Українська поезія другої половини ХІХ ст.

1. Розгляньте репродукції картин і дайте відповіді на запитання.

Г. Немировський. Ясний день

В. Ван-Гог. Зоряна ніч

К. Трутовський. Сцена біля криниці

А. Які мотиви домінують на репродукціях цих картин?

Б. Чому в розділі про поезію як ілюстрації використано репродукції картин саме з такими мотивами?

В. Який із раніше вивчених віршів вам першим спав на думку, коли ви розглядали ці роботи?

2. Прочитайте короткий аналіз поетичних творів другої половини ХІХ ст. і випишіть у робочий зошит мотиви лірики, що домінують у художній літературі цього періоду.

Степан Руданський (1834-1873) — «обік Шевченка найвизначніший в українськім письменстві ХІХ ст.» (І. Франко). Незважаючи на несприятливі умови розвитку української культури (Валуєвський циркуляр 1863 р.), він залишив багату й різноманітну спадщину: ліричні твори, балади, байки та ін.

Мотив вірша «Повій, вітре, на Вкраїну...» навіяний народними піснями. З далекого Петербурга думки автора (ліричного героя) линуть в Україну, до коханої дівчини, яка обіцяла бути вірною:

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі...

Повій, вітре, з полуночі!..

Вірш наповнений хвилюванням, теплом, пройнятий щирим почуттям юнака: «...серце тужить, серце мліє».

Але найбільше визнання С. Руданському принесли його віршовані гуморески-співомовки, з якими ви ознайомилися в 6 класі («Добре торгувалось», «Гуменний», «Запорожці в короля» та ін.).

Леоніда Глібова (1827-1893) ви знаєте передусім як байкаря, адже в 6 класі читали його байки «Муха і Бджола», «Жаба і Віл», «Щука». Але Л. Глібов ще й тонкий лірик: його елегія «Журба» уже за життя письменника стала улюбленою піснею українського народу. Ліричний герой вірша, споглядаючи природу, проводить паралель зміни пір року з людським щастям і доходить невтішного висновку:

До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна;

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона.

Хай там як, але ліричний герой — оптиміст:

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Поезія «Журба» — це медитація про минущість людини й вічне оновлення природи. Цей твір покладений на музику українським композитором М. Лисенком.

Яків Щоголів (1824-1898) — представник українського романтизму. У його поезіях постають давні перемоги козаків, героїчне минуле Запорозької Січі («Січ», «Запорозький марш», «Орел»). Козацька романтика перейнята тугою за славним минулим, за зниклою Січчю. Але є в доробку Я. Щоголева поезії, присвячені образам української природи («Травень», «Осінь», «Після бурі»).

У вірші «Травень» ліричний герой захоплюється змінами природи навесні, його вражає й поле («по коліна досягла трава»), і річка («ллючи хвилі невеличкі, млоддю вигляда»). Вік кличе із собою в «чорностволий ліс», що«ще листвою густою не зовсім заріс». Ліричний герой із радістю повідомляє, що «з весною інший світ настав». Поезія щира, легка, дзвінкоголоса, добре ритмізована.

Окремі твори Я. Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха»). Багато поезій митця покладено на музику.

Іван Манжура (1851-1893) відомий не тільки як український поет, а і як фольклорист, етнограф, журналіст, мовознавець і перекладач з російської та німецької. За світосприйняттям — близький до Г. Сковороди. У літературі відомий як автор ліричних творів, гуморесок і дотепних віршових оповідань казкового типу.

У вірші «Веснянка» звучить сумний мотив: колишній козак уже коня не сідлає, а «замість списа — бере косу», бо тепер він — бурлака. Вірш має назву «Веснянка», але пейзажним замальовкам тут місця обмаль, провідний мотив — соціальний: на весні починається робота на землі, тож колишній козак не питає в дівчини дорогу до Криму чи до порогів, а мусить іти в найми, щоб прогодувати себе й заробити «хоч на лати»:

А питає в молодої

Німецької хати,

Щоб-то стати заробити

Собі хоч на лати.

Борис Грінченко (1863-1910) — відомий лексикограф і письменник. Його літературний доробок становлять 5 повістей («Серед темної ночі», «Під тихими вербами» та ін.), кілька драматичних творів («Серед бурі» та ін.), близько 50 оповідань, том поезій і багато літературознавчих праць. Поетичні пошуки Б. Грінченка яскраво відображені в збірках «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Нові пісні і думи Василя Чайченка», «Під хмарним небом» та ін. У більшості цих книжок домінують мотиви народних страждань і боротьби за волю.

Але є в поетичній спадщині митця і філософська лірика на тему минущості світу й людини («Дуб», «Тільки одна не пишалась»), ремінісценції зі східних і біблейських джерел («Горе вам!», «Кара», «Велика вечеря»), мотиви гордої самотності («Не знаю», «Ізнов», «Душа горить») та ін.

Філософський мотив минущості світу й людини цікаво звучить у поезії «Дуб». Образ міцного дерева — алегоричний. Здоровий і красивий чоловік з часом марніє й висихає, бо така людська природа. Настає час, коли хробаки починають роз'їдати корінь міцного дуба, і вже навіть невелика буря здатна оббити листя пожовкле:

Пишне вбрання розвіяв вітер по світу; зостались

Мертві гілки, де недавно шати зелені пишались...

Юрій Федькович (1834-1888) першим на Буковині почав писати народною мовою, продовжуючи й розвиваючи традиції Т. Шевченка. «Буковинським соловійком» народ назвав Ю. Федьковича. Понад 400 поезій, співанок, балад, дум і поем — такий його поетичний доробок. Проза Ю. Федьковича — понад 60 повістей, оповідань і новел. А ще він писав казки, п'єси та веселі повісті й анекдоти. Перші поетичні твори митця — це ліричні вірші з жовнірського життя.

Основні мотиви — туга за рідною домівкою, біль серця, розлученого з коханою, жаль за марно втраченими роками. Поезія «Пречиста Діво, радуйся, Маріє» вибудувана на контрасті прекрасної, ясної природи й кривди, яку чинять люди одне одному на цьому світі. Заголовні слова католицької молитви «Ave, Maria» повторюються на початку та в кінці кожної строфи й викликають почуття гіркої іронії. Ось розстрілюють молодого рекрута, он дитина-сирота просить хліба, а господар нацьковує на неї собак, а он попідтинню жебракує вдова-мати — ці картини супроводжуються повторами «Ave, Maria». Душа поета-гуманіста, переповнена стражданням, не може сприймати радощі світу.

Володимир Самійленко (1864-1925) насамперед цікавий своїми сатиричними поезіями («На печі», «Поетична праця», «Ельдорадо»). У його творах правдивий, дотепний, іноді дошкульний гумор переходить у гострий сарказм, коли мова заходить про «запічних» патріотів, які дбають про громадянські справи лише подумки, лежачи на печі:

Кожна піч українська — фортеця міцна:

Там на чатах лежать патріоти...

Псевдопатріотові вигідно служити Україні, не злазячи з печі, адже там не дістануть ні кулі, ні шаблі. Підсилює сатиричний ефект у вірші «На печі» розповідь від першої особи:

О країно моя! Я зв'язав свій язик,

Щоб кохати безпечно ідею;

Але в грудях не можу я здержати крик

У годину твого ювілею.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно