Войти
Закрыть

Василь Симоненко (1935—1963). Зізнання в любові («Задивляюсь у твої зіниці...»)

11 Клас

Поза історичним контекстом твори В. Симоненка здаються надто вже простими. Ця простота й приваблювала сучасників поета, які за її допомогою долали травматичний досвід попередньої доби сталінських репресій. За «хрущовської відлиги» люди потребували елементарної психологічної підтримки. Цю підтримку надавала література — вона допомагала долати страхи й відроджувала людську гідність. Література була не лише мистецтвом, а чимось значно більшим, соціально значущим і актуальним. Здається, такі прості слова: «Ти знаєш, що ти — людина...». А за ними стояло дуже багато — повернення гідності, яку було вкрадено в українців. «Шістдесятники» вголос заговорили про патріотизм. А в поезіях писали не про радянську батьківщину, а про любов до свого рідного дому — України. Для розуміння вірша «Задивляюсь у твої зіниці...» важливо враховувати історичний і суспільно-політичний контекст. Ось лише декілька фактів. Під час війни не дали друкувати кіноповість О. Довженка «Україна в огні», а 1951 року мало не заарештували В. Сосюру за вірш «Любіть Україну». Український патріотизм був під забороною, а з усіх офіційних трибун пафосно проголошували любов до радянської батьківщини. У тодішніх умовах нефальшиве слово В. Симоненка про любов до України сприяло поверненню багатьох наших співвітчизників до нормального людського стану, адже це так природно — любити рідний край. У цьому й полягає основне значення його твору....
0 Переглянути

Василь Симоненко (1935—1963)

11 Клас

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Закінчивши середню школу, вступив на факультет журналістики Київського університету. Брав активну участь у діяльності студентської літературної студії. Після університету працював у газетах «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», був кореспондентом «Робітничої газети». Був членом Клубу творчої молоді «Сучасник». 1962 року видав поетичну книжку «Тиша і грім». Деякі інші твори поета поширювались напівлегально — у так званому самвидаві (у рукописних чи друкованих копіях). Вони швидко здобули визнання. О. Гончар назвав В. Симоненка «витязем молодої української поезії». Улітку 1962 року поета заарештували й побили у відділку міліції. Після того він захворів, проживши трохи більше року. Помер 14 грудня 1963 року. Посмертно було видано збірки поета «Земне тяжіння», «Лебеді материнства», «Поезії». Збереглись також новели В. Симоненка (збірка «Вино з троянд») і казки для дітей («Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій і Лоскотон»). Поезія В. Симоненка була видана за кордоном разом із фрагментами його щоденника «Окрайці думок» у журналі «Сучасність» та у збірці «Берег чекань»....
0 Переглянути

Літературне «шістдесятництво»

11 Клас

Повоєнна українська література дуже потерпала через цензуру. Влада визнавала лише соцреалізм — штучний набір правил, за яким письменники мали писати твори, а митців розглядала як пропагандистів тоталітарного радянського режиму. Цей режим довго тримався на «культі особи» комуністичного диктатора Й. Сталіна. Після його смерті на чолі Радянського Союзу став Микита Хрущов, який виступив із викривальною доповіддю «Про культ особи та його наслідки». Із цього розпочався період «хрущовської відлиги»: ідеологічний тиск на культуру й мистецтво відчутно послабився. Тоді активізувались навіть деякі письменники старшого покоління — М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко. Моральне лідерство тоді вже перебрала генерація «шістдесятників». Це були молоді митці, котрі заявили про себе наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років минулого століття. Серед них — літератори Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Ігор Калинець, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук та ін....
0 Переглянути

Олесь Гончар (1918—1995). Про війну і про кохання («Модри Камень»)

11 Клас

Під час Другої світової війни Олесь Гончар був артилеристом. Довелося йому воювати й у Словаччині. Пізніше написав твір, почасти навіяний тодішніми враженнями. Його герой теж артилерист, розвідник. Для назви новели запозичив назву словацького містечка, що у перекладі означає «Блакитний Камінь». Твір має неоромантичне забарвлення, адже автор розкрив тему кохання. Раптовий спалах почуттів, мить щастя й непоправна втрата. І все це на тлі гірської природи, як і має бути в неоромантичній новелі. «Модри Камень» — новела психологічна, автор зосередився на переживаннях героя, що додало твору емоційності й ліризму. Можна відзначити певні тематичні збіги цього твору з деякими іншими — скажімо, із новелою В. Винниченка «Момент». В обох випадках ідеться про закоханість в екстремальних умовах, про мить щастя й збережені спогади про Неї. Але О. Гончар ускладнив тему кохання темою війни. Це й визначило специфіку проблем, які він порушив. Головна проблема твору — «людина й війна». Розкривається вона через інші проблеми: кохання, пам'ять, душевна спорідненість, особисте щастя, доля, воєнне лихоліття....
0 Переглянути

