§ 39. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

1. Нацистський «новий порядок» у Європі. Окупаційна політика Японії

Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалась встановленням «нового порядку». Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі й насильстві.

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явилися нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих країн була дискредитована співробітництвом з агресорами.

Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція, були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах, Франції — до влади прийшли пронацистські (колабораціоністські) уряди.

Колабораціонізм — явище, яке притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів, окремих осіб з окупантами.

Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні надбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансильванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія — Трансністрію, Болгарія — Південну Добруджу, Македонію, Фракію, Фінляндія повернула собі втрачені 1940 р. території.

Окупаційна політика на землях загарбаної Східної Європи та СРСР проводилася згідно із планом «Ост».

Окуповані радянські території були розділені на три частини. Тилові райони німецьких груп армій передали під управління військового командування, а інші підпорядкували «східному міністерству» на чолі з Розенбергом і поділили на два рейхскомісаріати — «Остланд» (Прибалтика й більша частина Білорусі) та «Україна». Західноукраїнські землі були приєднані до польського «генерал-губернаторства».

Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях «життєвий простір для німецької нації». Місцеве населення мало бути перетворене, по суті, на рабів, інтелігенція ліквідована. На окуповані землі планувалось переселити близько 10 млн німців. Місцевого населення передбачалося залишити близько 14 млн осіб. Всі інші підлягали знищенню.

Головним засобом, яким нацисти користувалися в утвердженні свого панування, було нацьковування одних націй на інші. Такі народи, як роми і євреї, підлягали повному знищенню.

Із загарбаних територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. У жахливих умовах перебували 5,5 млн радянських військовополонених, 3,5 млн з них загинули. За період 1941-1944 рр. з ворожого полону втекли 450 тис. радянських солдатів і офіцерів, хоча значна частина їх була схоплена; ті, що вирвалися, влилися в рух Опору різних країн Європи.

Смертність англійців та американців у нацистських таборах становила 4%, радянських солдатів — 50%. Смертність американців, англійців, австралійців у японських таборах становила 27%. У радянському полоні загинуло 450 тис. німців, повернулося додому 1,9 млн. Останні німецькі військовополонені повернулися до Німеччини в середині 50-х років. 1,5 млн з них працювали на відбудові зруйнованого в роки війни. У радянський полон потрапило також близько 640 тис. японських військовослужбовців, з яких повернулося на батьківщину близько 500 тис.

Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводилися депортації працездатного населення. Близько 4,9 млн осіб з окупованих областей СРСР опинилися на чужині в тяжких умовах життя і праці («остарбайтери»), з яких загинуло в неволі 1,4 млн. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн радянських людей (3180 тис. в Україні, 1360 тис. в Білорусі). Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини.

Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європі налічувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. У цих справжніх фабриках смерті знищили мільйони людей з різних країн.

Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалася та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: «Створення процвітаючої Азії», «Звільнення Азії від білих колонізаторів». До утворюваних окупаційних адміністрацій намагалися залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.

Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення.

Після запровадження «нових порядків» поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу проти ворога.

2. Голокост

Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині 1933 р., у роки Другої світової війни набула ще більш жахливого характеру.

Нацисти та їхні поплічники взялися до планомірного й систематичного знищення єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву — Голокост. За роки Голокосту загинуло 6 млн євреїв.

Голокост (в перекладі з давньогрецької — «всеспалення») — планомірне й організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Голокосту стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це становило близько 63% європейського і 36% світового єврейства.

Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, все єврейське населення було переселено у спеціально створені гетто (відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їхню власність конфісковано. Організатори гетто мали тільки одну мету — подальше цілковите знищення їхніх мешканців.

З нападом на СРСР нацисти взялися до «остаточного вирішення єврейського питання». За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них «С» і «Б» діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусі, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). Але методи масових убивств, які використовували айнзацгрупи, були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». У січні 1942 р. нацистське керівництво ухвалює рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібор, Майданек, Освенцім, Белжец). У таких таборах за роки їхнього Існування було знищено 2,5 млн євреїв. Створення таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням мешканців гетто.

Страта євреїв

В’їзд у табір Освенцім

Така політика нацистів не могла не викликати опір у єврейського населення. Він був як пасивним (духовний опір, втеча тощо), так і збройним. Перше повстання відбулось у Вільнюському гетто. Згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіна, Мізачів, Кременця, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квітень — червень 1943 р.). Лише через три місяці нерівної боротьби цей збройний виступ придушили, внаслідок чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб.

