§ 43—44. Воєнні дії в середині 1941—1942 рр.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

пояснювати перебіг бойових дій у 1941—1942 рр.; визначати причини перемог нацистської Німеччини та Японії в цей період; характеризувати зміни, які відбулися в Другій світовій війні після вступу до неї США.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Коли розпочалася Друга світова війна? 2. Які країни були союзниками Німеччини в 1939—1941 рр.?

1. ПІДГОТОВКА НІМЕЧЧИНИ ДО НАПАДУ НА СРСР. ПЛАН «БАРБАРОССА». Із завершенням воєнних дій у континентальній Європі Німеччина взяла під свій контроль величезний геополітичний простір. Вона окупувала Польщу, Нідерланди, Бельгію, Данію, Норвегію, Люксембург, значну частину Франції, Югославію, Грецію. Безпосередньо до Третього рейху увійшли: Саар, Австрія, Судетська область, Мемельська область. Залишки незалежної Чехії стали «протекторатом». Після захоплення Польщі до Третього рейху повернулися землі, що відійшли від Німеччини за Версальським договором: Данія втрачала частину Шлезвіг-Гольштейну, а Франція — Ельзас і Лотарингію. До складу Третього рейху від Югославії відійшли Словенія, Штирія та інші землі.

Важливою часткою підготовки Німеччини до війни із СРСР було використання промислових, сировинних, продовольчих та фінансових ресурсів поневолених країн.

Порівняно з німецьким промисловим потенціалом економічні потужності СРСР були не такими значними. Частка СРСР сягала 10% світового промислового виробництва. Хоча СРСР і випереджав Німеччину у виробництві танків, гармат, літаків, проте відставав у виготовленні автоматичної зброї, автотранспорту, засобів зв’язку, оптичних приладів тощо — тобто того, без чого сучасна війна була неможлива.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Значні території отримали союзники Німеччини. Угорщині відійшли землі від Словаччини (прикордонні території), Румунії (Трансильванія) та Югославії (Воєводина). Болгарія повернула собі Південну Добруджу, а також приєднала частину югославської та грецької Македонії, Фракію. Італія отримала деякі прикордонні території Франції, частини Греції та Югославії.

Союзні Німеччині держави несли тягар нерівноправних торговельних договорів. Вони були змушені за безцінь збувати в Німеччину свою аграрну продукцію в обмін на вироби промисловості, причому ціни диктував Рейхсбанк. На таких умовах до агресивного союзу з Німеччиною та Італією вступили Угорщина, Болгарія, Румунія, Хорватія, Словаччина та Фінляндія, а також «режим Віші» у Франції. Країни «осі» підтримувала Іспанія. Це не завадило А. Гітлеру подавати майбутню агресію проти СРСР як хрестовий похід проти більшовизму. Значних переваг держави «осі» досягли в Африці, Китаї та Індокитаї.

Значну частину стратегічної сировини відповідно до господарських договорів СРСР постачав до Німеччини. До початку війни вона отримала від СРСР не менш ніж 2 млн т зерна, кукурудзи, бобових, 1 млн т нафти, 100 тис. т бавовни, тисячі тонн кольорових металів тощо. Натомість із Німеччини в СРСР надходила значна кількість новітнього промислового обладнання, верстатів, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти знайомилися з німецькою промисловістю, у тому числі військовою.

18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав план «Барбаросса». Згідно з ним війна на сході мала розпочатися відразу після весняного бездоріжжя й закінчитися до настання зимових холодів, тобто відбутися протягом травня—листопада 1941 р. Приготування для здійснення операції мали бути завершені до 15 травня 1941 р. Проте події на Балканах змінили ці плани.

Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій: група армій «Північ» (командувач фельдмаршал В. Леєб), найсильніша група армій «Центр» (командувач фельдмаршал Ф. Бок), група армій «Південь» (командувач фельдмаршал Г. Рундштедт). Союзники Німеччини (Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія) виставили ще 29 дивізій та 16 бригад (за іншими даними — 42,5 дивізії).

