Войти
Закрыть

Театр і драматичні твори: з часів Стародавньої Греції до сьогодні

8 Клас

Театральне мистецтво відоме з давніх-давен. Документальні факти свідчать, що театр повноцінно функціонував ще в античні часи. Історія давньогрецького театру охоплює тисячу років (приблизно VI ст. до н. е. - V-VI ст. н. е.), а це означає, що античний театр був затребуваний і відігравав особливу роль у житті найрозвиненіших міст-держав. Акторами тоді могли бути лише чоловіки, а щоб здаватися вищими і щоб глядачі з великої відстані могли їх краще бачити, вони одягали котурни - взуття з високими дерев’яними підставками під підошвами. Щоб глядачі легше сприймали зміст творів, які ставилися на сцені, актори носили маски двох видів - комічні і трагічні. На перших було зображено усмішку, на других - вуста із загнутими вниз кутиками, а це символізувало смуток, горе, нещасливі переживання героя. Твори, які в ролях розігрували на театральних підмостках, теж були двох видів. У трагедіях герой страждав, мучився від невимовних потрясінь і переслідувань долі. Трагедії закінчувалися переважно смертю улюбленця глядачів, гідного пошани й співчуття. Комедії викликали регіт публіки, бо і висміювали людські вади. Під час святкувань на честь бога Діоніса-Бахуса, покровителя виноградарів і вина, веселі компанії комедіантів горлали пісні, використовували грубі жарти, розігрували смішні сценки, прагнучи ще яскравіших розваг. Очевидно, ці маскарадні дійства дали початок першим комедіям. Найвідомішими комедіями античних часів є твори Аристофана («Вавилоняни», «Вершники», «Оси», «Жаби»), якого називають батьком давньогрецької комедії. Комедію в античні часи вважали «низьким» жанром, трагедію - «високим». Ці два сценічні жанри різко протиставлялися один одному. Комедія змальовувала буденне, приватне, дещо ідеалізоване життя, та висміювала людські вади, приписуючи їх тільки плебеям1, які, так би мовити, через низьке походження мали природне право на брехливість, скупість, користолюбство. Проте навіть комедія, за Аристотелем, виводила людей «не в усій їх підлості, адже смішне - тільки частина потворного», більше того - «смішне - певна помилка.., але безболісна і не шкідлива». Представників аристократії, привілейовані класи на сцені не висміювали й узагалі їх не вважали здатними на негідні вчинки....

Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

8 Клас

Батьком української комедії справедливо називають Івана Карпенка-Карого. До його приходу в літературу жанр комедії в українській драматургії практично не існував. Причиною звернення митця до комедійного жанру стало те, що в тогочасних історичних обставинах діти й онуки вчорашніх сільських трудівників, чистих серцем і помислами споконвічних українських хліборобів, прагнучи в будь-який спосіб збагатитися, почали стрімко морально деградувати. Що ж призвело до такого раптового зламу традицій, спричинило руйнування морально-етичних основ у середовищі українського селянства? Коли було проголошено царський маніфест і селяни-кріпаки, які досі безплатно відробляли на ланах панщину, стали вільними, поміщикам уже доводилося наймати їх на ту саму роботу за певну плату. Пани шкодували грошей і, щоб зекономити, вирішували обробляти тільки половину, третину, четвертину колись орної землі, але жити продовжували у розкошах, неробстві й бенкетах. Менша за розміром територія під сільськогосподарськими угіддями давала менше прибутків, тому на дедалі більші витрати своєї сім’ї поміщики позичали гроші в банках, а згодом спродували частину або й усю свою землю. Ті селяни, які виявилися багатшими, кмітливішими, передбачливішими, без перешкод і досить дешево скуповували панську землю, наймали людей для її обробітку й за рахунок вирощених урожаїв швидко багатіли, щороку прикуповуючи все більше й більше родючих ґрунтів. Проте матеріальний статус1 таких скоробагатьків часто-густо не дорівнював духовному. Новоспечені мільйонери-землевласники переважно не мали належної освіти й виховання, тому, навіть заробивши великі гроші, залишалися людьми обмеженими, малокультурними, а бажання непомірно збагачуватися підштовхувало їх жорстоко визискувати не тільки найманих робітників, а й близьких родичів, спонукало бездумно ламати їхні долі, позбавляти щастя....

Національна драма

8 Клас

Поява професійного національного театру ще з античних часів засвідчувала розквіт культури взагалі, аргументовано підтверджувала те, що народ як суспільна морально-етична цілісність відбувся. Першим українським професійним театром вважають театр корифеїв (1882), який розпочав свою діяльність наприкінці 70-х років XIX століття (в місті Єлисаветграді). Слово «корифей», як і багато слів, якими користуємося на позначення елементів театрального мистецтва (сцена, хор, актор, трагедія, комедія, антракт, декорація, партер), - давньогрецьке й українською мовою означає «перший». Корифеєм у грецькому театрі називали керівника хору або соліста-заспівувача - лідера, очільника, провідну особу. «Тільки театр... пронизує всі царини людського знання, вбирає в себе всі прошарки й класи і володіє найкоротшою дорогою до розуму й серця. Одне слово: якби ми дожили до національного театру, то ми стали б нацією»....

Галина Кирпа (нар. 1950 р.)

8 Клас

«Тут Слоник мандрує до мами, живе у Пелюсткопаді абрикоса, грає на сопілці кольоровий вітер, а малі громенята гойдаються на хмаринках... Тут живе світле і щасливе дитинство!.. Навіть після того, як книжечка вже на полиці, а натомлене за день дитя спить у своєму ліжечку... так і хочеться запитати: "Ти зацвіла чи просто усміхнулась?”» - таку думку про твори Галини Кирпи висловила молодий український літературознавець Тетяна Качак. Безперечно, не про кожного митця таке почуєш. Тож знайомтесь: Галина Миколаївна Кирпа, поет, перекладач, велика пошановувачка рідної мови й української книжки. Народилася Галина Кирпа 1 січня 1950 року в селі Любарці Бориспільського району Київської області. Рідне село для Галини Миколаївни - найкраще у світі: «Якби моя воля, я жила б на тому любарецькому хуторі, де батьківське обійстя і ще живий старенький сад. Вікно моєї кімнати виходить на здоровенний кущ шипшини. І немає нічого кращого, ніж дивитись, як він цвіте». Час дитинства й змужніння майбутньої письменниці був повоєнний, тяжкий. Державна машина жорстоко гнобила й, здавалося, тримала під ковпаком кожного: скажеш необережне слово - халепи не оберешся. Сусідська бабуся Наталка часто співала Галі пісню про нещасливу долю України:...

Ігор Павлюк (нар. 1967 р.)

8 Клас

Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 року на Волині в селі Малий Окорськ Локачинського району. Через десять днів після народження майбутнього поета померла його мама. Доглядати немовля взялися дідусь із бабусею із села Ужова Рожищенського району цієї ж області. Рідні намагалися забезпечити улюбленому онукові найкращі умови. Хлопчик дуже добре вчився, багато читав, а згодом із золотою медаллю закінчив середню школу. Батько майбутнього поета, Зиновій Якович Павлюк, у юності теж писав вірші, й, очевидно, саме від нього тонке, чутливе лірично-драматичне сприйняття життя передалося й синові. В юності Ігор мріяв стати військовим, тому серйозно займався спортом, а після закінчення середньої школи вступив до Ленінградського військового інженерно-будівельного училища. Там відчув потяг до літературної праці. Ігор написав заяву на відрахування з училища, щоб нічого не заважало йому стати поетом. Та в СРСР бажання творити розцінювалося як злочин. Рішення-розплата не забарилося: юнака направили для проходження армійської служби в Забайкальську тайгу в будівельні війська, й там довелося будувати автомобільну трасу. Попри реальні загрози життю в серці молодого поета вирувало, шліфувалося, зріло українське слово, яке могло мати справжній розвиток лише в рідній поетові Україні, куди Ігор Павлюк повернувся після демобілізації в 1986 році. Працював кореспондентом Ківерцівської районної газети на Волині. 1987 року вступив на факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою. Друзям-однокурсникам Ігор запам’ятався невиправним романтиком, який пішки сходив Карпати, побував на всіх вершинах Кримських гір та чи не на всіх волинських ріках і лісових озерах. Працював журналістом у друкованих виданнях і на радіо, мріяв робити наукові відкриття. 1996 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Митець - влада - преса: історико-типологічний аналіз» в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2009-го - докторську дисертацію....

Анатолій Мойсієнко (нар. 1948 р.)

8 Клас

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 року в селі Бурівка Городнянського району на Чернігівщині. Батьки - Марія Іванівна та Кирило Іванович - були сільськими трудівниками. Віршував із дитинства. Закінчивши Бурівську восьмирічку, три роки навчався в Тупичівській середній школі, де вчителював Григорій Кузьмович Лопухівський, який цікавився писаннями юного автора. Одну з порад учителя Анатолій запам’ятав назавжди: «Треба писати так, як ще ніхто не писав». Оригінальність самовираження відзначали й керівники літературної студії в Ніжинському педінституті імені Миколи Гоголя, де Анатолій Мойсієнко навчався на філологічному факультеті. Райські місця Чернігівщини, на яких сьогодні розташований державний заповідник «Замглай», з раннього дитинства формували й вигранювали поетичну душу вразливої дитини. З юних літ Анатолій дуже багато читав, а вірші виявились його способом розуміння світу. Уже ставши знаним в Україні поетом і науковцем, в інтерв’ю для польського видання «Наше слово» Анатолій Кирилович сказав: «Для мене вся поезія, можна сказати, - нещоденна. Звісно, йдеться про справжню поезію, яка нічого не має спільного з недолугим віршописанням. Отже, віршувати я почав ще в школі, з молодших класів, трохи згодом друкувався в місцевій газеті... Я завжди відчував себе поетом. Зрештою, і сьогодні відчуваю себе більше поетом, аніж професором». Закінчивши з відзнакою педінститут, упродовж року працював учителем української мови і літератури в Криму. Потім служба у війську на Кольському півострові. Після демобілізації Анатолій Мойсієнко працював журналістом Ріпкинської райгазети на Чернігівщині, викладачем у рідному педінституті в Ніжині, завідувачем відділу поезії у видавництві «Молодь». Відчувши смак самостійних мовознавчих досліджень, почав серйозно займатися науковою діяльністю. Зараз Анатолій Кирилович Мойсієнко - доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, автор багатьох вагомих наукових праць....

Іван Малкович (нар. 1961 р.)

8 Клас

Першого вірша написав у 8 років. У 10-річному віці уклав свою першу рукописну книжечку, до якої увійшли його вірші, казки і пісні з нотами, адже він з дитинства навчався в музичній школі і грав на скрипці. Поет любить згадувати, як на Святвечір, попри заборону радянської влади, він ходив колядувати із власноруч змайстрованим вертепом. За основу вертепу правила дерев’яна скринька для посилок. Її стінки прикрашалися фольгою, а на снігу, зробленому з вати, стояли вирізані із закордонних листівок Діва Марія, три Царі, пастушки з овечками, а в центрі — ясла з Божим Дитятком. Колядник з піднятим догори вертепом колядував надворі під вікном, а господарі з того боку вікна слухали колядку і милувалися чудовою різдвяною картинкою у вертепі. Майбутній поет знав багато стародавніх колядок, постійно виступав на сцені як актор сільського драмтеатру. У їхній карпатській оселі часто гостювали відомі науковці і дисиденти, які привозили чимало цікавих книжок. Окрім читання і музики, хлопчик дуже любив грати у футбол і хокей, катався на ковзанах. У своєму юнацькому вірші про хокей на замерзлій річці Іван Малкович згадує драматичний епізод, коли їхня команда дала «фору» слабшій команді, але виграти не встигла, бо під час матчу річка почала розмерзатися, і хокейний майданчик розтанув. В одинадцять років створив невеличкий хор з дошкільнят, у якому співала і його п’ятирічна сестричка. Диригував цим хором і писав для нього пісні. Тож не дивно, що згодом, 1980 року, Іван Малкович закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища. Того ж року він вступив на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Через рік став переможцем поетичного турніру на Всеукраїнському семінарі молодих поетів. Іванові Малковичу щастило на увагу відомих людей. Його перші поетичні публікації підтримали визнані майстри української поезії Дмитро Павличко і Ліна Костенко, яка назвала молодого поета «найніжнішою скрипкою України». Згодом Ліна Костенко благословила і його першу збірку «Білий камінь», яка побачила світ 1984 року, коли поет був ще студентом. Легенди і казки гір, таємничі вірування предків і колядки, безперечно, накладали відбиток на світогляд молодого поета. Багато років по тому автор розповів, що в своїх юнацьких віршах він часто писав про янголів, про Бога. Та часи були атеїстичні1, безбожницькі, і редактори безжально викреслювали все, що не схвалювала радянська влада. Він з прикрістю згадує: «Один із...

