Войти
Закрыть

«Внутрішній образ українського народу»

9 Клас

Творча спадщина Григорія Квітки-Основ’яненка - близько 80 творів різних жанрів - фейлетони, комедії, оповідання, повісті, романи, нариси, статті. Писав російською і українською, але справжнє визнання принесли йому твори, в яких його герої говорили рідною, українською мовою. І щоб зрозуміти все розмаїття його сюжетів, характерів, стильових прийомів, слід поцікавитися його світоглядом: тоді й відкриється перед нами той неповторний світ далекої ідилії Квітки. Як відомо, історико-культурні умови того часу були складними: руйнація феодального суспільного устрою, остаточна асиміляція української дворянської еліти внаслідок боротьби за тепле місце в імперській ієрархії. Зденаціоналізоване українське панство ставилося до української мови з виразним презирством, вважаючи її «мужицькою» і непридатною для «високої» літератури. На це маємо недвозначну відповідь самого письменника: «Є такі люди на світі, що з нас кепкують і говорять та й пишуть, буцімто... по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати... Тривайте-бо, панове! Не дуже сікайтесь! Є ще на світі православне християнство, що вміють і люблять по-нашому читати. Не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь...»....

«Утни, батьку, щоб нехотя на ввесь світ почули»

9 Клас

Розмову розпочнемо з несподіваних слів одного з найвидатніших літературознавців XX століття Юрія Шевельова про Григорія Квітку-Основ’яненка: «Уже коли читаєш спогади про Квітку, впадають в очі незрозумілі суперечності. Боязка золотушно-хвороблива дитина, потім людина, що, як мімоза, закривається від кожного доторку, людина, що тікає від світу - мовляв, ловив він мене і піймав - у ченці. А водночас кілька разів військовий, і актор, і першорядний танцюрист, і ініціатор мало не всіх громадських заходів у Харкові, молодому тоді університетському місті... перший директор театру, один з редакторів "Украинского вестника”, засновник Інституту шляхетних дівчат і кадетського корпусу, повітовий "предводитель дворянства”, совісний суддя і голова карного суду - і до того ж кілька разів вибираний - значить, не погано виконував ці обов’язки... Чи не найбільше в світі Квітка боявся... коней (а боявся він взагалі багато чого). Але, бувши ченцем, узявся сам доглядати в монастирі коні». Яким ви уявляєте Григорія Квітку-Основ’яненка зі слів Шевельова? Він увійшов в українську літературу як батько і перший класик художньої прози, поєднавши у своєму прізвищі родове ім’я Квітка і псевдонім Основ’яненко, утворений від назви слободи Основа поблизу Харкова. Там у дворянсько-старшинській родині він і народився 29 листопада 1778 року. Рід був славний, козацький, відомий заслугами у військових походах. Чимало про цю поважну родину свідчить і той факт, що частим і бажаним гостем бував у ній Григорій Савич Сковорода. Його твори діти вивчали напам’ять і декламували на різних урочистостях....

«Наталка Полтавка»

9 Клас

Одна з найцікавіших сторінок біографії Івана Котляревського - театральна діяльність. Він безтямно любив влаштовувати домашні вистави, залучав до постановок своїх вихованців. 1818 року письменника призначено директором Полтавського театру, який того ж року приймав трупу Івана Штейна з Харківського театру, де грав геніальний Михайло Щепкін (пізніше - один з найближчих друзів Тараса Шевченка). І саме Котляревський збирав кошти на викуп Щепкіна з кріпацтва. Іван Котляревський виявив себе як режисер, актор. Саме для Полтавського театру він написав дві п’єси - «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Ролі Макогоненка та Чупруна були написані спеціально для Щепкіна, і він зіграв їх неперевершено, забезпечивши творам Котляревського світову славу. Пізніше в ролі Наталки Полтавки полонила глядачів неповторна Марія Заньковецька. ПАМ’ЯТАЙМО! 1819 рік, коли вперше було інсценізовано п’єсу Котляревського «Наталка Полтавка», вважають роком народження українського професійного театру. Іван Карпенко-Карий назвав цю п’єсу «праматір’ю українського театру». Проте надрукували «Наталку Полтавку» лише 1838 року в «Українському збірнику», видавець якого, видатний український учений і громадський діяч Ізмаїл Срезневський, склав таку передмову: «Я почав "Украинский сборник” "Наталкою Полтавкою” Івана Петровича Котляревського і, здається, не міг вибрати кращого початку: а) "Наталка Полтавка” була не тільки одним з перших книжно-народних творів України, але й водночас першим збірником пам’яток української народності, зразком для всіх, що з’явилися потім; б) "Наталка Полтавка” мала великий вплив на вивчення української народності, можна сказати, пробудила її, і досі залишається кращим взірцем, що вказує майже на всі найважливіші сторони, які слід мати на увазі, вивчаючи українську народність»....

«“Енеїда” — незрівнянно народніша від усіх своїх попередниць»

9 Клас

Поема Івана Котляревського «Енеїда» - воістину безсмертний твір. Не одне покоління читачів захоплювалося іскрометним гумором і потужною героїкою, карколомними пригодами та їдкою сатирою поеми. Легке перо геніального українського письменника створило довершену картину життя українського суспільства помежів’я століть, тому часто «Енеїду» називають енциклопедією життя українського народу. Та перш ніж ознайомитися з поемою, слід з’ясувати, як народився задум твору, якою була історія його створення, що закодував між рядків дотепний автор. Історія написання та виходу у світ «Енеїди» сучасною мовою мало не детективна. Котляревський почав працювати над твором 1795 року. Довідуємося про це з листа письменника: «Я над малороссийской "Энеидою” 26 лет баюшки баю». Перші три частини поеми були надруковані 1798 року без відома автора, коли той відбував військову службу в Петербурзі. На титульній сторінці видання було зазначено: «Энеида, на малороссийский язик перелицованная И. Котляревским». Видавцем значився Максим Парпура. 1808 року історія повторилася: той самий видавець знову видав перші три частини твору і без відома автора. ПАМ’ЯТАЙМО! 1798 рік - знаменна дата, що символізує народження нової української літератури. Поема Івана Котляревського «Енеїда» започаткувала нову добу українського письменства. Іван Франко сказав, що тільки з приходом у літературу Котляревського письменство «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз відповідніше до його потреб». Украй розлючений Котляревський не міг змовчати і «покарав» свавільного видавця, затаврувавши Парпуру такими рядками:...

«Він між нами тепер! Він зібрав нас усіх!»

9 Клас

Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Сергій Єфремов пов’язували з «Енеїдою» новонародження українського художнього слова, відродження української нації. «Його писання, - зазначав Іван Франко, - синтез усього того духовного стану, тих течій, що були в Лівобережній Україні при кінці XVIII віку». Котляревський узявся творити українську літературу рідною, народною мовою, плекати ідеї гуманізму, національної гідності, пробудити у своїх співвітчизниках високі ідеали духовності й патріотизму. Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 року в Полтаві. Мальовниче українське місто назавжди стало для нього символом домашнього затишку, і він щоразу повертався сюди, щоб відновити сили для подальшої боротьби. 1789 року, не закінчивши навчання в духовній семінарії, майбутній письменник, уже тоді відомий серед однолітків як «рифмач», дістав посаду дрібного службовця, а трохи згодом - домашнього вчителя в поміщиків. Один із сучасників Котляревського пригадував, що саме тоді «...він спостерігав звичаї, повір’я і перекази українців, бував на зборищах і забавах простолюдинів і сам, переодягнений, брав участь у них...». Вивчивши в семінарії грецьку й латинську мови, юнак прочитав в оригіналі Горація, Овідія, Вергілія. Хто знає, можливо, ще тоді вперше постали в його уяві образи славних троянців і бунтівливого Енея......

«Нове слово між народами»

9 Клас

Розмову про нову епоху в нашій культурі ми розпочали промовистими рядками поезії Лесі Українки, написаної на столітній ювілей нової української літератури 1898 року. Попереду в нас - довга дорога через два століття, через верхогір’я творчих звершень і нетрі розчарувань, через перепони й випробування - до перемоги, до того часу, коли на зміну новій літературі прийшла література новітня. ПАМ’ЯТАЙМО! Вважається, що хронологічно доба нової української літератури тривала з кінця XVIII (1798 р.) до кінця XIX століття. Суспільно-історичні обставини Наприкінці XVIII - на початку XIX століття Україна переживала складні часи. Її теперішня територія була роз’єднаною і перебувала у складі кількох держав - Австрії (пізніше - Австро-Угорщини) і Російської імперії. Це не могло не позначитися на загальному стані всіх сфер життя українського суспільства - громадської, культурної, політичної. Ліквідація Запорозької Січі остаточно позбавила українців решток автономії. Відбулося закріпачення українського селянства і частково козацтва, була припинена діяльність українських початкових шкіл. Тяжкий феодальний гніт спричинював масову еміграцію за океан з Австро-Угорщини та внутрішні переселення українців у Росії. Найталановитіші представники молодого покоління інтелігенції заохочувались здобувати освіту та працювати в Москві, Петербурзі, Відні. Залишившись там, вони живили своїми талантами інші культури. Як ви вважаєте, чи актуальна нині проблема «переманювання» талановитої молоді? Якщо так, то як, на вашу думку, її можна вирішити? Проте всі ці явища не змогли знівелювати національні прояви в українському суспільстві, притлумити дух свободи; навпаки, вони зродили потужну хвилю національного відродження серед різних суспільних верств. Так саме в Україні зароджуються перші гуртки й товариства майбутніх декабристів, а в 40-х роках XIX століття виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули національної свободи України....

«Воскресіння народу почалось»

9 Клас

Справжнім надбанням не лише національної, а й світової культури є збірка Григорія Сковороди «Байки харківські». Саме в цьому винятково цікавому жанрі він обстоює і свої філософські погляди. Сковорода створив першу в українській літературі збірку оригінальних байок, тим самим проторував широку дорогу цьому жанрові, заклавши основу, на якій звелася довершена українська класична байка. Першу байку було написано 1760 року. Сам автор указав причину, яка спонукала його вдатися до цього літературного жанру, адже «багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися». Гірку правду про своїх учнів він сказав мовою великого Езопа, і, як виявилося, саме така форма була найефективнішою. Було негайно звільнено більше 40 «недоуків» - у такий спосіб їх позбавили «непосильної праці». Про що, на вашу думку, свідчить така «сила слова» Сковороди? Писати мудрого Григорія Савича спонукало бажання донести до своїх співвітчизників провідні положення своєї філософії, навчити, передати життєвий досвід і спостереження, плоди багаторічних роздумів. Зразком для Сковороди була класична грецька та римська байка, передусім езопівська. А ще джерелом його байкарської творчості є український фольклор - бездонна криниця мудрості, дотепності, афористичності. Протягом 1769-1774 років у Харкові, в околицях міста та в селі Бабаях було написано 30 байок, які й увійшли до знаменитої збірки «Байки харківські». Її віншував Сковорода своєму другові Панасові Панкову. Про те, чому він учинив саме так, ми дізнаємося з передмови. Ця передмова - цілком самостійний твір, який містить численні афоризми, цікаві спостереження, думки мислителя про дружбу, істину, походження символіки, ієрогліфіки, притч, байок. І особливо важливим для нас є його міркування з приводу значущості жанру байки: «Байка тоді буває кепська й бабська, коли в нікчемній і смішній своїй полові не містить зерна істини, схожа тоді на горіх свищ... Іноді і в дранті коштовний криється камінь... Як обряд є без сили божої безглуздя, так і байка без істини. Коли ж із істиною, хто насмілиться назвати брехливою?». Як великий педагог, Сковорода наголошує: «Батьківське покарання містить у гіркоті своїй солодощі; а мудра іграшка таїть у собі силу»....

«Щастя наше всередині нас»

9 Клас

XVIII століття в історію європейської культури ввійшло як епоха Просвітництва. Красномовна назва, що говорить сама за себе. Вона нагадує про те, якого значення надавала людина знанням, як вона вірила у свою здатність пояснити закони світового буття і, що найважливіше, влаштувати його справедливо. Григорій Савич Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем. Він добре знав учення найвидатніших філософів античності, середньовіччя, нового часу. Філософські погляди Сковороди мають багато спільного з поглядами просвітителів XVIII століття, зокрема з ідеями французького філософа Жан-Жака Руссо. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Григорій Сковорода став одним із зачинателів нової філософії в Україні. Вчення про дві натури і три світи ПАМ’ЯТАЙМО! Основною проблемою філософії Сковороди є проблема людини, її щастя і шляхів його досягнення. Ця проблема органічно випливає з учення про дві натури і три світи, на основі якого мислитель розробив етичні принципи, а все своє життя підпорядкував їх реалізації. Григорій Сковорода вважав, що все у світі має дві природи (натури) - зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Він переконаний, що в усьому слід бачити подвійність: видиме і невидиме, зовнішнє і внутрішнє, тілесне і духовне, тлінне й вічне, лжу та істину, твар1 і Бога, старе й нове, явне й таємне. «Всі світи складаються з двох природ: злої і доброї», - стверджував філософ. Наступна важлива теза вчення полягає в тому, що єдиною постійною і вічною основою всього сущого є Бог. Ми не знайдемо жодної речі, жодної істоти, у яких «Бог би не правив за голову і замість начала». Поняттям, протилежним за своїм змістом до поняття «Бог», у творах Сковороди є видима натура, або твар. Цікаві думки із цього приводу висловлює Сковорода у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». Він пише, що Бог є не що інше, як «вічна глава і таємний закон у тварях». Закон же цей є Господньою природою, тобто невидимою натурою, що не підлягає тлінню. Видимим, зовнішнім Сковорода називав світ речей, світ матеріальний. Видимість минуща, тому вона не може бути істинною. Істинне, за Сковородою, тільки те, що вічне....

«Доля дарувала Україні Сковороду»

9 Клас

Видатні мислителі минулого, голос яких прозвучав чисто і правдиво, стають голосом народу. Саме до таких мислителів належить Григорій Савич Сковорода. Кожне нове покоління замислювалося над його філософськими відкриттями, і рельєфніше окреслювалося його місце в історії світової філософської думки, яскравішою і зрозумілішою ставала доба українського бароко, яку він блискуче репрезентував своєю творчістю. Сковорода був не лише філософом, а й письменником, педагогом. Як видатний гуманіст і просвітитель, він палко відстоював права особистості на всебічний розвиток, а народу - на свободу. Його мистецька спадщина відіграла значну роль у становленні нової української літератури. А ще він допоміг українській культурі посісти почесне місце у світовому культурному просторі. Усе свідоме життя цей подвижник духу торував шлях до нових взаємин між людьми, заснованих на рівності та свободі, вірив у силу людського розуму, досвіду, праці. Яку роль у розвитку суспільства, на вашу думку, відіграють нові філософські ідеї? Григорій Сковорода народився під солом’яною стріхою затишної української хати, на вершечку якої ще здаля можна було побачити лелече гніздо. Він з’явився на світ 3 грудня 1722 року. І гордо усміхнувся козак Сава Сковорода, пригорнувши до грудей сина... Гостинна домівка малоземельного козака завжди повнилася людським гомоном: тут збиралися друзі, знаходили притулок кобзарі та бандуристи, у яких малий Грицько вчився співати та грати на бандурі й сопілці. Швидко промайнули дитячі роки на березі тихої Многи, що котила свої чисті води до заколисаного вербами Удаю. Прийшла пора прощатися з батьківською хатою....

Мандрувала світом пісня (Семен Климовський)

9 Клас

Текст пісні вперше було надруковано в російському збірнику Львова-Прача 1790 року. Звісно, з приводу авторства пісні тривали довгі дискусії, але російський історик і письменник Микола Карамзін першим назвав її автора - Семена Климовського, про якого написав так: «Кажуть, що Климовський не менш, як сім грецьких мудреців, був славний і шанований між його побратимами козаками...». Учені припускають, що ця талановита людина також належала до славних випускників Києво-Могилянської академії. Про життя Семена Климовського більше припущень, аніж фактів. Проте він був досить популярним свого часу, адже про нього 1812 року князь Олександр Шаховський написав водевіль під назвою «Козак-віршотворець». Згадано його прізвище і в п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка», причому автор украй негативно відгукнувся про свого побратима по перу. Ви запитаєте чому? А саме тому, що чимало історичних пліток мандрувало в Російській імперії і одна з них розповідала, що Климовський писав панегірики Петрові І. Пісня «їхав козак за Дунай» написана як відгомін численних російсько-турецьких воєн, які тривали у XVIII столітті. До речі, вона стала народною не лише в Україні, а й у далекій Шотландії. Подолавши кордони й мовні бар’єри, підкорила всю Європу, звучала і звучить чеською і французькою, польською і болгарською, угорською і сербською мовами. Ось що писав про автора та його твір видатний український учений-фольклорист Михайло Максимович: «Сія пісня складена козаком Семеном Климовським, якому, напевно, належить і чимало інших, що лишилося невідомим, як і взагалі ми не знаємо творців народних пісень. Климовський жив близько 1724 року... Пісня сія переходить з одного пісенника в інший зі сторонніми наростами, які ледве чи можна приписати Климовському»....

Навігація