§ 11. Франція в 1920—1930-х роках

1. НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ФРАНЦІЇ

Франція більше від інших великих держав постраждала від Першої світової війни та її наслідків, тому що на її території велися кровопролитні бойові дії. Революція в Росії і прихід до влади більшовиків позбавили Францію значної частки її капіталовкладень. З країни-кредитора Франція перетворилася на країну-боржника.

З іншого боку, підсумки війни стимулювали подальший розвиток економіки країни. За Версальським мирним договором 1919 р. було відновлено суверенітет Франції над Ельзасом і Лотарингією, багатими на залізну руду і вугілля. Франція одержала у власність вугільні копальні Саарського басейну, право на 52 % німецьких репарацій. Французька колоніальна імперія істотно розширилася за рахунок частини німецьких колоній, отриманих Францією безпосередньо чи у формі мандатів Ліги Націй.

У Франції відбувалася концентрація виробництва і капіталу, з’явилися трести і концерни. Найвпливовішою промисловою групою Франції став «Коміте де форж» («Комітет важкої промисловості»), що контролював усю металургійну промисловість.

Зовнішньополітичні зусилля Франції після поразки Німеччини, її основного конкурента, були спрямовані на встановлення гегемонії на європейському континенті. Під егідою Франції утворилася Мала Антанта у складі Чехословаччини, Румунії та Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославії). Значний вплив мала Франція на Польщу, з якою у 1921 р. був укладений воєнний союз.

Історичні подробиці. Перемогу Франція здобула за високу ціну: під час боїв 1,4 млн осіб були убиті, 2 млн 800 тис. — поранені, 750 тис. залишилися інвалідами. Матеріальні збитки, завдані Франції війною, становили 200 млрд золотих франків.

Ж. Клемансо

2. ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦІЇ У 1917-1923 рр.

З листопада 1917 р. уряд Франції очолював лідер партії радикалів (Республіканської партії радикалів і радикал-соціалістів) Ж. Клемансо. Діяльність кабінету Клемансо в післявоєнний час розгорталася в обстановці небувалого патріотичного піднесення. День перемир’я з Німеччиною — 11 листопада 1918 р. — був оголошений національним святом. До інвалідів війни і колишніх фронтовиків ставились з підкресленою повагою: їм призначили особливі пенсії, які виплачували за рахунок репарацій з переможеної Німеччини.

Переведення економіки на мирні рейки відбувалося болісно, зменшувалась кількість робочих місць, знижувалася заробітна плата. На цьому тлі посилився робітничий рух. Вимоги робітників мали економічний характер.

За цих умов уряд Клемансо встановив 8 -годинний робочий день на фабриках і заводах, дав дозвіл на укладення колективних договорів. Зарплата зросла на 20-25 %. Селянам надавали вигідні кредити. У країні встановили прогресивний податок на прибуток. Однак страйковий рух у країні тривав.

У цей час зріс вплив Французької соціалістичної партії (ФСП), що закликала до проведення соціально значущих реформ. Кількість членів Соціалістичної партії лише за два роки — з 1918 по 1920 — зросла більш ніж у п’ять разів.

Інший шлях обрали ліві соціалісти. У грудні 1920 р. вони вийшли зі складу Соціалістичної партії й створили Французьку комуністичну партію (ФКП). Її створення було пов’язане з Комінтерном, який спрямовував її діяльність.

У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Праві партії створили передвиборне об’єднання — Національний блок, за спиною якого стояв всемогутній «Коміте де форж». До складу цього блоку увійшла і партія радикалів. Виборча програма Національного блоку включала в себе вимоги забезпечення «соціального і релігійного миру», політичної стабільності в суспільстві, захисту республіканського ладу.

А. Мільєран

Р. Пуанкаре

Більшість виборців проголосувала за програму Національного блоку. Новий уряд Франції, який одержав назву «Національний», спочатку очолив Ж. Клемансо, а із січня 1920 р. його змінив колишній соціалісті. Мільєран.

У центрі уваги діяльності Національного уряду була відбудова економіки, подолання соціально-економічної кризи. Для встановлення режиму економії кабінет Мільєрана припинив дію закону про 8-годинний робочий день, посилив податковий прес, заморозив підвищення заробітної плати.

Із січня 1922 р. Національний уряд очолив Р. Пуанкаре. Р. Пуанкаре головну увагу зосередив на подальшому послабленні Німеччини — споконвічного супротивника Франції. У січні 1923 р. Франція (спільно з Бельгією) окупувала індустріальне серце Німеччини — Рурську область.

3. ФРАНЦІЯ В ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ (1924-1929 рр.). УРЯД НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ

У травні 1924 р. у Франції відбулися чергові парламентські вибори, на яких більшість голосів отримав так званий Лівий блок. Лівий блок (або «Картель лівих») являв собою об’єднання радикалів і соціалістів.

Зазнавши поразки на виборах, уряд Пуанкаре пішов у відставку. До влади прийшов уряд, який очолив лідер радикалів Е. Ерріо. Уряд лівого блоку на чолі з Е. Ерріо оголосив політичну амністію. Значну частину залізничників, звільнених за участь у страйку з 1920 р., відновили на роботі. Було асигновано 300 млн франків на потреби житлового будівництва. З Рурської області евакуювалися французькі війська.

На цьому внутрішньополітичному тлі Франція розв’язала колоніальні війни в Сирії і Марокко, що значно підвищило непрямі податки з населення. Соціалісти виражали невдоволення політикою уряду. За цих обставин до влади повернувся Р. Пуанкаре, який сформував уряд Національної єдності (1926—1929 рр.), що спирався на широкий спектр політичних партій (від радикалів до правих).

Парламент надав новому уряду фактично необмежені повноваження для проведення фінансової реформи. Пуанкаре здійснив план стабілізації фінансів. Були значно підвищені непрямі податки, а також тарифи на залізницях і водяних шляхах. Уряд скоротив платню державним службовцям і пенсії інвалідам війни. У грудні 1926 р. провели девальвацію франка.

За темпами промислового розвитку в роки стабілізації (1924—1929 рр.) Франція випереджала Німеччину і Велику Британію й поступалась лише США.

4. ЕКОНОМІЧНА КРИЗА

Восени 1930 р., дещо пізніше, ніж в інших західних країнах, у Франції розпочалася затяжна економічна криза, що тривала до 1935 р. включно (значно довше, ніж у США, Великій Британії і Німеччині).

За роки кризи продукція французької машинобудівної промисловості скоротилася на 69 % порівняно з 1929 р., виплавка чавуну і сталі — майже на 50 %. Зменшилося виробництво автомобілів, кольорових металів, текстилю.

Зовнішня торгівля за роки кризи зменшилася більше, ніж удвічі. Імпорт і експорт скоротився на 65 % від рівня 1930 р.

Від кризи сильно постраждало селянство. Внаслідок несплати боргів, податків і орендної плати масового характеру набув продаж майна селянами.

Теорія англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946 рр.), або кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної економічної теорії, сутність якої — державне регулювання економіки. За Дж Кейнсом, капіталізм може існувати лише за активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, суттєвого розширення функцій держави.

Дж. Кейнс

Екстремізм (від лат. extremus — крайній) — прихильність у політиці й ідеології до крайніх поглядів і дій. Екстремізм — характерна риса радикальних партій, груп, рухів (анархізм, фашизм, нацизм, комунізм, релігійний фундаменталізм). У політичному житті екстремізм знаходить вираження в насильницьких діях, спрямованих на дестабілізацію і руйнування сформованих суспільних інститутів і структур (організацію заворушень, терористичних акцій тощо).

Вихід із складного становища французький уряд шукав на шляху реформування економіки, використовуючи теорію англійського економіста Дж. Кейнса. Прихильників державного управління називали дирижистами (від французького слова «дириже» — управляти, керувати). Державне регулювання здійснювалось у межах ринкової економіки за дотримання принципу приватної власності і торкалося здебільшого державного сектору. Це державне регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної кризи, реформувати класичний капіталізм, надати існуючій економічній системі соціальної спрямованості.

5. НАРОСТАННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ЗАГРОЗИ

Під час першого періоду кризи у Франції при владі перебували уряди, представлені правими партіями (до травня 1932 р.). Серед правлячих кіл Франції поширювались ідеї обмеження демократії та встановлення «сильної влади».

Ще далі пішли французькі правоекстремістські організації, які пропонували встановити відкриту диктатуру. Найстарішою з них була «Ліга французької дії», заснована письменником і журналістом Ш. Морассом ще в 1889 р. Разом зі своєю філією «Королівськими молодчиками» вона не приховувала своїх цілей — відновити монархію.

