§ 14. Радянський Союз. Особливості комуністичного тоталітарного режиму

1. УТВОРЕННЯ СРСР

На 1922 р. більшовицька Росія, спираючись на підтримку місцевих комуністів, встановила свою владу на більшості територій колишньої Російської імперії — у Східній Україні, Білорусії, на Кавказі (Грузія, Вірменія, Азербайджан) та в Центральній Азії. Перед більшовиками, які прагнули розпалити «світову пролетарську революцію», постало питання про статус цих територій. Проектів щодо майбутнього державного устрою було декілька. Керівництво радянської Росії ставилося до інших радянських республік, як до підлеглих територій. Російські більшовики прагнули об’єднати їх під своєю владою і створити таку державу, яка могла бути моделлю всесвітньої пролетарської держави після перемоги світової революції.

Й. Сталін, тоді народний комісар у справах національностей уряду РРФСР, запропонував перетворити Україну, Білорусь, Вірменію, Грузію та Азербайджан на автономні республіки РРФСР.

Ленін відкинув «ідею автономізму» Сталіна, оскільки вона зменшувала привабливість комунізму як союзника національно-визвольних рухів.

Згідно з пропозицією В. Леніна (формально ухваленою), планувалося сформувати федерацію, наднаціональну державу. Росія, зауважував Ленін, мала ввійти до нової держави як складова частина на рівних правах з Україною та іншими радянськими республіками.

Керівництво Трут вважало, що радянські республіки повинні зберегти атрибути незалежності і будувати свої відносини на договірних засадах. Це означало створення конфедерації радянських республік. Цю пропозицію відкинули.

У грудні 1922 р. було розглянуто проект договору між чотирма республіками (РРФСР, УСРР, БРСР і Закавказькою РФСР). Вони висловили намір утворити нову державу — СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік).

29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція уповноважених представників делегацій радянських республік, яка затвердила проекти Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. їхнє підписання було призначене на 30 грудня 1922 р. У цей день розпочав роботу І Всесоюзний з’їзд Рад. На ньому розглянули Декларацію і Договір. Й. Сталін запропонував ухвалити ці документи без обговорення, але за пропозицією М. Фрунзе їх прийняли за основу і відправили на доопрацювання.

Історичні подробиці. Республіки, що були колись незалежними, зберегли право на дипломатичні відносини з іноземними країнами. Радянська Україна, зокрема, підтримувала дипломатичні відносини з Польщею, Чехословаччиною і Німеччиною, а також брала участь як самостійна сторона у підписанні Ризької угоди (1921 р.), в якій було досягнуто домовленості щодо східного кордону Польщі.

Радянський пропагандистський плакат

Автономія — самоврядування; надане загальнодержавною конституцією право будь-якій частині держави (території, регіону) самостійно здійснювати певні функції державної влади й управління.

Федерація — форма державного устрою, за якої республіки, штати, землі тощо, які входять до складу союзної держави, зберігають частину своїх прав, мають власні конституції, законодавчі, виконавчі, судові органи. Одночасно створюються єдині федеративні (союзні) органи державної влади, встановлюється єдина державна грошова одиниця тощо.

Конфедерація — форма державного устрою, за якої об’єднані держави зберігають свою політичну і юридичну самостійність. У конфедерації відсутні органи центральної влади і загальне законодавство. Спеціальні об’єднані органи конфедерації створюються лише для координації дій у певних цілях (зовнішньополітичній, воєнній та ін.).

Історичні подробиці. У 1920-х роках у радянській Росії ходив такий анекдот: «Що це таке: не горить на Заході, не горить на Сході, не горить на Півдні, не горить на Півночі? Відповідь: це — полум’я світової пролетарської революції».

У 1922—1924 рр. тривало розроблення основ державного устрою СРСР. Після численних дискусій вони були сформульовані в Конституції СРСР, утвердженій II Всесоюзним з'їздом Рад 31 січня 1924 р. Конституція складалася з двох розділів: Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. Але Договір 1924 р. не мав нічого спільного з проектом Договору 1922 р. Фактично Договір між чотирма державами було замінено Конституцією 1924 р., підготовленою сталінським керівництвом.

Отже, процес утворення СРСР тривав у 1922-1924 рр. Більшовики прагнули створення централізованої держави, в якій національні республіки фактично не мають тих прав, які формально проголошені.

2. НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП)

Нова економічна політика (неп) - упроваджена в 1921 р. більшовиками політика для подолання розвалу економічного життя після періоду воєнного комунізму. Неп був заснований на товарно-грошових відносинах.

На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі. Промисловість була в стані розрухи.

У 1921—1923 р. страшний голод вразив Україну, Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір. Голодувало близько 30 млн осіб. Незважаючи на допомогу світового співтовариства, від голоду загинули понад 3 млн людей.

Селянство не мирилося з політикою продрозкладки. З серпня 1920 р. у Тамбовській і Воронезькій губерніях тривало селянське повстання, очолюване есером Антоновым; велика кількість селянських збройних формувань діяла в Україні, повстанські вогнища виникли в Середньому Поволжі, на Дону і Кубані, в Середній Азії 28 лютого 1921 р. спалахнув антибільшовицький заколот в одному з головних осередків революції 1917 р. — морській фортеці Кронштадт.

Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи змусила партійно-державне керівництво різко змінити економічну політику. На X з’їзді РКП(б) у березні 1921 р. була прийнята резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком».

1) В економічній сфері:

• лібералізація економічного життя в цілому при збереженні командних висот у руках партії більшовиків і держави; впроваджувалися різні форми власності (у тому числі і приватна) та господарських укладів;

• здійснювалася денаціоналізація дрібної і середньої промисловості, державні підприємства об’єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок (самоокупність), деякі з них поверталися колишнім власникам;

• дозволялася оренда підприємств, через концесії залучався іноземний капітал;

• заміна продрозкладки продподатком; селянини, сплативши єдиний податок, одержували право вільно розпоряджатися тією частиною продукції, яка залишалася в них після здавання податку;

• скасовувалася трудова повинність; здійснювався перехід від натуральної оплати праці до грошової;

• відбувалася стабілізація фінансів; упроваджувалася нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. Створювалися умови для розвитку приватної, державної і кооперативної торгівлі,

• на селі спостерігався відхід від насадження комун; дозволялася оренда землі і застосування найманої праці; розвивалася кооперація.

2) У політичній сфері неп супроводжувався:

• збереженням і зміцненням диктатури більшовицької партії,

• завершенням розгрому опозиційних політичних партій;

• відносною демілітаризацією суспільства;

• звуженням сфери безпосереднього державного втручання в громадське життя;

• політичними судовими процесами над опозицією.

Непман Н. Власов в автомобілі перед власним магазином (м. Ленінград)

3) У духовній сфері непівська модель виявлялася у:

• насильницькому впровадженні у свідомість людей більшовицької ідеології та жорсткого ідеологічного контролю;

• реформуванні системи освіти й обмеженні доступу до неї представників колишніх правлячих соціальних груп;

• введенні до Кримінального кодексу статей про відповідальність за переконання;

• посиленні боротьби з неграмотністю;

• активізації антирелігійної кампанії;

• висиланні за кордон найвизначніших представників інтелігенції.

Із самого початку впровадження неп містив у собі безліч суперечностей: політична монополія більшовиків ніяк не поєднувалася з різноманітністю форм власності і господарських укладів. Крім цього, «курс на побудову суспільства соціальної рівності і справедливості ніяк не поєднувався з посиленням соціального розшарування населення, формуванням «нової буржуазії» (непманів) і «нової аристократії» (партійно-радянської номенклатури).

У цілому неп привів до позитивних змін: швидко відновлювалися сільське господарство, промисловість, транспорт; відроджувалася торгівля, підвищувалася продуктивність праці робітників, дещо покращився рівень життя населення.

Більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму. Але головне полягало в тому, що більшовицька диктатура і вільна ринкова економіка були несумісні в принципі. З кінця 1920-х років керівництво СРСР ліквідувало НЕП.

3. КОМУНІСТИЧНИЙ ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ

Радянська модель тоталітаризму передбачала:

• у сфері економіки: ліквідацію свободи праці і заміну її позаекономічним примусом; присвоєння державою засобів виробництва — тотальної націоналізації власності; ізоляцію держави від зовнішнього світу; мілітаризацію;

• у політичній сфері: панування однопартійної системи; знищення політичних опонентів; зрощування партійного і державного апарату; культ вождя; створення репресивного апарату і апарату обробки масової свідомості;

• у духовній сфері: державний контроль над засобами масової інформації; створення єдиної системи ідеологізованої освіти.

