§ 2. Міжнаціональні конфлікти та крах багатонаціональних імперій у період Першої світової війни

• Якого значення надавали в Російській, Німецькій та Австро-Угорській імперіях «українському питанню»?

1. Міжнаціональні конфлікти в умовах війни

Світова війна — це масштабний міжнаціональний конфлікт, який неминуче супроводжується поширенням ксенофобії. Збройне зіткнення призводить як до протистояння народів і націй країн-учасниць війни, так і до національних та етнічних утисків у цих країнах. Національні відносини в Австро-Угорській, Російській та Османській імперіях в умовах Великої війни пройшли три етапи.

• Ксенофобія (від грецьк. xenos — чужинець, незнайомець і phobos — страх) — страх і вороже, нетолерантне ставлення до незнайомих людей, іноземців, представників іншої раси, національності, мовної групи, віри, соціальної групи.

Нечувані затрати та втрати внаслідок війни неабияк загострили міжнаціональні відносини в трьох багатонаціональних імперіях, що впродовж століть панували в Центральній та Східній Європі й на Близькому Сході. На початковому етапі війни посилилися націоналістичні настрої та наївна віра в те, що війна буде швидкоплинною й закінчиться перемогою над противником.

В Австро-Угорщині національні групи об’єдналися для захисту від радикалізму сербів і російських імперських домагань. Хвиля імперського патріотизму не обмежилася німецько- й угорськомовними громадянами. Подібні настрої панували також у Богемії, Галичині й Боснії. Народні демонстрації щодо підтримки війни відбулися в Загребі та Празі.

Поразка австро-угорської армії зменшила народний ентузіазм. У багатонаціональній габсбурзькій армії також посилилося міжетнічне напруження.

Союзна Габсбургам німецька адміністрація на окупованих землях Балтії використовувала етнічний чинник для розпалювання міжнаціональних конфліктів. Зокрема, німці намагалися використати білоруських національних лідерів на противагу активності польських націоналістів у цьому регіоні.

У Російській імперії спочатку панував «внутрішній мир». Оскільки Росія не зазнала нищівних поразок у перші місяці війни, імперський патріотизм посилювався, аж до «великого відступу» росіян у травні-жовтні 1915 р.

Окупувавши Галичину, російська армія й чиновники грабували й піддавали репресіям українців, поляків та євреїв. На відміну від австрійців та угорців, у Російській імперії заперечували існування окремої української нації.

Після військових поразок у кожній країні, як правило, починаються пошуки «внутрішнього ворога». Така доля спіткала євреїв та етнічних німців у Російській імперії, а також вірмен в Османській імперії. В атмосфері поширення антисемітських забобонів російські військові командири навесні 1915 р. виганяли євреїв з прифронтових районів. Депортації супроводжувалися насильством і погромами.

Серйозним подразником для провокування міжнаціональних конфліктів став призов у 1916 р. російською владою на військову службу представників етнічних груп у Центральній Азії. Це спричинило масштабний етнічний конфлікт між киргизькими кочівниками й селянами слов’янського, зокрема й українського, походження, що набув форми збройного повстання. Як наслідок, було вбито понад 3,5 тис. слов’янських поселенців і знищено 9 тис. садиб. Втрати киргизів були значно більшими.

В Османській імперії поширювана владою ідея збірного поняття «османи» не надихала християнське населення Балкан і Вірменії. Поразки в Східній Анатолії на початку 1915 р., а також десант союзників на Галл і польському півострові спричинили до загострення міжетнічного конфлікту, який мав трагічні наслідки для вірменського населення. На хвилі піднесення турецького національного руху під час Великої війни багато хто в Туреччині сприймав вірмен як симпатинів російської армії. Краще економічне становище більшості османських вірмен стало додатковим стимулом їхнього переслідування.

• Розгляньте фрагменти сучасного пам’ятника в міжгір’ї Боом у Киргизстані, присвяченого повстанню 1916 р. Який, на Вашу думку, слід в історичній пам’яті киргизів залишила ця подія? Кого зображено жертвою, а кого — катом?

Фрагменти пам’ятника жертвам киргизького повстання 1916 р.: а) російські війська; б) киргизький народ

Навесні 1915 р. влада розпочала масове пограбування, виселення й знищення вірменського населення. У Константинополі було заарештовано майже 250 вірменських національних лідерів. До кінця квітня 1915 р. кількість заарештованих зросла вдесятеро, відбулося кілька публічних страт. Наступного місяця османська армія оточила вірменське населення Анатолії й, посилаючись на військову необхідність, розпочала подальше його переміщення в пустелях Сирії та Месопотамії.

Багато людей померло від голоду та через відсутність елементарних санітарних умов. Депортації тривали до кінця 1916 р. За різними оцінками, загинуло від 800 тис. до 1,5 млн вірмен. Влада використовувала конфісковане в них майно для забезпечення потреб мусульманських іммігрантів з Балкан.

Майже країн світу визнали цю трагедію геноцидом.

• Використовуючи міжнародне правове визначення поняття «геноцид», сформулюйте й аргументуйте Ваше особисте ставлення до того, чи було винищення вірмен в Османській імперії в 1915-1916 рр. геноцидом вірменського народу.

«Стаття II. Під геноцидом розуміють дії, учинені з наміром знищення, цілковитого чи часткового, національної, етнічної, расової чи релігійної групи населення, а саме: а) убивство; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу; в) навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення; г) заходи, розраховані на запобігання дітонародженню в певній групі; д) насильницьке відбирання дітей».

З Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього Організації Об’єднаних Націй (1948 р.)

• Геноцид — цілковите або часткове фізичне знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними чи релігійними ознаками. Органічно пов’язаний з ідеологіями, основою яких є расова й національна ненависть. Один з найтяжчих видів міжнародних злочинів.

• Яке припущення Ви можете зробити про самоорганізацію українських військовополонених у таборах і рівень української просвітницької роботи? Як Ви вважаєте, на що розраховувала адміністрація таборів, дозволяючи українську агітацію?

Оголошення в таборі Раштат (Німеччина) про свято на честь Т. Шевченка. 1916 р.

Імперський принцип «розділяй і владарюй» позначився також на долі військовополонених різних національностей. Зокрема, на території Німеччини були створені окремі табори для полонених поляків, мусульман, грузинів; українців утримували в таборах Вецляр, Раштат і Зальцведель.

Станом на грудень 1916 р. в німецьких та австрійських таборах для українських військовополонених утримували 400 тис. бранців. З найбільш національно свідомих військовополонених згодом був утворений легіон Українських січових стрільців (УСС).

«Сортування» військовополонених за етнічною ознакою здійснювали й у Росії. Там були створені табори для габсбурзьких військовополонених слов’янських національностей, зокрема чехів і словаків, з яких навіть організували Чехословацький корпус. Для німецьких, австрійських та угорських військовополонених у російських таборах режим був значно суворіший.

2. Економічна й політична криза в Австро-Угорщині

Якби чиновник Європейського Союзу за допомогою машини часу опинився у Відні на початку XX ст., він здивувався б, наскільки Австро-Угорська імперія нагадувала нинішню Європу. Як і сучасна об’єднана Європа, Австро-Угорщина була величезним експериментом наддержавної інженерії — союзом країн і національностей, пов’язаних пошуком спільної геополітичної долі. Що більше Габсбурзька імперія втягувалась у світову війну, то очевиднішою ставала нежиттєздатність державної моделі, яка об’єднала понад 50 млн осіб — представників різних мовних груп, національностей та п’яти релігій.

Розпад Австро-Угорщини, яку багато хто вважав анахронізмом, був передбачуваним. На початку XX ст. цей конгломерат народів і територій, яким керував найстаріший імператор у Європі, не мав ні власної назви, ні спільної для всіх мови. Коли в жовтні 1918 р. монархія зрештою впала, здавалося, що від імперії залишаться тільки спогади.

У ході Першої світової війни становище Австро-Угорщини дедалі погіршувалося, насамперед через брак сировини. Велику небезпеку для австро-угорської армії та цілісності імперії становили міжнаціональні конфлікти у війську. Наслідком їхнього загострення стали дезертирство й деморалізація армії.

Поширювані американським президентом В. Вілсоном ідеї про самовизначення націй спричинили розпад Австро-Угорської імперії. До цього процесу призвели дві причини: нездатність монархії задовольнити вимоги націй, що були в ній представлені, та її військові поразки.

• Ознайомтеся з висловлюваннями Б. Єлавич і М. Геффернена. Наскільки природним і навіть неминучим, на їхню думку, був розпад Австро-Угорської імперії?

«Наближалося закінчення війни. Скоряючись зовнішньому та внутрішньому тиску, Габсбурзька імперія просто розпалася на національні компоненти. Австрійська республіка утворилася 13 листопада, Угорська республіка — на три дні пізніше. 1 грудня було проголошено утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Османська імперія капітулювала ще 30 жовтня... Одним із найголовніших наслідків Першої світової війни стало падіння Османської імперії... і заміна її національною... Турецькою республікою».

