ВСТУП

1. Головні риси світового розвитку в 1914-1945 рр.

XX ст. стало важливим етапом у розвитку людства. Світова цивілізація продовжила свій рух у напрямі подальшого становлення єдності світу в економічному, політичному, культурному плані.

Порівняно з попередніми століттями, складається враження, що людство стало рухатися швидше. Це зумовлено тим, що завдяки прогресу в техніці й науці економіка, а за нею й інші сфери людського життя, стали розвиватися значними темпами. Навіть за життя одного покоління докорінно змінилося все: навколишнє середовище, побут, техніка, поведінка тощо. Так, людина, що бачила політ першого літака (1903 р.), стала свідком польоту людини в космос (1961 р.). Як і в попередньому столітті, у першій половині XX ст. найбільші зрушення відбувалися на Заході (Західна Європа і США), який продовжував відігравати роль локомотива історії. Тут завершилось формування індустріального суспільства (машинне виробництво, масове виробництво, урбанізація, остаточне утвердження ринкових механізмів регулювання та ін.). Небачене до того зростання продуктивних сил і виробництва штовхало провідні країни світу до пошуку все нових ринків збуту і, відповідно, до гострої їх конкуренції. Переділивши світ між собою, вони у своїх колоніальних володіннях нещадно нищать традиційні системи господарювання, насильно втягують народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове господарство. Така економічна експансія Заходу зумовила те, що економіки країн стають взаємопов’язаними. Свідченням цього стала «велика депресія» 30-х років, яка, почавшись у США, охопила майже всі країни світу. У першій половині XX ст. відбувається зміна лідерів. Якщо у XIX ст. провідною державою світу була Англія, яку на початку XX ст. потіснила Німеччина, то у 20-ті роки остаточно утверджується економічне лідерство США.

Перша світова війна й особливо економічна криза 1929-1933 рр. сприяли становленню систем державного регулювання економіки. У деяких країнах відбулось повне одержавлення економіки (СРСР), в Італії, Німеччині та Японії був встановлений жорсткий державний контроль, проте в США, країнах Скандинавії знайшли більш дієвий, опосередкований вплив держави на економіку, який не призводив до деформації її структури.

З початку століття вагоме місце у промисловості провідних країн починають займати новітні галузі виробництва: хімічна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна та ін. Проте виплавка чавуну та сталі, виробництво машин і обладнання, добування основних сировинних ресурсів продовжують виступати головними показниками розвитку країни. Світова економіка й далі розвивається по екстенсивному шляху.

Початок становлення індустріального суспільства супроводжувався значним спрощенням соціальної структури суспільства попередньої доби. Головними прошарками суспільства стали підприємці і промисловці, з одного боку, наймане робітництво — з іншого. Станом на початок XX ст. така соціальна структура зазнала докорінних змін. Серед промисловців і підприємців виділилась фінансова олігархія, яка стала значною впливовою силою у політичному житті, у виробленні державного курсу. За нею не відставали нащадки колишніх могутніх аристократичних родів, що зберегли свої багатства і вплив. Разом ці дві групи становили еліту суспільства. Новим явищем стало формування середнього класу (середні і дрібні підприємці, чиновництво, творча і технічна інтелігенція, високооплачуване робітництво), від якого почала залежати внутрішня стабільність суспільства. Маючи свій бізнес, справу чи високооплачувану державну службу, вони були зацікавлені в проведенні такої внутрішньої політики, яка б унеможливила соціальні потрясіння.

У першій половині XX ст. найчисленнішою соціальною групою продовжувало залишатися наймане робітництво. Здобувши у запеклій боротьбі виборчі права, воно стало впливовою силою у політичному житті. Воно формувало основу масових партій і рухів. Але робітництво у XX ст. вже не становило єдину соціальну верству.

Серед нього виокремлюється досить численна група робітничої аристократії (працівники і працівниці з високими професійними навичками і зі значними доходами).

Відбулось розшарування серед робітників старих і нових галузей виробництва. Останні отримували значно вищі зарплати.

Відбулось загальне поліпшення життєвого рівня робітництва: скорочення робочого тижня з 70-60 до 40 годин; з’явилось трудове законодавство, система охорони праці, відпустки, що оплачуються тощо.

Проте ці позитивні зміни в основному торкалися країн Західної Європи і США.

Принципово нова система соціальної структури сформувалась у СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище зайняла партійно-бюрократична еліта. Попри проголошення робітництва авангардом суспільства, рівень його життя залишався дуже низьким.

Робітниці на радіозаводі, 1925 р.

Сім’я із середнього класу

Важливим явищем у соціальному розвитку стали значні темпи урбанізації. Населення міст швидко зростало. Відповідно скорочувалося сільське населення. На кінець 30-х років у більшості країн Європи міське населення перевищувало сільське.

У 1-й половині XX ст. розгорнувся процес емансипації жінок. У роки Першої світової війни жінки масово стали до верстатів. По війні майже у всіх країнах Європи вони отримали виборчі права. Однак продовжувала зберігатись дискримінація жінок: вони отримували меншу заробітну плату, ніж чоловіки за аналогічну роботу.

Перша світова війна загострила всі соціальні проблеми. В одних країнах накопичені суперечності вибухали революціями, в інших — правлячі еліти віддали перевагу проведенню досить глибоких політичних і соціальних реформ.

Після 44 років відносного миру Європу знову поглинув вир війн і потрясінь. Основною рушійною силою революцій стали масові робітничі партії. Соціальні революції охопили території Російської й Австро-Угорської імперій, Німеччини. Спочатку в ході них формувалося прагнення створити демократичні республіки з більш справедливим соціальним устроєм. Невдовзі через відсутність політичного досвіду все це обернулось обмеженням, а потім і ліквідацією демократичних інститутів влади, встановленням жорстоких форм правління і тоталітарних режимів.

В міру поглиблення революцій наростала і хвиля контрреволюції, яка у більшості випадків призвела до втрати демократичних завоювань народних мас: встановлення авторитарних режимів (Угорщина та ін.) або до домінування консервативних сил у подальші роки (Німеччина, Фінляндія та ін.).

У тих країнах, де вдалось уникнути революцій (Англія, Франція, Скандинавські країни та ін.) були проведені реформи в напрямі подальшого розвитку ліберальної демократії: розширені виборчі права, розвиток інститутів громадянського суспільства, розширення системи соціального захисту тощо.

Повоєнне загострення соціальної І політичної боротьби, криза існуючих інститутів влади породило і нове політичне явище — фашизм. Фашисти теж запропонували свої рецепти подальшого розвитку суспільства, але з повним запереченням демократії, з насадженням тоталітарної системи свого зразка.

Таким чином, після Першої світової війни перед людством відкрилися три перспективи подальшого розвитку: поступ ліберальної демократії, будівництво соціалізму (комунізму), фашизація. Зміст розвитку світу в 20-30-ті роки полягає в боротьбі цих напрямів. Зрештою, два останніх виявилися тупиковими гілками поступу людства. Фашизм удалося здолати після перемоги у Другій світовій війні. Комунізм не витримав протистояння «холодної війни».

Значний вплив на політичне життя у міжвоєнний період справляли національно-визвольні рухи. Народи, які були поневолені або зазнавали етнічних утисків, прагнули самостійно вирішувати свою долю. Спроби розв’язати національні проблеми після Першої світової війни не були успішними. Вони лише породили безліч нових суперечностей.

2. Періодизація світового розвитку першої половини XX ст.

Перша світова війна (1914-1918 рр.)

Боротьба провідних держав за гегемонію в світі, наміри знищити головних конкурентів, прагнення до зовнішньої експансії, гонка озброєнь штовхнули світ у вир війни. Вона стала підсумком розвитку міжнародних відносин кінця XIX — початку XX ст. Існування військово-політичних блоків (Антанта і Троїстий союз) втягнуло у війну 36 держав світу (67% населення планети). Бойові дії точились у Європі, Азії, Африці, на просторах Світового океану.