3. Рух Опору

Окупаційна політика Німеччини та Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні й націоналістичні партії.

Перемоги на фронтах військ антигітлерівської коаліції значно посилили рух Опору. У багатьох країнах створювалися партизанські загони, підпільні організації.

У Франції з нацистською окупацією і колабораціоністським урядом маршала Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. Створена Шарлем де Голлем організація «Вільна Франція» в 1942-1943 рр. встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У листопаді 1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спільні дії. У травні наступного року була створена Національна рада опору, що об’єднала всі сили, які боролися з окупантами. В червні 1943 р. утворили Французький комітет національного визволення, який оголосив себе урядом, на чолі з де Голлем.

Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1941 р. тут велись активні партизанські дії проти нацистів. Партизанський рух в Югославії був представлений загонами емігрантського уряду — четники (командувач Д. Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) на чолі з лідером комуністів Й. Броз Тіто. Партизанські загони формувалися також в Албанії, Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.

У Польщі емігрантський уряд та його представництво — «делегатура» — керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову.

Посилювались антинацистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного заколоту з метою знищення режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де перебував Гітлер. Стався вибух, однак фюрер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.

Шарль де Голль

Грецькі партизани

У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антинацистські повстання, зокрема у Варшаві (1 серпня) та Словаччині (29 серпня). Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося їх придушити.

У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолі її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусь. Тут знаходилися найбільші з’єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був у північних районах. У 1942 р. радянські партизанські загони нараховували 125 тис. осіб., у 1943 р. — 250 тис. Боротьбу з гітлерівцями вели також загони Української Повстанської Армії.

Широкомасштабні диверсійні операції партизанів, винищувальні рейди зробили значний внесок у перемогу над нацизмом. Найбільш широкомасштабні диверсії були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою «Рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт». Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося відволікати більше 10% своїх сил.

Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли цілі партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність.

4. Внутрішнє становище у Німеччині, Японії, Великій Британії та США

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки. Виробництво бойової техніки та спорядження стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не було, під час війни щорічно вироблялося близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З 1935 р. гітлерівська Німеччина почала перебудовувати свою економіку на військовий лад. Коли почалась Друга світова війна, промисловість рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки, гармати. Починаючи з 1943 р., німецькі інженери активно взялися до розробки «диво-зброї», яка б дала можливість Німеччині переломити хід війни на свою користь. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництво реактивних літаків, балістичних ракет («ФАУ-2») тощо. Проте це не врятувало нацистський режим від краху.

Виробництво військової техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості.

Успіхи нацистської Німеччини на початковому етапі війни дали їй можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. У 30-40-і рр. основою економіки рейху була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість населення, зайнятого у військовій індустрії протягом 1939-1943 рр. зросла удвічі й становила 5 млн осіб.

Американський бомбардувальник над Гамбургом

Ракета «ФАУ-2»

Незважаючи на цілковиту мілітаризацію, німецька економіка була не в змозі повністю задовольнити потреби фронту.

З кінця 1943 р. III рейх почав відчувати серйозні труднощі в усіх галузях господарства: дошкуляла нестача сировини, палива, людських ресурсів. З другої половини 1944 р. промислове виробництво різко знижується. Цьому сприяли і масові стратегічні бомбардування промислових об'єктів авіацією США і Великої Британії. Загалом від бомбових ударів союзників по німецьких містах загинуло 1 млн осіб німецького цивільного населення.

Не могла витримати тривалого суперництва з економікою Сполучених Штатів І японська військова економіка, хоча війна сприяла перетворенню Японії на індустріально-аграрну державу. Частка важкої промисловості у виробництві значно збільшилася. Водночас війна призвела до погіршення становища населення: витрати на війну перевищували прибутки в чотири рази. Рівень життя опустився до найнижчого рівня за історію країни. З початком систематичних бомбардувань американською стратегічною авіацією, втратою основних джерел сировини і продовольства економіка Японії зазнала цілковитого краху. Щоб хоч якось забезпечувати армію зброєю, японські інженери досягли майстерності в заміні дорогих матеріалів на дешеві. Масово почали випускатися одноразові літаки для «камікадзе».

Радянський Союз після нацистської агресії опинився у важкому становищі. Були втрачені найважливіші промислові та сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва в умовах, коли фронт вимагав дедалі більше зброї. Титанічним зусиллям населення наприкінці 1941 р. становище вдалося виправити. За Уралом створили могутню промислову базу.

На осінь 1942 р. німецькі війська та їхні союзники окупували 1,8 млн кв. км території СРСР (10% від усієї), на якій до війни проживало 80 млн осіб (45% населення), вироблялося 60-70% вугілля, чавуну, сталі, пролягало 40% залізниць, вигодовувалося половину поголів’я худоби й було 50% посівних площ, з яких збирали 45% зерна.

З 1942 р. радянська економіка почала нарощувати випуск продукції не тільки кількісно, а й якісно. Радянські зразки зброї виявилися не гіршими, а деякі навіть кращими за ворожі.

Динаміка виробництва літаків і танків в СРСР

Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масовані повітряні бомбардування, яким піддавались Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста, блокаду німецькими субмаринами морських комунікацій, окупацію ряду колоній — Бірми, Сінгапуру, Малайї, втрату великої частини торгового і військово-морського флотів. Промислове виробництво країни за роки війни скоротилося на 5%. Витрати на війну становили 25 млрд фунтів стерлінгів. Щоб хоч частково покрити їх, Англія залучила приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн — Індії, Канади, Австралії, Південно-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки й США. Тягар війни перш за все позначився на добробуті населення. Податки в розрахунку на душу населення зросли утричі, вартість життя — на 72%.

Війна й окупація завдали Франції значних збитків, що оцінювались у 1,44 трлн довоєнних франків. Людські жертви становили 1,1 млн осіб. Промислове виробництво скоротилося до 30% щодо рівня 1938 р., продукція сільського господарства — удвічі. Франція залишилась без військового і торгового флотів, а також без колоній (Індокитай, Сирія, Ліван).

Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Вступ США у війну проти Японії та Німеччини змусив американський уряд переорієнтувати господарство на військовий лад.

США, ще не вступивши у війну, надавали в позику чи в оренду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам-союзницям по антигітлерівській коаліції (ленд-ліз). За рік (1944 р.) американська промисловість випускала стільки літаків, як німецька за всі роки війни.

Виготовлення танків

Динаміка виробництва літаків і танків у США

Запитання і завдання:

1. Які країни Європи були окуповані нацистами? 2. Що таке нацистський «новий порядок»? 3. Які причини зумовлювали появу такого явища, як колабораціонізм? 4. Як нацисти намагалися «остаточно вирішити єврейське питання»? 5. Які фактори найбільше впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах? 6. Що зумовлювало розкол у русі Опору? Які політичні сили відіграли провідну роль у русі Опору? 7. Який вплив справила війна на економічний розвиток воюючих країн? 8. За роки війни радянська економіка випустила зброї удвічі більше, ніж німецька, хоча промисловий потенціал СРСР був у декілька разів меншим. Що сприяло перемозі економіки СРСР над економікою нацистської Німеччини? 9. Чому США називали «арсеналом» країн антигітлерівської коаліції? Чи можлива була б перемога над країнами фашистського блоку без економічного потенціалу США? 10. Які відмінності у внутрішньому становищі країн агресорів і країн антигітлерівської коаліції?

Запам’ятайте дати:

Літо 1941 р. — антинацистське повстання у Сербії та Чорногорії.

30 травня 1942 р. — створення в СРСР Центрального штабу партизанського руху.

1942 р. — Ванзейська конференція, ухвалення резолюції про «остаточне вирішення єврейського питання».

Квітень-червень 1943 р. — повстання у Варшавському гетто.

20 липня 1944 р. — замах на Гітлера.

1 серпня 1944 р. — початок анти нацистського повстання у Варшаві, організоване АК.

18 серпня 1944 р. — початок антинацистського повстання у Парижі (Франція).

23 серпня 1944 р. — антинацистське повстання у Бухаресті (Румунія).

29 серпня 1944 р. — початок Словацького національного повстання.

9 вересня 1944 р. — антинацистське повстання в Софії (Болгарія).

Травень 1945 р. — антинацистське повстання у Празі (Чехія).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно