Войти
Закрыть

Євген Гребінка (1812—1848)

9 Клас

Євген Павлович Гребінка народився 21 січня (2 лютого) 1812 року на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Походив із дворянської сім'ї. Початкову освіту здобув від приватних учителів. Продовжив навчання в Ніжинській гімназії вищих наук. Після закінчення гімназії та нетривалого перебування на військовій службі Є. Гребінка близько двох років провів у батьківському маєтку. У 1834 році він переїхав до Петербурга, працював чиновником, а з 1835 року викладав у різних навчальних закладах. Він також виявив себе як організатор українського літературного руху, упорядкував і видав літературний збірник «Ластівка» (1841). Є. Гребінка сприяв звільненню Тараса Шевченка з кріпацтва, допоміг здійснити перше видання «Кобзаря» (1840). Помер Євген Гребінка 3 (15) грудня 1848 року. Свої перші поезії Є. Гребінка написав ще в гімназії. Коли жив на батьківському хуторі, створив чимало байок, з яких уклав збірку «Малоросійські приказки». Цю збірку він видав у 1834 році, одразу після переїзду до Петербурга. До історії літератури Є. Гребінка ввійшов як поет і прозаїк, особливу популярність завоювали його байки. Іван Франко зазначив, що «як байкопис займає Гребінка перше місце в нашім письменстві»....

Петро Гулак-Артемовський (1790—1865)

9 Клас

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 16 (27) січня 1790 року в містечку Городище на Київщині. Походив із багатодітної сім'ї священика. Одержавши початкову освіту, навчався в Київській академії, потім учителював на Волині. У 1817 році П. Гулак-Артемовський переїхав до Харкова, вступив вільним слухачем на словесне відділення університету. Після закінчення вищої школи та захисту магістерської дисертації працював викладачем, згодом був професором, деканом і навіть ректором університету. Помер П. Гулак-Артемовський 1 (13) жовтня 1865 року, похований у Харкові. ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА Ще в Київській академії П. Гулак-Артемовський спробував віршувати, однак по-справжньому захопився творчою працею після переїзду до Харкова. Його байки з'явились на сторінках харківських журналів. Читачі чекали від талановитого автора нових творів, але від початку 30-х років поет майже повністю обмежив себе темами з приватного життя. Писав переважно «з нагоди» дружні послання, віршовані привітання, запрошення на сімейні урочистості....

Література українського романтизму

9 Клас

Романтизм віддзеркалює розчарування людини в щоденних проявах життя й розбудовує сферу фантазії та мрії. Звідси походить специфічна для романтизму проблема «роздвоєності» світу. Герой романтичного твору прагне втекти від буденності до намріяного світу повноцінного життя. Романтизм — літературний напрям, у світоглядній основі якого лежить розбіжність між дійсністю і мрією. Він віддзеркалює розчарування людини в щоденних проявах життя й розбудовує сферу фантазії та мрії. Романтизм зародився наприкінці XVIII століття в Англії та Німеччині. Німецькі вчені й літератори помітно вплинули на слов'янський романтизм. Нові ідеї набули значного поширення в Україні завдяки освітній діяльності Харківського університету, у якому викладало чимало німецьких професорів. Засвоюючи європейський досвід, український романтизм доволі швидко набув виразних національних рис. Індивідуалізм — одна з ключових ознак романтизму. Романтичний герой завжди виділяється із загальної маси людей. Іноді він наділений незвичайними фізичними або духовними якостями, частіше це мрійник, здатний до глибоких і сильних переживань. Він не приймає приземленого повсякдення, а отже, завжди конфліктує з ним. Звідси випливає бажання відгородитися, утекти від одноманітності щоденного існування. Нерідко герой обирає для себе втечу, усамітнення, самозаглиблення. У літературі романтизму набувають поширення образи самотніх «утікачів» — мандрівників і подорожніх, для яких мандри (як у прямому, так і в переносному значенні) стають основним способом існування....

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843). Маруся

9 Клас

Часто мені приходить на думку: чого б то чоловікові так дуже пристращатись на сім світі до чого-небудь, не то щоб до якої вещі, а то хоч би і до наймиліших людей: жінки, діточок, щирих приятелей і других? Перше усього подумаймо: чи ми ж на сім світі вічні? І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра — що Бог дасть! Адже ж, живучи промеж людей, тільки й чуєш: там дзвонять по душі, там голосять по покійнику, там справляють старцям обід... Що в Бога день тобі говорять: ось той недуж, той вмира, а той вмер... Ти і не оглядишся і незчуєшся, як зоставсь сам собі на світі: хоч і з людьми і промеж людей, та ба! Усе тобі або не такі приятелі, яких поховав, або і зовсім незвісні; та воно тобі усеравно, що блукаєш у дрімучому лісі! Ось стань про приятелів згадувать, то уся твоя пісня на один лад: от з тим ми хлопцями були — і вже він вмер, а з тим до школи укупі ходили — і той вмер, з тим парубкували — і той вмер; і сей, і той, і той, і сей, — усі повмирали. Коли ж се так є, так і пам’ятуй собі добре, що не забудуть і тебе на сім світі, озьмуть і не будуть питатись: чи хочеш до гурту, чи ще б, може, погуляв? 1 На електронному освітньому ресурсі interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору. А після такої думки чого ж би нам, невічним, та пристращатись до уременного? Чому б так не робить: наградив тебе Бог щастям, що батько й мати твої живуть при тобі і дякують добрим словом, що ти їх при старості і кохаєш, і поважаєш, або жінкою до тебе доброю, послухною, хазяйкою невсипущою, або діточками покірними та слухняними — хвали за се Бога і лягаючи, і устаючи, а їх шануй і кохай, і для них не жалій не тільки ніяких трудів, худоби, та, коли нужда звелить, душу свою за них положи, розпинайся, умри за них, та усе-таки пам’ятуй, що й вони на сім світі такі ж гості, як ти і усякий чоловік, — чи цар, чи пан, чи архирей, чи салдат, чи личман2. Коли Отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору і попрьоків; перехрестись та й скажи, як щодня у отченаші читаєш: «Господи! буде воля твоя з нами грішними!» І не удавайсь у тугу, щоб вона тобі віку не укоротила, бо гріх смертельний накликать на себе не тільки смерть, — і саму болість, хоч би яку-небудь; бо, не поберігши тіла, загубиш і душу на віки вічні! Більш усього пам’ятуй, що ти ховаєш сьогодні, а тебе заховають...

