§ 40. Воєнні дії у 1944 р.

1. Наступальні операції радянських військ, визволення території СРСР. Перенесення бойових дій у Східну Європу

До 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників усе ще утримували значну частину окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініціативу гітлерівські генерали вже втратили. А ось ряд операцій радянського командування завершального етапу війни став зразком в історії воєнного мистецтва.

Ненависть до загарбників зростала при визволенні міст і сіл, коли червоноармійці бачили сліди руйнувань, насильств і звірств, що їх чинили гітлерівці над місцевим населенням.

1944 р. розпочався наступом під Ленінградом. 14 січня — 29 лютого 1944 р. тут було проведено успішну наступальну операцію. Місто повністю деблокували. Закінчилася 900-денна облога легендарної твердині, яка втратила не менше 800 тис. своїх мешканців.

Практично одночасно з цим розвивались операції із визволення Правобережної України. Ключовою з них стала Корсунь-Шевченківська. Війська 1-го і 2-го Українських фронтів оточили й знищили угруповання противника.

26 березня 1944 р. з’єднання 2-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір’я Карпат. Більшу частину Правобережної України було очищено від нацистів.

За наступом у Правобережній Україні 8 квітня почалася Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилася 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-румунського угруповання в Криму. Гітлерівське командування вважало, що влітку 1944 р. радянська армія продовжить наступ у південному напрямі.

Літній наступ Червоної армії розпочався 10 червня 1944 р. Потужного удару завдали фінським частинам на Карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир’я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р.

Однак основний удар сталінських військ улітку був спрямований по групі армій «Центр» у Білорусі.

Білоруська операція під кодовою назвою «Багратіон» почалася 23 червня і тривала до 29 серпня 1944 р. Тим самим Радянський Союз виконав зобов’язання провести великий наступ одночасно з відкриттям Другого фронту. Наступ у Білорусі здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн бійців, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків).

Радянські військові радіють визволенню Севастополя, 1944 р.

3 липня визволили Мінськ. Фронт було прорвано на протязі 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрударів танковими частинами німецькому командуванню вдалось уникнути остаточної поразки.

Розвиваючи успіх у Білорусі, війська 1-го Українського фронту (командувач маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.). Під Бродами було розбито 8 німецьких дивізій чисельністю майже 60 тис. осіб. Відтак радянська армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Вигнавши нацистів з Білорусі і значної частини Західної України, 29 липня передові частини Червоної армії вийшли до Вісли, захопивши передмістя Варшави, і з ходу почали її форсування.

Одночасно з наступом у Білорусі радянські війська здійснювали операцію із захоплення країн Балтії. Прибалтійське угруповання противника, яке налічувало більш як 30 дивізій, після успішного наступу Червоної армії було затиснуто на невеликій території Латвії, де й здалося в полон у травні 1945 р.

Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: Червона армія підійшла до кордонів Східної Пруссії та форсувала ріки Нарев і Віслу.

Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславського басейну єдиним джерелом нафтопродуктів для вермахту залишалися нафтові родовища Румунії. Тому їхня оборона для німецького командування мала першочергове значення. Угруповання «Південна Україна» було одним з наймогутніших у нацистів. Для його розгрому радянське командування розробило Яссько-Кишинівську операцію (20-29 серпня 1944 р.). У результаті її проведення було оточено і знищено основні сили групи армії «Південна Україна», звільнено Молдавію. Успіх операції змусив Румунію шукати миру і виходу з війни.

У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції повністю очистили територію України від нацистів.

До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині.

Визволення території СРСР супроводжувалось у ряді напрямів виходом радянських військ на землі суміжних держав — Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини.

«Ось, вона, проклята Німеччина!» Радянські війська біля Східної Пруссії, серпень 1944 р.

Це створювало принципово іншу ситуацію. На кінець 1944 р. радянській армії, що налічувала 6,5 млн осіб, протистояли війська Німеччини та її союзників чисельністю 2 млн осіб (190 тис. осіб — союзники).

У вересні 1944 р. Сталін під час розмови з югославським партизанським генералом Мілованом Джиласом висловився таким чином: «Ця війна відрізняється від війн минулого: той, хто захоплює території, зможе примусити захоплені країни прийняти свій суспільний лад. Кожен, якщо його армія здатна на це, може нав’язати свій лад. По-іншому це б не було можливим!».