Барбара Єлавич, дослідниця історії Балкан (Історія Балкан. XX століття / пер. з англ. — К.: Свенас, 2004. — С. 158; 163)

«Переможена Німеччина мала суттєво зменшитися, а Австро-Угорщина взагалі зникнути з карти світу. Недемократичній та авторитарній, цій дуалістичній монархії не було місця в "новій Європі”. Водночас завелика, заслабка й надто багатоетнічна, вона залишалася б джерелом конфліктів, допоки існувала б».

Майкл Геффернен, британський фахівець з історичної географії (Значення Європи. Географія та геополітика / пер. з англ. — К.: Дух і літера, 2011. — С. 138)

Світова війна стала потужним активізатором національних рухів в Австро-Угорській імперії. Поразки на фронтах вивели на вулиці міст тисячі людей із вимогою негайного виходу з війни; посилилася соціалістична агітація. Габсбурзька монархія фактично розпалася ще до капітуляції Центральних держав. У жовтні 1918 р. в Загребі було оголошено про утворення Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. — Югославія); невдовзі від монархії відокремилися поляки.

Військові поразки надихали чехів і словаків у боротьбі за незалежність. Для узгодження дій було створено два керівні центри: один — у Празі, інший - у Парижі. Саме зусиллями паризького центру, очолюваного Томашем Масариком, з військовополонених чехів і словаків на території Росії було сформовано Чехословацький корпус чисельністю майже 20 тис. вояків. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти.

Наприкінці літа 1918 р. австрійська влада вирішила вивезти з деяких чеських районів обладнання й устаткування. Така політика глибоко обурила чехів і прискорила їхнє відокремлення від імперії. 28 вересня Чехословацький національний комітет у Парижі проголосив себе Тимчасовим урядом Чехословаччини. Головою уряду було обрано Т. Масарика.

Після офіційного визнання уряду державами Антанти наприкінці вересня 1918 р. було проголошено створення Чехословацької республіки (ЧСР). У грудні Національні збори (парламент) заявили про скасування влади Габсбургів.

Імператор Карл І, який успадкував трон після Франца-Йосифа, у жовтні видав маніфест, у якому оголосив про намір перетворити Австро-Угорщину на федеративну державу. Проте цим планам не судилося здійснитися. Наприкінці жовтня 1918 р. у Відні німецькомовні депутати імперського парламенту сформували тимчасові Національні збори, які в листопаді оголосили про створення республіки Німецька Австрія. Історія Габсбурзької імперії завершилася. Протягом кількох місяців було незрозуміло, чи Австрія стане демократичною республікою, чи державою за російським зразком.

Підтримка мешканцями м. Будапешта проголошення незалежності Угорщини. Фото. 1918 р.

Демонстрація в угорській столиці Будапешті наприкінці жовтня 1918 р. переросла в збройне повстання, унаслідок якого влада перейшла до Національної ради. На початку листопада 1918 р. Угорщину було проголошено республікою.

3. Події в Росії

Перша світова війна продемонструвала гнилість державного механізму Російської імперії. До війська було мобілізовано 15,5 млн осіб (13 млн — селяни), однак після кількох поразок армія була деморалізована. Сотні тисяч убитих і скалічених, жахливі фронтові умови розхитували дисципліну й робили армію небоєздатною. Казнокрадство й бездарне керівництво призвели до того, що в 1916 р. з фронту дезертирувало 1,5 млн осіб. Цар Микола II утратив вплив на армію, у якій наростало невдоволення й поширювалися революційні настрої.

Ситуація в тилу також була вкрай поганою. Значні території було окуповано, у результаті чого країна втратила одну п’яту промислового потенціалу. Не вистачало продуктів харчування. Наприклад, у Петрограді (нині Санкт-Петербург) у лютому 1917 р. запасів хліба залишалося на кілька днів. За роки війни ціни на продукти харчування зросли вдвічі, купівельна спроможність рубля знизилася майже вп’ятеро. Крім того, зросли податки, а збільшення тривалості робочого дня на виробництві загрожувало фізичним виснаженням населення.

Загострилася криза державного управління. Її символом стала «распутінщина» (від імені фаворита царської сім’ї Григорія Распутіна, якого було вбито в 1916 р. внаслідок змови). Династія Романових, яка правила Росією з початку XVII ст., так і не навчилася вчасно «випускати пару» народного невдоволення. Хоча Росію намагалися перетворити на конституційну монархію, вона так і залишалася абсолютною монархією.

В умовах війни прірва між монархом і його підданими тільки поглиблювалася. Імператрицю (німкеню за походженням) і деяких міністрів підозрювали в симпатіях до ворога. Через некомпетентність уряду в містах не вистачало продуктів, які розподілялися несправедливо; армія зазнавала втрат через нестачу боєприпасів і спорядження.

• Ознайомтеся з висловлюваннями Дж. Б’юкенена та В. Шульгіна. Зробіть висновок про те, наскільки глибокою й усеосяжною була криза в Росії.

«Якщо припиниться підвезення продовольства, неминуче спалахнуть страйки... Багато заводів, що виробляють військове спорядження, тимчасово закриті через брак палива й сировини. Не можна уникнути загрози припинення постачання як армії, так і міст».

Джордж Вільям Б’юкенен, британський посол у Росії, 1917 р. (Мемуары дипломата. — М., 1981. — С. 203)

«Ми терпіли б до останнього. І якщо тепер ми прямо й відкрито засуджуємо цю владу, якщо ми піднімаємо прапор боротьби проти неї, то тільки тому, що ми справді дійшли до краю, тому, що сталися такі речі, які далі неможливо терпіти».

Василь Шульгін, депутат Державної думи, 1916 р. (Государственная дума. 4-й созыв. V сессия. — Стенографический отчёт, столб. 68)

Відчуття наближення розв’язки активізувало російську політичну еміграцію, яка почала налаштовуватися на повернення до Росії, щоб не стояти осторонь важливих подій. Питання полягало лише в тому, коли, де і в якій формі розпочнеться революція.

Революція 1917 р. У перші два місяці 1917 р. по всій імперії страйкувало майже 700 тис. робітників. 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 р., у день, коли Микола II виїхав у ставку верховного головнокомандувача, у Росії розпочалася революція. Цар надіслав до Петрограда для придушення революції війська, але вони перейшли на сторону повстанців. На четвертий день революції цар видав указ про фактичний розпуск Державної думи, проте дума вирішила не розходитися.

Микола II до ставки так і не доїхав. На залізничній станції з промовистою назвою «Дно>> він завернув до Пскова, до штабу Північного фронту, де отримав повідомлення про перемогу революції. 15 березня було сформовано Тимчасовий уряд Росії, який мав діяти до скликання Установчих зборів. Того ж дня цар зрікся престолу за себе та свого сина на користь брата Михайла. Проте Михайло Романов також відмовився від корони. Після зречення Микола Романов був заарештований Тимчасовим урядом.

Тимчасовий уряд проіснував майже вісім місяців. За цей час він скасував смертну кару, оголосив амністію для політичних і кримінальних в’язнів, проголосив свободу совісті; зрівняв у правах жінок з чоловіками; запровадив 8-годинний робочий день; на чверть підвищив заробітну плату; надав автономію робітничим комітетам і профспілкам тощо. Найважливіші питання мали схвалити Установчі збори Російської республіки, які планували скликати восени. Майже всі політичні партії Росії, за винятком крайніх правих (монархісти) і крайніх лівих (анархісти, соціалісти-революціонери, або есери, і більшовики), співпрацювали з Тимчасовим урядом як із законним органом державної влади.

На початку квітня 1917 р. зі Швейцарії до Росії прибув лідер більшовиків Володимир Ленін (Ульянов). Умовою його пропуску через німецьку територію була обіцянка домагатися виходу Росії з війни. В. Ленін одразу оголосив про підготовку до соціалістичної революції. У квітні Тимчасовий уряд пережив кризу, бо міністр закордонних справ Росії запевнив союзників, що країна воюватиме до переможного кінця. Через вибух невдоволення, спричинений цією заявою, міністр пішов у відставку. У Росії було створено коаліційний уряд.

Після провалу червневого наступу російських армій на Південно-Західному фронті голова уряду подав у відставку, а новий «уряд порятунку Вітчизни» очолив соціаліст Олександр Керенський, У країні було неспокійно. Улітку сталася невдала спроба військового перевороту (заколот генерала Л. Корнілова).

Більшість у радах почали захоплювати більшовики. В. Ленін, на якого, як німецького агента, уряд видав ордер на арешт, переховувався.

Як і всі російські уряди, Тимчасовий уряд проводив політику «єдиної й неподільної» Росії. Починаючи з лютого 1917 р. в неросійських частинах імперії набирав обертів національний рух за державну самостійність, очолюваний національною демократичною інтелігенцією. На початку березня 1917 р. в Україні прийшла до влади Українська Центральна рада; у липні у Фінляндії було прийнято закон про верховні права сейму, але Тимчасовий уряд його розпустив; у серпні утворилася Білоруська рада; національні органи влади були сформовані в Латвії, Естонії, Литві, Грузії, Вірменії, Азербайджані, Бессарабії, Криму, Башкирії, Середній Азії. Це був початок агонії імперії.

Захоплення влади більшовиками. 1 вересня 1917 р. Росію було проголошено республікою та призначено вибори до Установчих зборів. Люди вимагали роботи, зарплати й виходу країни з війни. У кризових умовах активізувалися більшовики, які мріяли спочатку захопити владу в Росії, а згодом здійснити світову революцію. У середині жовтня більшовики почали готуватися до захоплення влади. Було погоджено склад майбутнього більшовицького уряду, який, за пропозицією Льва Троцького, назвали Радою народних комісарів (РНК). У ніч із 6 на 7 листопада (24-25 жовтня за старим стилем) 1917 р. більшовики майже безкровно захопили Зимовий палац у Петрограді — резиденцію Тимчасового уряду — і заарештували міністрів.

• Ознайомтеся з висловлюванням Ж. Садуля. Наскільки, на йото думку, свідомо діяли ті, хто підтримав більшовиків у дні жовтневого перевороту?

«Нічого не зрозуміло. Чи розуміють що-небудь солдати? Один із них відповів, що його поставив сюди комітет полку, однак уточнити, чи вони виступають проти Тимчасового уряду, чи захищають його, не зміг... Зимовий палац обстріляли з гармат, захопили, потім пограбували. ...Меблі, килими, картини по-варварськи пошкоджені. Жіночий батальйон, який боронив палац, було взято в полон».

Жак Садуль, член Французької військової місії в Росії(Записки о большевистской революции (октябрь 1917 — январь 1919). — М.: Книга, 1990.-С. 31; 34)

І. Владимиров. Узяття Зимового палацу. 1918 р.

Одночасно із захопленням Зимового палацу відбувався II з’їзд рад. Частина депутатів звинуватила більшовиків у зраді революції й розв’язанні громадянської війни. На знак протесту вони залишили з’їзд. На вечірньому засіданні В. Ленін оголосив Декрет про мир (негайне перемир’я на фронті з Німеччиною, початок переговорів про укладення миру без анексій і контрибуцій), а також Декрет про землю (націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель і передавання їх радам селянських депутатів). З’їзд також обрав Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) і Раду народних комісарів — уряд з більшовиків і лівих есерів на чолі з В. Леніним.

На початку листопада більшовики захопили владу в Москві. У січні 1918 р. влада більшовиків поширилася на Москву, Петроград і територію приблизно 400 км навколо цих міст. Установчі збори, скликані на початку 1918 р., не визнали захоплення влади більшовиками, після чого прихильники В. Леніна й Л. Троцького їх розігнали. Також більшовики розігнали селянський з’їзд, який протестував проти розпуску Установчих зборів.

• Ознайомтеся з висловлюваннями Е. Карра й І. Павлова. Чи показово, на Вашу думку, те, що англійський історик і російський фізіолог, які жили в різний час і в різних країнах, дійшли однакового висновку про сутність влади більшовиків?

«Для кожного періоду історії характерний свій драматичний символ. Одним із таких символів став озброєний матрос, який закрив Установчі збори, "бо караул стомився”. Однак за зовнішньою безтурботністю приховане певне занепокоєння більшовиків можливими наслідками їхнього свавілля. Демонстрація щодо підтримки Установчих зборів, що відбулася під час їхнього засідання, була розігнана військами, і декількохлюдей, яких називали то "мирними демонстрантами”, то "озброєними змовниками”, було вбито».

Едвард Карр, англійський історик (История Советской России. Большевистская революция 1917-1923/пер. с англ. — М., 1990, — Т. 1-2.-С. 112)

«Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без усмішки дивитися на плакати "Хай живе світова соціалістична революція!”, "Хай живе світовий Жовтень!”. Ви сієте по культурному світу не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам з Тимчасового уряду було мало двох репетицій перед вашим жовтневим торжеством. Усі інші уряди зовсім не бажають бачити в себе те, що було і є в нас, і, звісно, вчасно здогадаються застосувати для запобігання цьому те, що застосовували й застосовуєте ви, — терор і насильство».

З листа академіка Івана Павлова до радянського уряду, 21 грудня 1934 р. (Российская газета. — 25 февраля. — 1995)

Громадянська війна в Росії. Листопадові події 1917 р. в Петрограді, репресії більшовиків та опір тих, хто не визнав перевороту, спричинили громадянську війну між двома таборами: більшовиками (червоними) та їхніми противниками (білими). В обох арміях воювали переважно селяни й робітники, а також дворяни, інтелігенція, представники різних націй та релігій, атеїсти.

Громадянська війна в Росії зачепила й інші країни. Одні з них (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія) у березні-квітні 1918 р. направили в Росію свої війська, тоді як інші (Азербайджан, Грузія, Вірменія, Польща, Україна, середньоазійські держави) стали об’єктами агресії російських збройних сил. І червоні, і білі прагнули за будь-яку ціну зберегти імперію, яку б формальну назву вона не мала. Тому національні держави, що виникли на уламках імперії Романових, були ворогами як для більшовиків, так і для їхніх противників (від монархістів до російських лібералів).

На Дону й Кубані проти більшовицької Червоної армії билася Добровольча армія генерала Антона Денікіна та сформована з донських козаків кіннота. У Східному Сибіру, Поволжі та на Уралі більшовикам загрожував Чехословацький корпус, сформований з полонених австро-угорської армії.

У червні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли Миколу II, його сім’ю та навіть служниць.

Хоча завдяки мобілізації чисельність Червоної армії суттєво збільшилася, з неї дезертирував майже мільйон солдатів. На сході Росії п’ять більшовицьких армій на початку осені 1918 р. здійснили успішний наступ, проте невдовзі були розбиті армією адмірала Олександра Колчака, яка рухалася до Волги для з’єднання з Добровольчою армією А. Денікіна. Ціною великих зусиль більшовики в 1919 р. відтіснили білих за Урал, а наступного року завдали їм остаточної поразки.

На півдні в середині 1918 р. козачі частини двічі безрезультатно намагалися взяти м. Царицин (нині Волгоград), а Добровольча армія захопила Катеринодар (нині Краснодар) і Новоросійськ. На початку осені 1919 р. Добровольча армія А. Денікіна вторглася в Україну й рушила на Москву, яку більшовики проголосили столицею Росії. У результаті наступу об’єднаних сил більшовиків та анархістів під проводом Нестора Махна на початку 1920 р. Добровольчу армію в Україні було розбито. Вона відступила в Крим, де протрималася до листопада 1920 р., коли була остаточно розбита Червоною армією й махновцями. Після цього більшовики розгромили своїх тимчасових союзників — махновців.

На Далекому Сході громадянська війна тривала до початку 1922 р. й також завершилася перемогою більшовиків. За приблизними підрахунками, у цій війні загинули 12-15 млн осіб, з яких військові втрати становили майже 800 тис. осіб.

Березень-квітень 1917 р. — початок революції в Росії. Повалення монархії Романових.

Листопад 1917 р. — більшовицький перевороту Росії.

Жовтень 1918 р. — розпад Австро-Угорської імперії.

Жовтень 1918 р. — утворення Королівства сербів, хорватів і словенців.

1. Поясніть історичні поняття «ксенофобія» і «геноцид».

2. Використовуючи таблицю на с. 23, сформулюйте Вашу позицію щодо того, чи справді Перша світова війна виявилася живильним середовищем для загострення міжнаціональних конфліктів. Наведіть приклади таких конфліктів упродовж цієї війни.

3. Користуючись висловлюваннями Б. Єлавич і М. Геффернена (с. 26), назвіть причини розпаду Австро-Угорської імперії. Чому, на Вашу думку, оформлення самостійних держав на уламках цієї імперії відбулося мирно, без гострих міжнаціональних зіткнень?

4. Користуючись матеріалом § 2 та висловлюваннями Дж. Б’юкенена та В. Шульгіна (с. 27-28), опишіть причини й характер революції в Росії, а також її учасників, основні події й наслідки.

5. Порівняйте причини й обставини повалення монархії в Росії й Австро-Угорщині. Які спільні та відмінні ознаки найважливіші?

6. Охарактеризуйте, використовуючи висловлювання Ж. Садуля (с. 29), як більшовикам вдалося захопити владу в Росії.

7. Визначте причини й учасників громадянської війни в Росії. Опишіть перебіг подій, використовуючи історичну карту атласу.