Кожна група мала своє завдання і напрямок дій: «Північ» — Ленінград, «Центр» — Мінськ і Москва, «Південь» — Київ і далі на південь до Ростова-на-Дону. На території Норвегії та Фінляндії діяли німецька армія «Норвегія» і 2-га фінська армія. Армія «Норвегія» мала оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська — сприяти групі армій «Північ» у захопленні Ленінграда. Загалом німецьке угруповання разом із союзниками налічувало 190 дивізій — 5,5 млн солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків (за іншими даними: 166 дивізій — 4,306 млн особового складу, 42,6 тис. гармат і мінометів, 4,1 тис. танків і штурмових гармат, 4,8 тис. літаків).

Радянський Союз також готувався до війни. На червень 1941 р. на західному кордоні СРСР були зосереджені 171 дивізія Червоної армії — 3,25 млн осіб, 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8,6 тис. літаків (за іншими даними: 190 дивізій — 3,2 млн особового складу, 59,7 тис. гармат і мінометів, 15,6 тис. танків, 10,7 тис. літаків).

СТАЛІНСЬКА ВІЙСЬКОВА ДОКТРИНА

• Радянському Союзу ніколи не доведеться вести бойових дій на своїй території.

• Готуватися слід до наступальної (у випадку нападу противника), а не до оборонної війни.

• Будь-яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням пролетаріату країн Заходу.

ЗБРОЙНІ СИЛИ СРСР у 1939—1941 рр.

Німецькі війська перетинають кордон СРСР 21 червня 1941 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

29 червня 1941 р. з'явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи в боротьбі з Німеччиною. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (із 8 серпня — Ставка Верховного Головнокомандувача, очолювана Й. Сталіним) — вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Уся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО). Навколо великих промислових центрів формувалися укріпрайони, почалася евакуація промисловості та матеріальних цінностей на схід.

Наміри Червоної армії (план «Гроза») та й сама розстановка збройних сил на західному кордоні свідчили, що Й. Сталін готувався до наступальної, а не до оборонної війни проти Німеччини. Проте рівень підготовки й оснащення Червоної армії не відповідали сучасним вимогам. Значна частина техніки вимагала належної підготовки, особливо не вистачало засобів зв’язку і транспорту.

2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ ТА ЇЇ СОЮЗНИКІВ НА СРСР. Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р. Перш ніж гармати відкрили вогонь, сотні літаків перетнули радянські кордони й бомбардували 66 основних аеродромів, міста, у тому числі бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Незважаючи на відчайдушний опір, німецькі танкові колони просунулися на окремих ділянках у тил радянських військ на глибину до 50 км і подекуди перетнули навіть старий радянсько-польський кордон. Слід відзначити подвиг захисників Брестської фортеці, яка трималася два тижні, а останній її захисник склав зброю лише навесні 1942 р.

Головний удар німецькі війська завдавали проти військ Західного фронту (командувач генерал Д. Павлов). Уже в перші дні радянські війська на цьому напрямку були оточені (Білосток—Мінськ) і розгромлені. У полон потрапили 329 тис. солдатів, були захоплені 3,3 тис. танків, 1,8 тис. гармат. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ і продовжували рухатися на схід.

Група армій «Північ» успішно просувалася територією республік Балтії, захопивши Вільнюс, Ригу, підійшовши до Пскова й Новгорода. На цій ділянці фронту виникла загроза прориву німецьких військ до Ленінграда.

Проте в Україні просування німецьких військ було не таким успішним. У районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно розгорілась одна з найбільших у Другій світовій війні танкових битв, яка тривала п’ять діб. Хоча радянські механізовані корпуси зазнали цілковитої поразки, вони затримали просування німецьких військ на Київ.

У середині липня 1941 р. відбулася битва за Київ, Смоленськ, у районі Новгорода (Лузький оборонний рубіж). Ціною героїчних зусиль наступ німецьких військ за всіма напрямками було призупинено.

Німецькі солдати на Хрещатику в Києві у вересні 1941 р.

Хрещатик після підриву та пожежі 24—28 вересня 1941 р.

Лист до мами. Художник Микола Бут, 1970 р.

ПРИЧИНИ ПОРАЗОК ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ влітку-восени 1941 р.

• Німецька армія була краще підготовлена до ведення сучасної війни;

• радянським керівництвом було допущено грубі прорахунки у визначенні часу початку війни, побудові й розташуванні військ, їх підготовці;

• напередодні війни Й. Сталін відмовився привести війська західних округів у бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни;

• репресії 1937—1938 рр. знищили кращі офіцерські й командні кадри Червоної армії (загалом було репресовано 43 тис. осіб командного складу).

Наразившись на сильний опір, німецьке командування змінило напрямок головного удару в бік України. У серпні 1941 р. було завдано поразки військам Південного фронту (генерал І. Тюленєв) на Правобережжі. У районі Умані радянські війська були оточені й опинилися в полоні (103 тис. осіб). В облогу потрапила Одеса, оборона якої тривала з 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийшли до Дніпра майже по всій довжині його течії та захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські війська Південно-Західного фронту (командувач генерал-полковник М. Кирпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища, командувач фронту запросив дозвіл залишити Київ, але Й. Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало радянським військам. Німецькі війська, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові частини групи армій «Центр» повернули на південь, форсували Десну й теж вийшли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. вони з’єдналися. У результаті 665 тис. радянських солдатів потрапило в полон. М. Кирпонос під час спроби прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили до Києва.

У жовтні 1941 р. було захоплено Крим і взято в облогу Севастополь, який чинив опір 250 днів (30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р.). 16 жовтня 1941 р. радянські війська непомітно залишили Одесу.

Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5 млн км2 із населенням 74,5 млн осіб.

Наприкінці 1941 р. лише полоненими Червона армія втратила 3,8 млн осіб. За весь період війни в полон потрапило 4,5 млн радянських воїнів, а повернулося лише близько 2 млн осіб. Інші померли або були знищені в німецьких концентраційних таборах.

3. БИТВА ЗА МОСКВУ. Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.

24 вересня командувач групи армій «Центр» Ф. фон Бок скоригував план наступу й захоплення Москви («Тайфун»). Німецькі війська налічували 1,708 млн осіб, 13,5 тис. гармат і мінометів, 1,7 тис. танків і 1,3 тис. літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали у своєму складі 1,25 млн осіб, 7,6 тис. гармат і мінометів, 9,9 тис. танків, 677 літаків.

ЕВАКУАЦІЯ ВЕЛИКИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ*

* До весни 1942 р. до ладу було введено 1200 евакуйованих підприємств, а також 850 нових.

Військовий парад на Красній площі в Москві 7 листопада 1941 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

7 листопада 1941 р. в Москві (також у Куйбишеві та Воронежі) для піднесення морального духу відбулися військові паради на честь річниці Жовтневої революції. Військові частини, що брали участь у параді, одразу направляли на фронт. Щоб уникнути бомбардування, парад розпочався вранці значно раніше, ніж звичайно. У своїй промові Й. Сталін висловлював упевненість у майбутній перемозі.

Перший етап німецького наступу на Москву тривав із 30 вересня до початку листопада 1941 р. Німецьким військам вдалося оточити в районі Брянська й на захід від Вязьми та розгромити основні сили Західного фронту радянських військ (у полон потрапило 663 тис. солдатів, було захоплено 1,2 тис. танків, 5,4 тис. гармат), що прикривали Москву. Німецькі війська взяли міста Калінін (Твер), Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ, близько підійшли до Тули. Їхні танки стояли вже за 80—100 км від Москви.

Другий етап тривав із 15—18 листопада до початку грудня 1941 р. Німецькі війська намагалися знайти слабкі місця в обороні столиці й обхідними ударами оточити все московське угруповання радянських військ. Німецькі війська наблизилися до Москви, але зустріли відчайдушний опір радянських військ.

У той час як захисники Москви стримували наступ німецьких військ, командування накопичувало сили й готувало контрудар. До Москви було перекинуто частини з Далекого Сходу та Середньої Азії. Командувачем Західного фронту, що обороняв Москву, було призначено Георгія Жукова.

Після напружених оборонних боїв у ніч із 5 на 6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла в наступ. Розпочався третій етап битви за Москву (5 грудня 1941 — початок весни 1942 р.). У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100—300 км.

У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій «Центр» зазнала значних втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. осіб), у тому числі 11 танкових і чотири моторизовані. Загальні втрати Німеччини в битві за Москву сягали 500 тис. осіб, 1,3 тис. танків, 2,5 тис. гармат і 15 тис. автомашин.

Поразка під Москвою завдала остаточного удару по планах «блискавичної війни». Після цього розпочався загальний наступ Червоної армії на декількох ділянках фронту. Так, у районі Ленінграда було зірвано спробу німецьких військ створити подвійне кільце блокади міста. У районі Харкова в результаті наступу радянських військ утворився Барвінківський виступ, що був вдалим плацдармом для продовження наступу з метою визволення міста. Найбільш успішною під час зимової кампанії була Керченсько-Феодосійська операція (26 грудня 1941 — 2 січня 1942 р.), наслідком якої стало визволення Керченського півострова й послаблення німецького тиску на Севастополь.

4. ХІД ВІЙНИ НА РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОМУ ФРОНТІ НАВЕСНІ — ВЛІТКУ 1942 Р. Незважаючи на поразку під Москвою, стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. А. Гітлер планував на 1942 р. широкомасштабний наступ на південному фланзі радянсько-німецького фронту з метою оволодіти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Північного Кавказу й Закавказзя, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

Маршал Георгій Жуков

ЦІКАВІ ФАКТИ

Трагічної поразки радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня 1942 р. розпочався наступ радянських військ із Барвінківського виступу на Харків, але він мав катастрофічні наслідки. Радянський удар припав на район, де були зосереджені основні сили німецьких військ, що готувалися до наступу на південь. Після кривавих боїв дивізії трьох армій потрапили в оточення й були розгромлені. Радянські втрати складали: 227 тис. солдатів, 652 танки, 1,6 тис. гармат, 3,2 тис. мінометів. З оточення вдалося вирватися лише 22 тис. осіб.

Невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-га ударна армія намагалася зняти облогу з Ленінграда. Командувач армії генерал А. Власов здався в полон і згодом очолив Російську визвольну армію (РВА), яка воювала на боці Німеччини.

Цей наступ мав стати складовою загального плану А. Гітлера, який передбачав захоплення Суецького каналу, Близького Сходу й нафтових родовищ Перської затоки.

За рішенням Й. Сталіна радянські війська мали завдавати німецьким військам випереджальних ударів, не чекаючи початку їхнього наступу.

У квітні на Керченському півострові радянські частини готувалися перейти в наступ для зняття облоги із Севастополя. Однак вони зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Е. Манштейна. Червона армія втратила понад 200 тис. осіб і велику кількість зброї. Німецькі війська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджимушкайських каменоломнях.

Наступного удару німецька армія завдала по оточеному гарнізону Севастополя (2 червня — 4 липня 1942 р.). Німецькі війська, підтримувані румунськими частинами, вийшли до Північної бухти, і фортеця впала. Втрати радянських військ склали понад 200 тис. осіб.

Навесні 1942 р. південний фланг радянського фронту був значно ослаблений, а армія залишилася без резервів. У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту на Волгу та Північний Кавказ. У середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до річки Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Сталінградська битва тривала із 17 липня 1942 до 2 лютого 1943 р. і завершилася перемогою радянських військ.

Одночасно тривала битва за Кавказ, у якій радянська армія зуміла зупинити німецькі війська на Кавказьких перевалах.

5. СТВОРЕННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ. Із перших годин нападу Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки А. Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В. Черчилль заявив: «Кожний, хто воює проти А. Гітлера, — друг Англії, кожен, хто воює на його боці, — ворог Англії». 22 червня 1941 р. у зверненні до нації англійській прем’єр-міністр заявив, що Велика Британія надасть «Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе». Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Почала формуватися антигітлерівська коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою акцією СРСР і Великої Британії стала окупація Ірану з метою не допустити його зближення з Німеччиною.

14 серпня 1941 р. після зустрічі Т. Рузвельта та В. Черчилля з’явився документ під назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підґрунтя. До цієї угоди в грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Хартія стала першим документом, у якому були викладені цілі США і Великої Британії у війні й загальні положення післявоєнного облаштування світу. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.

1 жовтня 1941 р. між СРСР, США та Великою Британією в Москві була підписана угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Постачання почались одразу (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина). США надали безвідсотковий кредит в 1 млрд доларів (листопад 1941 р.). Крім США, військову продукцію до СРСР направляли Велика Британія й Канада.

Американський плакат, присвячений підписанню Декларації Об'єднаних Націй у 1942 р. (напис: «Об'єднані нації борються за свободу»)

ЦІКАВІ ФАКТИ

У грудні 1941 р. на СРСР було поширено дію законодавства США про ленд-ліз. Перша військова техніка (особливо танки) з'явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників переважно відбувалася північними морськими конвоями (до Мурманська та Архангельська) під охороною британських військово-морських сил, а також через Іран та Далекий Схід. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, із жовтня 1941 до червня 1942 р. СРСР отримав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Загалом СРСР отримав 4% (за іншими даними — 7—11%) зброї, обладнання від обсягу власного виробництва. На СРСР припала третина поставок США за ленд-лізом (10,8 млрд доларів із 30,3 млрд).

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США й Велика Британія, підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка спиралася на принципи і завдання Атлантичної хартії. Вони зобов’язалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорів, співпрацювати у війні й не укладати сепаратного миру. У Декларації зазначалося, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи й незалежності всіх народів.

В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.

26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великою Британією про союз у війні проти Німеччини та її сателітів (пособників) у Європі. Договір передбачав співробітництво й надання взаємної допомоги після війни. У Вашингтоні відбулися радянсько-американські переговори, які завершилися підписанням 11 червня 1942 р. угоди про взаємодопомогу й ведення війни проти агресорів. Обидві сторони зобов’язалися постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, розвивати торгівлю та здійснювати економічне співробітництво. Ці дві угоди завершили формування антигітлерівської коаліції.

Найголовнішим у відносинах між СРСР, США та Великою Британією стала проблема відкриття Другого фронту в Європі. Спочатку це планувалось на 1942 р.

6. НАПАД ЯПОНІЇ НА «ПЕРЛ-ХАРБОР» ТА ПОЧАТОК ВІЙНИ В ТИХОМУ ОКЕАНІ. Після підписання пакту 1940 р. Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом А.-Ф. Петена (липень 1941 р.) на право створення баз у французьких колоніях — Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі. Проникнення Японії до Індокитаю спонукало США до заморожування японського капіталу в американських банках і до ембарго (заборони) на постачання Японії нафти. Рішення США підтримали Велика Британія та Нідерланди. Унаслідок цього японська зовнішня торгівля скоротилася на 3/4, а імпорт нафти — на 9/10. Японська економіка опинилася на межі краху. 2 липня 1941 р. уряд Японії прийняв рішення «просуватися на південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія мала намір вступити в боротьбу зі США за панування в Тихому океані.

7 грудня 1941 р. японський флот атакував американську військово-морську базу «Перл-Харбор». США втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США й Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі США. Таким чином, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в Другу світову війну.

ВТРАТИ СРСР І НІМЕЧЧИНИ на 10 липня 1941 р.

Проаналізуйте таблицю. Чим було зумовлено таке співвідношення втрат між СРСР і Німеччиною?

Атака Японії на американську військово-морську базу «Перл-Харбор» на острові Оаху (Гаваї) 7 грудня 1941 р.

Протягом кількох місяців японські війська окупували Малайю, Гонконг, Сингапур, усі острови Індонезії, Філіппіни, висадились у Новій Гвінеї й підійшли до Австралії. Таким чином, було загарбано величезну територію з населенням 150 млн осіб і значними природними багатствами.

Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та острови Тихого океану, Японія намагалася оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.

7. ВІЙНА В ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ ТА СЕРЕДЗЕМНОМОР'Ї. На початку 1941 р. до Північної Африки на допомогу італійським військам прибув Німецький Африканський корпус на чолі з генералом Ервіном Роммелем. Його прибуття дало змогу не тільки зупинити успішний наступ англійський військ у Лівії, а й відкинути їх до Єгипту. У червні 1941 р. війська Е. Роммеля захопили Тобрук — ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. За це А. Гітлер присвоїв Е. Роммелю звання генерал-фельдмаршала. Успішні дії генерала принесли йому прізвисько «Лис пустелі». Ініціативою в Північній Африці заволоділи Німеччина та союзні з нею держави. Проте в тилу німецьких військ англійські війська утримували важливий стратегічний пункт Тобрук, який не давав Е. Роммелю продовжувати наступ. Усі спроби зломити опір англійської армії були невдалими. У листопаді 1941 р. англійські війська здійснили наступ зі звільнення Тобрука й знову оволоділи Кіренаїкою. Ці успіхи порушили морські перевезення Італії та Німеччини в Середземному морі й поставили корпус Е. Роммеля перед загрозою залишитися без підкріплення та припасів. Це примусило німецьке командування зосередити посилену увагу на Середземномор’ї.

