Вода шумить!.. Вода гуля!..

На березі Рибалка молоденький

На поплавець глядить і примовля:

— Ловіться, рибочки, великі і маленькі!

Що рибка смик — то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він, а сумує!

Сумує він, — аж ось реве,

Аж ось гуде, і хвиля утікає!..

Аж гульк! З води Дівчинонька пливе,

І косу зчісує, і брівками моргає!..

Вона й морга, вона й співа:

— Гей, гей! Не надь, Рибалко молоденький,

На зрадний гак ні щуки, ні лина!..

Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?

Коли б ти знав, як Рибалкам

У морі жить із рибками гарненько.

Ти б сам пірнув на дно к линам

І парубоцькеє оддав би нам серденько!

Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні, —

Як сонечко і місяць червоненький

Хлюпощуться у нас в воді на дні

І із води на світ виходять веселенькі!

Ти ж бачиш сам, як в темну ніч

Блищать у нас зіроньки під водою.

Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, —

Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!

Зирни сюди!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало, — глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!

Вода шумить!.. Вода гуде...

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав, Рибалка йде.

То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..

Вона ж морга, вона й співа...

Гульк!.. — приснули на синім морі скалки!..

Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..

І більше вже ніде не бачили Рибалки!..

1827