Войти
Закрыть

Галина Пагутяк. Художній світ творів Галини Пагутяк

11 Клас

Першопочатки творчості Галини Пагутяк визначає В. Габар: «Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи». Нині у творчому доробку Пагутяк понад 20 книжок прози, серед яких «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), «Захід сонця в Урожі» (1993), «Перевал» (1994), «Основа» (1995), «Книга снів і пробуджень» (1995), «Кур’єр Кривбасу» (1996), «Дукля» (1994), «Смітник Господа нашого» (1996), «Радісна пустеля» (1997), «Біограф Леонтовича» (2001), «Слуга з Добромиля» (2006), «Зачаровані музиканти» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), есеї та поезії. Для повістей та оповідань Пагутяк періоду 1980-х років характерний реалістичний або ж фантастичний стиль, натомість твори 1990-х вирізняються стилістичною неоднозначністю. Художній світ творів Галини Пагутяк специфічний: поєднання реального й ірреального, дійсного й умовного («Записки Білого Пташка», «Смітник Господа нашого»), елементи казкового й лірико-романтичного («Лялечка і Мацько», «Бесіди з Перевізником»), психологічного й фантастичного («Господар», «Гірчичне зерно»). Вона концентрує увагу на персонажах, їхніх стосунках у Просторі. Романи та повісті засвідчують своєрідне використання сюрреалістичних тенденцій, традицій класичного й «нового» роману, карнавального хаосу, постмодерної гри («Смітник Господа нашого»), символомислення та біблійних ремінісценцій («Радісна пустеля»); художніх прийомів сну (як форми неусвідомлюваної психіки), фрагментарного «потоку свідомості», специфічного хронотопу (тривимірного часу і двовимірного простору), мозаїчної композиції, принципу кіномонтажу тощо. У її творах порушено проблеми пошуку і сенсу буття, самопізнання людини, самотності особистості, що засвідчує їх екзистенціалістський характер....
0 Переглянути

Галина Пагутяк. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Галина Василівна Москалець (псевдонім Галина Пагутяк) народилася 26 липня 1958 р. в сім’ї вчителів у селі Залокоть Дрогобицького району на Львівщині. Історія їхнього родоводу пов’язана з прадавнім родом Басарабів, із якого походить і граф Дракула. Цей факт надає містичності образу письменниці. Згодом сім’я переїхала в село Уріж, що стало місцем дії багатьох творів Пагутяк. Закінчила філологічний факультет (українське відділення) Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Працювала у школі на Поліссі, Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї, а нині — у правозахисній організації....
0 Переглянути

Оксана Забужко. Художній світ творів Оксани Забужко

11 Клас

Письменниця та її доба. Дослідниця творчості О. Забужко Л. Ткач вважає, що письменниця «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому "здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків. У певному сенсі О. Забужко можна вважати речником покоління (хоч вона сама навряд чи свідомо взяла б на себе таку роль), а проте об’єктивно це так. Вона промовляє від того покоління української інтелігенції, що вже не зазнало природного рідномовного середовища. З погляду свого мовного досвіду О. Забужко визначає себе як «щасливо зацілілу жертву масового надлюдського експерименту». Творчість. Першу поетичну збірку «Весняні акварелі» О. Забужко підготувала до друку ще в 13 років. Передмову до книги написав М. Стельмах. Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках твори юної поетеси не опублікували. О. Забужко — яскрава представниця покоління вісімдесятників. Збірка поезій «Травневий іній» побачила світ у 1985 р., згодом були «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба. Вибране» (2005). Поетеса розвиває ідею абсурдності людського існування: у тоталітарному й постколоніальному просторах важко залишатися вільною особистістю. Поезії «Голосом вісімдесятих», «Іронічний ноктюрн», «Спроба сонатного циклу», «Нічні метелики» — це створення О. Забужко поетичного портрета свого покоління. У своїх ліричних творах поетеса заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Основні мотиви її лірики, у яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі...», «Самогубне дерево», «Корабель дурнів», «Благословіння хлібів», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла», мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Монолог Офелії»), смерті й страху («Самогубне дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски...», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова»), ментальної пам’яті («Цей чоловік...», «Художник», «Од такої тоски...») тощо....
0 Переглянути

Оксана Забужко. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в місті Луцьку в сім’ї інтелігентів-шістдесятників. За сталінських часів батько майбутньої письменниці був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Закінчила філософський факультет (1982) й аспірантуру (1985) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику, українську літературу, історію культури в Україні та за кордоном (Пенсильванський, Гарвардський, Піттсбурзький університети США). О. Забужко активно займається творчою, науковою та громадською діяльністю: віце-президент українського відділення міжнародного ПЕН-клубу (1995-2010), член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження» та багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні й за кордоном....
0 Переглянути

Юрій Андрухович. Художній світ творів Юрія Андруховича

11 Клас

Творчість. Ю. Андрухович є одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку критики називають «станіславським феноменом». За вагомістю внеску в розвиток постмодернізму його твори критики порівнюють із роботами італійського письменника Умберто Еко та відносять до стилю неоцинізму. Ю. Андрухович — автор поетичних, прозових творів, есеїстики, музично-поетичних проектів, сценарію для вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами свого роману «Перверзія». Він активно займається перекладацькою діяльністю (англійська, німецька, американська, польська, російська поезії). Творчий доробок митця видано багатьма мовами світу: польською, англійською, угорською, словацькою, чеською, італійською, німецькою, фінською, російською, сербською. Твори поета й прозаїка Ю. Андруховича привнесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, у них постає новий образ вільної творчої особистості. Поезія. Поетичний дебют Ю. Андруховича відбувся в першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985). У його поетичному доробку є поетичні збірки «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013) та ін. Сучасний поет В. Неборак стверджує, що «Андрухович — залюблений у минуле поет! / Андрухович — поет-колекціонер естетизованого минулого»....
0 Переглянути

Юрій Андрухович. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Народився Юрій Ігорович Андрухович 13 березня 1960 р. у місті Станіславі (тепер — місто Івано-Франківськ). Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова в місті Львові (нині — Українська академія друкарства) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у армії, очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал». У 1990-х роках разом з письменником Ю. Іздриком видав перший в Україні постмодерний журнал «Четвер». Захистив у 1996 р. кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX ст. Богдана-Ігоря Антонина. Упродовж 1987-1996 рр. у складі літературної групи «Бу-Ба-Бу» виступав в університетах і театрах різних міст України та Європи. Нині письменник активно займається літературною та перекладацькою діяльністю. Ю. Андрухович — член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох міжнародних і вітчизняних премій....
0 Переглянути

Олександр Ірванець. Художній світ творів Олександра Ірванця

11 Клас

Письменник і його доба. Сучасний письменник В. Неборак так характеризує нинішній час: «Наше життя — Бу-Ба-Бу. / Наша історія — Бу-Ба-Бу. І Наша політика — Бу-Ба-Бу. / Наша економіка — Бу-Ба-Бу. / Наша релігія — Бу-Ба-Бу. / Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу. / Наша країна — Бу-Ба-Бу. / І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти...». Творчість. О. Ірванець є автором поетичних збірок «Вогнище на дощі» (1986), «Тінь великого класика» (1991), «Вірші останнього десятиліття» (2001), «Любіть!..» (2004), «Преамбули і тексти. Збірка поезій» (2005), «Мій хрест» (2010), «Пісні війни»: вірші останніх років (2014); прозових творів «Рівне/Ровно (Стіна)» (2001), «Очамимря: повість та оповідання» (2003), «Хвороба Лібенкрафта» (2010),«Сатирикон — XXI» (2011), «Харків 1938» (2017); есеїстики «П’яте перо», «Вибрана есеїстика» (2011); драматичних творів «П’ять п’єс» (2002), «Лускунчик-2004» (2005). Він робить переклади художніх творів із білоруської, польської, російської, французької та чеської мов. Поезія. Вірші О. Ірванця називають «поетичною фотографією нашого часу». Це стосується як «бубабістської» (сатиричної, пародійної, бурлескно-буфонадної, іронічно-патріотичної й іронічно-філософської), так і «ліричної» поезії. До «бубабістської» поезії належать твори «Любіть!..», «Депутатська пісня», «Вірш до рідної мови», «Відкритий лист до прем’єр-міністра Канади...», «Еіпе kleine Nachtmusik», «Українсько-німецький розмовник», «Уроки класики» та ін. Поет прагне розбудити національну свідомість, національну гордість українського народу....
0 Переглянути

Олександр Ірванець. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Олександр Васильович Ірванець народився 24 січня 1961 р. у Львові. Закінчив Дубенське педагогічне училище (1980) та Московський літературний інститут ім. Максима Горького (1989). У 1985 р. разом із Ю. Андруховичем і В. Небораком заснував угруповання Бу-Ба-Бу. «...Бу-Ба-Бу — ...стиль життя, карнавальний, іронічно-пародійний, необароковий, вуличний, постмодерний». «Бу-Ба-Бу — сяйво над нами трьома...» — зазначав О. Ірванець. Учителював у школах Рівного, служив у війську. Активно співпрацював на «5 каналі» у програмі «5 копійок». Неодноразовий стипендіат і лауреат різноманітних зарубіжних організацій і фундацій. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. З інтерв’ю О. Ірванця про світ, про себе, про себе у світі: «Пишу тільки тоді, коли не можу не писати»; «Я свободу слова ні на що не проміняю»; «Передусім прагну залишатися собою»; «Я — український письменник і більше ніде не зміг би реалізуватися»....
0 Переглянути

Сучасна українська література

11 Клас

Мистецтво активно включається в суспільне життя, створюючи портрет «нової української людини». Художня література, вирвавшись із лещат соціалістичного реалізму, повертається до виконання своєї головної місії: естетичного освоєння дійсності. Ключовими завданнями стає звільнення від ідеологічних нашарувань, оновлення художньо-виражальних засобів, засвоєння світового досвіду, подолання провінційності української літератури, входження її як рівноправної в коло європейських літератур. Українська література того періоду представлена письменниками старшого (П. Загребельний, Олесь Гончар, В. Нестайко, Д. Білоус, С. Плачинда, А. Дімаров, П. Глазовий та ін.) і молодшого (Ю. Мушкетик, Гр. Тютюнник, І. Жиленко, В. Яворівський, В. Шевчук, Р. Іваничук, Л. Костенко, Б. Олійник та ін.) поколінь. Окрім того, повертаються до читачів твори забутих і заборонених в Україні письменників (М. Зеров, Б. Лепкий, О. Туринський, Н. Королева та ін.). У 1980-1990-х рр. з’явилося нове літературне покоління (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Малкович, О. Ірванець та ін.) — епатажне й незалежне. Сучасні письменники сповідують новий естетичний ідеал, експериментують із формою, змістом, тематикою, привносять у літературу ознаки, що були притаманні суспільній свідомості кінця XX ст. загалом. Золотим фондом сучасної української літератури стали такі твори, як «Польові дослідження з українського сексу», «Музей покинутих секретів» О. Забужко, «Солодка Даруся» М. Матіос, «Чорний ворон». В. Шкляра, «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, «Ворошиловград» С. Жадана та ін. Художня література кінця XX — початку XXI ст. вражає розмаїттям напрямів і стилів: реалізм, романтизм, неоромантизм, модернізм, постмодернізм, а також художніх засобів: рефлексія, іронія, гра, ремінісценція, алюзія, карнавальність, епатаж. Письменники звертаються до архетипів, заглиблюються в підсвідоме. У центрі їхньої уваги — пошук людиною постчорнобильської епохи смислу життя, визначення свого місця в нових реаліях. Розвінчуються символи й образи тоталітарної культури, піддається сумніву вартісність літератури соціалістичного реалізму, погляд на світ стає іронічним, а то й скептичним. Усвідомлюється існування множинності оцінок і трактувань світу, явищ культури. Отже, формується цілісний образ української літератури, у якій на рівних присутні твори письменників Розстріляного відродження, далекого і близького зарубіжжя, художні твори, що належать до різних естетичних систем,...
0 Переглянути

Василь Стус. Художній світ поезії Василя Стуса

11 Клас

Поет і його доба. В. Стус — принциповий, запальний, нетерпимий до будь-якої неправди — не міг миритися з радянською ідеологією: нівелюванням індивідуальності, знищенням в українців почуття національної самосвідомості. Так, у вересні 1965 р., під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», у кінотеатрі «Україна» в Києві В. Стус разом із представниками української інтелігенції І. Дзюбою, В. Чорноволом, Ю. Бадзьом узяли участь у стихійній акції протесту щодо масових політичних репресій у Радянському Союзі. Культурно-мистецький контекст 1960-і роки означені зародженням дисидентського руху в Україні. «Покоління молодої української інтелігенції, що його зробили поколінням політв’язнів, було виховане на ідеях гуманізму, справедливості, свободи. У цьому вся його провина, весь його злий намір, але тільки такими синами славен народ і нині, й у віки вічні», — писав В. Стус. Серед покоління дисидентів були письменники, літературні критики, художники, філософи і громадські діячі, зокрема О. Бердник, І. Дзюба, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк, В. Чорновій, В. Зарецький, А. Горська, О. Заливаха та ін. Віктор Зарецький (1925-1990) — художник, монументаліст, графік, громадський діяч. Серед його графічних портретів є кілька зображень В. Стуса, зокрема портрет поета з книжкою поезій Рільке (1971). Саме ця робота стала основою для створення картини у стилі українського модерну «Орач» (Пам’яті Василя Стуса, 1990)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 216 217 218 219 220 221 222 223 224 ... 229
Назад

Навігація