Сила в слові: Леся Українка (1871—1913)
- 5-01-2023, 12:54
- 303
8 Клас , Українська література 8 клас Коваленко
Сила в слові
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)
1871—1913
Історичні координати
У 50-60-х роках XIX ст., ще за життя Т Шевченка, постають численні організації культурно-просвітницького спрямування — громади. Першу з них у Санкт-Петербурзі утворили колишні члени Кирило-Мефодіївського братства. Згодом свідома українська інтелігенція заснувала подібні товариства по всій території Наддніпрянської України. Найактивніша Київська громада налічувала понад 200 членів. Громадівці головною метою своєї діяльності ставили підвищення освітнього й культурного рівня народу та формування національної свідомості. Відкриття недільних шкіл1 для робітників, збирання етнографічних матеріалів, друк творів для народу — ось неповний перелік їхніх справ. Ця праця часто вимагала зречення особистого життя, фінансових пожертв на загальну справу, підпорядкування власних інтересів громадським.
Але навіть культурницьку діяльність самодержавна влада сприймала як загрозу. Щоб задушити «український сепаратизм», нищівного удару було завдано перш за все по мові. Валуєвський циркуляр 1863 р. заборонив видання шкільної та релігійної літератури українською мовою, а Емський указ 1876 р. — друк будь-яких україномовних книжок. Українська культура та освіта зазнали великих втрат. Були заборонені театральні вистави українською, народні пісні доводилося друкувати латинськими літерами, а українську художню літературу — так званою «ярижкою», тобто тільки літерами, які є в російській абетці. Показовий приклад того часу: у Києві лікарів, які спілкувалися з пацієнтами українською мовою, позбавляли права на практику.
У таких умовах українська мова та література, здавалось, були приречені на зникнення. Але, всупереч усьому, уже на початку 70-х років ХІХ ст. національно-культурний рух відродився знову. У «Старій громаді2», численних студентських гуртках. Активними діячами в цей час були П. Чубинський, М. Лисенко, В. Антонович, М. Драгоманов, Т. Рильський, М. Старицький, Олена Пчілка та ін. У 1873 р. громадівці сприяли відкриттю Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Це був легальний орган, який здійснював етнографічні, фольклорні, статистичні, історичні дослідження. В Україні активізувався також жіночий рух.
Що ближче до кінця ХІХ ст., то більше з'являлося національно свідомих українців, які своєю активною просвітницькою діяльністю розхитували підвалини самодержавства. Перш за все, це члени «Братства тарасівців», літературного гуртка української молоді «Плеяда», згодом — Революційної української партії та ін. Наукова й мистецька інтелігенція були переконані, що в умовах національного гноблення в першу чергу потрібно виконувати культурно-просвітницьку роботу, щоб вивести народ із «летаргійного сну». Російський царизм сприймав навіть просвітницьку роботу серед народу як велику небезпеку для режиму, про що свідчили масові арешти активістів.
В останній чверті ХІХ ст. починає зароджуватися також мистецтво нової естетичної якості, відоме як модерністське. Українські літератори усвідомлювали, що потрібно засвоювати новітні європейські набутки. Взірцями в образотворчому мистецтві були художники Е. Дега, Е. Мане, К. Моне, П. Ренуар та ін. У європейській літературі в цей час творили Гі де Мопассан, М. Пруст, К. Гамсун, П. Верлен, А. Рембо, Р. Рільке, М. Метерлінк, Ф. Кафка та багато інших яскравих талантів.
Українське мистецтво наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. вливається в загальний європейський культурний потік. Біля витоків української модерної літератури стояла Леся Українка.
1 Недільні школи — безкоштовні школи для дорослих, які працювали в неділю та святкові дні й давали початкову освіту.
2 «Стара громада» — організація української інтелігенції в Києві, що займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю. Була заборонена Емським указом.
Попрацюйте в парі!
Пригадайте відомі вам факти з біографії Лесі Українки. Які твори поетеси ви читали і яким темам вони присвячені? Обміняйтесь інформацією із сусідом (сусідкою) по парті.
Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 р. в місті Звягелі (нині Новоград-Волинський Житомирської області).
Її батько — Петро Антонович Косач — спадковий аристократ, дворянин. Навчався спочатку в Петербурзькому університеті, а після переїзду до Києва — в університеті Святого Володимира на правничому факультеті. П. Косач був активним членом «Старої громади», брав участь в організації недільних шкіл. Серед громадівців він зустрів талановиту й рішучу дівчину, яка стала його долею, — Ольгу Петрівну Драгоманову (літературний псевдонім — Олена Пчілка). Її залучив до суспільної праці рідний брат, відомий прогресивний діяч Михайло Драгоманов1. Ольга була гордою, цілеспрямованою й безкомпромісною. «...Нічого з солодкавости української Марусі, а цілість — повна жіночого чару, краси і детермінації2» — так характеризував її Д. Донцов3.
1 Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.
2 Детермінація — обумовленість.
3 Донцов Дмитро Іванович (1883-1973) — український літературний критик, публіцист, філософ, головний ідеолог українського націоналізму.
Петро Косач (фото 70-х років XIX ст.)
Одружившись, молодята оселилися в Звягелі, куди П. Косача направили працювати головою з'їзду мирових посередників1.
1 З'їзди мирових посередників розглядали й вирішували скарги.
Леся Українка зростала в особливому родинному духовному просторі, основу якого становив морально-етичний кодекс української шляхти. Для Косачів-Драгоманових — шляхетського роду, який жив у час, коли вже не було гетьманів, а поняття нації охоплювало всі суспільні верстви, — надзвичайно важливим стає поняття служіння своїй нації. Це був усвідомлений вибір — усі сили покласти на те, щоб в умовах бездержавності виконувати свій громадянський обов'язок. Відмовитися від нього неможливо, не втративши власної ідентичності2. Така позиція — це не тільки індивідуальна духовна настанова, а, насамперед, родова відповідальність колишньої «політичної нації», колись славетного козацького українства.
2 Ідентичність — тотожність, однаковість.
Ольга Драгоманова-Косач (Олена Пчілка) (фото 60-х років XIX ст.)
Лариса — майбутня поетеса Леся Українка — була другою дитиною в сім'ї. Товаришем її дитячих забав і справ став старший брат Михайло. Дружба була такою міцною, що дорослі їх називали одним іменем — Мишолося (Лесю дорослі в дитинстві називали Лося).
Для своїх дітей (а їх у родині Косачів було шестеро) Олена Пчілка, палка патріотка, написала програму освіти та виховання, у яку вклала все своє світосприйняття — перелила, за її словами, «свою душу і думки». Навчання в сім'ї (а родина свідомо відмовилася від послуг офіційних навчальних закладів із викладанням російською мовою та системою формування вірнопідданих Російської імперії) мало на меті сформувати національно свідому полікультурну особистість із широким світоглядом, знанням мов, світової історії та культури. Цікаво, що мати навіть змалку пропонувала дітям «дорослі» книжки, бо вважала, що твори з «кисло-солодким сюсюканням» для них є шкідливими. Не дивно, що першою прочитаною книжечкою Лесі в п'ятирічному віці стала брошурка із серйозною назвою «Земні сили», з якої дівчинка дізналася про величезні багатства Землі та її походження. У цей час вона вже вміла писати й почала навчатися гри на фортепіано. Систему освіти своїх дітей Олена Пчілка описувала в листі до українського громадського діяча О. Огоновського1: «Власне, я... завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому... Училися обоє перше зо мною, потім до них ходили учителі і вчили їх по гімназичній програмі з деякими одмінами. Леся учила вкупі з братом теж латинь і грецьку мову (вона внаслідок того може вільно читати Гомера у первотворі — тож і перекладає єго по-укр(аїнському)... Леся почуває себе бадьорою і дуже багато займається літературою. Зо мною она виучила німецьку й франц(узьку) мови, сама вивчилась ще по-польськи і по-італьянськи. Отже, перекладає зо всіх сих мов і, як Вам звісно, пише оригінальні речі, все то по-укр(аїнському)».
1 Огоновський Омелян Михайлович (1833-1894) — український учений-філолог і громадський діяч. Доктор філософії, член-кореспондент Польської академії знань.
Леся Українка з братом Михайлом (фото початку 1890-х років)
Не дивно, що Леся уже в тринадцять років почала перекладати твори світової класики українською мовою. Це сприяло засвоєнню традицій світової літератури й готувало її до власної поетичної творчості. Можемо лише дивуватися, що в такому молодому віці — 20 років! — для молодшої сестри Ольги Леся написала підручник «Стародавня історія східних народів».
Леся Українка (фото 1888 р.)
Але Лесина освіта не була відірваною від життя. У сім'ї жартома казали, що всі Косачі — дорослі й малі — є «пчілками», адже багато працювали інтелектуально й фізично. У кожного з членів родини були свої обов'язки. Лесина сестра Ольга згадувала: «Крім читання й забав, робили вони (діти) літом і "поважну” роботу, бо завжди мали свій квітник і город, що самі обробляли та доглядали. Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати... охотилася "допомагати” в господарстві, наприклад, пекти булки, і батько жартував, що скоро й бабуню переважить, така з неї хороша господиня. Хоч до читання й до роботи Леся бралася поважно та пильно й забави в неї були змістовні та розумні, але була вона малою дуже весела і любила співати й танцювати».
Леся Українка зі своєю сестрою Ольгою (фото 1896 р.)
Перебуваючи у Звягелі, Луцьку, с. Колодяжному, Леся з Михайлом гралися із сільськими дітьми, переймали народні звичаї та традиції, відкривали красу українського фольклору й міфології.
Навесні 1879 р. в Петербурзі заарештували улюблену Лесину тітку Олену Антонівну Косач у зв'язку із замахом на шефа жандармів. Дізнавшись про її заслання, Леся написала свій перший вірш «Надія».
Від народження не дуже сильна фізично, у десять років вона застудилась і захворіла. Відтоді почалась її боротьба з туберкульозом тривалістю в життя. Спочатку операція на хворій руці, через рік — уражена туберкульозом нога. Незважаючи на сильні болі, Леся Українка мужньо переносила свою недугу. Ніколи від неї не чули скарг:
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Уроджені творчі нахили, середовище в родині, коло друзів, серед яких було багато літераторів, спілкування з дядьком М. Драгомановим, діяльність матері-письменниці сприяли становленню таланту Лесі Українки. Беручи участь у гуртку «Плеяда»1, вона засвоювала та поширювала українське та європейське культурне надбання.
1 «Плеяда» — літературний гурток української молоді, який було створено 1888 р. в Києві з ініціативи Лесі Українки та її брата Михайла Косача. Серед членів гуртка — Людмила Старицька-Черняхівська, Володимир Самійленко, Гриць Григоренко, Агатангел Кримський та ін. Учасники «Плеяди» обговорювали питання розвитку української літератури, влаштовували літературні вечори, перекладали українською мовою твори зарубіжних письменників.
Через заборону друкувати твори українською мовою в підросійській Україні перші Лесині вірші «Конвалія» і «Сафо» з'явились у 1884 р. у львівському журналі «Зоря», де не було заборон на українське слово. За порадою Олени Пчілки юна поетеса підписала їх псевдонімом Леся Українка. Цим вона підкреслила своє походження з Великої України та наголосила на тому, що вона — справжня українка.
Відтоді її твори дедалі частіше публікували в різних виданнях. У 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка «На крилах пісень», через шість років наступна — «Думи і мрії», 1902 р. — «Відгуки». А ще в її літературному доробку близько двадцяти творів, що належать до драм і драматичних поем: «Блакитна троянда», «Одержима», «В катакомбах», «Кассандра», «Камінний господар», «Бояриня», «Вавилонський полон», «Оргія», «На руїнах», «Магомет та Айша», «Йоанна, жінка Хусова», «На полі крові», «У катакомбах», «Лісова пісня» та ін.
Писала їх Леся в час відчайдушної боротьби із хворобою. Майже завжди підвищена температура, постійні виснажливі болі, лікувальні масажі, закутість у гіпс — ось неповний перелік фізичних страждань поетеси. «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, — скаржилась у листі до Бориса Грінченка, — бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції».
Леся Українка лікувалася спочатку в Одесі, Болгарії, Криму, згодом — в Італії, Єгипті, Грузії. Поїздки вимагали великих фінансових витрат. Улюбленій дочці багато допомагав батько, іноді мати брала кредити в банку. Але Леся часто не зізнавалась батькам про безгрошів'я і, хвора, заробляла своєю працею. Вона займалася перекладами, давала учням уроки й навіть продавала нехитрі сімейні пожитки. Але й у цих умовах Леся Українка зберігала мужність. В одному з листів до А. Кримського за два роки до смерті вона написала слова, які допомагають зрозуміти її стоїчний характер: «...вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась, та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта... фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі "трагічний світогляд”, а він такий добрий для гарту. Одна моя знайома... людина дуже нещасливого життя, так відповіла на дивування приятелів з її одваги в прийманні всякого нещастя: "А где это написано, что я должна быть счастлива?” Хіба ж се не мудро мовлено?»
Смерть Лесі Українки настала 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі (Грузія).
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
- 1. В одному з листів Леся Українка писала: «Мені здається, була б моя Батьківщина найбіднішою на світі, все одно мені здавалася б чарівнішою Швейцарії... Я, як член її великої родини, служу їй...». Прокоментуйте слова поетеси та назвіть чинники, які формували її національну свідомість і патріотичні почуття.
- 2. Прокоментуйте характеристику, яку дав І. Франко Лесі Українці: «Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». Наведіть приклади з біографії поетеси на підтвердження цих слів.
- 3. Поясніть, у яких учинках Лесі Українки проявлявся стоїцизм. Чи вмієте ви протиставити різним життєвим випробуванням силу волі й витривалість? Наведіть приклади (за бажання).
- 4. Укажіть назви поетичних збірок та драматичних творів поетеси.
- 5. Напишіть есе, у якому передайте свої враження від сили волі й незламності духу Лесі Українки.
- 6. Леся Українка своїм життям і творами надихала художників на творчість. Доберіть репродукції картин українських художників та влаштуйте в класі галерею. Організуйте їх обговорення на уроці. Якими бачили художники поетесу?
Вірш «Давня весна» Леся Українка написала в 1894 р. Він увійшов до циклу «Мелодії» другої збірки під назвою «Думи і мрії». Цикл складається з 12 творів. Більшість із них має автобіографічний характер.
Основний мотив вірша «Давня весна» — гармонійна єдність людини і природи.
Вірш умовно можна поділити на три частини. Перша — це відтворення поетичного образу весни. Часте використання дієслів справляє враження руху й неспокою. Весна грала, сипала, летіла, усе з її приходом ожило, загомоніло, співало, сміялось і бриніло. Прийом антитези допомагає увиразнити два стани — руху, змін у природі й нерухомості ліричної героїні. У розквіті весни її хвороба сприймається особливо трагічно. Самотність — основний мотив другої частини вірша. І раптом — маленький подарунок одинокій дівчині від весни. Образи яблуневої гілки й вільного вітру сприймаються як символи життя, краси та волі. І лірична героїня знову сповнена надії. Виявляється, іноді маленькі дрібнички дають людині сил мужньо сприймати життєві випробування. Лірична героїня закликає у вірші навчитися бачити красу світу й радіти життю в усіх його проявах незалежно від обставин.
ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила.
Промінням грала, сипала квітки.
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала.
Дарунки всім несе вона, ясна.
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки.
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунка, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
Давня весна (дереворит В. Василенка)
ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ
- 1. Визначте настрій ліричної героїні вірша. Чи однаковий він протягом усього твору? З чим він пов’язаний? Відповідь підтверджуйте цитатами.
- 2. У робочий зошит випишіть художні засоби вірша та з'ясуйте їх роль у розкритті ідейного задуму твору.
- 3. Назвіть зорові та слухові образи в описі весни та поясніть їх роль у творі.
- 4. Назвіть приклад гіперболи та поясніть, з якою метою Леся Українка її використала.
- 5. У вірші Леся Українка вживає окличні речення. Прочитайте їх і визначте, які почуття ліричної героїні вони виражають.
- 6. Доведіть, що вірш має автобіографічний характер.
- 7. Висловіть враження, яке на вас справив твір.
- 8. Визначте, до якого виду лірики належить вірш. Свою думку аргументуйте.
Поезія «Хотіла б я піснею стати...» увійшла до циклу «Мелодії» збірки «Думи і мрії».
Основний мотив вірша — волелюбність і оптимізм як невід'ємна частина людського буття.
Цей ліричний вірш — ода волі та життєлюбству. Прикута до ліжка Леся Українка болісно сприймала свою недугу. Вона мріяла про той час, коли зможе скинути із себе пута хвороби й стане щасливою. Її життєвий ідеал втілює лірична героїня. Вона сповнена молодої енергії, волі, пориву до щастя. Образи пісні та вітру у творі символізують прагнення до краси й свободи, незламну віру в життя. Лірична героїня утверджує думку, що тільки вільна людина може бути щасливою.
* * *
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну.
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.
Василь Лопата. Пісня
ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ
- 1. Розкажіть, якою ви уявляєте ліричну героїню вірша. Проаналізуйте її настрій. Чим він викликаний? Відповідь підтверджуйте цитатами.
- 2. Поміркуйте, якого лексичного значення у вірші набувають слова луна та спів і чи можна їх вважати контекстуальними синонімами1. Чи можна в цей ряд також поставити слово мрії? Свою думку обґрунтуйте.
- 3. Прокоментуйте останню строфу вірша. Чому автор називає мрії таємними та з якою метою використовує гіперболу?
- 4. Назвіть мотиви та визначте художні засоби поезії.
- 5. Визначте, до якого виду лірики належить вірш. Свою думку аргументуйте.
- 6. Обміняйтесь із сусідом (сусідкою) по парті враженнями, які викликав у вас вірш. Чи відповідає, на вашу думку, наведена ілюстрація задуму вірша?
1 Контекстуальні синоніми — слова, ужиті частіше за все в переносному значенні, які стають близькими за значенням лише в певному тексті.
1. Вивчіть напам'ять вірш «Хотіла б я піснею стати...».
2. Порівняйте вірші «Давня весна» та «Хотіла б я піснею стати...» за такими ознаками: мотиви, образ ліричної героїні. Що між ними спільне, а чим вони відрізняються? Підготуйте усне повідомлення та виголосіть його на уроці.
3. Прочитайте вірші циклу «Мелодії», не передбачені програмою. Які ваші враження від цих творів? Чи вплинули вони на вас емоційно? Якщо так, то що саме вас уразило, примусило замислитися?
Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 р. Нею розпочиналася збірка «Думи і мрії». Леся Українка розуміла, що в умовах бездержавності й національного та соціального гноблення в Україні мистецтво (і література зокрема) не повинно стояти осторонь проблем народу. У поемі «Давня казка» вона порушила важливу тему ролі поета в суспільстві. Яке місце митця в суспільстві? Яке призначення мистецтва? Над цими питаннями автор розмірковувала протягом усього життя.
Події в поемі відбуваються в умовно-казковій країні. Сюжет складається з чотирьох епізодів: знайомство поета з Бертольдо; пісні поета допомагають лицареві завоювати серце коханої та підкорити ворожу фортецю; твори митця піднімають народ на захист своїх інтересів у боротьбі проти Бертольдо.
У центрі поеми — образ безіменного поета. У першій редакції твору Леся Українка зобразила його людиною з фізичними вадами, натякаючи на свою недугу. Згодом вона відмовилася від первісного задуму, закцентувавши увагу лише на моральних якостях співця.
Поема побудована на антитезі воля — рабство. Це протиставлення знайшло відображення в образах безіменного поета (свобода моральна й фінансова незалежність) та Бертольдо (залежність від матеріальних благ, намагання підпорядкувати всіх своїй волі).
На зіткненні інтересів головних героїв побудовано конфлікт поеми.
В образі поета втілено митця з високими моральними якостями. Він не женеться за багатством, йому не потрібні лаври придворного співака. Поет має почуття гідності й готовий підтримати лицаря, але лише доти, доки допомога не порушує його основних життєвих принципів. Він написав серенаду, щоб закохати панночку в Бертольдо, створив уїдливого вірша, який надихнув народ на штурм фортеці. Але як тільки прості люди почали зазнавати утисків від Бертольдо, поет займає принципову позицію. Він ставить своє слово на захист народу. Його пісні надихають на боротьбу, їх не можуть спинити навіть тюремні мури. Отже, на думку Лесі Українки, поезія повинна не тільки нести красу, а й служити народу, захищати його інтереси.
Ідея поеми — утвердження думки про високе призначення мистецтва та його всеперемагаючої сили.
У поемі порушено багато інших проблем: уміння бути вдячним за допомогу, моральний обов'язок перед іншими, гідність, гордість і гординя, що таке особиста свобода та які її межі, у чому полягає людське щастя тощо.
ДАВНЯ КАЗКА
Скорочено
І
Десь, колись, в якійсь країні,
Де захочете, там буде,
Бо у казці, та ще в віршах,
Все можливо, добрі люде.
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, —
От собі — людина Божа!
Той співець — та що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не був співцем поет наш,
Бо зовсім не вмів співати.
Та була у нього пісня
І дзвінкою, і гучною,
Бо розходилась по світу
Стоголосою луною.
І не був поет самотнім:
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду;
Слухачі співцю за теє
Ділом скрізь давали раду.
Що могли, то те й давали,
Він зо всього був догодний.
Досить з нього, що не був він
Ні голодний, ні холодний.
Як навесні шум зелений
Оживляв сумну діброву,
То щодня поет приходив
До діброви на розмову.
Так одного разу ранком
Наш поет лежав у гаю,
Чи він слухав шум діброви,
Чи пісні складав, — не знаю!
Тільки чує — гомін, гуки,
Десь мисливські сурми грають,
Чутно разом, як собачі
Й людські крики десь лунають.
Тупотять прудкії коні,
Гомін ближче все лунає,
З-за кущів юрба мисливська
На долинку вибігає.
Як на те ж, лежав поет наш
На самісінькій стежині.
«Гей! — кричить він, — обережно!
Віку збавите людині!»
Ще, на щастя, не за звіром
Гналася юрба, — спинилась,
А то б, може, на поета
Не конечне подивилась.
Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий Боже!
«Бачте, — крикнув, — що за птиця!
Чи не встав би ти, небоже?»
«Не біда, — поет відмовив, —
Як ти й сам з дороги звернеш,
Бо як рими повтікають,
Ти мені їх не завернеш!»
«Се ще также полювання! —
Мовить лицар з гучним сміхом. —
Слухай, ти, втікай лиш краще.
Бо пізнаєшся ти з лихом!»
«Ей, я лиха не боюся,
З ним ночую, з ним і днюю;
Ти втікай, бо я, мосьпане,
На таких, як ти, полюю!
В мене рими-соколята,
Як злетять до мене з неба,
То вони мені вполюють,
Вже кого мені там треба!»
«Та який ти з біса мудрий! —
Мовить лицар. — Ще ні разу
Я таких, як ти, не бачив.
Я тепер не маю часу,
А то ми б ще подивились,
Хто кого скорій вполює.
Хлопці! Геть його з дороги!
Хай так дуже не мудрує!»
Геть одбившися від гурту,
Їде лицар в самотині.
Зирк! — поет лежить, як перше,
На самісінькій стежині.
«Ах, гостинця ти чекаєш! —
Мовив лицар і лапнувся
По кишенях. — Ой небоже,
Вдома гроші я забувся!»
Усміхнувсь поет на теє:
«Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,
Що його й на тебе стане!»
Спалахнув від гніву лицар,
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
«Годі жартів! — крикнув згорда.
Бо задам тобі я гарту!»
А поет йому: «Та й сам я
Не люблю з панами жарту...
Бачиш ти — оця діброва,
Поле, небо, синє море —
То моє багатство-панство
І розкішне, і просторе.
При всьому сьому багатстві
Я щасливий завжди й вільний».
Тут покликнув лицар: «Боже!
Чоловік сей божевільний!»
«Може буть, — поет відмовив
Певне, всі ми в Божій волі.
Та я справді маю щастя,
І з мене його доволі.
Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
Все, чого душа запрагне,
Я створю в одну хвилину,
В таємні світи надхмарні
Я на крилах думки лину.
Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полі;
Сам я вільний і ніколи
Не зламав чужої волі!»
Засміявсь на теє лицар:
«Давню байку правиш, друже!
Я ж тобі скажу на теє:
Ти щасливий, та не дуже.
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний».
II
Літнім вечором пізненько
Сам поет сидів в хатині,
Так од ранку цілу днину
Він просидів в самотині.
«Добрий вечір!» — «Добрий вечір».
Став тут лицар і — ні слова.
Щось ніяк не починалась
Тая пильная розмова.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» —
Далі вже поет озвався.
Лицар стиха одмовляє:
«Я, мій друже, закохався...»
Тут поет йому говорить:
«Що ж на се тобі пораджу?
А проте доказуй далі,
Може, чим тебе розважу».
«Закохався я і гину, —
Каже лицар, — вдень і вночі
Бачу я перед собою
Ясні оченьки дівочі».
«На мою журбу й зітхання
Я відповіді не маю,
Чим я маю привернути
Серце милої, — не знаю!
Може б, краще їй припали
До сподоби серенади?..»
Тут поет на те: «Запевне,
Треба пташечці принади!»
«Правду кажеш, — мовив лицар, —
Але ж я тебе благаю,
Щоб поміг мені в сій справі.
Пам'ятаю, як у гаю
Ти своїм віршем чудовим
Чарував усю громаду, —
Тільки ти один тепера
Можеш дать мені пораду!
За пораду все, що хочеш,
Дам тобі я в надгороду».
«Ну, на се, — поет відмовив, —
Не надіюся я зроду.
Можу я знайти й без плати
Для приятеля пораду.
Ось пожди лиш трохи, зараз
Будеш мати серенаду».
Отже, ледве серенада
Залунала у просторі,
Вийшла з хати Ізідора
Подивитися на зорі.
А як стихли під балконом
Любі гуки мандоліни,
До Бертольда полетіла
Квітка з рожі від дівчини.
В ту ж хвилину Ізідора
Зникла хутко, наче мрія,
Та зосталася в Бертольда
Квітка з рожі і — надія!
III
Час летів, немов на крилах,
І, мов сон, життя минало.
Та незчувсь Бертольд, як лихо
Несподівано настало.
Забажалось королеві
Звоювать чужеє царство,
Розіслав він скрізь герольдів
На війну скликать лицарство.
І Бертольдові спочатку
Справді щастя панувало,
Довелося звоювати
Городів чужих чимало.
От вже він на стольне місто
Погляда одважним оком,
Але тут-то саме щастя
Обернулось іншим боком.
Чи то врешті у Бертольда
Притомилося лицарство,
Чи то владар бусурменський
Міцно так тримавсь за царство, —
Тільки твердо так трималось
Місто гордеє, уперте,
Раз одбилось, потім вдруге,
Потім втретє, ще й вчетверте.
Тут прийшлось Бертольду з лихом:
Край чужий, ворожі люде,
Голод, злидні, військо гине...
Що то буде, що то буде?!.
Місяць, другий вже ведеться
Тая прикрая облога.
Серед війська почалися
Нарікання і тривога.
Вийшли тут наперед війська
Військові співці славутні,
Всі вони були при зброї,
А в руках тримали лютні.
Тут один із них тихенько
Струни срібнії торкає,
Усміхається лукаво
І такої починає:
«Був собі одважний лицар,
Нам його згадать до речі,
Він робив походи довгі —
Від порога та до печі.
Він своїм язиком довгим
Руйнував ворожі міста...
Чули ви його розповідь:
"Я один, а їх аж триста!”
Ну, та сей одважний лицар
Якось вибрався до бою.
І вернув живий, здоровий:
Талісман він мав з собою.
Я гадаю, талісман сей
Кожен з вас тут знать готовий,
Се буде речення мудре:
"Утікай, поки здоровий!”
"Утікай, поки здоровий!” —
Всі співці тут заспівали;
Вояки стояли тихо,
Очі в землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
І гукнуло військо хором:
«Ми готові йти до бою!
Краще смерть, ніж вічний сором!»
І метнулися у напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й ніч настати,
Як було вже місто взято.
IV
Почалися нескінченні
Мита, панщина, податки,
Граф поставив по дорогах
Скрізь застави та рогатки.
Трудно навіть розказати,
Що за лихо стало в краю, —
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку, —
У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в серденьку у поета
Озивався він луною...
Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає, —
Їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.
«Ну, — гукнув Бертольд, — то байка!
Я візьму співців тих в руки!»
Раптом чує — десь близенько
Залунали пісні гуки:
«В мужика землянка вогка,
В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?»
«Що се, що? — кричить Бертольдо.
Гей, ловіть співця, в'яжіте!
У тюрму його, в кайдани!
Та скоріш, скоріш біжіте!»
Коли се з-за мурів замку
Обізвався голос долі:
«Гей, біжіте, панські слуги,
Та спіймайте вітра в полі!
Не турбуйся ти даремне,
Все одно, вельможний пане,
Вловиш нас сьогодні десять,
Завтра двадцять знов настане!
Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана,
Він у нас одважний лицар,
Врешті, він знайомий пана...»
Тут він двох щонайвірніших
Слуг до себе прикликає
І до нашого поета
У хатину посилає:
«Ви скажіть йому від мене,
Що я досі пам'ятаю,
Як пісні його втішали
Нас колись в чужому краю.
Власне я тепер бажаю
Дать йому за них заплату:
Я поетові дарую
В себе в замку гарну хату.
Я його талан співацький
Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним
Я зробить його бажаю.
Ви скажіть, що він у мене
Буде жити в шані, в славі,
Тільки, звісно, хай забуде
Різні вигадки лукаві».
Слуги зараз подалися
До убогої оселі,
Принесли вони поету
Ті запросини веселі.
Усміхаючись, він слухав
Те запрошення знаднеє,
А коли вони скінчили,
Так промовив їм на сеє:
«Ви скажіте свому пану,
Що заплати не бажаю,
Бо коли я що дарую,
То назад не одбираю.
Хай він сам те пригадає,
Що то ж я йому дав злото,
Хоч тепер об тім жалкую,
Краще б кинув у болото!
Ви скажіть, що я не хочу
Слави з рук його приймати,
Бо лихую тільки славу
Тії руки можуть дати.
Золотих не хочу лаврів, —
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!»
З тим вернулись вірні слуги
До Бертольда і сказали:
«Так і так поет відмовив,
Ми даремне намовляли...»
Аж скипів Бертольд, почувши
Гордовитую відмову,
До поета посилає
Посланців тих самих знову:
«Ви скажіть сьому зухвальцю,
Що тепер настав день суду,
Що терпів його я довго,
Але більш терпіть не буду.
Коли він складання віршів
Бунтівничих не покине,
То в тюрму його закину,
Там він, клятий, і загине!»
Тут вступили слуги в двері.
Всі метнулись хутко з хати,
І поет один зостався,
Подививсь на слуг спокійно,
Гордовито привітався.
Всі Бертольдові погрози
Слухав мовчки, усміхався.
А коли скінчили слуги,
Так до них він обізвався:
«Ви скажіть свойому пану,
Що готовий я в дорогу,
Тільки хай велить прислати
Слуг ще двох вам на підмогу.
На запросини ласкаві
Я не можу встать з постелі,
Вам нести мене прийдеться
Аж до нової оселі.
Та й в темниці буду вільний, —
Маю думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
З словом зіллються в темниці
Гіркий жаль і тяжка туга,
І тоді потрійна стане
І страшна його потуга.
І поет від свого люду
Не почує слів догани
В день сумний, коли на нього
Накладатимуть кайдани!»
Так довіку у темниці
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити.
Та зосталися на світі
Молоді його нащадки,
Що взяли собі у спадок
Всі пісні його, всі гадки.
Здійнялось повстання в краю,
І Бертольда вбили люде,
Та й гадали, що в країні
Більш неволі вже не буде.
Та зостався по Бертольду
Молодий його нащадок,
І пиху його, й маєтки
Він забрав собі у спадок.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.
Проти діла соромного
Виступає слово праве —
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве!
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
Віктор Панфілов. З ілюстрацій до поеми «Давня казка»
ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ
- 1. Визначте елементи сюжету в поемі. Відповідаючи, цитуйте уривки з твору.
- 2. Леся Українка пише, що на обличчі в поета не цвіла урода гожа, що він нещасний. Яке перше уявлення справляє на вас така характеристика? З якою метою автор створює такий портрет позитивного героя? Висловіть свої припущення, спираючись на текст.
- 3. Прокоментуйте, як ви розумієте слова поета та як вони його характеризують:
Усміхнувсь поет на теє:
«Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,
Що його й на тебе стане!»
- 4. В епізоді першої зустрічі поета з Бертольдо зав'язується конфлікт. Визначте, на чому він побудований. Це конфлікт особистої неприязні героїв чи їхніх принципів? Поясніть, як проявляються в ньому характери героїв. Свою відповідь обґрунтуйте.
- 5. У першому розділі поеми обидва герої декларують свої цінності. Які вони та як характеризують героїв? Відповідаючи, цитуйте уривки.
- 6. Поясніть, чию поведінку можна назвати гордою, а чию — гордовитою. Наведіть приклади на підтвердження своєї думки.
- 7. Прокоментуйте рядки:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
- 8. У поемі порушено чимало важливих проблем. Назвіть кожну з них і поясніть, як автор розв'язує їх у творі. Відповідаючи, цитуйте уривки.
- 9. Доведіть, що «Давня казка» — ліро-епічний твір.
Подискутуйте з однокласниками
Розгляньте два графіті1. Чи схвалюєте ви, коли паркани та стіни розмальовують таким чином? Чи варто зображувати на стінах портрети відомих українських письменників? Чи не оскверняють автори графіті в такий спосіб пам'ять національних геніїв? Доведіть свою думку.
1 Графіті — одна з технік настінного малярства.
ТВОЇ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ
1. Лесю Українку в СРСР називали «Донькою Прометея» й шанували на державному рівні. Але народ не знав про трагедію славного й патріотичного роду Косачів. Прочитайте уривок зі статті відомого українського культуролога Вадима Скуратівського. Проведіть дослідження та підготуйте проект, у якому дослідіть сподвижницьку діяльність у царині української культури всіх членів родини Косачів. Матеріали оприлюдніть у соціальних мережах та організуйте обговорення.
«...Вражає людську зіницю неймовірна драма всього оточення Лесі Українки не лише по її смерті, а по смерті того світу, до якого вона належала. Досить зауважити, що всі її сестри померли в еміграції...
Належить також сказати, що чи не все оточення Лесі Українки, її родичі, друзі були репресовані впродовж 20-40-х років XX ст. Можна пригадати безконечно драматичну долю вдівця Климентія Квітки2. По смерті Лесі він працює дуже багато, у 1920-ті відбувається розквіт його творчості на теренах музикології. Навіть казали, що в царині науки про музичне мистецтво Климентій Квітка — це те саме, що Леся Українка в літературному контексті. А вслід за тим — репресія, яка падає на його плечі, і життя спочатку на засланні, а через деякий час повернення до своєї фахової діяльності, проте за доволі драматичних обставин. Можна пригадати переслідування Михайла Кривинюка, чоловіка її сестри Ольги, який загинув у засланні. І нарешті, треба уявити, як почувалася Лесина мати Олена Пчілка, особливо наприкінці 1920-х років, коли вже на повну силу розгорталися репресії проти української інтелігенції».
2. Дослідіть діяльність членів гуртка «Плеяда». Про одного з них підготуйте повідомлення й виголосіть його на уроці.
3. Підготуйте дослідження для участі в Малій академії наук на тему «Літературний рід Драгоманових-Косачів: поєднання традицій і новаторства». Результати наукових пошуків виголосіть на уроці.
2 Квітка Климент Васильович (1880-1953) — український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки.
ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
1. Якщо ви маєте літературний хист, візьміть участь у всеукраїнському конкурсі на вшанування пам'яті Лесі Українки «У пошуках літературних талантів», який відбувається щороку в м. Новоград-Волинському Житомирської області. Про умови дізнайтесь у мережі Інтернет.
2. Створіть буктрейлер1 про поему Лесі Українки «Давня казка» та оприлюдніть його в мережі Інтернет.
3. Намалюйте комікс за мотивами поеми Лесі Українки «Давня казка». Організуйте виставку робіт у класі чи оприлюдніть їх на сторінці в соціальних мережах. Обміняйтесь з однокласниками думками про свої роботи.
1 Буктрейлер (від англ. book — книга, trailer — тягач, причіп) — короткий відеоролик за мотивами книги, кліп за книгою. Метою створення буктрейлера є спонукання до прочитання книги. Його особливістю є те, що розповідь про книгу подається в образній формі, покликаній заінтригувати глядача.
МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ
Перебуваючи в меморіальному музеї, завжди маєш змогу безпосередньо доторкнутись до життя письменника. Побувавши в музеях Лесі Українки, ви матимете змогу більше дізнатися про неї, побачите її речі та предмети побуту, численні світлини. І, зрештою, емоційна розповідь екскурсовода створить неперевершену атмосферу, яка налаштує вас на хвилю життя письменниці:
- Літературно-меморіальний музей Лесі Українки та музей родини Косачів у Новограді-Волинському Житомирської області;
- Літературно-меморіальний музей у с. Колодяжному Ковельського району Волинської області;
- музеї Лесі Українки в Луцьку (на території старого міста, де мешкали Косачі, та у Східноукраїнському національному університеті ім. Лесі Українки);
- Київський музей видатних діячів української культури (Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького);
- Музей Лесі Українки в м. Ялті.
Коментарі (0)