§7. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

1. Чи брала участь у створенні Версальсько-Вашингтонської системи Росія? Як це впливало на міжнародні відносини? 2. Коли і як було засновано Лігу Націй?

1. Генуезька та Гаазька конференції. Версальсько-Вашингтонська система сприяла стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. У 1920-х рр. було здійснено спроби вдосконалити систему. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що намагання ізолювати радянську Росію тільки дестабілізували міжнародні відносини. При цьому стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, а їхні сподівання на світову революцію марні. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європейські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами.

У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, схвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Європи» і запросити на неї радянську Росію.

10 квітня — 19 травня 1922 р. в італійському місті Генуя відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британських домініонів. На ній уперше після завершення війни за столом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Центральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі. Метою Генуезької конференції мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробітництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією та Центральними державами.

На конференції країни Антанти виступили зі спільною позицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів на суму близько 18 млрд карбованців, повернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, відновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну монополію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію. У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтервенції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги ТУ. Стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися.

Єдиним реальним результатом конференції стало те, що під час її роботи відбулося зближення Німеччини й радянської Росії. 16 квітня 1922 р. в містечку Рапалло (Італія) вони підписали договір про відновлення дипломатичних відносин, взаємну відмову від відшкодування військових витрат і претензій у зв’язку з націоналізацією німецької власності в Росії та розвиток торгівлі на основі принципів найбільшого сприяння. Відповідно до нього Росія скасувала борг Німеччини в 10 млрд карбованців.

Укладення Рапалльського договору суттєво вплинуло на міжнародні відносини в Європі. Дві «ображені» державами-переможницями країни уклали між собою фактично антиверсальську угоду, поставивши під загрозу повоєнну систему безпеки. Наслідком договору стало також налагодження плідного економічного й військового радянсько-німецького співробітництва. Німеччина отримувала ринок збуту промислової продукції, джерело сировини та можливість оминути військові обмеження Версальського договору; СРСР — нові німецькі технології, необхідні для вдосконалення озброєнь, підприємств військової промисловості й покращення підготовки командних кадрів.

15 червня — 20 липня 1922 р. у місті Гаага (Нідерланди) відбулася міжнародна конференція, яка стала продовженням Генуезької. На ній делегації 26 держав (без Німеччини) намагалися виробити механізм повернення боргів і націоналізованої іноземної приватної власності іноземців у Росії. Конференція знову завершилася безрезультатно.

Із 1924 р. розпочалася хвиля дипломатичного визнання СРСР країнами Заходу, занепокоєними можливістю появи сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Однак відносини Заходу із СРСР були нерівноправними.

2. Спроби вирішити питання про сплату Німеччиною репарацій. Проблема сплати Німеччиною репарацій державам-переможницям залишалася однією з найскладніших. У 1919 р. репараційна комісія визначила їх загальну суму в розмірі 269 млрд марок золотом.

Після тривалих переговорів на Лондонській конференції 1921 р. була визначена остаточна сума репарацій — 132 млрд марок золотом, які мали бути сплачені протягом 37 років. Однак в умовах погіршення економічної ситуації в країні німецький уряд у листопаді 1922 р. звернувся з проханням про встановлення п’ятирічного мораторію (призупинення) на виплату репарацій і надання кредиту для відбудови економіки. Після відмови держав-переможниць Німеччина припинила виплату репарацій.

9 січня 1921 р. на засіданні Міжсоюзницької комісії держав Антанти Франція, Бельгія та Італія ухвалили рішення про економічні й військові санкції проти Німеччини. Велика Британія виступила проти цього. Щоб примусити Німеччину сплачувати репарації, Франція вирішила заволодіти вугільними шахтами й сталеливарною промисловістю Рурської області. 11 січня 1923 р. франко-бельгійська армія окупувала Рур. У Німеччині «рурська криза» викликала небачений спалах інфляції.

У 1924 р. в Лондоні було скликано міжнародну конференцію держав-переможниць та Німеччини для розв’язання складної ситуації навколо репарацій Німеччини й окупації Руру. 16 серпня конференція затвердила «план Дауеса», розроблений міжнародним комітетом експертів, очолюваним американським банкіром Чарльзом Дауесом. Відповідно до нього Німеччина мала в перші п’ять років сплачувати 1—1,75 млрд марок репарацій на рік, а далі — по 2,5 млрд марок на рік. Для розвитку економіки й стабілізації марки Німеччина отримувала значні позики, із яких 70% були зі США. Загальна сума репарацій залишалася незмінною. Окремим рішенням конференції стала угода Німеччини із Францією та Бельгією про евакуацію з Руру франко-бельгійських військ.

Чарльз Гейтс Дауес

У 1924—1932 рр., за «планом Дауеса», Німеччина отримала кредитів на 32 млрд марок і сплатила репарацій на 11,5 млрд марок. «План Дауеса» також відображав зацікавленість США в отриманні боргів у сумі 10 млрд доларів від країн Антанти. Останні пов’язували їх сплату з надходженням німецьких репарацій. План засвідчив визнання американським урядом залежності між боргами союзників та репараціями.

У 1929—1930 рр. у Гаазі відбулася міжнародна конференція, яка розглянула й прийняла другий репараційний план для Німеччини, розроблений комітетом фінансових експертів, очолюваних американським банкіром Оуеном Юнгом. Затверджений «план Юнга» передбачав скорочення загальної суми репарацій до 113,9 млрд марок, а щорічних виплат — до 2 млрд марок. Ліквідовувалися всі визначені раніше механізми іноземного контролю над господарством і фінансами Німеччини, встановлювався термін виплати репарацій у 55 років. Одним із важливих рішень Гаазької конференції 1929—1930 рр. стала угода про дострокове (на п’ять років раніше від терміну, встановленого Версальською угодою) виведення всіх окупаційних військ із Рурської області.

«План Юнга» виконувався до червня 1931 р. й був скасований після проголошення президентом США Г. Гувером мораторію на репараційні виплати Німеччиною. Офіційно план визнали нечинним за рішеннями Лозаннської конференції 1932 р. Відповідно до нього стягування репарацій із Німеччини припинялося. Загалом за весь період вона виплатила державам-переможницям 21,8 млрд марок золотом, натомість отримала 39 млрд марок кредитів, переважна частина яких була зі США.

3. Встановлення нової системи колективної безпеки. Діяльність Ліги Націй у 1920-ті рр. Після «рурської кризи» серед європейських політиків збільшилася кількість прибічників ідеї історичного примирення з новою Німеччиною в контексті утвердження на континенті більш рівноправних і партнерських відносин. Цю ідею поширювали міністри закордонних справ Франції Арістід Бріан та Німеччини — Густав Штреземан.

5—16 жовтня 1925 р. у місті Локарно (Швейцарія) відбулася міжнародна конференція міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Чехословаччини та Польщі щодо обговорення нової системи колективної безпеки. Її учасники схвалили ряд угод, які гарантували недоторканність західних кордонів Німеччини та встановлювали систему арбітражів — механізму вирішення можливих прикордонних суперечок із її державами-сусідами. Укладений на Локарнській конференції Рейнський гарантійний пакт став її головним результатом та основою нової системи колективної безпеки.

Система колективної безпеки — сукупність спільних дій держав із метою здійснення захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз. Пакт — угода між суспільними інститутами або державами про спільні дії.

Френк Біллінгз Келлог, державний секретар США, лауреат Нобелівської премії миру 1929 р. «За підготовку Паризького пакту» («пакту Бріана—Келлога»)

У квітні 1927 р. міністр закордонних справ Франції А. Бріан запропонував державному секретарю США Френку Келлогу укласти двосторонній договір про «вічну дружбу» й оголошення війни поза законом. США підтримали цю ініціативу. На основі американського проекту було розроблено договір про відмову від війни як засобу національної політики, що отримав назву «пакт Бріана—Келлога». 27 серпня 1928 р. у Парижі його підписали представники 15 держав. Згодом до пакту приєдналися майже всі європейські держави, у тому числі СРСР.

15 листопада 1920 р. у Женеві урочисто відкрилася перша сесія асамблеї Ліги Націй. Серед найважливіших питань, які вона розглядала в 1921 р., були суперечка між Швецією та Фінляндією про належність Аланських островів, плебісцит у Верхній Силезії, конфлікт між Литвою та Польщею навколо Вільнюса. Якщо два перші випадки засвідчили ефективність втручання Ліги Націй, то третій — ні. Досить помітним у діяльності Ліги Націй було «українське питання».

Запитання і завдання

1. Коли відбулася Генуезька конференція? 2. Назвіть держави, які уклали Рапалльський договір. 3. Яку загальну суму репарацій із Німеччини встановлював «план Юнга»? 4. На якій міжнародній конференції було укладено Рейнський гарантійний пакт? 5. Що таке «пакт Бріана—Келлога»?

6. Охарактеризуйте перебіг і підсумки Генуезької та Гаазької конференцій. 7. Як відбувалося вирішення проблеми виплати Німеччиною репарацій? 8. Назвіть заходи, що було вжито для створення нової системи колективної безпеки.

9. За допомою пошукових систем Інтернету знайдіть інформацію про етапи вирішення питання репарацій щодо Німеччини і складіть схему. 10. Об'єднайтеся у групи та обговоріть питання «У чому полягали особливості міжнародних відносин у 1920-ті рр.?». 11. Складіть таблицю «Міжнародні конференції в 1920-ті рр.», зазначивши дату і місце проведення, мету, рішення та результати.

Практичне заняття

Вогнища напруженості в міжнародних відносинах: причини, сторони, перебіг та наслідки протистояння

Завдання для узагальнення знань та підготовки до тематичного контролю за розділом II «Облаштування повоєнного світу»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно