Войти
Закрыть

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Василь Герасим'юк (Народився 1956 р.)

8 Клас

Василь Дмитрович Герасим'юк народився 18 серпня 1956 р. в м. Караганді (Казахстан). Після повернення родини в Україну навчався спочатку в рідному селі Прокурава на Гуцульщині, потім — у м. Коломия. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Автор поетичних книг «Смереки» (1982), «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1989), «Серпень за старим стилем» (2000). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка....
0 Переглянути

Тихі чесні кроки Володимира Підпалого (1936—1973)

8 Клас

«...Я, мабуть, не народився поетом» — так скромно оцінював своє обдарування Володимир Олексійович Підпалий. Але коли ви читатимете його твори, то відкриєте для себе тонкого ніжного лірика, у якого не знайдете жодної фальшивої ноти. Доля виявилася до нього несправедливою, відвівши всього 37 коротких років життя. Він не любив слави й галасу довкола свого імені, був скромний і чесний, а разом із тим принциповий, коли мова заходила про святі для нього поняття — «Україна», «людина» і «творчість». В. Підпалого літературознавці характеризують як представника «тихої поезії» — ліричного струменя в українській літературі 60-х — початку 70-х років ХХ ст. Їй не притаманна орієнтація на зовнішні ефекти, вона духовно спокійна й зосереджена. На відміну від пафосності, ствердження державності, національної самосвідомості поетів-«шістдесятників», вірші «тихих ліриків» відзначаються камерністю1, увагою до внутрішнього світу особистості, через який вони осмислюють загальнолюдське. В умовах, коли в країні до людини ставились як до «суспільного коліщатка», В. Підпалий і представники «тихої поезії» проголошують самоцінність кожної особистості, що на той час було сміливо й кидало виклик тоталітарній системі. «Наше сьогодення вияскравлює його літературний і громадський подвиг, бо писати такі поезії, редагувати такі збірки, так безкомпромісно, мужньо і щиро підтримувати справжню літературу в 60-ті — на початку 70-х років зважувалися далеко не всі письменники, видавничі редактори. В атмосфері гоніння всього мислячого, прогресивного, в умовах масового цькування талантів, шпіонажу серед людських душ Володимир Підпалий вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів», — таким згадує його письменник Володимир Біленко....
0 Переглянути

Тепло поетичного слова Василя Голобородька (Народився 1945 р.)

8 Клас

«Вірші. Вони у Голобородька такі: чим довше і уважніше вчитуєшся у них (а це хочеться), ідеш за ними, довіряєшся їм, тим сильніше, ненав'язливо і гіпнотизуюче тебе охоплює світ, з якого не хочеться виходити і його покидати: що це? хто? як? Всі ті ж відомі тобі слова, і кольори, і звороти, та ж сама, давно відома, знайома тобі перебірливість чи, навпаки, статичність інтонацій — виростають і творять звучання нове, небуденне, могутнє і свіже... в кожному вірші Василя Голобородька іде чи лежить, пливе чи летить та дорогоцінна образна потужність, і щем, і міра, і вишуканість, і дисципліна слова — словом, все те, що ми звемо поезією істинною, суть і дорога якої — сам автор, поет і його час. А справжній поет — він завжди іде від свого народу. Його духовна адреса — його народ». 2 Вінграновський Микола Степанович (1936-2004) — український письменник- «шістдесятник», режисер, актор, сценарист і поет. Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 р. в с. Адріанополі на Луганщині. З дитинства увібрав від батьків пошанування народних традицій: «Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати». У родині дбали про традиції, ушановували народні свята. А в школі Василько чув від учителів, що колядувати чи щедрувати, паски пекти чи прикрашати на Зелену неділю зелом оселю — то пережитки минулого. В. Голобородько згадував цей час: «Офіційна школа із самого початку вороже поставилася до школи батьків, скільки образливих слів було вимовлено на адресу останньої: забобонні, неписьменні, відсталі від життя, немодні і т. д. Не меншу роль у розтинанні безперервності народної духовної культури зіграло протиставлення (а подеколи й нацьковування) дітей проти батьків (з найвищим виявом цього протиприродного явища: діти відмовляються від своїх батьків!)». З радісних і сумних миттєвостей складалось голодне й холодне повоєнне дитинство В. Голобородька....
0 Переглянути

Ліричне послання Володимира Сосюри (1898—1965)

8 Клас

Як у краплині роси відбивається весь світ, так у долі Володимира Миколайовича Сосюри відобразились усі щасливі й трагічні сторінки історії України ХХ ст. Народився Володимир Сосюра 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве, що на Донеччині. Сам поет завжди підтримував легенду про походження своїх предків із Франції:«...дід мій підписувався "Соссюр” і казав, що наше прізвище українізували писарі. Можливо, це так і було. Очевидно, мій предок, — чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю, — потрапив до Запорозької Січі, де писарі записали його "Сюсюрою”. Мої родичі, звичайні селяни і робітники, кажуть: "Ми — французи”». Щоб утримати велику сім'ю (а в родині росло восьмеро дітей), батько часто змінював роботу, переїжджаючи із села в село. Працював креслярем, шахтарем, будівельником, землеміром, учителем. У вільний час він писав вірші та малював, мати гарно співала народні пісні. Спочатку Володя навчався у двокласній школі в рідному селищі Третя Рота, де в цей час мешкала сім'я, але через ранню батькову смерть одинадцятилітньому хлопцеві довелося йти працювати на содовий завод. Потім він продовжив навчання в сільськогосподарській школі на станції Яма. Саме до цього періоду поет відносив свої перші поетичні спроби російською мовою....
0 Переглянути

Мужність інтелектуального опору: з української поезії ХХ століття

8 Клас

Після жовтневого перевороту 1917 р. та п'яти років кровопролить громадянської війни в 1922 р. на уламках колишньої Російської імперії утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік (скорочено — СРСР, або Радянський Союз). Щоб утихомирити опір народу, що виявляв відверту непокору, і зміцнити свою владу, більшовики пішли на тимчасові поступки. Вони запровадили нову економічну політику, що дала відносну свободу підприємницької діяльності, та українізацію, яка полягала в запровадженні української мови в органах управління, освіті й культурі. Унаслідок таких кроків 20-30-ті роки стали періодом національного відродження та зростання національної свідомості українського народу. Розвиток культури в цей час досягає такого високого рівня, якого Україна не знала за всю попередню історію. Хвиля національного відродження підносить творчість таких митців, як Микола Хвильовий, М. Зеров, Григорій Косинка, М. Рильський, О. Довженко, М. Яловий, В. Сосюра, Л. Курбас, Г. Верьовка та ін. Зміцнивши владу, більшовики вже на початку 30-х років починають проводити політику переслідувань і репресій проти української інтелігенції. Усіх, хто виявляв патріотичні почуття до України та самостійність мислення, звинувачували в націоналізмі й жорстоко розправлялись із ними. Літературно-мистецьке покоління 30-х років ХХ ст., понівечене та знищене радянською владою, згодом отримало назву «розстріляного відродження». Вершиною цинізму1 став розстріл 3 листопада 1937 р. «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» понад сотні найталановитіших українських митців нового покоління, культурних діячів європейського рівня, цвіту української нації. Це Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Михайло Яловий та інші. Репресії щодо українських митців тривали протягом усього ХХ ст. У цих умовах більшість письменників (В. Сосюра, П. Тичина, М. Рильський та ін.) вимушені були працювати в умовах тиску та партійного (владного) керівництва літературою....
0 Переглянути

Сила в слові: Леся Українка (1871—1913)

8 Клас

У 50-60-х роках XIX ст., ще за життя Т Шевченка, постають численні організації культурно-просвітницького спрямування — громади. Першу з них у Санкт-Петербурзі утворили колишні члени Кирило-Мефодіївського братства. Згодом свідома українська інтелігенція заснувала подібні товариства по всій території Наддніпрянської України. Найактивніша Київська громада налічувала понад 200 членів. Громадівці головною метою своєї діяльності ставили підвищення освітнього й культурного рівня народу та формування національної свідомості. Відкриття недільних шкіл1 для робітників, збирання етнографічних матеріалів, друк творів для народу — ось неповний перелік їхніх справ. Ця праця часто вимагала зречення особистого життя, фінансових пожертв на загальну справу, підпорядкування власних інтересів громадським. Але навіть культурницьку діяльність самодержавна влада сприймала як загрозу. Щоб задушити «український сепаратизм», нищівного удару було завдано перш за все по мові. Валуєвський циркуляр 1863 р. заборонив видання шкільної та релігійної літератури українською мовою, а Емський указ 1876 р. — друк будь-яких україномовних книжок. Українська культура та освіта зазнали великих втрат. Були заборонені театральні вистави українською, народні пісні доводилося друкувати латинськими літерами, а українську художню літературу — так званою «ярижкою», тобто тільки літерами, які є в російській абетці. Показовий приклад того часу: у Києві лікарів, які спілкувалися з пацієнтами українською мовою, позбавляли права на практику....
0 Переглянути

Разом зі своїм народом — на віки: Тарас Григорович Шевченко (1814—1861)

8 Клас

Перша половина XIX ст. Українські землі поділено між двома великими імперіями. Лівобережна, Слобідська, Правобережна та південні території увійшли до складу Російської, а Галичина, Буковина та Закарпаття — до Австрійської імперії. Політика обох держав була колоніальною, мала антиукраїнський та антинародний характер. Але градус політичного й соціального тиску на українців у цих країнах був різний. На політику Австрійської імперії значний вплив мали європейські революційні рухи. Революції 1789 р. та 1830 р., а особливо революція 1848-1849 рр., що охопила всю Європу, відкрили шлях до демократичних змін у цих країнах, змели кріпосницьке рабство. Це були кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління1. Свобода, рівність, братерство — ці революційні гасла під тиском народу почали втілюватись у конкретні демократичні зміни. На початку ХІХ ст. завершується формування європейських націй та літературних мов. Якщо в попередні століття розподіл у середині суспільства відбувався за станами (землевласник, шляхтич — з одного боку, ремісник, селянин — з іншого), то тепер громадяни країни почали усвідомлювати свою національну спільність і самобутність незалежно від належності до соціального прошарку. У цей час починає бурхливо розвиватися культура зі своїми чітко вираженими національними особливостями. У першій половині ХІХ ст. творять німецькі та австрійські митці й діячі науки Й. В. Ґете, Г. Гейне, Е. Гофман, Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф. Шлегель, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах; французи В. Гюго, О. де Бальзак, Г. Берліоз, Е. Делакруа, Т. Жерико, К. де Сен-Сімон, М. Фур'є; англійці Дж. Байрон, Ч. Діккенс, В. Скотт, Д. Констебл, Дж. Тернер; італійці Н. Паганіні, Дж. Россіні, Д. Доніцетті; поляки А. Міцкевич, Ю. Словацький, З. Красінський, С. Монюшко, М. Огінський, Ф. Шопен та інші....
0 Переглянути

Світло української поезії

8 Клас

Поетичні твори — це емоційна реакція автора на одну з миттєвостей життя. Саме тому вони, як правило, не мають розгорнутого подієвого сюжету й невеликі за обсягом. У поетичних творах висловлюється почуття та переживання через образ ліричного героя, який узагальнено виражає емоції багатьох людей або самого автора. Завдання ліричного героя — відтворити широку гаму почуттів і переживань, викликаних певною подією. Досягнути мети йому вдається переважно через монолог, а основним засобом викладу стає емоційний роздум. У поезії значно більшу, ніж у прозі, роль відіграють різні види тропів, звуконаслідування, побудова фрази тощо. Усі твори, у яких відтворена почуттєва сфера людини, належать до ліричних. Лірика — це один із трьох родів художньої літератури (поряд з епосом і драмою), у якому навколишню дійсність відтворено через вираження почуттів і переживань ліричного героя. Найпоширенішими жанрами (різновидами) ліричних творів є ліричний вірш, пісня, романс, елегія, сонет тощо. Відповідно до тематики всі поетичні твори умовно поділяють на чотири види: пейзажна, особиста (інтимна), громадянська (патріотична) та філософська лірика. Зважайте на умовність такого поділу: у творі, наприклад, громадянські мотиви можуть поєднуватись як із філософськими, так і з особистими чи пейзажними. Дехто з літературознавців навіть вважає, що чим довершеніший вірш, тим більше аспектів життя людини він зачіпає. Так, любов до Батьківщини, якщо вона справжня, — невіддільна від осмислення свого місця у світі, призначення в житті, тому якщо в поезії порушено ці проблеми одночасно, то в такому вірші громадянська лірика буде поєднана з філософською....
0 Переглянути

Народні співці — кобзарі, бандуристи, лірники

8 Клас

«В Україні від села до села і від хати до хати ходять похилі віком дідусі-кобзарі і співають пісні про минулу славу, про зруйновану могутність хоробрих козаків, пісні, в яких правдиво... змальована історія, звичаї цього народу, пісні великої історичної вартості... У жодного слов'янського народу національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... Навіть те, про що історія, літописи, які зберігаються в монастирях, не дають жодної довідки, збереглося в народних піснях неспотвореним і правдивим», — писав ще в XIX ст. німецький учений Г. Тріттен. Як бачимо, саме народних співців Г. Тріттен вважає творцями та поширювачами історичних пісень і дум, а самі твори — хранителями історичної пам'яті народу. Хто ж вони — кобзарі, бандуристи та лірники? Це народні співці й музиканти. Ще до початку ХІХ ст. в Україні їх називали Божими людьми або старцями, згодом їх почали величати кобзарями. Ними часто ставали покалічені в боях козаки, які мали музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати. Хоч у сучасників образ кобзаря асоціюється зі сліпим виконавцем народних дум і пісень, але на народних картинах козака Мамая зображено молодим, здоровим і зрячим. На полотні він виконує пісню в супроводі кобзи, але в будь-яку хвилину готовий стати до бою....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 61 62 63 64 65 66 67 68 69 ... 229
Назад

Навігація