У 1927 р., спираючись на підтримку промисловців, приватних магнатів і правих парламентарів, відставний полковник К. де ля Рок організував лігу «Вогненні хрести» (чи «Бойові хрести»), що спочатку складалася лише з військових, нагороджених у роки війни медаллю «Бойовий хрест». Виступаючи з більш поміркованих позицій з туманним гаслом «Нехай усе зміниться!», «Вогненні хрести» вміло грали на націоналістичних і патріотичних почуттях французів. Чисельність ліги на 1934 р. становила 150 тис. осіб, вона володіла власними збройними загонами, системою зв’язку і навіть літаками.

Антипарламентську і антиреспубліканську діяльність розгорнула фашистська організація «Французька солідарність», що фінансувалася з Рима і Берліна. Вона виникла в 1930-ті роки.

В умовах економічної кризи відбувалася консолідація французьких фашистів. Приводом для відкритого виступу проти парламенту й уряду став скандал у зв’язку з викриттям шахрайства якогось афериста Стависького, який від імені муніципального банку Байонни випустив фальшиві облігації.

6 лютого 1934 р. близько 40 тис. колишніх фронтовиків і активістів з різних військових і фашистських ліг вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будинок французького парламенту. Однак спроба державного перевороту не мала успіху. На допомогу поліції прийшли рядові парижани.

6. НАРОДНИЙ ФРОНТ І ЙОГО УРЯДИ

Події в лютому показали, що у Франції було кому захищати ідеали свободи і демократії. У столиці під антифашистськими гаслами відбувалися масові демонстрації. 12-13 лютого 1934 р. по всій країні прокотився загальний політичний страйк, у якому взяли участь 4,5 млн. осіб. Уперше в демонстраціях і страйках разом брали участь соціалісти, комуністи, радикали, члени профспілок, інтелігенція, представники масових демократичних організацій, безпартійні.

Найважливішим наслідком лютневих подій 1934 р. стало створення Народного фронту — об’єднання демократичних сил країни.

У липні 1934 р. Соціалістична партія, очолювана Л. Блюмом, підписала з Комуністичною партією (її лідером був М. Торез) пакт «Про єдність дій проти фашизму».

У 1935 р. до пакту долучилися радикали на чолі з Е. Даладьє, якого підтримували дрібні і середні підприємці, частина робітників, інтелігенція.

На січень 1936 р. була вироблена програма Народного фронту.

Спроба захоплення французького парламенту фашистськими силами. Париж, 1934 р.

Основні політичні вимоги Народного фронту:

• викорінення фашизму, розпуск фашистських організацій, «чистка» в армії;

• підтримка антигітлерівської зовнішньої політики, створення системи колективної безпеки;

• демократизація освіти;

• скасування законів, спрямованих проти свободи друку.

Основні соціально-економічні вимоги Народного фронту:

• націоналізація Французького банку;

• націоналізація військової промисловості;

• реформа оподаткування, скорочення робочого тижня до 40 годин;

• створення національної фундації безробіття, збільшення робочих місць;

• широка організація громадських робіт;

• регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію на користь виробників, підтримка селянських кооперативних товариств і ін.

Народний фронт виступив з цією програмою на парламентських виборах у травні 1936 р. і здобув блискучу перемогу. Йому віддали свої голоси 57 % виборців. Соціалісти одержали 149 мандатів, радикали — 109, комуністи — 72. Уряд Народного фронту сформував соціаліст Л. Блюм. Комуністи не стали членами уряду, але заявили про його підтримку в парламенті.

Прихід до влади уряду Народного фронту ознаменувався новою хвилею страйків. У травні—червні 1936 р. страйкували 2 млн осіб. У страйках і виступах брали участь в минулому зовсім пасивні верстви суспільства — службовці, персонал кафе, ресторанів, готелів, універмагів, ательє тощо. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати, впровадження оплачуваних відпусток і визнання профспілок. Новий уряд був змушений розпочати свою діяльність з улагоджування найбільшого в історії Франції трудового конфлікту.

7 червня було укладено угоду між Загальною конфедерацією праці і Загальною конфедерацією підприємців. За цією угодою страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов’язувалися укласти колективний договір із профспілками. Законодавчо був встановлений 40-годинний робочий тиждень, впроваджувалися оплачувані відпустки.

Згодом ухвалили закони про великі кредити на громадські роботи, що дозволило зменшити безробіття; про соціальне страхування. Службовці одержали надбавку до заробітної плати і до пенсії, дрібні підприємці — кредити. Проти фашистів був спрямований закон «Про розпуск військових ліг», проти монополій — «Про часткову націоналізацію воєнної промисловості і встановлення державного контролю над Французьким банком». Загалом уряд Народного фронту прийняв 133 закони.

Однак у лютому 1937 р. Л. Блюм оголосив, що з березня настала «пауза» у проведенні реформ. Представники великого капіталу чинили опір реформам уряду, бо бачили в них вияв небезпеки «червоної загрози». При цьому провину перекладали на робітників, які нібито «не хочуть працювати» і «люблять страйкувати», а також на Народний фронт, який «не вміє управляти». Фашистські елементи розгорнули кампанію наклепів і терору. З березня 1937 р. розпочалися відкриті збройні напади на робітничі мітинги.

Зростання цін і інфляція, саботаж реформ різко погіршили економічне становище країни. Виникло масове розчарування в Народному фронті. Ця обставина ще більше ускладнювала відносини між партіями, які входили до складу Народного фронту.

Різко загострилися всередині Народного фронту і суперечності з питань зовнішньої політики. Зростаюча загроза з боку нацистської Німеччини змушувала Францію інтенсивно шукати союзників на міжнародній арені. Комуністи головні надії покладали на СРСР, соціалісти і радикали за стратегічного союзника бажали мати Велику Британію.

Свідчать документи. Із запису у щоденнику, зробленого міністром закордонних справ Франції Ж. Бонне (27 вересня 1938 р.)

Рада міністрів, ранок 27 вересня. Затяжні суперечки. Наголошую, що з червня ми двічі попереджали чехів, що в жодному разі не зможемо вступити у війну і що підтримаємо їх лише дипломатичним шляхом, найбільше — мобілізацією кількох контингентів...

...Вести війну немає можливості. Я проти загальної мобілізації. Потрібно за будь-яку ціну прагнути до угоди...

Чому Франція, яка мала зобов’язання перед Чехословаччиною щодо захисту її безпеки, підписала Мюнхенську угоду у вересні 1938 р.?

Едуард Даладьє (1884-1970 рр.) — французький державний і політичний діяч. За професією викладач історії і географії. Народився в сім’ї дрібного підприємця. Брав участь у Першій світовій війні як офіцер. За підтримкою Е. Ерріо був обраний у 1919 р. до парламенту від Радикал-соціалістичної партії, одним з лідерів якої був тривалий час. З 1924 по 1940 рр. (з невеликими перервами) обіймав міністерські посади, у 30-і роки очолював уряд Франції. У вересні 1938 р. Е. Даладьє поставив свій підпис під Мюнхенською угодою, що привело до окупації Чехословаччини гітлерівською Німеччиною. Після Мюнхена Е. Даладьє залякував населення воєнною загрозою з боку Німеччини і провів надзвичайні декрети, що скасували 40-годинний робочий тиждень та інші закони 1936 р. Це відбулося в листопаді, а в жовтні 1938 р. партія радикалів офіційно вийшла з Народного фронту, який фактично припинив своє існування.

В умовах протиріч Л. Блюм у червні 1937 р. подав у відставку. Розпочалася швидка зміна кабінетів. У квітні 1938 р. уряд очолив Е. Даладьє.

Діяльність Народного фронту сприяло формуванню у Франції громадянського суспільства і правової держави. З розпадом Народного фронту в політичному житті країни в переддень Другої світової війни відбулося зрушення вправо.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Якими були наслідки Першої світової війни для Франції?

2. Якими були особливості економічної кризи наприкінці 1920-х — початку 1930-х років у Франції?

3. У чому полягала відмінність у діяльності урядів Національної єдності і Лівого блоку?

4. Які партії входили до складу уряду Народного фронту?

5. Які реформи здійснив уряд Народного фронту в 1936-1937 рр.?

6. Покажіть на карті країни, які входили до складу Малої Антанти.

7. Поясніть значення понять: державне регулювання економіки, екстремізм.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чому уряду Народного фронту не вдалося утриматись при владі триваліший час?

2. Чому у Франції вдалося перешкодити приходу фашистів до влади?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Які факти історії Франції у 1918-1939 рр. свідчили про існування в країні правової держав и і громадянського суспільства?

2. З якої причини, на Ваш погляд, у Франції значно частіше, ніж у Великій Британії і США відбувалася зміна урядів? Наскільки цей процес відображав особливості політичної системи Франції?

3. Як Ви вважаєте, чи є актуальними ідеї кейнсіанства для економіки сучасної України?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1919-1924 рр. уряд Національного блоку при владі у Франції

1924-1926 рр. уряд Лівого блоку при владі у Франції

1926-1929 рр. уряд Національного єднання при владі у Франції

1936-1938 рр. уряд Народного фронту при владі у Франції

скачать dle 11.0фильмы бесплатно