Василь Герасим’юк (нар. 1956 р.)

8 Клас

Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня 1956 року в місті Караганді в Казахстані, де відбували заслання його батьки. Дідуся по материнській лінії Василя, чотового1 УПА, й дядька Михайла, рідного татового брата, який пізніше стане хрещеним батьком майбутнього поета, сталінські посіпаки запроторили в концтабори. У чужому краю батько, Дмитро Іванович, який влаштувався водієм, і мати, Марія Василівна, яка тяжко працювала на цементному заводі, мріяли про повернення в рідну Гуцульщину, яка батькам Василя здалеку здавалася раєм на землі. На чужині галичанам жилося тяжко, бо умови існування були просто нестерпними. У поезії «Сімейна хроніка. Початок» поетові вдалося передати незламність духу багатьох українських родин, що опинилися на засланні навіть з немовлятами: «Довічне поселення», як кара за націоналізм і збройне обстоювання інтересів самостійної України, було скасоване тільки після смерті Сталіна. Спочатку додому відпустили діда, потім дядька, а вже після них молода сім’я з двомісячною дитиною на руках рушила до рідної Прокурави, що на Косівщині. Краса навколишнього світу, дивовижні гуцульські легенди й вірування ставали підвалинами світогляду майбутнього поета. Шкільні роки, які минули в рідному селі й у столиці Гуцульщини - місті Коломиї, лише увиразнили вічні мелодії гір, які пізніше заговорили з поетом мовою дивовижних віршів. Уже найперші його поезії, опубліковані в районній Косівській газеті, за філософським осмисленням видавалися творами зрілого автора....

Із сучасної української поезії (кінець XX — початок XXI століття)

8 Клас

Літературний процес як динамічне й притаманне розвиткові національної культури явище ніколи не зупиняється. Крім визнаних майстрів слова, яких прийнято називати класиками, у літературі постійно з’являються молоді таланти. Порівняно з прозою та драматургією, лірика розвивається найбільш зримо й динамічно, проте сьогодні ще ніхто з літературознавців не береться робити остаточні висновки про те, хто з живих поетів найбільш талановитий. Для вас же шкільна програма з української літератури пропонує творчість п’ятьох сучасних поетів: Василя Герасим’юка, Івана Малковича, Анатолія Мойсієнка, Ігоря Павлюка й Галини Кирпи. Важливо, що жоден із цих митців своєю творчістю не подібний до інших. Життєписи й творчі шляхи авторів сучасної української поезії надзвичайно цікаві. Усі вони пройшли гарт і випробування тоталітарною системою, але не зламалися й не запродали свій талант. Серед цих митців є лауреати Шевченківської премії, лауреати літературних відзнак, професори, знані за межами України люди. Проте для вас найбільше важить їхня творчість, адже як за однією краплиною можна пізнати океан, так, прочитавши навіть одну поезію, можна скласти певну думку про її автора....

Навігація