На початку 1920-х років ліквідували всі опозиційні партії. Влітку 1922 р. відбувся судовий процес над членами партії есерів. Це був перший політичний процес у Росії після 1917 р. 14 осіб із 47 підсудних засудили до страти.

Цього самого року групу відомих діячів науки і культури насильно вислали з країни. Серед них були ті, хто не поділяв марксистські догми — М. Бердяєв, П. Сорокін, С. Франк і багато інших.

У 1920 р. розпочалася організація виправно-трудових таборів (ВТТ). За ініціативою Ф. Дзержинського на базі колишнього Соловецького монастиря організували спеціальний концентраційний табір СЛОН (за російською абревіатурою) — Соловецький табір особливого призначення, куди висилали членів небільшовистських партій, білогвардійців, духовенство й інших «ворогів народу».

У квітні 1930 р. при ОДПУ (Об’єднаному державному політичному управлінні) СРСР (утвореному замість ВЧК) створено управління таборів, перетворене в лютому 1931 р. на Головне управління трудових таборів і трудових поселень (за російською абревіатурою — ГУЛАГ). На 1936 р. у системі ГУЛАГу перебувало 1 млн 296 тис. осіб.

На початку 1920-х років завершилося злиття правлячої партії та держави. Найважливіші для країни питання обговорювали спочатку в політбюро ЦКВКП(б), далі приймав Центральний Комітет, а вже потім схвалювали в рішеннях державних органів.

Номенклатура — панівний клас радянського суспільства, партійно-державне керівництво.

У рамках сталінського режиму складалася партійно-радянська номенклатура. Під час підбору кадрів найперше бралося до уваги класове походження, відданість справі партії.

4. ВСТАНОВЛЕННЯ СТАЛІНІЗМУ

Після смерті В. Леніна (21 січня 1924 р.) між Й. Сталіним і Л. Троцьким розгорнулася боротьба за владу в партії і державі. У 1922 р. Сталін (попри застереження Леніна) обійняв посаду генерального секретаря ЦК РКП(б).

Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі) (1878-1953 рр.) — політичний і державний діяч, один із найкривавіших диктаторів в історії. Народився в м. Горі Тифліської губернії в родині кустаря-шевця. Після закінчення духовного училища навчався в Тифліській духовній семінарії (у 1899 р. був виключений). З 1898 р. брав участь у революційній боротьбі. Після 1903 р. — більшовик. У 1906-1907 рр. брав участь у пограбуваннях на Закавказзі з метою поповнити партійну касу (у тому числі в пограбуванні Тифліського банку). У 1917 р. — член политбюро ЦК РСДРП(б), Військово-революційного центру. У 1917-1922 рр. — нарком у справах національностей радянської Росії. З 1922 р. — генеральний секретар ЦК РКП(б). На кінець 1920-х років встановив тоталітарний режим у країні. Відповідальний організацію Голодомору 1932-1933 рр. в Україні і масових репресій в СРСР. З 1941 р. — голова Раднаркому СРСР, одночасно в 1941-1945 рр. — голова Державного Комітету Оборони (ДКО) і верховний головнокомандувач; у 1941-1947 рр. — нарком оборони, міністр Збройних Сил СРСР; маршал Радянського Союзу (1943 р.); генералісимус Радянського Союзу (1945 р.).

У 1923-1924 рр., спираючись на підтримку членів керівництва РКП(б) Л. Камєнєва і Г. Зінов’єва, Сталін зумів усунути від лідерства в партії та державі одного із вождів Жовтневого перевороту Л. Троцького.

У 1925 р., за підтримки М. Бухаріна, О. Рикова та інших партійців нової генерації, від державного управління усунули Л. Камєнєва і Г. Зінов’єва та остаточно — Троцького. У 1927 р. Троцького і Зінов’єва виключили з партії, а Каменева вивели зі складу ЦК.

У 1928-1929 рр. настала черга М Бухаріна, О. Рикова і М. Томського, які раніше самовіддано підтримували Сталіна.

Проти своїх політичних супротивників Сталін використовував адміністративні методи, звинувачуючи їх в антидержавній діяльності. Генеральний секретар ЦК ВКП(б) спирався на підтримку органів безпеки, армію, партійний апарат.

Сталін (ліворуч) і його «соратники»: Олексій Риков, Григорій Зінов’єв і Микола Бухарін Усіх трьох розстріляли в 1936-38 рр.

Історичні подробиці. Серед інших більшовицьких лідерів у Сталіна спочатку не бачили особистісних переваг. Він не був таким теоретично обізнаним, як, скажімо, Бухарін; не мав такого міжнародного досвіду, як Зінов’єв; не був таким блискучим оратором, як Троцький. Останній якось назвав Сталіна «блискучою посередністю». Він, як і інші, недооцінив Сталіна, за що й поплатився. «Посередній» Сталін виявився генієм тактичних змов і інтриг, політичної гнучкості та прагнення влади. Сталін уміло блокувався з одними лідерами для знищення інших, а потім наставала і їхня черга. При цьому Сталін був блискучим адміністратором, який талановито використовував можливості більшовицького апарату (на посаді генерального секретаря) для укріплення своїх позицій.

Як Ви вважаєте, чи змінилась би сутність радянського режиму, якби у внутріпартійній боротьбі переміг не Сталін, а Троцький?

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Від цього року утвердився сталінський тоталітарний режиму СРСР. Історики називають це «сталінською революцією «згори»».

5. СПЛАНОВАНА МОДЕРНІЗАЦІЯ

5.1. СТАЛІНСЬКА «ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ»

Сталін і керівництво партії сповідували ідею здійснення світової соціалістичної революції. Для її досягнення потрібні були могутні збройні сили. Метою перетворення країни було зміцнення сталінського режиму, створення економічної бази для його підтримки. Тому знову було проведено одержавлення власності, а економічний розвиток став плануватися за п’ятирічками.

Успіхи першого року п’ятирічки на тлі економічної кризи, яка охопила західний світ у 1929 р., породили у керівництва СРСР ілюзію можливості стрибка з економічної відсталості в розряд промислово розвинених країн.

Індустріалізація вимагала серйозних жертв від населення країни. В країні ввели карткову систему, розпочалася інфляція. Зростання цін істотно випереджало заробітну плату, було збільшено прибутковий податок, упроваджено примусову підписку на позики.

Важливу роль у забезпеченні високих темпів індустріалізації мали репресії. Через величезний приплив ув’язнених ГУЛАГ перетворився на величезне промислове підприємство.

Могутнім важелем проведення індустріалізації був ентузіазм робітників, який підігрівався «зверху» (стаханівський рух, ударництво).

За основними показниками план першої п’ятирічки (1928—1932 рр.) не було виконано, хоча порівняно з 1928 р. результати вражали. Проте Сталін оголосив п’ятирічку виконаною за чотири роки і три місяці. У роки другої п’ятирічки (1933—1937 рр.) план виконали на 70—77 %. Велику роль відводили створенню індустріальних комплексів в Україні. Символом перших п’ятирічок стала Дніпровська ТЕС у Запоріжжі, побудована за технічного сприяння американських і європейських спеціалістів.

Виконанню завдань третьої п’ятирічки (розпочалася в 1938 р.) завадила німецько-радянська війна, що розпочалася в 1941 р. Водночас, унаслідок індустріалізації було створено нові галузі промисловості (хімічна, авіаційна), поновилося машинобудування, зросли видобування нафти, виплавка чавуну, сталі. Майже повністю припинився імпорт. За абсолютними показниками розвитку промисловості СРСР вийшов на друге місце у світі після США.

Індустріалізація — процес створення великого машинного виробництва і на цій основі перехід від аграрного до індустріального суспільства. У СРСР індустріалізацію здійснював тоталітарний режим форсовано і насильницькими методами, за рахунок різкого зниження рівня життя більшості населення й експлуатації селянства.

Трактористка Паша Ангеліна, яка організувала й очолила першу в країні жіночу тракторну бригаду, з сестрою Надією, 1937 р.

5.2. СТАЛІНСЬКА «КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ»

Більшовики прийшли до влади в країні, де більшість населення становили селяни. Перед ними постало завдання: підкорити своїм цілям і завданням селянство, тому що самостійна господарська діяльність виключали головні цінності нової влади, яка базувалася на суворій централізації. Курс на колективізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.).

На початку 1928 р. вибухнула «криза хлібозаготівель» (селяни відмовлялися здавати хліб державі за низькими цінами), і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. За першим п’ятирічним планом в СРСР мали намір об’єднати в колгоспи 18-20 % селян, а в Україні — 30 %.

Кооперація — добровільне об’єднання людей, що вносять матеріальні засоби для спільної господарської діяльності.

Колективізація — репресивна політика сталінського режиму в 1930-ті роки, яка полягала в насильницькому об’єднанні селян у колективні господарства і ліквідації самостійних селянських господарств.

Казахські мігранти. Семипалатинськ, 8 березня 1933 р. Серед тих, хто сидить, лежать трупи померлих від голоду

Основними елементами політики колективізації були:

• примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби;

• позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов’язкові поставки державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові;

• розкуркулювання (вилучення всього майна у селян), позбавлення громадянських прав і виселення в Сибір заможних селян.

Україна належала до групи районів, де колективізацію планували закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Загальну колективізацію було задумано як комунізацію з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення. Тобто усуспільнювалися корови, дрібна худоба, домашні птахи та реманент (знаряддя праці).

Основним показником ефективності колгоспної системи для влади була хлібоздача. Держава постійно підвищувала плани поставок зерна, забираючи в селян від 60 % до 70 % врожаю. Невиконання плану жорстоко каралось.

Політика колективізації та грабіжницького викачування продовольства із села призвела до страшного за масштабами і сутністю Голодомору 1932—1933 рр., який охопив, насамперед, Україну, де його жертвами стали мільйони людей. Голодомор був геноцидом українського селянства, яке не «підлаштовувалося» під сталінську тоталітарну систему. Голодомор мав штучний характер, а не був пов’язаний винятково з посухою 1932 р. Держава мала у своєму розпорядженні запаси хліба, необхідні для постачання голодному населенню. Але замість цього за 1931—1932 рр. на експорт вивезли близько 70 млн пудів зерна.

Голод охопив також інші території СРСР: Кубань, Північний Кавказ, Поволжя, Казахстан, Західний Сибір, південь Центрально-Чорноземного районуй Уралу. Тільки в Казахстані від голоду і пов’язаних із ним епідемій померли від 1 до 2 млн осіб. Загинуло і покинуло Казахську АРСР 48 % корінного населення; казахи тікали від голодної смерті до Киргизії, Китаю, Монголії, Ірану й Афганістану.

Голод стимулював селян вступати в колгоспи. На кінець 1933 р. колективізували 65 %, а до 1937 р. — понад 90 % селянських господарств. Колективізацію, яка була небаченим злочином влади проти власного народу, фактично завершили.

5.3. СТВЕРДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ СИСТЕМИ

Під час індустріалізації та колективізації в Радянському Союзі почала формуватися адміністративно-командна система. «Що собою представляє адміністративна система? — ставить запитання економіст Г. Попов. — Піраміду виконавців. Вони слухняні і дисципліновані, в ідеалі — сумлінні, у кращому випадку — фанатично від дані.

Нетерпимість, ворожість і підозрілість були головними атрибутами нової влади. Вони прямо випливали зі сталінської теорії, яка обґрунтовувала «посилення класової боротьби в міру просування країни до соціалізму».

Масова свідомість радянських людей формувалася за допомогою зльотів, фестивалів, голосних кампаній.

Умови життя і праці трудящих були близькі до казармених. У 1932 р. було впроваджено систему прописки і паспортів, на кожного працівника заводили трудові книжки. Каралося запізнення, найменше порушення трудової дисципліни. Випуск неякісної продукції розглядали як прояв шкідництва.

Селянам не видавалися паспорти, і вони фактично прикріплювалися до колгоспу.

5.4. МАСОВИЙ ТЕРОР

Приклад радянської цензури. На фото згори Сталін і Кіров в оточенні однопартійців. Протягом десяти років на цензурованому зображенні залишиться лише Сталін

Початок політиці організованого терору влади проти власного народу було покладено ще наприкінці 1920-х рр.

Першими жертвами сталінського режиму стали фахівці — інженерно-технічні працівники з дореволюційним стажем. Улітку 1928 р. відкрився «шахтинський процес» над групою фахівців Донецького вугільного басейну, керівників галузі, яких звинувачували в шкідництві, організації вибухів на шахтах, у злочинних зв’язках з попередніми власниками шахт. З 53 осіб 11 засудили до розстрілу, інших — до різних термінів ув’язнення. У 1930 р. розкрито міфічну «Трудову селянську партію» на чолі з відомими економістами М. Кондратьєвим і О. Чаяновим.

У 1933 р. створено політвідділи як тимчасові надзвичайні органи для перевірки благонадійності кадрів і «чистки» колгоспів, радгоспів і сільських парторганізацій. Аналогічні «чистки» здійснювали в містах.

Переломним у бік посилення репресій був 1934 р. У січні—лютому 1934 р. відбувся XVII з’їзд ВКП(б), названий в офіційній пропаганді «з'їздом переможців». На ньому група делегатів здійснила спробу змістити Сталіна з посади генерального секретаря. У результаті — з 1966 делегатів з’їзду понад 1100 репресували в найближчі і наступні роки.

1 грудня 1934 р. за нез’ясованих дотепер обставин у Ленінграді убили С. Кірова — лідера ленінградських комуністів, якого вважали реальним кандидатом на посаду генерального секретаря партії.

Сталін, використавши обстановку, зробив рішучий крок на шляху завершення «революції згори» й утвердження свого єдиновладдя. Лише через кілька годин після вбивства Кірова він власноруч підготував постанову ЦВК СРСР, наказавши закінчувати слідство у справах терористичних організацій та актів у 10-денний термін, розглядати їх у суді без участі обвинувачення і захисту, не допускати касаційного оскарження і клопотань про помилування, а вироки про розстріл здійснювати негайно після їхнього оголошення.

У 1937—1938 рр. репресії проти населення СРСР набули найбільшого розмаху, і отримали назву «Великого терору». Це було злочинною акцією, спрямованою на ствердження радянського тоталітарного режиму. За оцінками істориків, у 1937-1938 рр. тільки в Україні радянська влада засудила 198 918 осіб, з яких близько двох третин українців — до розстрілу.

...А в цей час із радіоприймачів на всю країну лунали слова популярної радянської пісні: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Визначте передумови створення СРСР.

2. Визначте передумови впровадження непу.

3. У чому полягала сутність непу?

4. Назвіть основні заходи непу.

5. Якими були позитивні та негативні наслідки непу?

6. Які політичні діячі вели у 1920-х роках боротьбу за лідерство в партії і країні?

7. З яким ім’ям ми ототожнюємо тоталітарний режим у СРСР у 1920-1930-ті роки?

8. Покажіть на карті радянські республіки, які увійшли до складу СРСР у 1922-1924 рр.

9. Розшифруйте абревіатури: РРФСР, УСРР, БРСР, ЗРФСР.

10. Поясніть значення понять: автономія, федерація, конфедерація, неп, тоталітаризм.

II. Обговоріть у групі

1. Ряд дослідників вважають СРСР, створений у 1922-1924 рр., штучним утворенням. Чи згодні Ви з такою точкою зору? Чому, на Ваш погляд, певні політичні сили в наші дні виступають за відродження СРСР? Яка Ваша позиція щодо цього питання?

2. Чому сталінський режим і неп виявились несумісними?

3. Назвіть основні цілі і завдання індустріалізації в СРСР. Визначте її особливості.

4. У чому полягала принципова відмінність між кооперацією і колективізацією? Чим Ви можете пояснити вороже ставлення радянської влади до заможних селян?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Відомі дві фрази В. Леніна щодо непу:

• Неп — це всерйоз і надовго.

• З Росії непівської буде Росія соціалістична.

Як Ви можете пояснити сумісність (чи несумісність) цих висловів радянського вождя?

2. Деякі наші сучасники в Україні та інших країнах висловлюють своє бажання бачити на чолі країни лідера на зразок Сталіна. Чи згодні Ви з такою точкою зору? Чому такі бажання виникають у наш час?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

березень 1921 р. проголошення нової економічної політики

1922-1924 рр. утворення СРСР

1929-1939 рр. утвердження комуністичного тоталітаризму (сталінізму) в СРСР

1932-1933 рр. Голодомор

1937-1938 рр. «Великий терор», найбільші масштаби сталінських репресій

скачать dle 11.0фильмы бесплатно