Усупереч радянському вихованню, Василь змалку, як спраглий подорожній до води, тягнувся до глибоких джерел народного словесного мистецтва. У п’ятнадцять років він почав збирати фольклорні твори та робити етнографічні записи. Це захоплення поет не полишає все життя, вони стали для нього взірцем для витворення образної системи власної поезії. В одинадцятому класі школи-інтернату в с. Верхнє під Лисичанськом, де продовжив навчання, Василь почав віршувати. «Після дощу» — так називався перший його вірш, надрукований 7 травня 1963 р. в лисичанській міській газеті «Новый путь». У цьому ж році з’явилось також кілька добірок віршів у республіканській пресі. Молодого автора помітили такі відомі поети, як Андрій Малишко та Дмитро Павличко, літературознавець Іван Дзюба. Рідкісний випадок, але вже через три роки після дебюту Олесь Гончар1 назвав 20-літнього Василя Голобородька «надією української літератури». Юнак був сповнений нових творчих планів. 1 Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (1918-1995) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Перший лауреат премії імені Тараса Шевченка, голова Спілки письменників України (1959-1971), академік АН України. Він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, але провчився лише рік. У 1964 р. завершилась «хрущовська відлига» — і Василя відрахували з навчання. Він повернувся на малу батьківщину й відновився в Донецькому університеті. Через рік В. Голобородька знову було відраховано з формулюванням «за дії, не сумісні зі званням студента». Насправді ж — за вільнолюбні погляди, опір русифікації та поширення серед студентів забороненої літератури. У цьому ж році через втручання КДБ2 заборонено до друку його першу опетичну збірку. «У Луганськ приїхав кадебіст, — згадував В. І. Голобородько, — і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Я не погодився»....
|