Марко Кропивницький (фото кінця XIX ст.)

На шляху до здійснення мети було багато перешкод, одна з яких — відсутність коштів. Вихід було знайдено. У 1883 р. трупа переїхала до Києва й об’єдналася з театральним гуртком, який очолював М. Старицький. Він став директором, а М. Кропивницький — режисером й актором нового колективу. Для розвитку трупи М. Старицький продав свій маєток і виручені гроші витратив на придбання костюмів, декорацій і зарплату акторів.

Михайло Старицький (фото кінця XIX ст.)

З 1883 р. театральний колектив активно розвивається і вдосконалюється. Обов’язки щодо створення єдиного злагодженого театрального ансамблю взяв на себе М. Кропивницький. Він багато уваги приділяв удосконаленню акторської гри та співу, добору репертуару й музики, підготовці декорацій і костюмів. М. Кропивницькому вдалося згуртувати колектив і виховати яскраві таланти.

Спочатку репертуар театру був обмежений творами І. Котляревського («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Т. Шевченка («Назар Стодоля»), Г. Квітки-Основ’яненка («Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»). Згодом стало зрозуміло, що новий український театр буде цікавий публіці лише тоді, коли відображатиме сучасні проблеми. За нелегку справу оновлення репертуару взялись Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Панас Тобілевич (Саксаганський). Не всім із них і не відразу вдалося вийти за побутово-етнографічні рамки, але була здійснена спроба оновити тематику й урізноманітнити репертуар новими жанрами.

Панас Саксаганський (фото 80-х років XIX ст.)

Усупереч урядовим заборонам на українській сцені з’являється новий герой — інтелігент, виразник передових поглядів. Драматурги починають звертатися до історичних тем, шукаючи в подіях минулого аналогів для осмислення сучасних проблем. Усі драматичні твори того часу були позначені вболіванням за долю народу, відстоюванням його інтересів. Найвизначнішим драматургом серед них став Іван Карпенко-Карий, чия творчість набула із часом високого суспільного звучання.

У 1885 р. єдиний творчий колектив поділився на дві трупи. Першу очолив М. Садовський, другу — М. Кропивницький. Саме останньому вдалося здійснити заповітну мрію — завоювати санкт-петербурзьку публіку. З 11 листопада 1886 р. по 15 лютого 1887 р. відбулися вистави українських митців у північній столиці. Успіх перевершив усі очікування! Російський драматург О. Островський залишив таке враження про ті гастролі: «Глядач лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя». Сучасники розповідали, що на виставах плакав великий російський письменник Лев Толстой, а видатний композитор Петро Чайковський підніс Марії Заньковецькій вінок із написом: «М. К. Заньковецькій — безсмертній від смертного». Захоплення російської публіки було таке велике, що виставу українських корифеїв відвідав навіть імператор Олександр ІІІ. Протягом 1886-1888 рр. українська трупа М. Кропивницького здійснила кілька успішних гастролей Росією, але, незважаючи на неймовірний успіх, змінити ставлення російської влади до української культури не вдалося.

Марія Заньковецька (фото 1888 р.)

Тільки в 1907 р. в будівлі Троїцького народного дому в Києві Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити перший стаціонарний професійний український театр (нині приміщення Київського театру оперети).

Заслуга корифеїв української сцени кінця ХІХ — початку ХХ ст. полягала в тому, що вони створили національний театр, піднесли його на високий рівень професіоналізму, осучаснили репертуар, у п’єсах якого порушували важливі питання суспільної ваги.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• Розкажіть про розвиток українського театру в другій половині ХІХ ст.