Особливості війни:

• стала глобальною;

• мала переважно загарбницький характер (крім Бельгії та Сербії, що стали жертвами агресії);

• масове використання новітніх видів зброї (потужні гармати, кулемети, літаки, танки, підводні човни тощо);

• існування безперервних ліній фронтів;

• мобілізація до армії значних людських ресурсів (70 млн осіб);

• величезні масштаби руйнувань;

• значні людські втрати: близько 10 млн осіб (з них 10% мирного населення);

• економічний потенціал і технологічний рівень виробництва, як ніколи, стали одними з вирішальних факторів перемоги у війні;

• війна потребувала відповідних структурних змін в системі державного управління, висвітлила всі негаразди в державній структурі влади;

• важливим фактором війни стала ідеологія, пропаганда, здатність мобілізувати і об’єднати населення навколо певної ідеї;

• відбулися докорінні зміни в стратегії і тактиці війни.

Війна створила цілий ряд прецедентів, які згодом ставали звичним явищем історії XX ст.: формування структури державного регулювання економікою; масові трудові мобілізації; насильне залучення іноземних робітників та робітниць для праці на підприємствах; тотальна війна (до повного вичерпання матеріальних і людських ресурсів); масові пропагандистські кампанії; знецінення людського життя; акти геноциду (знищення вірмен у Туреччині в 1915 р.); використання зброї масового знищення (хімічна зброя) тощо.

Повоєнна нестабільність (1918-1923 рр.)

Революції, реформи, перегляд кордонів, створення нової системи міжнародної безпеки, політична та економічна кризи призвели до:

• розгортання революційних процесів, наслідки яких у різних країнах були різними. Так, в Італії до влади прийшли фашисти (1922 р.), в Угорщині встановилася авторитарна диктатура (1920 р.), в СРСР — комуністична диктатура (1917-1918 рр.); в Німеччині постала Веймарська республіка (1919-1933 рр.), заснована на союзі соціал-демократії та військово-аристократичної верхівки;

• активізації демократичних і робітничих рухів, реформаторської діяльності урядів, спрямованої на зняття соціальної напруженості в суспільстві;

• розколу в робітничому русі, створення Комуністичного (який прагнув до реалізації ідеї світової революції) та Соціалістичного Інтернаціоналів, об’єднання профспілок;

• розроблення й підписання мирних договорів з країнами, що зазнали поразки у світовій війні;

• створення Версальсько-Вашингтонської системи.

Стабілізація (1924-1929 рр.)

У зазначений період країни Європи та США впоралися з наслідками війни, перевели господарство на мирні рейки, відбудували його і стали збільшувати темпи економічного розвитку. На просторах Євразії пощастило припинити збройну боротьбу. Для періоду стабілізації були характерними такі риси соціально-економічного та політичного розвитку країн:

• модернізація промислового виробництва, поява нових галузей, впровадження нової техніки і технологій, а також методів організації праці (конвеєризація, стандартизація, масове виробництво);

• стабілізація кредитно-фінансової системи;

• зменшення державного регулювання;

• зміни в політико-партійних структурах деяких країн;

• установлення авторитарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, утвердження фашистського режиму в Італії; відродження Російської імперії на новій ідеологічній основі у формі СРСР;

• формування нової системи європейської безпеки, послаблення Версальсько-Вашинггонської системи;

• суттєві зміни в ідейно-політичній, культурній, соціально-психологічній, моральній атмосфері західного суспільства (зростання ролі засобів масової інформації, демократизація одягу, особливо жіночого, розвиток спорту, туризму, поява нових жанрів мистецтв — джазу, мюзиклів тощо).

Символічне зображення «Великої депресії»

Велика депресія (1929-1933 рр.)

У 1929 р. світ опинився перед загрозою небаченої економічної кризи. Вона була світовою та безпрецедентною щодо глибини і тривалості.

