«А що, як викравшись помалу,

Забратися в рутульський стан? —

Шептав Низ в ухо Евріалу. —

То каші наварили б там;

Тепер вони сплять з перепою,

Не дриґне ні один ногою,

Хоть всім їм горла переріж.

Я думаю туди пуститься,

Перед Енеєм заслужиться

І сотню посадить на ніж».

«Як? Сам? Мене оставиш? —

Спитався Низа Евріал. —

Ні! Перше ти мене удавиш,

Щоб я од земляка одстав.

Від тебе не одстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой.

Мій батько був сердюк опрічний,

Мовляв (нехай покой му вічний),

Умри на полі як герой».

«Пожди і пальцем в лоб торкнися, —

Товаришеві Низ сказав, —

Не все вперед — назад дивися,

Ти з лицарства глузд потеряв.

У тебе мати єсть старая,

Без сил і в бідности слабая,

То і повинен жить для ней,

Одна оставшись без приюту,

Яку потерпить муку люту,

Таскавшись між чужих людей!

От я, так чисто сиротина,

Росту, як при шляху горох;

Без нені, без отця дитина,

Еней — отець, а неня — бог.

Іду хоть за чужу отчизну,

Не жаль нікому, хоть ізслизну,

А пам’ять вічну заслужу.

Тебе ж до жизни рідна в’яже,

Уб’ють тебе, вона в гріб ляже;

Живи для неї, я прошу».

«Розумно, Низ, ти розсуждаєш,

А о повинности мовчиш,

Которую сам добре знаєш,

Мені ж зовсім другу твердиш.

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять;

Як ми Енею присягали,

Для його служби жизнь оддали,

Тепер не вільна в жизні мать».

«Іноси!» — Низ сказав, обнявшись

Co Евріалом-земляком,

І, за руки любенько взявшись,

До ратуші пішли тишком.

Іул сидів тут з старшиною,

Змовлялись, завтра як до бою

Достанеться їм приступать.

Як ось ввійшли два парубійки,

У брам змінившися од стійки,

І Низ громаді став казать:

«Був на часах я з Евріалом,

Ми пильновали супостат,

Вони тепер всі сплять повалом,

Уже огні їх не горять.

Дорожку знаю я окромну,

В нічну добу, в годину сонну,

Прокрастись можна поуз стан

І донести пану Енею,

Як Турн злий з челяддю своєю

На нас налазить, мов шайтан.

Коли зволяєтесь — веліте

Нам з Евріалом попитать,

Чкурнем і, поки сонце зійде,

Енея мусим повидать».

«Яка ж одвага в смутне врем’я!

Так не пропало наше плем’я?» —

Троянці всі тут заревли;

Одважних стали обнімати,

Їм дяковать і ціловати,

І красовулю піднесли.

Іул, Енеїв як наслідник,

Похвальну рацію сказав;

І свій палаш, що звавсь побідник,

До боку Низа прив’язав.

Для милого же Евріала

Не пожалів того кинжала,

Що батько у Дідони вкрав.

І посулив за їх услугу

Землі, овець і дать по плугу,

В чиновні вивесть обіщав.

Сей Евріал був молоденький,

Так годів з дев’ятнадцять мав,

Де усу буть, пушок м’якенький

Біленьку шкуру пробивав;

Та був одвага і завзятий,

Силач, козак лицарковатий,

Но пред Іулом прослезивсь.

Бо з матір’ю він розставався,

Ішов на смерть і не прощався;

Козак природі покоривсь.

«Іул Енеєвич, не дайте

Паньматці вмерти од нужди,

Їй будьте сином, помагайте

І заступайте від вражди,

Од бід, напраснини, наладку;

Ви сами мали паніматку,

То в серці маєте і жаль;

Я вам старую поручаю,

За вас охотно умираю», —

Так мовив чулий Евріал.

«Не бійся, добрий Евріале, —

Іул йому сей дав одвіт, —

Ти служиш нам не за пропале,

На смерть несеш за нас живіт.

Твоїм буть братом не стижуся

І неню заступать кленуся,

Тебе собою заплачу:

Пайок, одежу і кватиру,

Пшона, муки, яєць і сиру

По смерть в довольстві назначу».