2. Відкриття Другого фронту. Визволення Франції

Сталін вимагав у союзників якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об’єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

Англо-американські союзники розробили на 1944 рік дві операції — на півночі Франції в Нормандії («Оверлорд») і на півдні Франції («Енвіл»). Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенгауер.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист «Атлантичного валу» — оборонних споруд вздовж морського узбережжя Франції, від Антверпена до Біскайської затоки. Підходи до його здійснення були різними. Командувач усіх військ на Заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчому місці Ла-Маншу — між Кале й Дьєппом. На противагу йому Роммель вважав, що десантування відбудеться у Нормандії і не потрібно дозволити союзникам висадитися.

Висадка союзників в Нормандії, 1944 р.

Тим часом союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн осіб) оснащених всім необхідним, які підтримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.

Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. солдатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 бойових літаків.

На світанку 6 червня 1944 р. (день «Д»), незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. У першій хвилі десантувалося 200-тисячне угруповання військ. Так було відкрито Другий фронт у Європі.

За перший день втрати союзників становили майже 5 тис. солдатів. Особливо постраждали повітряно-десантні частини. Невдовзі союзники розвинули успіх й очистили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн.

У ніч з 12 на 13 червня 1944 р. німці вперше застосували проти Англії ракети ФАУ-1. Це була та «диво-зброя», на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективність бомбардування англійського узбережжя, Лондона та інших міст Європи літаками-снарядами виявилася надто слабкою (загалом було випущено 5097 ФАУ-1). З 13 жовтня 1944 р. Німеччина стала використовувати ще один вид «диво-зброї» — балістичні ракети ФАУ-2. Загалом їх було випущено по Англії, Франції, Бельгії 994. Від ударів ФАУ-1, -2 загинуло понад 3 тис. осіб. і поранено 5 тис. Ці нові зразки зброї не переломили й не могли переломити хід війни на користь Німеччини.

Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез — Аржантан.

15 серпня 1944 р. в рамках плану «Енвіл» повітряний і морський десанти висадились у районі Сен-Тропе й Канн. Після того як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з’єдналися з американською армією. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники з мінімальними втратами (1300 осіб) вщент розгромили німецьке угруповання (у полон було взято 47 тис. солдатів противника).

Тим часом як розгортались події на півдні Франції, війська союзників підійшли до Парижа.

У серпні в столиці Франції розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання. Йому на допомогу рушили танки французької дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. На Єлисейських полях відбувся парад. Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції та вихід союзних армій на кордони рейху.

Парад на честь визволення Парижа, 1944 р.

При визволенні Франції союзники втратили 40 тис. загиблих, 165 тис. поранених, 20 тис. пропалих безвісти. Німецькі втрати становили близько 700 тис. осіб (вбиті, поранені, полонені тощо).

Англійський фельдмаршал Монтгомері й американський генерал-лейтенант Бредлі вважали, що удар, завданий дивізіям вермахту у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план із захоплення мостів у нижній течії р. Маасу та Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід «Лінії Зіґфрида» з півночі і виходу їх на оперативний простір. За ним 17-26 вересня 1944 р. розпочалася Арнемська повітряно-десантна операція або операція «Маркет-гарден». Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та сильного опору німецьких військ задум командування не досягнув своєї мети. Проте ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним для постачання військ союзників.

3. Звільнення країн Східної Європи від німецької окупації

У 1944 р. мільйони радянських людей у солдатській формі перетнули кордон Радянського Союзу. Вперше вони побачили інші країни, інший уклад життя. Вони чесно й мужньо воювали, гинули на чужій землі, прагнучи до остаточного розгрому гітлерівської Німеччини і її союзників.

20 липня 1944 р. частини Червоної армії увійшли на територію Польщі. Наступного дня було оприлюднено маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований з прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати органи польської національної адміністрації на визволеній території.

Прагнучи не втратити свій впливу звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) розраховували поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антинацистське повстання у Варшаві. Його керівники (Т. Бур-Комаровський та ін.) сподівалися закріпитись у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте план не вдався. Сталін назвав керівників повстання авантюристами й злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу польським патріотам, а німці з ними холоднокровно розправилися, перетворивши місто в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила нацистів із Варшави. Таким чином, із вступом радянських військ у країни Східної Європи у її діях почали чітко прослідковуватися політичні мотиви.

Учасники Варшавського повстання, 1944 р.

Успішний розвиток Яссько-Кишинівської операції дав змогу перенести бойові дії на територію Румунії.

Радянський уряд, запевнивши, що СРСР не зазіхає на будь-яку частину румунської території, запропонував країні перейти на його бік у боротьбі проти німецької окупації.

Патріотично налаштовані військовики Румунії на чолі з королем Михаєм і бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до підходу радянських військ. У визволенні території країни взяли участь румунські частини. Після повалення диктатури генерала Антонеску країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже у серпні 1944 р. територію Румунії було звільнено.

Визволяючи землі Румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румунсько-болгарський кордон. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретні контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня радянська сторона зробила заяву: оскільки Болгарія була в стані війни з країнами антигітлерівської коаліції, то і Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі припинили.

Уранці 8 вересня радянські частини готові були відкрити вогонь. Однак, коли передові загони Червоної армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарських військ зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами й урочистою музикою. Внаслідок вересневого збройного повстання патріотичних сил Болгарії у 1944 р. та дій радянської армії монархо-фашистський режим в Болгарії було повалено.

Болгарська армія і влиті до неї партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які перебували у Болгарії, і вийшли на болгарсько-югославський кордон.

Кожна з країн, у визволенні якої брала участь радянська армія, відзначалася своєрідністю політичної обстановки. Для Югославії характерним було широке розгортання масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії налічувала близько 400 тис. бійців. Союзники всіляко допомагали антинацистським силам цієї країни.

Радянські війська у Будапешті

Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту й підрозділів НВАЮ.

Під час штурму столиці Югославії Белграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увійшли до міста першими. НВАЮ повністю очистила свою територію самостійно.

Важкі випробування випали на долю бійців 2-го Українського фронту, який вступив на територію Угорщини. Уряд її на чолі з диктатором Горті, в умовах наближення фронту, намагався знайти порозуміння з країнами антигітлерівської коаліції. Переговори про вихід Угорщини з війни були успішними. Але коли про це стало відомо німецькому командуванню, то воно, випередивши війська союзників, окупувало Угорщину, Горті заарештували, а на його місце посадили лідера угорських фашистів Салаші. В результаті Угорщина залишилась єдиним союзником Німеччини, що воював до кінця війни. Війська вермахту при активній підтримці угорської армії чинили запеклий опір. Дві спроби оволодіти Будапештом виявилися невдалими. У другій половині листопада з території Югославії на допомогу прийшли війська 3-го Українського фронту. Німецькі угруповання й угорські війська опинилися в оточенні у районі Будапешта. Боротьба за місто, не припиняючись ні на один день, тривала до середини лютого 1945 р. Лише на початку квітня бої на території Угорщини закінчилися. Після цього радянські війська вступили в Австрію і звільнили Відень.

Восени 1944 р. радянська армія намагалася надати допомогу антинацистському повстанню в Словаччині, хоча воно було придушене. Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі воїни. Було визволено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно Чехословаччина була звільнена у травні 1945 р.

4. Наступ німецьких військ в Арденнах

У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було прорвати «Лінію Зіґфрида», форсувати Рейн та оволодіти Руром — промисловою базою Німеччини. Проте наступ альянтів зупинили.

Війська союзників, котрі постачалися всім необхідним зі США та Англії, були прив’язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які, своєю чергою, залежали від пропускної здатності портів на півночі Франції, Бельгії, Нідерландів. Німецькі з’єднання, відступаючи, намагалися максимально зруйнувати портові споруди та комунікації. Єдиний великий порт, який дістався союзникам без значних ушкоджень, був Антверпен.

Американські солдати здаються в полон під Арденнами, 1944 р.

Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою користь. Великі сподівання він покладав на суперечності між коаліціянтами.

З цією метою німецьке командування підготувало великий наступ на заході в районі Арденн. Планувалося оточити союзні війська і захопити Антверпен. Маючи 39 дивізій проти 89 союзницьких, німецьке командування зосередило їх на відносно вузькій ділянці фронту. Наступ розпочався 16 грудня і тривав до 26 грудня 1944 р.

Німці просунулися на 90 км у глиб оборони союзників і зупинились. Були вичерпані резерви, а особливо пальне. На початку січня англо-американські війська завдали ще одного удару в Ельзасі. Склалась ситуація, при якій ні союзники, ні німецька армія не могли переломити хід боїв на свою користь.

На прохання В. Черчілля 12 січня радянські війська перейшли в наступ на 1200-кілометровій ділянці фронту. Також від несподіваного удару оговтались і союзники, які стали тіснити нацистські з’єднання. Таким чином, останнє сподівання Гітлера на злам у ході війни не виправдалося.

Зрозумівши безперспективність подальшого наступу, німецькі війська були відведені на «лінію Зіґфрида», а найбільш боєздатні частини спрямували на радянсько-німецький фронт в район Будапешта.

5. Бойові дії в Тихоокеанському регіоні

На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршалловими островами, а з часом — над Маріанськими. У липні стартувала операція зі звільнення Філіппін, захоплення яких означало б для Японії розподіл її володінь на дві частини і втрата джерел сировини, що були південніше. У цей же час американська стратегічна авіація розпочала «повітряний наступ» проти Японії, здійснюючи систематичні бомбардування військових та економічних об’єктів країни. У таких умовах японське командування вирішило дати вирішальну битву в районі о. Лейте (Філіппінські острови), розгромивши американський десант і флот підтримки (план «Се» (Перемога).

23 жовтня 1944 р. біля острова Лейте (Філіппіни) розгорілася найбільша в історії Другої світової війни морська битва між флотом союзників і японцями. У ній з обох боків брали участь 330 великих кораблів, зокрема 39 авіаносців та 21 лінкор. У результаті 4-денної баталії японський флот було розгромлено, і він припинив своє існування як організована бойова сила; вирішальної поразки зазнала і японська авіація. Втрати японців становили 4 авіаносці, 3 лінкори, 10 крейсерів та велику кількість менших суден, а також 500 літаків. Американські втрати — 2 авіаносці, 3 есмінці й 200 літаків.

Американський корабель, що постраждав від атаки пілота-«камікадзе»

Після цієї перемоги війська США розгорнули вирішальний наступ на Філіппінах і до кінця року звільнили їх. Практично Японія вже програла війну, але її керівництво було ще не готове визнати це. Щоб відновити доступ до джерел стратегічної сировини на півдні, японське командування розробило й успішно провело наступальну операцію в Китаї, захопивши південь країни.

В результаті був прокладений сухопутний маршрут доставки сировини, значну частину воєнного виробництва перенесли в Корею і Маньчжурію. Проти американського флоту японці почали масово використовувати самовбивчі атаки пілотів-«камікадзе». Це означало, що остаточний розгром Японії потребує часу й напруги всіх сил країн антигітлерівської коаліції. Однак таке було можливе лише після завершення бойових дій в Європі.

Запитання і завдання:

1. Як розвивалися події на радянсько-німецькому фронті у 1944 р.? 2. Заповніть таблицю: Основні наступальні операції радянських військ у 1944 р. зі звільнення території СРСР

3. Коли і де відкрили Другий фронт? Яку назву мала ця операція союзних військ? 4. Як відбувалося звільнення Франції та Бельгії? 5. Які країни були визволені радянськими військами у 1944 р.? 6. Угорський письменник Шандор Мараї, в будинку якого жили радянські солдати, з гіркотою і співчуттям писав: «...цей молодий солдат приніс і своєрідне визволення, порятунок від нацистського терору. Однак свободи він принести не міг, бо не мав її сам». Яке ваше ставлення до визвольної місії радянської армії у Східній Європі у 1944-1945 рр? Свою відповідь обґрунтуйте. 7. Чим можна пояснити запеклий опір німецьких військ на завершальному періоді війни? 8. Яку мету ставило собі німецьке командування, здійснюючи наприкінці 1944 р. наступ в Арденнах? Які були його наслідки? Чому наступ не виправдав сподівання? 9. Де відбулись антинацистські повстання у 1944 р? 10. Де американські війська здобули перемоги у війні на Тихому океані в 1944 р.?

Запам’ятайте дати:

23 червня 1944 р. — початок операція «Багратіон» зі звільнення Білорусі.

6 червня 1944 р. — відкриття Другого фронту.

1 серпня 1944 р. — початок Варшавського повстання.

Серпень 1944 р. — перехід Румунії на бік антигітлерівської коаліції.

Вересень 1944 р. — падіння монархо-фашистського режиму в Болгарії.

Осінь 1944 р. — Словацьке національне повстання.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно