родина говорила чистою українською мовою, любила народні пісні. Дитячі роки майбутнього митця проходили в діда, про якого письменник на все життя зберіг дуже теплі спогади. Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько, а на дванадцятому — і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, — батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й «зразу ж зійшлися душа в душу». В інтелігентній, високоосвіченій, творчій родині Лисенків Михайло прилучився до музичної культури, пройнявся любов’ю до народних пісень, які тут часто й прекрасно співали, мав змогу читати рідну й зарубіжну літературу, зокрема заборонені вірші Т. Шевченка. Дуже вплинуло на хлопця спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який свого часу, усупереч волі родичів, одружився із селянкою, був переконаним демократом і ревнителем національного відродження. За рік перед смертю мати віддала Михайла до «благородного пансіону» Полтавської гімназії в другий клас. Цей заклад уважали одним із найкращих в Україні. Тут, тоді ще поза класами, а нерідко й у класах, панувала рідна мова, — як згадуватиме письменник пізніше. Хлопець наполегливо займався самоосвітою, багато читав, почав писати вірші. На цей же час припадає й захоплення М. Старицького театром. «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», які ставив аматорський гурток, він до кінця життя згадував як найкраще з усього ним баченого....
0 Переглянути

Павло Грабовський (1864-1902)

9 Клас

Павло Грабовський (1864-1902) відомий передусім як автор громадянсько-політичної лірики. Чи не найціннішими є поезії, присвячені національним проблемам: «До Русі-України», «До українців», «Орли» та ін. Вірш «Орли» має сатиричне спрямування, він наповнений переживаннями ліричного героя через нещасну долю України. Лукаві її сини думають лише про власну наживу, «гнуть головоньку» перед загарбниками, відцуралися рідної мови й рідного народу. Назва вірша іронічна, адже йменням гордого й сильного птаха позначено псевдопатріотів, які називають себе українцями, а насправді служать тим, хто більше платить. Поет уживає згрубілу лексику («напихаючи», «не второпають», «розшолопають» та ін.), щоб висловити своє презирство до таких людей. Псевдопатріоти засуджують ідеали народовців, їхнє «ходіння в народ» ще гірше за царський уряд. На жаль, навіть через століття цей вірш актуальний у сучасній Україні. 3. Прочитайте вірші П. Грабовського «Надія», «Справжні герої», «До Н. К. С.». Знайдіть у мережі «Інтернет» матеріал про ці твори, опрацюйте його й заповніть літературний паспорт кожної з цих поезій....
0 Переглянути

Українська поезія другої половини XIX ст.

9 Клас

Яків Щоголів (1824-1898) — представник українського романтизму. У його поезіях постають давні перемоги козаків, героїчне минуле Запорозької Січі («Січ», «Запорозький марш», «Орел»). Козацька романтика перейнята тугою за славним минулим, за зниклою Січчю. Але є в доробку Я. Щоголева поезії, присвячені образам української природи («Травень», «Осінь», «Після бурі»). У вірші «Травень» ліричний герой захоплюється змінами природи навесні, його вражає й поле («по коліна досягла трава»), і річка («ллючи хвилі невеличкі, млоддю вигляда»). Вік кличе із собою в «чорностволий ліс», що «ще листвою густою не зовсім заріс». Ліричний герой із радістю повідомляє, що «з весною інший світ настав». Поезія щира, легка, дзвінкоголоса, добре ритмізована. Окремі твори Я. Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха»). Багато поезій митця покладено на музику. Іван Манжура (1851-1893) відомий не тільки як український поет, а і як фольклорист, етнограф, журналіст, мовознавець і перекладач із російської та німецької. За світосприйняттям — близький до Г. Сковороди. У літературі відомий як автор ліричних творів, гуморесок і дотепних віршових оповідань казкового типу....
0 Переглянути

Марко Вовчок (1833-1907)

9 Клас

Марко Вовчок (справжнє ім’я та прізвище Марія Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія) у дворянській родині. Батько Марії помер, коли вона була ще зовсім маленькою. Мати одружилася з поміщиком, який жорстоко ставився до своїх кріпаків (спогади про нього та його поводження з людьми стануть у майбутньому матеріалом для деяких художніх творів письменниці). Дівчина запам’ятала науку матері: «Не знатимеш хоча б кількох мов, не вважай себе культурною людиною». Марія навчалася в жіночому пансіоні в Харкові, потім повернулася в Орел, де виховувала тітчиних дітей. Саме тут, в Орлі, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (етнографом і фольклористом) Опанасом Марковичем, який був засланий у це місто за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. У 1851 р. Марія одружилася з О. Марковичем і виїхала в Україну, де, досліджуючи разом із чоловіком фольклор, вивчила українську мову, яку чула з дитинства у своєму домі (її мати любила народні пісні й часто їх співала). Студіюючи фольклор в українських селах, Марія засвоювала народні звичаї, обряди та побут. Страждання українських селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству в закріпаченій Україні. Вона почала писати твори під вигаданим ім’ям Марко Вовчок. Літературна діяльність письменниці веде відлік із 1856 р. У 1857 р. в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка, твори молодої письменниці набувають великої популярності. Через два роки вона із чоловіком переїздить до російської столиці. У Петербурзі Марко Вовчок стає окрасою гурту українських культурних діячів....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 50
Назад

Навігація