Основні причини кризи:

• надзвичайно високий ступінь концентрації та монополізації (надмонополізація) капіталів і виробництва;

• перехід на технології масового виробництва, що не було підкріплено масовим споживанням;

• зменшення державного регулювання;

• нерівномірність розподілу національних багатств, вузькість внутрішнього ринку.

Криза охопила всі промислово розвинені країни, майже всі галузі економіки і тривала чотири роки.

Головний показник кризи — перевиробництво товарів.

Це призвело до банкрутства великої кількості підприємств, скорочення промислового виробництва майже на 80%, сільськогосподарського — на 30, торгівлі — майже на 70%, зростання безробіття (понад 30 млн осіб), зниження рівня життя. Активізувався робітничий, комуністичний, фашистський рухи.

Найбільше криза вдарила по тих країнах, які наприкінці 20-х рр. мали найвищі темпи розвитку економіки, — США та Німеччині.

Єдиною державою, що не зазнала кризи, був Радянський Союз, який на той момент розпочав форсовану індустріалізацію.

Назрівання Другої світової війни (1933-1939 рр.)

Криза загострила суперечності між країнами. Багато з них шукали виходу з неї поодинці, вдаючись до різних способів, нехтуючи інтересами інших держав. Це призвело до виникнення «торговельних війн» і міждержавних конфліктів.

У діях урядів різних країн світу можна вирізнити дві основні тенденції. Загалом вони прагнули розширити роль держави в економічному житті.

Так, США, Велика Британія, Канада, Скандинавські країни здійснили ліберальні реформи в інтересах широких верств населення, поширили державний контроль над економікою. Було закладено підвалини «держави процвітання».

У Німеччині, Італії, Угорщині, Болгарії, Японії утвердилися тоталітарні режими (фашистського типу), які шукали виходу з кризи через перегляд результатів Першої світової війни та воєнну експансію, претендуючи на світове панування. Завершилося формування тоталітарного режиму в СРСР, який у зовнішній політиці під комуністичними гаслами став на шлях територіальної та політичної експансії.

Це у другій половині 30-х рр. значно загострило протистояння демократії й тоталітаризму.

У деяких країнах (Франція, Іспанія, Чилі) на хвилі антифашистської боротьби до влади на певний час прийшли Народні фронти, котрі провели радикальні соціальні реформи. Над Іспанією, яка боролася проти фашизму, нависла загроза комуністичної диктатури; республіку було повалено і встановлено націоналістично-тоталітарний режим генерала Франко (1939 р.).

Зупинити мирними засобами просування тоталітарних держав до світового панування не поталанило, і світ поринув у Другу світову війну 1939-1945 рр.

Друга світова війна (1939-1945 рр.)

Всі ті проблеми, які не були розв’язані під час Першої світової війни і ті, що постали у 1920-1930-ті рр., призвели до вибуху Другої світової війни. У ній брали участь понад 72 держави, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точилися в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн км2 і на просторах Світового океану. За роки війни в армії воюючих держав було призвано 110 млн ос.

На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65-67 млн ос., 95 млн було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати становили 4 трлн дол.

Запитання та завдання

1. Обґрунтуйте періодизацію світового розвитку в міжвоєнні роки. 2. Визначте особливості Першої світової війни у порівнянні з війнами попередніх епох. 3. Розкрийте основні причини повоєнної нестабільності. 4. Чому період 1924-1929 рр. називають стабілізацією? 5. Як вплинула економічна криза на економічний, політичний, соціальний розвиток країн світу? 6. Які держави у 30-х рр. проводили агресивну політику? 7. Що поєднує Першу і Другу світові війни?

Запам’ятайте дати:

1914-1918 рр. — Перша світова війна.

1918-1923 рр. — повоєнна нестабільність.

1924-1929 рр. — стабілізація.

1929-1933 рр. — загальна світова економічна криза.

1933-1939 рр. — загострення суперечностей між державами. Назрівання Другої світової війни.

1939-1945 рр. — Друга світова війна.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно