Войти
Закрыть

Павло Грабовський (1864—1902)

9 Клас

Павло Грабовський (1864-1902) відомий передусім як автор громадянсько-політичної лірики. Чи не найціннішими є поезії, присвячені національним проблемам: «До Русі-України», «До українців», «Орли» та ін. Вірш «Орли» має сатиричне спрямування, він наповнений переживаннями ліричного героя через нещасну долю України. Лукаві її сини думають лише про власну наживу, «гнуть головоньку»перед загарбниками, відцуралися рідної мови й рідного народу. Назва вірша іронічна, адже йменням гордого й сильного птаха позначено псевдопатріотів, які називають себе українцями, а насправді служать тим, хто більше платить. Поет уживає згрубілу лексику («напихаючи», «не второпають», «розшолопають» та ін.), щоб висловити своє презирство до таких людей. Псевдопатріоти засуджують ідеали народовців, їхнє «ходіння в народ» ще гірше за царський уряд. На жаль, навіть через століття цей вірш актуальний у сучасній Україні....
0 Переглянути

Українська поезія другої половини ХІХ ст.

9 Клас

Степан Руданський (1834-1873) — «обік Шевченка найвизначніший в українськім письменстві ХІХ ст.» (І. Франко). Незважаючи на несприятливі умови розвитку української культури (Валуєвський циркуляр 1863 р.), він залишив багату й різноманітну спадщину: ліричні твори, балади, байки та ін. Мотив вірша «Повій, вітре, на Вкраїну...» навіяний народними піснями. З далекого Петербурга думки автора (ліричного героя) линуть в Україну, до коханої дівчини, яка обіцяла бути вірною: Але найбільше визнання С. Руданському принесли його віршовані гуморески-співомовки, з якими ви ознайомилися в 6 класі («Добре торгувалось», «Гуменний», «Запорожці в короля» та ін.). Леоніда Глібова (1827-1893) ви знаєте передусім як байкаря, адже в 6 класі читали його байки «Муха і Бджола», «Жаба і Віл», «Щука». Але Л. Глібов ще й тонкий лірик: його елегія «Журба» уже за життя письменника стала улюбленою піснею українського народу. Ліричний герой вірша, споглядаючи природу, проводить паралель зміни пір року з людським щастям і доходить невтішного висновку:...
0 Переглянути

Марко Вовчок (1833—1907). Інститутка (Скорочено)

9 Клас

Люди дивуються, що я весела: надійся, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) — не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... На десятоліттях взяли мене у двір. Стара пані була не що, сумирна собі, — може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить — тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! Не на умі. Увесь день на ґаночках; нічка йде — охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі й у неї... та треба ж колись і перестати. (...) У старої пані не було роду, окрім мала собі внучечку, — у Києві обучалась у якомусь там... от коли б вимовити... ін-сти-ту-ті... Було частенько до старої листи шле; а стара тії листи щодня вичитує, — і попоплаче над ними, і посміється. Коли пише внучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати... Мати Божа! Увесь будинок зворухнувся: білити, мити, прибирати!.. Панночки сподіваємося! Панночка буде! (...)...
0 Переглянути

Марко Вовчок (1833—1907)

9 Клас

Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім'я та по батькові Марія Олександрівна Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія)у родині збіднілого дворянина. Батько Марії помер, коли вона була ще зовсім маленькою. Мати одружилася з поміщиком, який жорстоко ставився до своїх кріпаків (спогади про нього та його поводження з людьми стануть у майбутньому матеріалом для деяких художніх творів письменниці). Дівчина запам'ятала науку матері: «Не знатимеш хоч кілька мов, не вважай себе культурною людиною». Марія навчалася в жіночому пансіоні в Харкові, потім повернулася в Орел, де виховувала тітчиних дітей. Саме тут, в Орлі, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (етнографом і фольклористом) Опанасом Марковичем, який був засланий у це місто за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. У 1851 р. Марія одружилася з О. Марковичем і виїхала в Україну, де, досліджуючи разом із чоловіком фольклор, вивчила українську мову, яку чула з дитинства у своєму домі (її мати любила народні пісні й часто їх співала). Студіюючи фольклор в українських селах, Марія засвоювала народні звичаї, обряди, побут. Страждання українських селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству в закріпаченій Україні. Вона почала писати твори. Літературна діяльність письменниці веде відлік від 1856 р. Вона пише під прибраним ім'ям Марко Вовчок....
0 Переглянути

Пантелеймон Куліш (1819—1897). Чорна рада (Уривки)

9 Клас

По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, наближалися до Києва з Білогородського шляху. Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі й по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга. Коні в їх потомлені, одежа й тороки позапилювані: зараз було знати, що їдуть не зблизька. Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, узяли вони в ліву руку, да й побралися гаєм, по кривій доріжці. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялося, куди вони простують. Крива доріжка вела до Череваневого хутора, Хмарища. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилося за десятилітню війну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу та після війни й сів хутором коло Києва. Було вже надвечір. Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розливалося по зелених вітах, по суковатих, мохнатих дубах і по молодій травиці. Пташки співали та свистали всюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе всміхалося. А подорожні були якось смутнії. Ніхто б не сказав, що вони їдуть у гості до веселого пана Череваня....
0 Переглянути

Пантелеймон Куліш (1819—1897)

9 Клас

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в містечку Воронежі (тепер Шосткинський район Сумської області). Був дитиною заможного хлібороба Олександра Андрійовича й дочки козацького сотника Івана Гладкого, Катерини. Таке рідкісне ім'я батьки дали синові тому, що він народився саме в день святого Пантелеймона. Хлопчик виростав кмітливим, основою його самоосвіти стали фольклор і художні книжки. П. Куліш так згадував свою матір: «Ніхто не співав таких давніх пісень, як вона. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. Сидячи за роботою, ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знову співає. А серед бесіди в неї було що слово, то й приказка». Хлопець навчався в повітовому училищі, а також у гімназії в Новгороді-Сіверському. Ще підлітком він виявляв нахил до словесності й малювання. Разом із побратимом Семеном він тижнями не з'являвся в гімназії, змальовуючи акварельними фарбами краєвиди, птахів і людей. Хлопці піднімалися на найвищий поверх дзвіниці Успенського собору й звідти малювали наддеснянські краєвиди. Саме через надмірне захоплення малюванням хлопець не встигав із математики, тому й не закінчив гімназії. Але знань мав достатньо, щоб працювати домашнім учителем дітей заможних поміщиків. Вищу освіту П. Куліш здобував на філософському та юридичному факультетах Київського університету, проте не закінчив його. Чому? Річ у тім, що уряд у той час почав вимагати, щоб в університетах навчалися лише діти дворян, тож ректори були зобов'язані призначити комісії для перевірки «благородства» студентів. П. Куліш документально не міг підтвердити свого благородного походження через те, що документи про належність до дворянства були втрачені. Саме в цей час батько судився за землю з багатим сусідом і в суді для доказу прав його супротивника за хабар «загубили» документи Куліша про дворянство. Але за 3 роки навчання в університеті Панько здобув ґрунтовну освіту. Незабаром він почав працювати викладачем словесності в Луцькій, а згодом у Київській і Рівненській гімназіях....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Ісаія. Глава 35

9 Клас

Т. Шевченко зберіг у переспіві не лише образи оригіналу, а й специфіку мови. Щоб передати колорит біблійного стилю мови, автор вдається до використання старослов'янізмів (омофором, отверзуться уста, воздає), давніх нестягнених форм прикметників (неполитая, не повитая, широкії, святії, веселії), початкового і («І спочинуть невольничі / Утомлені руки...», «...І воздає / Злодіям за злая!»). Мова переспіву багата на звукові засоби — асонанси й алітерації: «...Розпустись, / Рожевим крином процвіти!», «Золототканим, хитрошитим, / Добром та волею підбитим, / Святим омофором своїм». Отже, твір відзначається не лише метафоричністю мови, а й музикальністю. Урочистість та оптимізм біблійного переспіву (без сумніву, і музикальність) надихнули М. Лисенка написати кантату1 «Радуйся, ниво неполитая!». 1 Кантата — великий урочистий музичний твір, що виконують солісти й хор у супроводі оркестру....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). «Росли укупочці, зросли...»

9 Клас

Особливо відчутна присутність ліричного героя в триптиху «Доля», «Муза», «Слава», передусім через те, що він веде діалог із Долею, Музою й Славою — уявними героями. Ліричний герой — друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, що втілює думки, переживання, осяяння автора твору. Ліричний герой не ототожнюється з поетом, його душевним станом, він живе своїм життям у художній дійсності. Між ліричним героєм і автором існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованого твору. Леся Українка наголошувала, що «не треба вважати кожну ліричну поезійку за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезійках займенник я вживається тільки для більшої виразності». Ліричний герой може містити естетичний досвід певного покоління, у ньому можуть перетинатися внутрішній світ (створений у художній дійсності, який існує в поезії) і зовнішній (світ читача). Про ліричного героя вірша Т. Шевченка «Доля» можемо сказати, що він емоційний, наділений життєвим досвідом, небайдужий до свого майбутнього:...
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Доля

9 Клас

Які мотиви переважають у поезії й живописі Т. Шевченка після заслання — у четвертий і останній період його творчості? Пригадаймо, що дорогою із заслання Т. Шевченко зупинився в Нижньому Новгороді, саме тут поета застала звістка про те, що йому заборонено бувати в обох столицях. У Нижньому Новгороді він написав цикл-триптих «Доля», «Муза», «Слава» (1858). Провідний мотив триптиха — самоусвідомлення поетом своєї творчості. Саме тут мотив долі набуває спрямування, певною мірою відмінного від творів попередніх років: ліричний герой не скаржиться на долю, а усвідомлює сувору, але благонадійну школу життя. У другому творі поетичного циклу «Муза» ліричний герой розповідає, чим була в його житті поезія — покликанням, долею й славою. У третьому вірші ставлення до слави двояке: ліричний герой жадає справжньої слави й водночас розвінчує фальшиву славу, яка «з п'яними кесарями / По шинках хилялась...». Кожен вірш триптиха починається з риторичного звертання ліричного героя до долі, слави й музи. Ліричний герой ніби веде з ними діалог:...
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Марія

9 Клас

Ще ближче до Всевишнього стоїть головна героїня поеми «Марія». У цьому творі на матеріалі біблійної міфології осмислено такі проблеми людського буття, як духовність людини, сенс її життя, який полягає в любові до людей, служіння всім стражденним. Основне джерело поеми — євангельська легенда про Марію, Йосифа й Ісуса. Т. Шевченко уникає зображення суто містичних сюжетів, замінюючи їх реалістичними подіями. На думку поета, саме мати — головна вихователька й учителька добра й любові до людей; це її життєве покликання. Так зображено Марію — ідеальну, але стражденну матір, через те, що вона покритка, яку Йосип, по-батьківськи люблячи, урятував від побиття камінням, одружившись із нею. Тут варто процитувати слова І. Франка про ідеал жінки-матері: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив такий високий і такий щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко... Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище натуження тої індивідуальності для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій ідеї — добра загалу, добра людськості, — то ідеал жінки, який полишив нам у спадщину Шевченко....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 91 92 93 94 95 96 97 98 99 ... 229
Назад

Навігація