Олесь Гончар (1918—1995). Особистість і світ («Щоденник»)

11 Клас

Існує особлива література — документальна. Вона заснована на реальних подіях. Недарма її називають літературою факту. А щоденник — один із жанрів документальної літератури. Він фіксує важливі для автора події, а також містить його враження, переживання, думки. Зазвичай щоденники люди пишуть для себе й не прагнуть їх опубліковувати. Це записи особисті й набагато відвертіші за публічні висловлювання, вони містять подробиці приватного життя, емоційні відгуки на події, учинки людей, які з часом самому авторові можуть здаватися упередженими. А ще такі нотатки мають монологічну форму, хоча трапляється, що автори вдаються й до діалогів з уявними опонентами. Особливий інтерес становлять щоденники письменників. У різний час були опубліковані щоденні записки Тараса Шевченка, Володимира Винниченка, Остапа Вишні, Олександра Довженка, Василя Стуса та багатьох інших літераторів. «Щоденник» Олеся Гончара, виданий у 2002 році, містить різні нотатки, які письменник робив понад 50 п'ятдесят років. Перші записи датовано 1943 роком, останні — 1995. У передмові до видання дружина письменника зазначила: «Тут і зустрічі з цікавими людьми, і побачені краєвиди, думки про прочитану книжку, влучний вислів чи слово, до цього не чуте, враження з поїздок, важливі громадські події». Фактичний матеріал органічно поєднано з авторськими роздумами світоглядного характеру: про самопізнання, вибір власної долі та сенс людського життя....
0 Переглянути

Олесь Гончар (1918—1995)

11 Клас

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар (Біличенко) народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівці Катеринославської губернії (нині — у межах Дніпра) в родині Терентія та Тетяни Біличенків. У трирічному віці втратив матір. Потрапив на виховання до бабусі, жив у слободі Сухій на Полтавщині. При вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері). В офіційних документах місцем свого народження завжди вказував Полтавщину. Навчався в Українському книжково-газетному технікумі, а потім на філологічному факультеті Харківського університету. «Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки...» — пригадував письменник. А вже в червні 1941 року пішов на фронт у складі студентського батальйону. Про це він розповів у романі «Людина і зброя». Влітку 1942 року потрапив у полон, утік і знову воював у Червоній армії. Після війни завершив навчання в Дніпропетровському університеті. Писав новели, повісті. За романну трилогію «Прапороносці» одержав дві Сталінські премії. Відтоді обіймав різні високі й керівні посади в літературних, партійних та виборних радянських установах. Після успіху «Прапороносців» ще багато писав на воєнну тематику, також висвітлював повоєнне життя українців. На 60-ті роки припав розквіт таланту Олеся Гончара: тоді побачили світ романи «Тронка» й «Собор». У наступні десятиліття він написав багато прозових творів у різних жанрах: «Берег любові», «Твоя зоря», «Бригантина», «Крапля крові», «Далекі вогнища» та ін....
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894—1956). Мандрівка до світу дитинства («Зачарована Десна»)

11 Клас

Задум «Зачарованої Десни» виник у О. Довженка ще під час Другої світової війни. А працював він над твором майже чотирнадцять років (1942—1956). Писав не лише як літератор, а й як кінорежисер. Можливо, розраховував у майбутньому зробити фільм. Тому й вийшла кіноповість — побудована із застосуванням прийомів кіномистецтва. «Зачаровану Десну» можна легко переробити на кіносценарій: її «складено» з невеликих епізодів, що змінюються, немов кадри у фільмі. Діалоги у творі лаконічні, авторські відступи чіткі й точні — як і має бути в сценарії. Кіноповість автобіографічна. Автор, людина вже немолода й досвідчена, розповів про своє дитинство — зобразив таким, яким бачив його крізь прожиті роки. Реальні факти зазнали значного переосмислення: темні сторони життя відійшли на задній план, поступились світлим дитячим враженням. Ось, для порівняння, інший спогад — із «Щоденника»: «Далекі літа дитячі виринають з тьми часу, і багато дечого з'ясовується в справжній своїй суті — і батьківські запої, і лайки, і бійки, і тяжкий увесь отой нелад, ота відсутність святої тиші, що позначила нашу хату, і смуток, і темне відьомство, і прокльони дітей, і много іншого зла, яким мов притавровані були мої батьки і дід». Натомість у повісті реальні факти романтизовано, хоча навіть при цьому автор визнає, що життя не було ідилічним: «Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір'ю»....
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894—1956). Людина на війні («Воля до життя»)

11 Клас

Для фронтового кореспондента О. Довженка було важливим віднайти не казенні, а по-справжньому людяні слова для підтримки рядових бійців, котрі проливали кров за батьківщину та щодня ризикували своїм життям. Тому й звернувся письменник до теми «людина на війні», тому й розповів цю історію — про волю до життя в майже безнадійній ситуації. Усе почалося з питання: яку ж таємницю розкриває в людині війна? Армійський хірург Микола Дудко має свою відповідь: «Воля». Мовляв, «скільки волі, стільки й людини...». А ось і розказана ним історія про Івана Карналюка. І ніби нічого в цій людині героїчного: до війни — «подільський колгоспний пастух», а на війні «був звичайним рядовим бійцем». Потім поранення, триденне очікування операції, ампутація руки, що так і не допомогло спинити гангрену. А лікарі вже втратили надію на порятунок бійця. Кінематографічна стилістика наявна й у цьому творі: важливу роль відіграють виразні зорові образи, немов кадри з фільму. Прочиняються двері, і входить «безнадійно хворий»: «Хірург глянув — Карналюк! Він стояв у дверях у самій білизні, в мокрих од крові та гною бинтах і весь у холодному поту». А ось цікавий авторський коментар: «Страшний був Карналюк і прекрасний». Прекрасний своєю незламною волею до життя, що допомогла подолати смерть. Звичайно, у цьому не було дива, просто «сила опору смерті помножила силу лікаря...». І вже хірург невдовзі із захопленням спостерігав за одужанням свого пацієнта: «Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь перед благородством вашої волі»....
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894—1956). Подвиг материнства («Мати»)

11 Клас

Україну представлено в образах звичайних людей, от як в оповіданні «Мати», що його, як відзначив автор, написано «не ради сліз, і розпачу, й скорбот...», а «задля слави нашого роду...». Трагічну розв'язку винесено на початок. Боєць Василь Стоян звільняє рідне село й дізнається, що його матір страчено гітлерівцями («Хто мертвий висить коло хати під небом? Оце його мати»). Авторський стиль наближений до кінематографічного. А окремі фрагменти твору майже повністю побудовані на зорових образах, що почергово змінюються — як кадри у фільмі. Загальна картина передає образ спустошеного рідного дому. Простір, немов за окремими «кадрами», стрімко звужується: «хати немає», «двору немає», «нема саду», «тільки одна стара груша, а на груші мати». В основі твору — розповідь про подвиг матері, яка побачила в поранених льотчиках-росіянах своїх синів: намагалась урятувати їх від смерті й через це загинула. А коли німці підвели до шибениці — сама наділа зашморг, перехрестилась «та й одділилась од землі». У викладі О. Довженка ця історія набуває і символічності, і публіцистичності. Марія Стоян поєднала в собі любов і самопожертву: заради чужих синів, які стали на якийсь час своїми. Історія легко прочитується і в контексті християнської символіки, недарма героїня оповідання — Марія. Але автор мусив віддати й данину радянській публіцистичності, що межує з пропагандою: «Були ви комуністкою чи ні? Чи був у вас партійний квиток? Напевно, не було. Але зерно, посіяне великим сіятелем Леніним, зійшло і виросло у вашому серці»....
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894—1956). Твори часів війни

11 Клас

Розповідаючи про війну, О. Довженко зосередився на темі народних страждань і героїзму, писав художню історію народного подвигу. Другу світову війну сприймав як глобальну катастрофу, недарма писав у щоденнику: «Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність». Митець розмірковував і над тим, як саме слід писати про війну: «Дійсність стала багато страшнішою за всяку, навіть позбавлену смаку, уяву. І її так і треба показати. Душа людська міряється повною мірою, та такою, про яку навіть і не підозрював світ. Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу». У творах про війну О. Довженко художньо досліджує патріотизм. Не радянський, а передусім український. Це важливо для розуміння позиції автора: хоч і трапляються в нього неминучі радянські ідеологічні штампи, однак вони поступаються національним переживанням, адже найперше вболіває автор за свою, рідну землю: «На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива». Національне в письменника — щось дуже заповітне й особисте: «Образ нещасної моєї України, на полях, і на костях, і на сльозах і крові якої буде здобута перемога, заслонив уже в моїй душі все, з чим я і закінчу своє життя». Читаємо взірці української художньої літератури Прочитайте оповідання Олександра Довженка «Мати». Порівняйте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. У розділі «Віртуальна бібліотека» електронного додатка до підручника ви знайдете повний текст твору....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 200 201 202 203 204 205 206 207 208 ... 229
Назад

Навігація