Вступ, або Навіщо ми читаємо класиків?

• Роль і місце літератури в житті нації.
• Розвиток літератури.
• Творча індивідуальність митця.
• Художній твір — нова естетична дійсність, що «вбирає» свій час і є носієм національних і загальнолюдських цінностей.

Навіть якщо хтось і не хоче це усвідомлювати, але мистецтво супроводжує людство повсякчас. Йому властива цікава ознака: у певні періоди першість ведуть окремі види. Так, в епоху античності розквітали театр, скульптура, архітектура. В епоху Відродження — література, живопис. У ХІХ столітті людство захоплювалося літературою. А що сьогодні?

Молодь віддає перевагу комп'ютерним іграм, теле- та відеофільмам, кіно, музиці, і книжки, як і сам процес читання, видаються багатьом нецікавими і втомливими. Справді, у ХХІ столітті не можна стверджувати, що художня література серед інших видів мистецтва посідає почесне місце номер один. Водночас це не означає, що, по-перше, немає її палких прихильників, а по-друге, вона не відіграє важливої ролі в духовному житті людини й народу загалом.

Пригадайте з власного досвіду, чи переживали ви ось такі моменти. Перегорнуто останню сторінку твору, а на серці так тепло, так хороше, ніби не хочеться розставатися з найріднішими людьми, друзями чи близькими родичами. Чи плакали ви хоча б один-єдиний раз, коли сюжет літературного твору закінчувався трагічно? Юнаки можуть заперечити: чоловіки не плачуть. Згода. Тоді чи не замислювалися ви над тим, чому людина загинула, за які ідеали, у якому віці? Дуже пафосний твір, — скажете ви. Гаразд. А якщо ви любите детективи, то чи не розгадували разом з автором ребус про вбивцю? А пригадайте, чи у вашому серці не залишився хоча б рядок з поетичного тексту, який ви вивчили на уроках літератури? І цей рядок вряди-годи зринає у вашій пам'яті, і зринає в такі миті, коли вам ця думка чи емоція, висловлена в ньому, вкрай потрібна?

Оце і є той великий і неминучий вплив літератури на людину, на формування її духовності, на виховання її почуттів. Зрозуміло, якщо сучасний бізнесмен, засліплений прагненням наживи, скажімо, прочитає твір Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч», то навряд чи тієї ж миті він стане чесним, позбавиться авантюризму. Чи людина-боягуз, ознайомившись з історією справжнього героя, скажімо, в українських думах, перетвориться на найхоробрішу з хоробрих. Такого не буває, — скажете ви. Так, це слушна думка. Але вплив літератури на людину не такий прямолінійний, однозначний. І кожний твір вимагає певної роботи розуму й душі, щоб осягнути глибину того, що сказав письменник.

Завдання уроків літератури якраз і полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти й захоплюватися художніми творами. Реалізується це на творах літературної класики, що пройшли перевірку часом і становлять золотий фонд національної літератури.

Коли ми говоримо про літературну класику, то маємо на увазі значні, масштабні, взірцеві твори, створені талановитими, обдарованими від природи авторами. У цих книжках відображено духовні пошуки суспільства в той чи інший період. Відтак письменники-класики — це ті, чиї твори вивчають у середніх школах, вищих навчальних закладах, кому створено пам'ятники, чиїм іменем названо вулиці, міста, театри. Нагадаємо, що слово « класичний» походить від латинського classicus, що в перекладі означає « зразковий». Отож саме такі класичні твори (і їх автори) становлять справжню духовну скарбницю людства.

Серед літературних класиків вирізняють письменників, які здобули всесвітню славу. В українській літературі — це Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Поряд з ними існують класики національні, — ті, чиї твори стали подією в історії буття того чи іншого народу. В Україні це відома плеяда художників слова, починаючи з Івана Котляревського.

Загалом література допомагає людині глибше пізнати світ, довідатися про нове, досі не знане. У цьому полягає її пізнавальна функція.

Художнє слово завжди звертається до душі людини. Воно покликане зворушити її і через почуття вплинути на розум, примусити задуматись, а то й проаналізувати думки письменника, його опосередковане звернення до читача у формі художнього твору. Так література допомагає напрацювати шкалу істинних моральних цінностей. У цьому її виховне значення. Ви можете знати кілька іноземних мов, володіти комп'ютером, бути по-сучасному розкутим і прагматичним (принаймні на словах) і водночас мріяти про щирість і теплоту людських стосунків у родині, класі, у шкільному колективі, вірити в ніжне і всеосяжне кохання. Усі ці емоції подарує вам художня література. А також навчить і підкаже шляхи пошуку своєї життєвої дороги, щастя, кохання, гармонії зі світом, розуміння себе.

Література виконує й важливу естетичну функцію. Слово «естетичний» ви чуєте часто. А чи завжди розумієте його зміст? Він проясниться, коли пригадати, що означало слово в давньогрецькій мові, — те, що адресовано нашим відчуттям, зокрема зору, слуху. А література до них і апелює, бо матеріалом художнього образу є слово. Його ми сприймаємо і слухом, і зором, тоді як живопис — тільки зором, музику — тільки слухом. Пізніше виникне наука — естетика. Вона вивчає той ідеал прекрасного, який постає у творах мистецтва, літературі зокрема. Пригадаймо слова Тараса Шевченка з поеми «Сон» («У всякого своя доля...»):

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,

І краю немає!

Або вірш митця XX століття Миколи Вороного «Краса»:

Що є життя? Коротка мить.

Яке його надбання?

Красою душу напоїть

І, не вагаючись, прожить

Хвилину раювання.

Краса! На світі цім Краса —

Натхненна чарівниця,

Що відкриває небеса,

Вершить найбільші чудеса,

Мов казкова цариця!

Її я славлю, і хвалю,

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю...

Як рідну Україну!

Зверніть увагу: слово «Краса» в Миколи Вороного написане з великої літери.

Проте в українській історії, українській спільноті, яка століттями зазнавала соціального й національного гноблення, художня література піднімалася на ще більшу висоту. Письменники вбачали своє завдання у формуванні національної свідомості, закликах до боротьби за визволення, за волю, у відстоюванні української мови. Звідси — й відповідне ставлення до завдань художнього слова. Наприклад, Тарас Шевченко так щиро й чесно означив своє покликання поета:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Форма побутування літератури — це художній твір. Він завжди міцними нитками пов'язаний з дійсністю й водночас не тотожний їй, бо є її творчим відображенням, перетворенням.

Письменник охоплює своєю увагою не тільки реальність, а й людську душу, не лише ті події, які відбулися, а й ті, що відбуваються чи можуть відбутися.

Пам'ятник Книзі в Коломиї (Івано-Франківська область)

Автор створює іншу реальність, яка словесно втілюється у творах різного літературного роду та жанру — чи то в романі, чи в ліричному вірші, чи в драмі тощо. Ця реальність завжди умовна, тобто створені письменником образи і конкретні, і нетотожні дійсності водночас. Якщо ми бачимо на сцені загибель героя і вражені нею, ми все-таки усвідомлюємо, що після того, як вистава закінчиться, опуститься завіса, артист підніметься й піде вечеряти. Так само умовним є і ліричний твір, у якому передаються вигадані емоції, а не обов'язково ті, які пережив сам автор. В епічному творі умовність, для прикладу, може виражатися через позначення часу: минуло літо. І читач усе розуміє, незважаючи на те, що автор не перелічив усі числа літніх місяців, починаючи з 1 червня по 31 серпня.

«Оволодіти всім світом і знайти йому вираз», — таке надзавдання художника слова, на думку всесвітньо відомого німецького письменника Йоганна Вольфганга Ґете.

Художній твір завдячує своєму існуванню конкретному авторові. Це не стосується лише усної народної творчості, де авторство має колективний характер. Адже автор фольклорного твору — народ. І встановити, кому належить перший варіант тексту, неможливо. Варто нагадати, що й твори літературного походження, написані талановитими митцями, часто стають народними піснями, а їхніх авторів і не всі знають. Так сталося, скажімо, з творами Леоніда Глібова «Журба», Михайла Старицького «Виклик», Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо...».

Письменник — особлива натура, наділена талантом якнайтонше сприймати життя, його нюанси й різноманітні відтінки. Це людина творча, яка вміє не лише майстерно вигадувати та фантазувати, а й відчувати навколишній світ. Якраз один із секретів творчості полягає в тому, що саме індивідуальність митця притягує читачів. Поміркуйте самі. Скільки творів написано про кохання? Тисячі, сотні тисяч? А чи хтось «втомився» читати про цю вічну тему? Запитання риторичне. А розгадка в тому, що кожна історія кохання, що її розповідає інший автор, містить частку його душі, його думок. Саме цим авторським неповторним світом і приваблює нас кожен новий твір навіть на відому, писану-переписану тему. У цьому ви пересвідчитеся невдовзі, коли прочитаєте, наприклад, «Наталку Полтавку» Івана Котляревського та «Марусю» Григорія Квітки-Основ'яненка. Водночас кожний художній твір цікавий унікальною тематикою, проблематикою, яка також «пропускається» крізь авторську уяву й реалізується в конкретних образах. Власне, це його зміст. Він може охоплювати все, що стосується людини в її минулому, сучасному й майбутньому. Така тематика і проблематика універсальна, стосується всіх і кожного, і це дозволяє говорити про її загальногуманістичний зміст. Водночас людство — не однорідний моноліт. Воно складається з націй, народів, племен, релігійних конфесій, великих і малих держав, великих і малих географічних регіонів. Література також може відображати їхню свідомість, культурні традиції, обряди, звичаї. А отже, може мати національний вимір. Безперечно, у художніх творах ці шари — загальнолюдський і національний — переплітаються, витікають один з одного і становлять єдину гармонійну цілісність.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• 1. Яка роль літератури в житті народу й окремої людини?
• 2. Чому кожний літературний твір ми називаємо умовним?
• 3. Що таке інша реальність, створена письменником?
• 4. Пригадайте поезію Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати...». Що в її змісті, на вашу думку, — загальнолюдське, а що — національне?

Олег Шупляк. «Садок вишневий коло хати...»

• 5. Поміркуйте, чому на карті України є місто Івано-Франківськ. Наведіть аргументи на користь перейменування міста Кіровограда на Кропивницький. Яке ваше ставлення до цього?

Напишіть висловлення про один з художніх творів, які ви недавно прочитали. Яке враження ви отримали? Як у ньому виявляється індивідуальність автора? Думку обґрунтуйте. Відповідь запишіть у зошит.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно