Войти
Закрыть

Як приборкати своїх драконів: Юрій Винничук (Народився 1952 р.)

8 Клас

Відомий український письменник, журналіст, редактор, людина безкомпромісних поглядів і великий патріот України Юрій Павлович Винничук народився 18 березня 1952 р. в місті Станіславі (нині — Івано-Франківськ). Ще змалку майбутній письменник захоплювався літературою, часто відвідував міські бібліотеки. Батька, лікаря обласної лікарні, добре знали й шанували в місті, тому Юрію дозволяли користуватися фондами, до яких іншим читачам доступ було обмежено. «Я був записаний до різних бібліотек — і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Завдяки цим виданням я знав американських, латиноамериканських і європейських письменників ще до появи російських перекладів. Саме тому я вивчив іноземні мови — я ж ніколи слов’янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер я на всіх слов’янських мовах можу читати». Ознайомлення з набутками світової літератури допомагало Юрію Винничукові долати «залізну завісу»1, бути обізнаним із кращими зразками красного письменства, публіцистики, наукових досліджень, а через них — із тогочасними мистецькими, філософськими та політичними ідеями Заходу. 1 Залізна завіса — термін, яким позначали ізоляцію країн соціалістичного табору під проводом СРСР від країн Заходу. Залізна завіса перекривала людський, інформаційний і культурний обмін між ворогами в «холодній війні», що точилася між радянським і західним світом майже до кінця XX ст. Одним із матеріальних втілень цього рубежу став горезвісний Берлінський мур....

Залишитися особистістю: Володимир Дрозд (1939—2003)

8 Клас

«Лише через сто років буде відомо, чи я письменник», — міркував у своїй повісті «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» Володимир Григорович Дрозд. Час давно вже розставив наголоси у його творчості, і нині ми впевнено можемо сказати: «В. Дрозд — талановитий і своєрідний сучасний український письменник». Народився він 25 серпня 1939 р. в с. Петрушин на Чернігівщині в сім’ї колгоспників. Душевною травмою на все життя стала рання смерть матері. «Сама мати була і добра, і віруюча, і працювала тяжко весь свій вік, не знаючи продиху, — згадував про неї письменник. — Мати навчала: Бог карає злих і любить добрих». І хоч її син не був злим, але щастя усміхалося йому не часто. «Дитинство моє, якби йшлося про фільм, можна знімати лише на чорно-білу плівку», — розповідав письменник. Володимир Дрозд пригадував голодне напівсирітське дитинство, середню школу за вісім кілометрів від села, шлях до якої доводилося часто долати в дощ і сніг. Підтримки чекати не було звідки. За навчання потрібно платити, грошей в сім’ї завжди не вистачало, тому шлях до інституту талановитому хлопцеві був закритий. Треба було заробляти важкою працею на шматок хліба. Навіть надрукований у районній газеті вірш «Берізка» не переконав батька, що синові треба допомогти здобути вищу освіту....

Письменниця, яка дарує дітям радість: Ніна Бічуя (народилася 1937 р.)

8 Клас

Чи знаєте ви про існування незвичної міжнародної нагороди — ордена Усмішки? Ним діти відзначають відомих людей, які дарують їм радість. Майже тисяча достойників із 45 країн світу незалежно від професії стали лицарями ордена Усмішки! Серед них — Ніна Леонідівна Бічуя — українська письменниця і перекладачка з польської. Вона народилася 24 серпня 1937 р. в місті Києві. Усвідомлення, що стане письменницею, прийшло до неї дуже рано, щойно вона навчилася читати. Про суворе воєнне та повоєнне дитинство письменниця згадувала так: «Незважаючи на те, що в той час йшла війна, мама навчила мене читати, коли мені було п’ять років. Розпочала я з поважних книжок — інших не було. Першою книгою, яку прочитала, була повість Марка Твена "Принц і жебрак”. Коли я пішла до школи, зошитів не було. Писала на полях газети — пером. Чорнило ми робили з бузини. А газети в ті часи були напівкартонними: перо провалювалося, чорнило розпливалося... Так ми вчилися». Після закінчення факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка Н. Бічуя працювала в редакціях періодичних видань, Театрі юного глядача у Львові, товаристві «Просвіта»1. Для дітей вона написала твори «Шпага Славка Беркути», «Канікули у Світлогорську», «Яблуня і зернятко», «Звичайний шкільний тиждень».Н. Бічуя також є автором книжок «Дрогобицький звіздар», «Квітень у човні», «Родовід», «Десять слів поета», «Бенефіс», «Землі роменські» та ін....

Серце віддав Україні: Олександр Довженко (1894—1956)

8 Клас

2 Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка у співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури тощо. Він — це Олександр Петрович Довженко — геніальний український кінорежисер, письменник, публіцист і художник. Митець багатогранно обдарований, пристрасний, щирий, а ще — великий син свого народу, який усе життя присвятив їй — своїй УКРАЇНІ. Олександр Петрович Довженко народився на хуторі В’юнище на Чернігівщині 10 вересня 1894 р. Сім’я була багатодітною навіть для тих часів — чотирнадцятеро дітей, із яких вижили тільки двоє — Олександр і його сестра Поліна. У своєму «Щоденнику» в 1945 р. вже у зрілому віці письменник так згадував про свою родину: «Пригадую: основна риса характеру нашої сім’ї — насміхались над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. Ми любили сміятись, дражнити одне одного, сміялись у добрі і в горі, сміялися над владою, над Богом і над чортом, мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого. Дід, батько, мати, брати і сестри. Сліз нам випало, проте, в житті багато, більш ніж сміху. І всі ми були добрі до людей»....

Назустріч європейській літературі: Михайло Коцюбинський (1864—1913)

8 Клас

Через звільнення з роботи батько змушений був часто змінювати місце проживання. Коли сім’я переїхала до м. Бар, Михайлика віддали до початкової школи. З 1876 по 1880 р. він навчався в Шаргородській духовній школі (бурсі1). Ось як згадував про Коцюбинського-школяра один із його однокласників: «Вчився він добре, був дуже уважний і старанний. Знав завжди лекції краще за нас усіх, був узагалі зосереджений і серйозний не на свої літа. Учитель ніколи не карав його — не бив лінійкою по руці, не становив навколішки, як це бувало з іншими. До товаришів ставився гарно, до всіх однаково уважно, не розрізняючи з-поміж них ні євреїв, ні руських, ні поляків». 1 Бурса — чоловіча духовна школа у XVIII—ХІХ ст. Однак здобути вищу освіту М. Коцюбинському не вдалося. Смерть батька й тяжка хвороба матері змусили його взяти на себе відповідальність за матеріальне забезпечення сім’ї. Завдяки самоосвіті в 1882 р. він склав іспит на звання народного вчителя і відтоді протягом десяти років давав приватні уроки для дітей із заможних родин. Приїжджаючи до учнів у маєтки, майбутній письменник навчав також і селянських дітей. У 1890 р. М. Коцюбинський відвідав місто Львів, яке тоді належало до Австро-Угорської імперії, познайомився з Іваном Франком і домовився про друк своїх творів. Саме у львівському дитячому журналі «Дзвінок» побачив світ перший друкований твір М. Коцюбинського — вірш «Наша хатка». А вже протягом 1891-1892 рр. з’являються його твори «Харитя», «На віру», «Ялинка», «П’ятизлотник»....

Сила української прози

8 Клас

У двох попередніх розділах ішлося про лірику та драму як роди літератури. Ви вже знаєте, що лірика народжується з переживань автора, а в драмі світ представлений через дії та розмови героїв. Третій із родів літератури — епос1 — виникає з бажання письменника розповісти про певну подію самому або устами одного з героїв. 1 Синонімом до терміна «епос» є «проза». Епос — це рід художньої літератури, у якому зовнішній світ представлено у формі розповіді. Епічні твори пишуть переважно прозовою, невіршованою мовою. Що таке проза? Визначимо її особливості на прикладі двох уривків із художніх творів. Як бачимо, з мовного погляду прозове мовлення нічим не відрізняється від поетичного. В обох прикладах автори використовують слова української мови й будують фрази за її граматичними законами. Але в поезії мовлення організовано ритмом, у прозі — ні. Запам’ятайте, що терміном «епос» позначають літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою, неритмічною мовою. Поезія і проза в літературі — як два крила у птаха, два полюси магніту. Вони — це два способи, якими автор оформлює свої думки, ідеї, почуття. Але варто пам’ятати, що межі між ними в сучасній літературі частково стираються. Прикладом такого взаємопроникнення є поезія в прозі....

Талант, подарований Україні: Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

8 Клас

Іван Карпович Тобілевич — таке справжнє прізвище відомого українського драматурга Івана Карпенка-Карого. Він народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда Херсонської губернії. Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив із зубожілого дворянського роду. Євген Чикаленко1, хороший знайомий сім’ї, згадував, що в нього «були в зачатку всі ті таланти, що так яскраво розвинулись у його дітей». Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з містечка Саксагані Катеринославської губернії. Її предки були козаками, але потім їх було закріпачено. За переказами, Карпо Адамович викупив дівчину з кріпацтва й одружився з нею. Від природи обдарована музично, вона співала дітям багато українських народних пісень і музичні партії з надзвичайно популярної на той час п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Її виховання позначилося на формуванні мистецьких смаків дітей. 1 Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929) — визначний громадський діяч, меценат української культури, видавець, публіцист. Родина Тобілевичів виплекала таланти чотирьох видатних українських театральних діячів. Найстарший, Іван, — відомий драматург і актор Карпенко-Карий; Марія — талановита співачка, що працювала під псевдонімом Садовська-Барілотті; Микола Садовський — один із засновників професійного українського театру; Панас Саксаганський — актор, режисер, драматург, педагог. Усі четверо пов’язали свої сценічні псевдоніми переважно з біографіями батьків2....

«Театр корифеїв»

8 Клас

У 1901 р. в Києві вийшла книжка «Корифеи украинской сцены», що розповідала про театральних діячів останньої чверті ХІХ ст. Відтоді найвизначніших режисерів, акторів, драматургів, співаків, які започаткували перший професійний театр в Україні, стали називати «корифеями». До них належали Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Ганна Затиркевич-Карпинська й інші. У 1882 р., як писав І. Франко, «склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави». 27 жовтня 1882 р. театральні діячі Єлисаветграда на чолі з режисером Марком Кропивницьким здійснили постановку драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Захопленню публіки не було меж! Перед новоствореною трупою1 відкривались перспективи гастролей містами України. І скрізь, де актори виступали, вони мали незмінний успіх. Але М. Кропивницький, який узяв на себе всі клопоти щодо організації роботи театрального колективу, усвідомлював, що українське драматичне мистецтво буде захищене від утисків влади тільки за умови, якщо підкорить Санкт-Петербург....

Навігація