Войти
Закрыть

Степан Олійник (1908—1982)

9 Клас

З часом сім'я переїхала в село Третя Миколаївка (нині Левадівка). Писати Степан Олійник почав ще у школі. Одного разу в газету «Червоний степ» відіслав свою замітку, а через тиждень її надрукували. Радості Степана не було меж! До кінця своїх днів Степан запам'ятав такі прості й такі мудрі батьківські слова: «Ну що ж, коли вже такий нетерпець, то пиши, сину. Але пиши правду. Боже тебе збав, щось неправдиве написати...» Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки. Закінчив літературний факультет Одеського педагогічного інституту, працював учителем, журналістом. Протягом багатьох років був співробітником сатиричного журналу «Перець». Під час Другої світової війни служив у лавах героїчних захисників Сталінграда, за що мав нагороди. Творчий шлях розпочинав як поет-лірик. Справжнє своє покликання Степан Олійник знайшов у гуморі. У 1947 р. вийшла його перша збірка гумористичних творів «Мої земляки». Через рік — нова книжка «Наші знайомі», за яку одержав Державну премію. Відтоді створив чимало гумористичних творів, які перекладено багатьма мовами світу. Жив у Києві, де й помер 11 січня 1982 року, похований на Байковому кладовищі....

Степан Васильченко (1879—1932)

9 Клас

Відомого українського письменника Степана Васильченка одностайно називають чарівником, що володіє барвистим, дзвінким і запашним словом. Письменник, як ніхто інший, з веселим добрим сміхом, з ласкавою замрією вміє розповідати про дітей і для дітей. Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 8 січня 1879 р. у містечку Ічня на Чернігівщині в сім'ї селянина-шевця. Велика родина Панасенків жила хоч і бідно, але дружно. Восьмирічним Степан уже допомагав батькам у полі, а невдовзі його записали до школи. Батько цінував грамоту в людях і тому намагався дати освіту своїм дітям. Закінчивши вчительську семінарію, Степан Васильченко працював на Київщині та Полтавщині. Згодом закінчив і вчительський інститут. За діяльністю чесного і запального молодого вчителя, небайдужого до несправедливості та свавілля чиновників, стежили і шкільні інспектори, і жандарми. Керівники переводили його з села до села, та скрізь Степан знаходив зв'язок із молоддю. Школярі любили свого дотепного, співучого вчителя, а він їх учив грамоти і співів. Писати С. Васильченко почав ще в семінарії, захопившись віршуванням. У 1910 році виходять твори «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та інші, пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Під час Першої світової війни Степана Васильченка мобілізували до армії, він був командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи», «Оповідання» та ін....

Степан Руданський (1834—1873)

9 Клас

«Гумор твориться найважче... Писати гумор можуть лише нечисленні автори», — сказав великий американський письменник Джек Лондон. Серед цих справді нечисленних авторів — ім'я відомого українського поета Степана Руданського. За життя його твори майже не друкували. Тяжким, довгим і тернистим був шлях до читача. Слава до поета прийшла вже після його смерті. Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Поділлі в родині священника. Після початкової науки в дяка вчився у Шаргородській бурсі та Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. 1856 року Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Віршувати Степан почав у 17 років. Навчаючись у семінарії, написав два зошити народних пісень. У 1859 році він почав друкуватися. Передусім прославився як автор так званих співомовок. Із Петербурга Степан Руданський переїздить до Ялти, де працює міським лікарем. Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський брав участь у ліквідації небезпечної пошесті, унаслідок чого захворів сам. Помер Руданський у Ялті 4 травня 1873 року....

Леонід Глібов (1827—1893)

9 Клас

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків українських магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув удома, а 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші й де вийшла його перша збірка. Байки Глібов почав писати під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости». Був людиною високоосвіченою, шанованою в колі тогочасної інтелігенції. Однак влада не завжди прихильно ставилася до нього. За просвітницьку діяльність на ниві української культури Л. Глібова часто переслідував уряд, твори поета вилучалися з ужитку. Проте його ніколи не полишала популярність і шана читачів. Уже в юному віці почав складати вірші, щоправда, російською мовою. Однак невдовзі з'явилися і його перші українські твори: байки «Лебідь, Щука і Рак», «Вовк і Кіт», «Жаба й Віл» та інші. Впродовж життя він написав більше 100 байок. Протягом останніх років життя багато писав для дітей — понад 50 загадок, віршовані казки, пісні-жарти, надруковані під псевдонімом Дідусь Кенар. Вони дотепні, щирі, ліричні. У них розкривається великий довколишній світ, у якому повинні перемагати добро, любов, працелюбство. Як дитячого письменника його знають і за кордоном....