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843)

9 Клас

Григорій Федорович Квітка (Основ'яненко — літературний псевдонім) народився 18 (29) листопада 1778 року в селі Основа під Харковом. Походив із дворянської сім’ї, що мала козацьке коріння. Освіту здобув від приватних учителів, потім навчався в монастирській школі. За тогочасними звичаями батьки записали його на військову службу. Військова кар'єра Г. Квітку не привабила. Вихований у релігійному дусі, після відставки він вступив до монастиря, провів там декілька місяців як послушник. Розчарувавшись у монастирському побуті, чернецтва не прийняв. Залишивши монастир, Г. Квітка брав активну участь у громадському й культурному житті Харкова, керував справами Благодійного товариства. Сповідуючи прогресивні погляди на освіту, сприяв заснуванню Харківського інституту шляхетних панн. У 1812 році він очолював Харківський театр. Письменника поважали за моральні й людські якості. Декілька разів його обирали предводителем (тобто почесним головою) дворян Харківського повіту. У різний час Г. Квітка обіймав відповідальні посади совісного судді та голови Харківської палати кримінального суду. За роботу над українською прозою Г. Квітка взявся на початку 30-х років. У публічних виступах обстоював права української літератури, її значний художній потенціал. Прозові твори автор підписував як Грицько Основ'яненко, узявши псевдонім від місця свого народження. Йому судилося стати засновником нової української прози. Іван Франко зауважив, що Г. Квітка — «творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах»....

Вірне кохання в «Наталці Полтавці». Наталка Полтавка

9 Клас

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленноє частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою. Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна. Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години. Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна. Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?...

Вірне кохання в «Наталці Полтавці»

9 Клас

На початку XIX століття в репертуарі українських театрів переважали драми західноєвропейських і російських авторів. Написаних українською мовою п'єс було обмаль, їх демонстрували переважно в любительських виставах. Назріла потреба в нових українських драматичних творах. Аби хоч частково її задовольнити, І. Котляревський написав п'єси «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник». Прем'єрна вистава «Наталки Полтавки» з великим успіхом пройшла на полтавській сцені в 1819 році. П'єса стала першою ластівкою нової української драматургії. Їй судилася щаслива сценічна доля. За життя автора драма виставлялася не лише в Полтаві, а й у Харкові, Києві, Москві, Петербурзі, в інших містах Російської імперії. Над нею працювали славетні корифеї: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський. Видатний композитор Микола Лисенко створив на її основі оперу. У ролі Наталки виступали знамениті Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Оксана Петрусенко. «Наталка Полтавка» й сьогодні залишається окрасою української драматичної й оперної сцени....

Українська «Енеїда». Енеїда

9 Клас

У двох перших частинах поеми представлені побут, звичаї та обряди. Кухня та різні народні розваги описані в епізоді гостювання троянців у Карфагені. Українізований поминальний обряд та гастрономічні подробиці знаходимо в описі перебування троянців на Сицилії. Цікавою є третя частина поеми, де перед читачем постають картини пекла й раю — звичайно, в українській народній версії. У четвертій частині інтерес викликають фрагменти шкільного побуту (вивчення троянцями латинської мови: «І говорили все на ус: / Енея звали Енеусом, / Уже не паном — домінусом, / Себе ж то звали — троянус»). Алюзії відсилають також до українського фольклору. Наприклад, троянці дарують царю Латину «килим-самольот чудесний», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи. П'ята й шоста частини містять описи військового побуту та численні відсилання до козацької історії. «Енеїда» І. Котляревського є переробкою поеми Вергілія, яка розповідає історію славетного Енея — сина богині Венери і троянця Анхіза. Після загибелі рідної Трої у війні з греками Еней помандрував у пошуках нової батьківщини. Основу сюжету поеми складає подорож. Троянців переслідує лиха воля могутньої Юнони, дружини Зевса. Намірам Юнони протистоїть богиня Венера. Вона рятує свого сина Енея від небезпек, що трапляються на його шляху. Еней відвідав різні краї (Карфаген, Сицилію), подолав багато перешкод, побував у підземному царстві бога Плутона. Троянці з Енеєм на чолі прибули до Латинської землі, де після війни з місцевим населенням вибороли право на власну державу....

Навігація