8. КОРІННИЙ ПЕРЕЛОМ НА ТИХООКЕАНСЬКОМУ ТЕАТРІ БОЙОВИХ ДІЙ. До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах належала Німеччині та її союзникам. Союзники в антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація почала змінюватися.

Перші успіхи, що дозволили змінити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7—8 травня 1942 р. відбулася битва в Кораловому морі біля берегів Нової Гвінеї. Японська ударна ескадра, що рухалася для захоплення Порт-Морсбі, зазнала першої значної поразки. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі обох сторін не зробили жодного пострілу один по одному. Долю бою вирішила авіація. Японія, втративши один авіаносець, один есмінець та 80 літаків, змушена була відступити. Від планів вторгнення до Австралії їй довелося відмовитися.

4—6 червня 1942 р. біля атолу Мідуей японський флот (адмірал І. Ямамото) зазнав поразки від американського флоту (адмірал Ч. Німіц) і вже не зумів відновити свою могутність до кінця війни. У бою Японія втратила чотири авіаносці, один крейсер і 253 літаки, США — один авіаносець, один есмінець і 150 літаків.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Ключовим пунктом англійського панування в Середземному морі був острів Мальта. Спочатку німецька авіація й підводні човни разом з італійським флотом завдали досить відчутних ударів по англійському флоту в Середземномор'ї: було потоплено або виведено з ладу найбільші кораблі. Найвдаліша операція була проведена в Александрії 19 грудня 1941 р., коли італійськими диверсантами було пошкоджено два англійські лінкори. Потім почалися систематичні бомбардування Мальти, які мали завершитися німецьким десантом у липні 1942 р. Проте А. Гітлер віддав перевагу наступу Е. Роммеля, який мав захопити Александрію й Суецький канал. У березні італо-німецькі війська почали наступ у Єгипті й були з великими труднощами зупинені за 100 км від Александрії.

Битва біля атолу Мідуей. Червень 1942 р.

У результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і змушена була перейти до стратегічної оборони. Американці ж перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої тривали до лютого 1943 р. і завершилися поразкою Японії в цьому регіоні. Перемога американців у боротьбі на Тихому океані загалом означала перехід ініціативи до США.

ВИСНОВКИ

• У 1941—1942 рр. відбулися події, що стали визначальними для подальшого перебігу війни. У війну вступили й були втягнуті СРСР, Японія, США. Вона стала справді світовою.

• У 1941 р. зазнала краху стратегія «бліцкригу» для Німеччини, а в 1942 р. — і для Японії.

• Хоча Центральні держави утримували стратегічну ініціативу, але їх поразка була вже очевидною.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли Німеччина та її союзники здійснили напад на СРСР? Як називався план нападу на СРСР? 2. Поразка в якій битві перекреслила плани на «блискавичну» перемогу над СРСР? 3. Коли було створено антигітлерівську коаліцію? 4. Які держави були союзниками Німеччини? 5. Яка подія призвела до вступу США в Другу світову війну? 6. Що таке корінний перелом?

7. Якими були причини нападу Німеччини та її союзників на СРСР? 8. Визначте основні положення плану «Барбаросса». Чи вдалося його реалізувати? 9. Як розгорталися події на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.? Що зумовило поразку Червоної армії на початковому етапі війни? 10. Якою була роль битви за Москву в перебігу Другої світової війни? 11. Що зумовило поразки Червоної армії навесні 1942 р.? 12. Якими були причини нападу Японії на США? 13. Як розгорталися події війни в басейні Середземного моря й Північній Африці в другій половині 1941 — на початку 1942 р.?

14. Порівняйте сталінську і гітлерівську військові доктрини. 15. Складіть синхроністичну таблицю подій на фронтах Другої світової війни в 1941—1942 рр.

16. Маршал О. Василевський після війни стверджував, що вина Й. Сталіна в тому, що він «не вловив тієї межі, далі якої його політика ставала не тільки непотрібною, але й небезпечною. Таку межу потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йдеться? Дайте розгорнуту відповідь. 17. Втрати Червоної армії в 1941 р. складали 67% стрілецької зброї, 91 % танків, 90% гармат і мінометів, 90% літаків, майже весь кадровий склад армії. Як ви вважаєте, завдяки чому Радянському Союзу вдалося вистояти і перемогти у війні? Складіть есе.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно