Навчальні цілі теми

Знання:

• імена сучасних письменників та їхні твори; відмінності між елітарною і масовою літературою; ознаки постмодернізму.

Уміння:

• характеризувати історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці XX — на початку XXI ст.; розуміти закономірність появи нового літературного покоління, стильове розмаїття сучасної української літератури, шукання авторами нових тем і художніх засобів розкриття їх; аналізувати та інтерпретувати художні твори сучасних письменників; висловлювати власне ставлення до творів сучасної літератури; застосовувати різні читацькі стратегії залежно від поставленої мети.

Ставлення:

• усвідомлення мистецтва як одного з потужних засобів самопізнання, формування ставлення до сучасного світу.

1990-і роки XX ст. увійшли в історію як епоха соціальних і політичних катаклізмів. Реакція на життєві реалії була різна: від ностальгії за минулим і самоізоляції до пошуків відповіді на актуальні смислобуттєві питання.

Мистецтво активно включається в суспільне життя, створюючи портрет «нової української людини». Художня література, вирвавшись із лещат соціалістичного реалізму, повертається до виконання своєї головної місії: естетичного освоєння дійсності. Ключовими завданнями стає звільнення від ідеологічних нашарувань, оновлення художньо-виражальних засобів, засвоєння світового досвіду, подолання провінційності української літератури, входження її як рівноправної в коло європейських літератур. Українська література того періоду представлена письменниками старшого (П. Загребельний, Олесь Гончар, В. Нестайко, Д. Білоус, С. Плачинда, А. Дімаров, П. Глазовий та ін.) і молодшого (Ю. Мушкетик, Гр. Тютюнник, І. Жиленко, В. Яворівський, В. Шевчук, Р. Іваничук, Л. Костенко, Б. Олійник та ін.) поколінь. Окрім того, повертаються до читачів твори забутих і заборонених в Україні письменників (М. Зеров, Б. Лепкий, О. Туринський, Н. Королева та ін.).

У 1980-1990-х рр. з’явилося нове літературне покоління (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Малкович, О. Ірванець та ін.) — епатажне й незалежне. Сучасні письменники сповідують новий естетичний ідеал, експериментують із формою, змістом, тематикою, привносять у літературу ознаки, що були притаманні суспільній свідомості кінця XX ст. загалом. Золотим фондом сучасної української літератури стали такі твори, як «Польові дослідження з українського сексу», «Музей покинутих секретів» О. Забужко, «Солодка Даруся» М. Матіос, «Чорний ворон». В. Шкляра, «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, «Ворошиловград» С. Жадана та ін.

Художня література кінця XX — початку XXI ст. вражає розмаїттям напрямів і стилів: реалізм, романтизм, неоромантизм, модернізм, постмодернізм, а також художніх засобів: рефлексія, іронія, гра, ремінісценція, алюзія, карнавальність, епатаж. Письменники звертаються до архетипів, заглиблюються в підсвідоме. У центрі їхньої уваги — пошук людиною постчорнобильської епохи смислу життя, визначення свого місця в нових реаліях. Розвінчуються символи й образи тоталітарної культури, піддається сумніву вартісність літератури соціалістичного реалізму, погляд на світ стає іронічним, а то й скептичним. Усвідомлюється існування множинності оцінок і трактувань світу, явищ культури. Отже, формується цілісний образ української літератури, у якій на рівних присутні твори письменників Розстріляного відродження, далекого і близького зарубіжжя, художні твори, що належать до різних естетичних систем, освоюються здобутки вітчизняних і зарубіжних митців, твориться новий літературний канон.

Прагнення реалізації цих, до певної міри, взаємозаперечних устремлінь втілилося в новому художньому стилі — постмодернізмі, що став домінуючим в українській літературі кінця XX — початку XXI ст. Ознаки постмодернізму найвиразніше виявилися у творчості представників поетичних угруповань Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «ЛуГоСад та ін., у прозі Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медведя, С. Жадана, Л. Дереша та ін.

Культурно-мистецький контекст