Ірина Жиленко (1941—2013)

9 Клас

Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 р. в Києві. Під час Другої світової війни втратила усіх рідних, виростала у родичів в Звенигороді. У 1964 році закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет і журналів. Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером», «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома». «Писати для дітей, — вважала поетеса, — велика честь і велика відповідальність. Бо світ дитинства — це святкова казка, а маленька людина — дитина — це справжнє чудо, яке треба оберігати від негараздів і багато в чому вчитися у неї, щоб не зачерствіла душа, щоб не закрадалися в серце зневіра та байдужість». Померла 3 серпня 2013 року в Києві....

Станіслав Чернілевський (1950)

9 Клас

Станіслав Болеславович Чернілевський народився 6 липня 1950 р. в селі Жван на Вінниччині. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобував у Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. Вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка, з якого на передостанньому курсі був відрахований за «український націоналізм». 1973 р. закінчив Вінницький педагогічний інститут, недовго працював учителем. Мріяв стати кінорежисером. Блискуче склав іспити до театрального інституту, однак не був зарахований. На той час до інституту з відповідних органів надійшла звістка про «неблагонадійність» майбутнього студента. Працював монтувальником декорацій у Київському театрі імені Лесі Українки. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Писав кіносценарії. Сьогодні працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1+1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів. А перша поетична збірка «Рушник землі» (1984), яку він готував довго і відповідально, засвідчила про зрілість його непересічного таланту....

Спиридон Черкасенко (1876—1940)

9 Клас

Народився Спиридон Черкасенко 24 грудня 1876 р. у містечку Новий Буг на Миколаївщині в селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім — Новобузьку вчительську семінарію. Навчаючись у російськомовному навчальному закладі, він почав писати вірші теж російською мовою, мріяв стати письменником. Твори таких відомих українських письменників як Л. Глібов, Леся Українка, С. Руданський, І. Франко, Т. Шевченко ввели Спиридона Феодосійовича у світ рідної літератури. Він починає активну літературну працю в україномовних часописах. Працював у народних школах Катеринославщини (нині Дніпропетровщина) та Донеччини. У 1912 р. видавництво «Український учитель» надрукувало збірку «Маленький горбань» та інші оповідання. «Дітям праці, нужди й горя присвячує цю книжку автор», — такий напис зробив письменник на її сторінці. В оповіданнях «Маленький горбань», «Яма», «Безпритульні», «Великодня ніч» та ін. відчувається відлуння прожитих у шахтарському краї років. Тексти розповідають про радість, втіху й страждання дітей робітників і селян. Автор створив їхні світлі, щирі образи. У 1917-1918 роках С. Черкасенко виступає упорядником книг для читання («читанок») і букварів для українських шкіл, готує підручники. Уряд Української Народної Республіки доручив йому поїхати за кордон, до Відня, щоби вивчити там видавничу справу і згодом налагодити її на Батьківщині. Не думав тоді С. Черкасенко, що покидає рідну землю назавжди. Письменник тяжко переживав еміграцію. Він оселився на околиці Праги, де мешкав до кінця життя. 7 лютого 1940 року письменника не стало. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі....

Андрій Чайковський (1857—1935)

9 Клас

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 р. в місті Самбір на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів, і його виховували родичі. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877 р. Самбірську гімназію. Відбувши річну військову службу, вступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію. Перед Першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935 р. Літературна діяльність письменника розпочалася 1888 року. Писати він почав ще в гімназії під впливом прочитаних книжок. Створював драми й оповідання. Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Велику популярність йому принесли твори «Олюнька» та «В чужім гнізді». Їх високо оцінив Іван Франко. Один за одним з'являлися твори про історію козаччини: «Козацька помста», «За сестрою», «З татарської неволі», «Украдений син» та багато інших. Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію, а й численні історичні оповідання були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний»....

Борис Грінченко (1863—1910)

9 Клас

Грінченко Борис Дмитрович — український письменник, педагог, літературознавець, історик. Він мав багато псевдонімів: В. Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (тепер Сумська область) в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув'язненні. Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Працював учителем у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Всі роки роботи Грінченко пильно придивлявся до життя дітей і поза школою. Його цікавили їхні взаємини, між собою і з дорослими, робота вдома, різні забавки. Він прагнув зрозуміти, як вони сприймають навколишній світ, чим цікавляться, про що мріють....

Навігація