[Низ та Евріал таємно пробираються в рутульський стан і завдають супротивникові великих утрат. Повертаючись, вони потрапляють до рук ворога й гинуть у бою. На ранок Турн пробує захопити троянський табір. Троянці відступають в укріплену фортецю. З ними вдирається частина рутульців на чолі з Турном. Рутульського ватажка вдається оточити, але він рятується втечею.

Зевс забороняє богам втручатися в перебіг війни. Юнона вмовляє Зевса дозволити Турнові перед вирішальною битвою побачитися з батьком. Латин хоче помиритися з троянцями й надати їм землю для поселення. Проти цих намірів виступає Турн, і війна продовжується. На певний час перевага переходить до троянців. Налякана загрозою поразки, кінчає життя самогубством цариця Амата. Нарешті супротивні сторони вирішують розв’язати суперечку поєдинком між Енеєм і Турном.]

Еней од радості не стямивсь,

Що Турн виходить битись з ним;

Оскалив зуб, на всіх оглянувсь

І списом помахав своїм.

Прямий, як сосна, величавий.

Бувалий, здатний, тертий, жвавий

Такий, як був Нечоса-князь.

На нього всі баньки п’ялили,

І сами вороги хвалили,

Його любив всяк — не боявсь.

Як тілько виступили к бою

Завзята пара ватажків,

То, зглянувшися між собою,

Зубами всякий заскрипів.

Тут хвись! Шабельки засвистіли,

Цок-цок! — і іскри полетіли;

Один другого полосять!

Турн перший зацідив Енея,

Що з плеч упала і керея,

Еней був поточивсь назад.

І вмиг, прочумавшись, з наскоком

Еней на Турна напустив,

Оддячивши йому сто з оком,

І вражу шаблю перебив.

Яким же побитом спастися?

Трохи не лучче уплестися?

Без шаблі нільзя воювать.

Так Турн зробив без дальней думки.

Як кажуть, підобравши клунки,

Ану! Чим тьху навтіки драть.

Біжить пан Турн, і репетує,

І просить у своїх меча;

Ніхто сердеги не рятує

Од рук троянська силача!

Як ось іще перерядилась

Сестриця, і пред ним явилась,

І в руку сунула палаш;

Оп’ять шабельки заблищали,

Оп’ять панцири забряжчали,

Оп’ять пан Турн оправивсь наш.

Тут Зевс не втерпів, обізвався,

Юноні з гнівом так сказав:

«Чи ум од тебе одцурався?

Чи хочеш, щоб тобі я дав

По пані старій блискавками?

Біда з злосливими бабами!

Уже ж вістимо всім богам:

Еней в Олімпі буде з нами

Живитись тими ж пирогами,

Які кажу пекти я вам.

Безсмертного ж хто ма убити.

Або хто може рану дать?

Про що ж мазку мирянську лити?

За Турна щиро так стоять?

Ютурна1 на одну проказу,

І певне, по твому приказу,

1 Ютурна — німфа джерела, Турнова сестра.

Палаш рутульцю піддала.

І поки ж будеш ти біситься?

На Трою і троянців злиться?

Ти зла їм вдоволь задала».

Юнона в первий раз смирилась,

Без крику к Зевсу річ вела:

«Прости, паноче! Проступилась,

Я, далебі, дурна була;

Нехай Еней сідла рутульця,

Нехай спиха Латина з стульця,

Нехай поселить тут свій рід.

Но тілько щоб латинське плем’я

Удержало на вічне врем’я

Імення, мову, віру, вид».

«Іноси! Сількість! Як мовляла», —

Юноні Юпітер сказав.

Богиня з радіщ танцювала.

А Зевс метелицю свистав.

І все на шальках розважали,

Ютурну в воду одіслали,

Щоб з братом Турном розлучить;

Бо книжка Зевсова з судьбами,

Несмертних писана руками,

Так мусила установить.

Еней махає довгим списом.

На Турна міцно наступа.

«Тепер, — кричить, підбитий бісом, —

Тебе ніхто не захова.

Хоть як вертись і одступайся,

Хоть в віщо хоч перекидайся,

Хоть зайчиком, хоть вовком стань,

Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,

Я витягну тебе спідсподу

І розмізчу, погану дрянь».

Од сей бундючної Турн речі

Безпечно усик закрутив

І, зжав свої широкі плечі,

Енею глуздівно сказав:

«Я ставлю річ твою в дурницю;

Ти в руку не піймав синицю,

Не тебе, далебіг, боюсь.

Олімпські нами управляють,

Вони на мене налягають,

Пред ними тілько я смирюсь».

Сказавши, круто повернувся

І камінь пудів в п’ять підняв;

Хоть з праці трохи і надувся;

Бо, бач, не тим він Турном став,

Не та була в нім жвавость, сила,

Йому Юнона ізмінила;

Без богів ж людська моч — пустяк.

Йому і камінь ізміняє,

Енея геть не долітає,

І Турна взяв великий страх.

В таку щасливую годину

Еней чимдуж спис розмахав

І Турну, гадовому сину,

На вічний поминок послав;

Гуде, свистить, несеться піка,

Як зверху за курчам шульпіка,

Торох рутульця в лівий бік!

Простягся Турн, як щогла, долі,

Качається од гіркой болі,

Клене олімпських єретик.

Латинці од сього жахнулись,

Рутульці галас підняли,

Троянці глумно осміхнулись,

В Олімпі ж могорич пили.

Турн тяжку боль одоліває,

К Енею руки простягає

І мову слезную рече:

«Не жизні хочу я подарка;

Твоя, Анхізович, припарка

За Стікс мене поволоче.

Но єсть у мене батько рідний,

Старий і дуже ветхих сил;

Без мене він хоть буде бідний,

Та світ мені сей став не мил;

Тебе о тім я умоляю,

Прошу, як козака, благаю:

Коли мені смерть задаси,

Одправ до батька труп дублений;

Ти будеш за сіє спасенний,

На викуп же, що хоч, проси».

Еней од речі сей зм’ягчився

І меч піднятий опустив;

Трохи-трохи не прослезився

І Турна ряст топтать пустив.

Аж зирк — Паллантова ладунка

І золота на ній карунка

У Турна висить на плечі.

Енея очі запалали,

Уста од гніву задрижали,

Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

І вмиг, вхопивши за чуприну,

Шкереберть Турна повернув,

Насів коліном злу личину

І басом громовим гукнув:

«Так ти троянцям нам для сміха

Тлумиш з Паллантова доспіха

І думку маєш буть живим?

Паллант тебе тут убиває,

Тебе він в пеклі дожидає,

Іди к чортам, дядькам своїм».

З сим словом меч свій устромляє

В роззявлений рутульця рот

І тричі в рані повертає,

Щоб більше не було хлопот.

Душа рутульська полетіла

До пекла, хоть і не хотіла,

К пану Плутону на бенкет.

Живе хто в світі необачно,

Тому нігде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

ЖАНРОВІ ОЗНАКИ «ЕНЕЇДИ»

Із героїчною поемою Вергілія Іван Котляревський був знайомий ще з семінарських часів. Цей твір славетного давньоримського автора не раз ставав об'єктом пародій і комічних переробок. Існують італійська, французька, австрійська, російська комічні версії. Завдяки І. Котляревському з'явилась і українська бурлескно-травестійна переробка поеми Вергілія. У творах такого жанру високий, героїчний зміст передається за допомогою зниженого, бурлескного стилю. В основі бурлеску — контраст між серйозною темою та комічним характером її трактування. Наприклад, бурлескними є знижені характеристики, які дає український автор олімпійським богам. А травестія — це жартівлива поетична переробка. Вона «перелицьовує» оригінал, надає йому іншого історичного, культурного, національного забарвлення. І. Котляревський травестував твір Вергілія: античних богів і героїв одягнув в українське вбрання, змусив їх говорити й думати по-українськи, оточив картинами українського побуту, пов'язав з українською історією та фольклором.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Що таке бурлеск?
• 2. У чому полягають особливості травестії?

Порівнюємо твори різних видів мистецтва

• 3. Роздивіться ілюстрації А. Базилевича до поеми І. Котляревського «Енеїда» (с. 83, 89, 96-100). Які епізоди поеми вони ілюструють? Які особливості поеми в них відображені?

ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНА ОСНОВА ПОЕМИ

Основною темою поеми І. Котляревського є життя українського народу. Недарма «Енеїду» визначають як енциклопедію української старожитності. Розгорнуті картини українського народного побуту засвідчують прагнення автора якнайдокладніше та найточніше описати світ простої людини. Кулінарні подробиці, одяг, ігри, пісні, танці, обряди — усе створює яскравий український колорит. Розкриваючи панораму народного життя, змальовуючи в образах троянців українське козацтво, І. Котляревський висловив захоплення своїм народом — не лише багатством побуту, красою звичаїв та обрядів, а ще й могутньою позитивною енергією, волею до життя, здатністю зберігати спокій і витримку в складних життєвих ситуаціях.

Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського (Г. Нарбут, 1919)

Аналізуємо художній твір

• 1. Якою є тематика поеми «Енеїда» І. Котляревського? Доведіть це, спираючись на текст твору.
• 2. Чому цей твір називають енциклопедією української старожитності?
• 3. Які побутові теми висвітлені в «Енеїді»?
• 4. Кого автор зобразив в образах троянців?
• 5. Як автор ставиться до героїв твору?

ПОБУТ ТА ЕТНОГРАФІЯ В «ЕНЕЇДІ»

Автор поеми цілком «українізував» виклад. Не лише троянці, а й олімпійські боги нагадують українців за вбранням, рисами характеру, поведінкою. Наприклад, троянці звертаються до карфагенської цариці Дідони зі словами: «Ми всі, як бач, народ хрещений, / Волочимось без талану, / Ми в Трої, знаєш, порожденні, / Еней пустив на нас ману...». Наведений фрагмент побудований на ігровому зіставленні античного та українського контекстів (герої представлені як мешканці античної Трої, та водночас вони «народ хрещений»). У такий спосіб образи українського життя в поемі висуваються на передній план.

Автор широко використовує алюзії — натяки, які відсилають до певного сюжету чи образу, культурного явища, історичної події в розрахунку на проникливість читача, який може ці натяки зрозуміти. Назвами українських страв, напоїв, танців, пісень, обрядів, згадками про події української історії він постійно нагадує читачам про головного героя свого твору — український народ.

Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського (А. Базилевич, 1970)

У двох перших частинах поеми представлені побут, звичаї та обряди. Кухня та різні народні розваги описані в епізоді гостювання троянців у Карфагені. Українізований поминальний обряд та гастрономічні подробиці знаходимо в описі перебування троянців на Сицилії. Цікавою є третя частина поеми, де перед читачем постають картини пекла й раю — звичайно, в українській народній версії. У четвертій частині інтерес викликають фрагменти шкільного побуту (вивчення троянцями латинської мови: «І говорили все на ус: / Енея звали Енеусом, / Уже не паном — домінусом, / Себе ж то звали — троянус»). Алюзії відсилають також до українського фольклору. Наприклад, троянці дарують царю Латину «килим-самольот чудесний», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи. П'ята й шоста частини містять описи військового побуту та численні відсилання до козацької історії.

Аналізуємо художній твір

• 1. Кого нагадують у поемі олімпійські боги? Поясніть це на прикладі найбільш яскравих персонажів.
• 2. Що таке алюзія? Яку роль вона відіграє в поемі?
• 3. До яких побутових сфер звернувся автор?
• 4. Наведіть приклади фольклорних та історичних алюзій у творі.

Досліджуємо самостійно

• 5. Знайдіть у творі описи української кухні. Яку роль вони відіграють?
• 6. Які риси національного характеру українців розкрито в побутових описах?
• 7. Чи всі авторські алюзії сьогодні доступні для розуміння? Висловте свою думку письмово.

Досліджуємо самостійно

• 8. Заповніть таблицю «Український світ в «Енеїді».

СВОЄРІДНІСТЬ СЮЖЕТУ

«Енеїда» І. Котляревського є переробкою поеми Вергілія, яка розповідає історію славетного Енея — сина богині Венери і троянця Анхіза. Після загибелі рідної Трої у війні з греками Еней помандрував у пошуках нової батьківщини. Основу сюжету поеми складає подорож. Троянців переслідує лиха воля могутньої Юнони, дружини Зевса. Намірам Юнони протистоїть богиня Венера. Вона рятує свого сина Енея від небезпек, що трапляються на його шляху. Еней відвідав різні краї (Карфаген, Сицилію), подолав багато перешкод, побував у підземному царстві бога Плутона. Троянці з Енеєм на чолі прибули до Латинської землі, де після війни з місцевим населенням вибороли право на власну державу.

Аналізуємо художній твір

• 1. Що складає сюжетну основу поеми Вергілія?
• 2. Чи збережена ця основа в І. Котляревського? Доведіть свою думку, спираючись на текст твору.

Досліджуємо самостійно

• 3. Пригадайте, що ви знаєте про «Енеїду» Вергілія з уроків зарубіжної літератури. У парах підготуйте характеристики образів Енея — героя поеми Вергілія і героя поеми І. Котляревського. Обміняйтесь інформацією, порівняйте ці образи. Висновками поділіться з однокласниками.

ОБРАЗИ ЕНЕЯ І ТРОЯНЦІВ

Уже перший рядок поеми знайомить нас з Енеєм. Він «парубок моторний» і «хлопець хоть куди козак». Це наштовхує читача на думку, що мова саме про козацького ватажка. Зрештою, сам Еней рекомендується: «Я кошовий Еней троянець...». Одне слово, перед нами запорожець, кошовий отаман. Справжніми відчайдухами постають його вірні побратими. Вони витривалі мандрівники, вірні друзі, відважні воїни. Читаючи про них, розумієш, чому в давніх пам'ятках, наприклад у «Слові о полку Ігоревім», запеклу битву порівнювали з бенкетом. У бою й на бенкеті троянці поводяться з однаковим завзяттям. Вони вміють воювати, але вміють і добряче погуляти.

В образі троянського очільника помітна певна неоднозначність. Якщо в перших частинах поеми він означений як гультяй, «на всяке зле проворний», то надалі його образ змінюється. У ньому посилюються риси розумного керівника, здібного козацького лідера, якому не байдужа доля побратимів.

Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського (А. Базилевич, 1970)

Поволі наперед висуваються позитивні моменти. Ось автор змальовує тривожне сум'яття Енея перед війною: «Еней ту бачив страшну тучу, / Що на його війна несла; / В ній бачив гибель неминучу / І мучивсь страшно, без числа». Перед нами не лише воїн, а й відповідальний ватажок, який усвідомлює негативні наслідки воєнних дій. Він охоплений роздумами про долю, яка несе йому та його товаришам нові небезпеки.

В останніх двох частинах поеми менше комічного. Більше піднесених авторських відступів, що супроводжують описи війни та її наслідків. Драматизмом позначені сцени оплакування загиблих воїнів. Поступово зазнає змін і сам виклад подій, відчутно зменшується роль бурлескних елементів. Тривалий період роботи над поемою не міг не позначитись на поглядах її автора. Якщо спочатку він захоплювався жартівливими, бурлескними засобами в змалюванні своїх героїв, то згодом вирішив увиразнити в троянцях риси серйозні й поважні, які б личили кращим представникам українського козацтва. Відомий дослідник Євген Сверстюк зауважив: «Стихійне в Котляревського почуття українського патріотизму ставало дедалі більше усвідомленим і виразним. У міру того в «Енеїді» з'являлись елегійні й героїчні ноти, а ватага троянців щораз більше перетворювалася на запорозьке військо».

Аналізуємо художній твір

• 1. Якими рисами наділений Еней?
• 2. Що дозволяє визначити його як запорозького отамана?
• 3. Чи змінюється цей образ у поемі? Яким чином? Наведіть рядки з твору, які характеризують Енея на різних етапах його розвитку.
• 4. Як зображені троянці? Як вони поводяться в бою й на бенкеті?
• 5. Хто такі Низ та Евріал? Яка їхня роль у творі?
• 6. Прокоментуйте вислів Евріала: «Де общеє добро в упадку, / Забудь отця, забудь і матку, / Лети повинность ісправлять». Як ви його розумієте? Про які риси характеру персонажа він свідчить?

Виявляємо творчі здібності

• 7. Якими ви уявляєте Енея і троянців? Оберіть спосіб для вираження своїх вражень:

• напишіть твір-опис;

• намалюйте портрети персонажів.

НАРОДНА МОРАЛЬ У ПОЕМІ

Народна мораль та суспільні стереотипи найповніше представлені в третій частині поеми. Еней у супроводі чарівниці Сивілли відвідує пекло й рай. Переправившись через річку мертвих, він потрапляє до пекла. Перед нами химерна картина — грішники печуться в казанах зі смолою. В образах грішників представлені різноманітні вади, властиві тогочасному суспільству. Автор дотримується народної моралі, християнської у своїй основі. Не уникає він і соціальної критики: «Панів за те там мордовали / І жарили зо всіх боків, / Що людям льготи не давали / І ставили їх за скотів». Для нього завжди важливо подати моральний урок, засудити негативні явища.

Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського (А. Базилевич, 1970)

У пеклі зображені різні представники українського суспільства, незалежно від соціального становища, заможності, статі, віку, роду занять: «Там всі невірні і христьяни, / Були пани і мужики, / Була тут шляхта і міщани, / І молоді, і старики...». Схожий підхід застосовано до змалювання раю, куди потрапляють жебраки, старці, удови та сироти — усі, хто вів доброчесне життя. Є тут і панство, щоправда, автор уточнює: «Тут также старшина правдива, / Бувають всякії пани, — / Но тільки трохи сього дива, / Не квапляться на се вони!»

Аналізуємо художній твір

• 1. Про що розповідає автор у третій частині поеми?
• 2. Кого письменник зобразив, описуючи пекло?
• 3. Хто зображений у картині раю?
• 4. Якими моральними принципами керувався автор у змалюванні потойбічного світу? У чому вони полягають?

МОВА, ЗАСОБИ ГУМОРУ

Котляревський першим в українській літературі широко залучив можливості народної розмовної мови. В «Енеїді» він поєднав слова з лексикону майже всіх соціальних верств — селян, міщан, чумаків, семінаристів. Поет розкрив синонімічне багатство нашої мови. Скажімо, на позначення руху людей автор використав такий мовленнєвий ряд: ввійшли, вперлися, ганяли, дав драла, дунув во всі лопатки, дав дропака, ліз, мандрував, метнувся, мчав, нісся, п'ятами накивав, почухрав, попхався, поплентався, поскакав, слонявся, тинявся, чкурнув, чимчикував, швендяв. Багатою є й фразеологія поеми, наприклад: великії у страха очі; біда біду, говорять, родить; де їсться смачно, там і п'ється.

Дослідники вказують, що особливе використання мови в «Енеїді» сприяє досягненню ігрового ефекту. І. Котляревський з успіхом використав так звану макаронічну мову. У її основу покладено змішування елементів різних мов, наприклад української й латинської: «Енеус ностер магнус панус / І славний троянорум князь, / Шмигляв по морю, як циганус, / Ад те, о рекс! прислав нунк нас». А ось «виправлений» варіант: «Еней, наш великий пан / І славний троянський князь, / Шмигляв по морю, як циган, / До тебе, о царю, прислав тепер нас». Як бачимо, автор в українському тексті вжив латинські слова, до українських слів додав латинські закінчення.

Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського (А. Базилевич, 1970)

На початку четвертої частини І. Котляревський застосував прийом мовної гри, що ґрунтується на переставленні складів у словах. Це так звана тарабарська мова, яку з розважальною метою використовували семінаристи: «Борщів як три не поденькуєш, / На моторошні засердчить; / І зараз тяглом закишкуєш, / І в буркоті закендюшить». Якщо «перекласти», то вийде такий текст: «Як три деньки не поїси борщу, / На серці стане моторошно, / І зараз засмокче в кишках, / І в шлункові забуркотить». Слід узяти до уваги, що автор адресував поему насамперед своїм сучасникам, які добре розуміли ці мовленнєві ігри. Сьогодні нам важко сприймати їх так, як сприймали колись. Але навіть попри це такі гумористичні засоби не псують загального враження від поеми, а, навпаки, змушують захоплюватись умінням автора поводитись зі словесним матеріалом.

Коментар фахівця

У нас немає підстав сумніватись у тому ентузіазмі, з яким читацька громада зустріла появу «Енеїди» Котляревського. Завдяки чому цей твір став такий популярний? Котляревський, не маючи ніяких свідомих намірів до мовного реформаторства, спромігся створити з лексики селян, городян та семінаристів якнайбарвистішу українську мову. Поет з ласки Божої, він добирає найколоритніші синоніми, порівняння і метафори, виписує наймальовничіші сцени та образи і захоплено наводить прислів'я та сентенції, вдається й до жаргонізмів. Ідучи в річищі барокових традицій, він полюбляє словесні ігри й нагромадження макаронізмів. Багато його слів та виразів неясні й незрозумілі сьогодні, але вони й досі чарують своїм звукописом та енергією. Секрет привабливості Котляревського не в самій тільки мові. Його травестія така цілковита, що читач уже й не пам'ятає про Вергілія. Натомість він бачить перед собою українських козаків, які вибралися на бучну й веселу виправу, де їх ждуть фантастичні пригоди.