І. Франко заснував у Галичині монументальну прозу — монументальну не за обсягом, а за художньою вартістю та впливом на розвиток подальшого красного письменства. Він описав усі верстви населення, звернув увагу на селянські й робітничі теми, на роль інтелігенції в розвитку нації. Проза Каменяра охоплює понад 100 оповідань, новел («Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Ріпник» та ін.) і 10 повістей та романів («Перехресні стежки», «Захар Беркут», «Борислав сміється» та ін.). У 1905 р., у «золотий період» творчості І. Франка, виходить друком твір «Сойчине крило». Він має динамічний сюжет, несподівану розв’язку, високий ступінь психологізму, — отже, це новела. У ній — нестандартна композиція: сюжет новели розкривається протягом читання головного героя Массіно (Хоми) листа від колишньої коханої Мані (Марії). Між частинами Маріїного листа-сповіді читач переживає разом із Хомою його ж відчуття, враження, спогади, які спочатку були глузливими, недовірливими й навіть зневажливими, а потім співчутливими. Краще відчути стан Хоми-оповідача допомагає розповідь від першої особи. Массіно-Хома — естет, рафінований інтелігент, який добре орієнтується в мистецтві, він — сучасна людина. Літературознавець І. Денисюк наголошує: «Хома — меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у підземеллі. Його пасивність і врівноваженість видаються Мані байдужістю, егоїзмом і себаритством». Маня припустилася великої помилки у своєму житті через легковажність, наслідком чого стало її трирічне поневіряння із сімома чоловіками. Але кохання виявилося «непереможним, незважаючи на легковажний вчинок і драматичні життєві обставини героїні, болюче розчарування й добровільно-вимушену самотність героя» (Л. Овдійчук). У цьому полягає й головна ідея новели — утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності....
|