|
П'єсу «Наталка Полтавка» І. Котляревський створив у 1819 р. для відкритого за рік перед цим Полтавського театру. У ній він полемізує з драматургом О. Шаховським, який у водевілі «Козак-стихотворец» у викривленому світлі представив життя українського села. Заперечуючи твори тогочасних письменників, у яких народ був переважно об'єктом висміювання, І. Котляревський головними героями «Наталки Полтавки» змальовує вихідців із простого люду. Своїм драматичним твором він утверджує думку про їхню гідність і моральну вищість над представниками заможних верств населення. І. Котляревський розробляє захопливий сюжет, в основі якого — класичний «любовний трикутник» . Тема п'єси — історія кохання Наталки й Петра та відстоювання права на сімейне щастя. В основі конфлікту — протиставлення «розуму» (розрахунку) та «серця» (щирих почуттів). Носіями «розуму» є передусім люди освічені, які сваталися до Наталки. Це і тахтауловський дяк, і волосний писар, і підканцелярист Скоробрешенко, і, нарешті, возний Тетерваковський. Усі вони заможні й мають авторитет, за ними, на думку Терпилихи, її дочка «мала б вічний хліб». Мати таку дружину, як Наталка, для видних женихів престижно, адже дівчина в усій окрузі відзначалася красою й працелюбністю. Але чи може шлюб за розрахунком зробити людину щасливою? Виразником ідеї про кохання як запоруки сімейного щастя є Наталка. Заперечуючи проти шлюбу за розрахунком, вона відстоює право на сім'ю, що ґрунтується на взаємних почуттях: «Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні! Та і всі письменні — нехай вони собі тямляться!». Зрозумілою стає і її відмова возному. Головна причина такого рішення передусім — не соціальна нерівність, а відсутність почуття до залицяльника. Навіть у безвихідній ситуації, коли Наталка змушена була за наполяганням матері пов'язати возному рушники, вона намагається бути послідовною у своїх принципах. Не маючи вже можливості щось змінити, дівчина благає Бога: «Коли уже воля Твоя єсть, щоб я була за Возним, Ти вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до Возного, а без сього чуда я пропаду навіки...»....
|