Художній світ творів Юрія Андруховича

Письменник і його доба. «...Наприкінці 80-х у цьому світі відчувся голод на щось таке, як "Бу-Ба-Бу”... Наша ідея витала в повітрі. Після Бу-Ба-Бу в українській поезії стало можливим писати все... Ми зруйнували дуже багато шаблонів... Ми писали, не думаючи про те, що це "не можна”, і воно ставало: "можна”» — так характеризує тогочасну літературну добу однодумець Ю. Андруховича — поет, письменник О. Ірванець.

Юрій Андрухович. Фото. 2011

Творчість. Ю. Андрухович є одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку критики називають «станіславським феноменом». За вагомістю внеску в розвиток постмодернізму його твори критики порівнюють із роботами італійського письменника Умберто Еко та відносять до стилю неоцинізму. Ю. Андрухович — автор поетичних, прозових творів, есеїстики, музично-поетичних проектів, сценарію для вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами свого роману «Перверзія». Він активно займається перекладацькою діяльністю (англійська, німецька, американська, польська, російська поезії).

Творчий доробок митця видано багатьма мовами світу: польською, англійською, угорською, словацькою, чеською, італійською, німецькою, фінською, російською, сербською.

Твори поета й прозаїка Ю. Андруховича привнесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, у них постає новий образ вільної творчої особистості.

Поезія. Поетичний дебют Ю. Андруховича відбувся в першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985). У його поетичному доробку є поетичні збірки «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013) та ін. Сучасний поет В. Неборак стверджує, що «Андрухович — залюблений у минуле поет! / Андрухович — поет-колекціонер естетизованого минулого».

Ознаки поезії Ю. Андруховича: карнавальність, урбаністичність, іронічність, демократичність, антуражність. У віршах постає світ-карнавал, світ-цирк, який населяють герої з масками на обличчях. Невипадково чільне місце в його поезії займає тема середньовіччя з блазнюванням, карнавальністю (цикл «Цирк Ваґабундо»).

Минуле й теперішнє в поезії Андруховича тісно переплітаються, утворюючи своєрідний колаж з алюзій, асоціацій, метафор, цитат із творів інших письменників, алегорій.

Прикметними ознаками поетичного стилю Ю. Андруховича є поєднання патетики з іронією, заміна ліричного героя щораз новою маскою, а також оптимізм, віра в перемогу добра над злом, світла над темрявою.

Проза. Перший роман Ю. Андруховича «Рекреації» (1992), як й інші його прозові твори («Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця» (2007)), принесли письменникові справжнє визнання. Андрухович-прозаїк веде своїх героїв складним шляхом самопізнання й перевтілення. Ознаки постмодернізму в його прозі: ускладненість конфлікту, часу і простору, алюзії, ремінісценції, елементи іронії, самоіронії, фрагментарність, колажність композиції, схильність до гри з текстом і з читачем, еротизм, відображення магічного і надзвичайного.

Проза Ю. Андруховича засвідчує шукання автором адекватних для відтворення нового типу реальності художніх засобів, нових ідей, нової манери письма.

Есеїстика. Есеїстика Ю. Андруховича створювалася внаслідок його подорожей до інших країн і поступово склалася в майбутню «книгу спостережень» над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного розвитку. Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком він видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (2000, 2001, 2003), у якій автор демонструє спробу гранично відвертого осмислення свого власного «часу і місця». У ті ж роки вийшла книга есеїв «Тринадцять ритуалів на місцевості» (2000).

Тематика збірки есеїв Ю. Андруховича «Диявол ховається в сирі» (1999-2005): сутність патріотизму, проблеми української ментальності, національної ідентичності, роль митця в суспільному житті, питання культурної та історичної спадщини України, місце української культури серед західноєвропейських та світових культур. Цим творам притаманні емоційність, ліричність, парадоксальність.

Запитання і завдання

• 1. Дайте загальну характеристику творчості Ю. Андруховича.
• 2. Чи читали ви твори цього письменника? Назвіть, які саме. Послухайте інтерв’ю з Ю. Андруховичем, у якому він розмірковує про індивідуальний стиль та здатність літератури впливати на свідомість людей. Чи в усьому ви згодні з ним? А які запитання поставили б ви митцю?

ВІРШ «АСТРОЛОГ» — ЗОБРАЖЕННЯ НЕОРДИНАРНОЇ ОСОБИСТОСТІ В НАВКОЛИШНЬОМУ СВІТІ

Мотив твору — пошук людиною свого призначення, прагнення самореалізації. Ця тема є однією з основних у поетичній творчості Ю. Андруховича. Ліричний герой показаний як людина творча, однак для людей він — дивак. За все своє життя він не надбав ніяких статків. Навіть добровільно відмовляється від елементарних побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Його передбачення нікому не потрібні, оскільки вони не збуваються. Однак ліричний герой твору залишається непохитним у своєму прагненні передбачити майбутнє. Його манить до себе «окраєць нічного неба». Так минають роки, проте астролог залишається вірним собі. Він наділений поетичним даром, здатністю бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж інколи його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: "Чого я марную роки?!”».

Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Однак вдумливий читач дійде висновку, що ліричний герой повернеться на горище, оскільки навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».

Запитання і завдання

• 1. Яке враження справив на вас вірш «Астролог»? Які думки викликав?
• 2. Які художні засоби використовує поет для створення образу ліричного героя? У чому виявляється їх новаторський характер?
• 3. Визначте головну ідею та провідний мотив вірша «Астролог».
• 4. Укажіть ознаки постмодернізму у творі.
• 5. Підготуйте виразне читання вірша Ю. Андруховича «Астролог».

«ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ» — СУЧАСНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЕТА І РОЛІ ПОЕЗІЇ

Цей твір — ключ до розуміння творчого кредо митця. Провідний мотив поезії — возвеличення свободи творчості. У давнину, а саме за часів Г. Сковороди, спудеями називали молодих людей, які вивчали різні науки. На канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою поетичну вправність. Вони були високоосвіченими, талановитими, творчими. Саме таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», який, мандруючи, досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...». Своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка для спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя.

До творчого виявлення своєї особистості ліричний герой ставиться по-доброму й іронічно. Свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», які допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв творчого натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..». Вірші повинні зворушувати серця людей, щоб від них і «явір тихі сльози витирав», і небо слухало, і соловей співав.

Запитання і завдання

• 1. Чому так названо вірш? Що це дає для розуміння його змісту?
• 2. Визначте мотив поезії «Пісня мандрівного спудея».
• 3. Прокоментуйте факт, що поетичні твори для їхнього автора — це «маленькі чортенята», які водночас «прекрасні, наче крила голубів».
• 4. Для ліричного героя любов (як і кров) — червоного кольору. Як ви гадаєте, чому?
• 5. Яким бачиться авторові світ, куди він посилає своїх «дітей»?
• 6. Чи справді рими у вірші не підвладні поетові, «невірні»?
• 7. Подумайте, чому хвала часові, на думку автора, має бути зухвалою.
• 8. Який смисл вкладено у вислів «звірят і пастухів благословіть»?
• 9. Що додає до психологічного портрета Ю. Андруховича цей вірш? Яким є його поетичне кредо?
• 10. Чи змінилося ваше світосприймання після ознайомлення з поезією Ю. Андруховича? Свою думку обґрунтуйте.

Читацькі діалоги

Іван Крамськой. Портрет Т. Шевченка

Що означає для нас, для України Тарас Шевченко? У різні часи на це запитання відповідали по-різному. За панування методу соціалістичного реалізму образ поета ідеалізували, його зображували насамперед борцем. Показати Т. Шевченка як звичайну людину вважалося мало не святотатством, хоча спроби його деканонізації були (вірші М. Семенка).

Після усунення ідеологічного диктату радянської доби з’явився запит на переосмислення всієї української культури й постаті Шевченка як однієї з її основ. Передусім ішлося про зняття ідеологічної догми говорити про Шевченка як поета селянського та революційного, а також про тлумачення його творів поза вульгарно-соціологічним підходом. У літературознавстві одними з перших цю місію взяли на себе науковець із діаспори Григорій Грабович і письменниця Оксана Забужко. Прикладами такого переосмислення постаті й творчості Кобзаря є вірші С. Жадана «Тарас Григорович Шевченко...» (1993) та І. Драча «Виклик» (1995).

Есей Ю. Андруховича «Shevchenko is ОК» — ще один із творів нового осмислення життєтворчості Т. Шевченка. Спробуйте передбачити, про що цей есей, виходячи з того, що його автор — постмодерніст.

Пригадайте ознаки цього художнього напряму, зокрема іронічне переосмислення минулого й так само іронічний погляд на сьогодення; втрата віри в існування вічних цінностей, загальновизнаних авторитетів, іронія, пародія, гротеск, травестування. Об’єктом іронії постмодерністів є певні міфи, кліше, стереотипи. Ю. Андрухович створює образ Т. Шевченка як носія міської, аристократичної та богемної культури, аналізує прояви його культу й ідеологічні спроби присвоїти його, показує славу митця не як догмат, а як живе явище.

Сподіваємося, що уважне і вдумливе прочитання есею «Shevchenko is ОК» і матеріал наступних рубрик допоможе вам глибоко осмислити цей твір.

ЕСЕЙ «SHEVCHENKO IS ОК» — ПОСТМОДЕРНЕ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПОСТАТІ ТА ТВОРЧОСТІ КОБЗАРЯ

Харизма Т. Шевченка. Переповівши загальновідомий епізод про мандрівку малого Тараса до кінця світу, Ю. Андрухович зауважує, що про цей випадок згадано лише в одному біографічному джерелі про Шевченка. Відтак правдивість ніколи не буде критично переосмислюватися, як і багато інших переказів, історій, що оточували Т. Шевченка упродовж усього життя й оточують надалі.

Про харизму особистості Т. Шевченка Ю. Андрухович пише, що «він змушує говорити про себе... При цьому аж ніяк не опікується своїм publicity, все наче виходить само собою». Часто стереотипний образ заступає собою справжнього Шевченка, який «любить співати... легкий у спілкуванні, говорить багато й цікаво, знає цілу купу смішних історій, курить сигари (справжні, кубинські). Крім того, він упертий, непередбачуваний, від нього іноді струменіє моторошна енергія скандалу й непослуху. Він дещо вайлуватий, широкий у кості, не дуже добре танцює, але всіх зачаровує. За своє не надто довге 47-річне життя, з якого 10 років пробув у солдатах в пустелі, він здобув собі сотні, якщо не тисячі, знайомих і друзів».

Проте в масовій свідомості Т. Шевченко найчастіше лише борець проти несправедливості, страдник. Харизматичність його образу визначає ставлення до Шевченка в житті й після смерті. «Жодного святого жодної церкви так не ховали, — зауважує автор есею. — З того часу бере початок сакральний ритуал перепоховання. Стус, Литвин, Тихий і Сліпий». Події, пов’язані з похованням і перепохованням Кобзаря, Ю. Андрухович називає двотижневим перформансом, тобто виставою.

Культ образу Кобзаря. Культ Т. Шевченка почав творитися одразу після його смерті. У своїх працях П. Куліш, І. Франко, М. Грушевський, С. Єфремов обґрунтували його велич як поета народного, який, вийшовши з найглибших низів, сягнув духовних вершин, став духовним батьком нації, «єдиним, незрівняним і недосяжним». Зведення поета мало не в ранг святого спричинило появу численних творів «під Шевченка», що негативно вплинуло на розвиток української літератури.

Кожна політична сила почала експлуатувати образ Шевченка, але по-своєму. Так, із часом з’явився «Шевченко комуністичний», «Шевченко націоналістичний», «Шевченко християнський», «Шевченко атеїстичний», «Шевченко дисидентський», «Шевченко анархічний». Характеристика цих та інших Шевченків — один із найцікавіших епізодів есею Юрія Андруховича.

Слава Т. Шевченка у світі. Світова велич Т. Шевченка — переклад «Кобзаря» на більш ніж 140 мов світу; велика кількість пам’ятників (як зауважує Ю. Андрухович, Шевченко «є абсолютним чемпіоном світу серед поетів... Жоден Данте або Шекспір не зрівняється з ним за масою бронзи, міді, мармуру, граніту, залізобетону»); великі тиражі творів (в Україні «Кобзар» перевидавали більш як 120 разів загальним тиражем понад 10 млн примірників).

Однак для Ю. Андруховича безумовним підтвердженням усесвітньої слави Кобзаря став випадок у нічному поетичному кафе міста Нью-Йорка, де поет читав свої вірші й де вже після виступу «старезний сивий пуерториканець, король поетів, засновник і патрон кафе мовив... усією широтою своєї екваторіальної посмішки: "Taras Shevchenko is my favorite poet...”».

Запитання і завдання

• 1. Прочитайте есей «Shevchenko is ОК». Поділіться своїм враженням від прочитаного в класі. Визначте у творі ознаки постмодернізму.
• 2. Наведіть відомі вам з курсу літератури й історії приклади спроби переосмислення постаті Кобзаря. Висловте своє судження із цього приводу. Послухайте думки однокласників й однокласниць. Чи згодні ви з ними?
• 3. Розгляньте зображення традиційного й «осучасненого» Т. Шевченка. Яке з них вам імпонує? Чому? Свою думку обґрунтуйте.

• 4. Чи є у вас «свій» Т. Шевченко? Як вплинуло опрацювання есею Ю. Андруховича на ваше розуміння життєтворчості Т. Шевченка?
• 5. Напишіть есей «Мій Шевченко».

Культурно-мистецький контекст

На вірші Ю. Андруховича написано музику, зокрема це пісні у виконанні співака Тараса Чубая, легендарних українських рок-груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень», гурту «Карбідо» (Польща) та ін.

Цікавою є співпраця письменника з рок-групою «Мертвий півень». У 2004 р. вийшла збірка поезій Ю. Андруховича «Пісні для Мертвого Півня», де містилося близько 30 віршів. Музика, на яку покладені твори Ю. Андруховича, найбільше нагадує рок із довгими гітарними програшами.

За мотивами роману Ю. Андруховича «Перверзія» у 2007 р. у Молодому театрі (Київ) відбулася прем’єра вистави «Нелегал Орфейський». Письменник брав участь у постановці п’єси й сам зіграв одну з ролей.

За мотивами оповідань Ю. Андруховича, зокрема «Зліва, де серце» та «Королівські лови», було знято фільм «Кисневий голод» (реж. А. Дончик, 1992), а згодом за іншими творами — фільм «Амур і демон».

Один з епізодів роману письменника «Рекреації» з назвою «Рано вранці» увійшов у збірку короткометражок «Мудаки. Арабески» (реж. В. Тихий, 2010).

Ваші читацькі проекти

• Цитати Андруховича не втрачають актуальності. Нагадаємо одну з найвідоміших: «Кращі часи самі собою не настають — їх слід викликати і накликати, причому не тільки інакомисленням, але й інакомовленням. Іноді — інакокричанням». Чи поділяєте ви думку митця? За матеріалами інтерв’ю Ю. Андруховича різним засобам масової інформації підготуйте проект «Інакомислення, інакомовлення та інакокричання як спосіб самовираження поета».

Читацьке дозвілля

• Знайдіть у мережі Інтернет і прослухайте пісні на вірші Ю. Андруховича у виконанні Тараса Чубая, рок-груп «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Карбідо» та ін. Поділіться своїми враженнями у класі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Фасоля (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)