§ 17. Відновлення польської державності. Становлення Другої Речі Посполитої. Чехословацька республіка

1. ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОЛЬЩІ

У результаті поділів Польщі наприкінці XVIII ст. між Росією, Австрією і Пруссією польський народ надовго втратив свою державність.

Після Лютневої революції 1917 р. у Росії в документах Петроградської Ради і Тимчасового уряду з’явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Розпочалося формування польських військових частин у Росії.

10 листопада у Варшаву повернувся звільнений з в’язниці в Німеччині Ю. Пілсудський. 11 листопада 1918 р. Регентська рада передала йому військову владу, а через три дні і всю повноту громадянської влади в новій державі.

За розпорядженням Пілсудського 18 листопада було сформовано новий уряд на чолі з Є. Морачевським. Незабаром самого Ю. Пілсудського оголосили тимчасовим «начальником держави».

У січні 1919 р. відбулися вибори до Установчого сейму. Вони принесли успіх правим і центристським партіям — Національно-демократичній (членів цієї партії називали «ендеками»), християнським демократам і людовіям (селянська партія Сторонництва Людова). Уряд очолив відомий громадський діяч, піаніст і композитор І. Падеревський.

У лютому 1919 р. сейм ухвалив закон про тимчасову організацію державної влади, який називали «малою конституцією», і розпочав розробку проекту конституції Другої Речі Посполитої.

Річ Посполита — офіційна назва об’єднаної польсько-литовської держави з часів Люблінської унії (1569 р.) до третього, остаточного поділу Польщі (1795 р.).

Юзеф Пілсудський (1867-1935 рр.) — польський державний і політичний діяч. Народився у маєтку Зулов (поблизу Вільна). Навчався на медичному факультеті Харківського університету (виключений за участь у студентських виступах), згодом — у Віленському університеті. У 1892 р. у Вільно став одним із засновників Польської соціалістичної партії (ППС). У 1908 р. заснував у Галичині «Союз активної боротьби», який у 1910 р. організував у Львові нелегальну воєнізовану організацію «Стрілецький союз». Під час Першої світової війни командував бригадою, сформованою з поляків, яка у складі австро-угорської армії воювала на Східному фронті. У липні 1917 р. відмовився прийняти присягу кайзеру, внаслідок чого був заарештований і ув’язнений в Німеччині. Був прихильником так званої федеративної концепції, яка передбачала роз’єднання Російської імперії й утворення федерації в складі Польщі, України і Білорусії. Йому належить фраза: «Без незалежної України не може бути незалежної Польщі». Хоча, ставши в листопаді 1918 р. тимчасовим керівником Польської держави, він здійснював агресивну політику щодо Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

2. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ В ГАЛИЧИНІ

У листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, які раніше входили до складу Австро-Угорської імперії, було створено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).

Розпочалася польсько-українська війна. Вона тривала з листопада 1918 р. до липня 1919 р. Наприкінці 1918 р. польські війська захопили 10 із 59 повітів, у яких було проголошено владу ЗУНР.

У середині грудня для боротьби з поляками було створено Українську Галицьку армію (УРА), яка мала певні успіхи на початковому етапі війни. Однак навесні 1919 р. з Польщі в Галичину прийшло підкріплення — армія генерала Галлера чисельністю 60 тис. осіб. Під ударами супротивника Галицька армія змушена була відступити.

6-та бригада Української Галицької армії. 1919 р.

Закулісний торг на Паризькій мирній конференції завершився 25 червня 1919 р. визнанням правителями Антанти права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому передбачалося, що поляки управлятимуть цією територією тимчасово, вони повинні були надати краю автономію. Тим часом у першій половині липня 1919 р. польські війська окупували майже всю Східну Галичину, відтіснивши війська УГА до ріки Збруч.

3. «ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ » НА ПАРИЗЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ

«Польське питання» було одним з центральних на Паризькій конференції.

Великий порт Ґданськ (Данциг), розташований у гирлі польської ріки Вісли, оголошувався «вільним містом». Лише Велика Польща звільнилася від німецького панування в результаті національного повстання в грудні 1918 р. і ввійшла до складу Польської держави.

У результаті плебісциту, проведеного в розпалі польсько-радянської війни в 1920 р., в умовах активізації місцевого німецького населення, підтриманого німецьким урядом, Вармія і Мазура залишилися в складі Німеччини.

Польське населення Сілезії вело завзяту боротьбу за возз’єднання з Польщею й у результаті трьох повстань — у 1919, 1920, 1921 рр. — домоглося того, що західні держави були змушені передати Польщі частину Верхньої Сілезії. Східний кордон проходив по так званій «лінії Керзона».

«Лінія Керзона» — умовна назва лінії, рекомендована в грудні 1919 р. Верховною радою Антанти як східний кордон Польщі. Це була лінія, за межами якої (на схід) поляки не становили більшості населення. Назву одержала від прізвища міністра закордонних справ Великої Британії в 1919-1924 рр. Дж. Керзона.

4. ПОЛЬСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКА ВІЙНА 1920 р.

Лідер Польщі Ю. Пілсудський вороже ставився і до Російської імперії, і до радянської Росії, і до білогвардійців.

За умовами Варшавського договору (квітень 1920 р.) уряд Ю. Пілсудського відмовлявся від претензій розширити кордони Речі Посполитої (тобто до першого поділу Речі Посполитої у 1772 р.) і визнав територію Наддніпрянської України, яка була окупована більшовицькими військами, за УНР.

Військова конвенція, укладена 24 квітня 1920 р. між Польщею й УНР, проголошувала армії обох держав союзниками в боротьбі за визволення Польщі й УНР і була спрямована проти подальшої більшовицької експансії на Захід.

25 квітня 1920 р. об’єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських військовослужбовців) вибили червоноармійські частини з Житомира, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 р. вступили в Київ. Однак успішний наступ на Київ не спричинив антибільшовицького повстання, на яке розраховував глава Директорії УНР С. Петлюра.

Через місяць боїв більшовицьке командування зосередило проти об’єднаних польсько-українських військ величезні військові сили. Війська Південно-Західного фронту наступали на Львів, а частини Західного фронту вийшли на варшавський напрямок.

Проте 15 серпня 1920 р. польські війська перейшли в рішучий наступ під Варшавою і розгромили частини Червоної армії. Радянська сторона була змушена підписати в жовтні 1920 р. перемир’я в Ризі. Польська влада фактично зрадила інтереси УНР, війська якої були роззброєні й інтерновані в польських таборах.

18 березня 1921 р. Польща, РРФСР, БРСР і УРСР підписали Ризький мирний договір. Західна Україна (Східна Галичина) і Західна Білорусія ввійшли до складу Польщі. Польща визнала існування УРСР.

Історичні подробиці. 69 % населення країни становили поляки, решта — національні меншини, з яких українці становили 14 % населення країни, євреї — 8 %, білоруси — 4 %, німці — 3 % і литовці — 1 %.

Остаточно територія Польщі сформувалася на 1923 р. До її складу входили західноукраїнські і західнобілоруські землі, а також Віленська область, захоплена у Литви ще в 1920 р.

Польські солдати демонструють бойові знамена РСЧА, захоплені в битві під Варшавою

5. СТАНОВЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В 1921-1926 рр.

У березні 1921 р. у Польщі ухвалили Конституцію Польської Республіки, яка установила парламентсько-демократичний лад у країні. Першим президентом країни обрали професора Г. Натуровича, який через тиждень загинув від руки фанатика-ендека. Новим президентом обрали ставленика центристських партій С. Войцеховського.

Уряду В. Грабського в 1923—1924 рр. вдалося здійснити реформи, які сприяли стабілізації й інтеграції економіки розрізнених земель. Східні райони, де проживали українці, білоруси, литовці, за рівнем економічного розвитку значно відставали від західних і центральних районів країни.

За політичне панування в країні вели боротьбу два основних угруповання - ендеки і прихильники Пілсудського. Боротьба загострилася в результаті виборів до парламенту у листопаді 1922 р., коли ендеки, християнські демократи і близькі до них партії, що об’єдналися в блок «Християнський союз національної єдності», узяли верх над прихильниками першого маршала Польщі Ю. Пілсудського (цього звання він був удостоєний у 1920 р.). Християнський союз підтримувала селянська партія «Пяст». Це політичне угруповання орієнтувалося на демократичний розвиток країни, консолідацію польської нації і союз з католицькою церквою, якій належала величезна роль у країні.

Прихильники Пілсудського дедалі більше віддавали перевагу авторитарним методам управління, хоча єдність країни, заснована на цінностях католицизму, для них також була першорядним завданням.

6. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1926 р. РЕЖИМ «САНАЦІЇ»

12 травня 1926 р. війська, якими командували віддані Пілсудському генерали й офіцери розпочали похід на Варшаву.

Як Пілсудський, так і уряд не прагнули перетворити конфлікт у громадянську війну. 14 травня президент С. Войцеховський і уряд В. Вітоса склали свої повноваження. Главою нового уряду за вказівкою Пілсудського призначили професора К. Бартеля. Самого Пілсудського абсолютною більшістю голосів депутатів Сейму і Сенату обрали президентом, але він демонстративно відмовився прийняти цей вибір, обійнявши посаду військового міністра і головного інспектора армії. За вимогою Пілсудського президентом країни став професор Львівського політехнічного інституту І. Мосцицький.

Прийшовши до влади (а він мав необмежений контроль над армією і над країною), Пілсудський наголошував, що стоїть поза класами і партіями. У 1926-1928 рр. і з 1930 до 1935 рр. (до своєї смерті) Пілсудський був прем’єр-міністром Польщі.

Санація (від лат. sanatio — лікування, оздоровлення) — з політичної точки зору — авторитарний режим в умовах кризи парламентаризму, спрямований на консолідацію нації, суспільства і держави шляхом досягнення балансу різних інтересів.

Режим, який очолював і уособлював Пілсудський, одержав назву «санація» («оздоровлення»).

Прихід Пілсудського до влади збігся з частковою стабілізацією польської економіки, чому сприяли як поліпшення економічної ситуації в Європі, так і загальний страйк англійських шахтарів, який привів до збільшення попиту на польське вугілля на європейських ринках.

З іншого боку, авторитарний режим прагнув централізувати управління країною, спираючись на військову силу. Діяльність опозиційних партій, які створили свій блок, усіляко переслідували.

Пілсудський нічого не зробив для припинення антиукраїнської політики місцевої польської адміністрації в Західній Україні. У вересні—жовтні 1930 р. за розпорядженням уряду на окупованих Польщею українських землях силами армії і поліції було здійснено репресивні акції щодо українського населення, розраховані на придушення українського національно-визвольного руху.

У 1935 р. ухвалено нову Конституцію Польщі, що зміцнила авторитарний режим. Після смерті Пілсудського в травні 1935 р. його необмежену владу успадкував Е. Ридз-Смігли, який обійняв посаду головного інспектора армії. Конституційні повноваження президента І. Мосцицького, якому Основний закон вперше надав великі повноваження, на практиці були значно обмежені.

7. УТВОРЕННЯ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

До Першої світової війни сучасні Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорщини, причому Чехія була традиційно найрозвиненішою в економічному відношенні частиною імперії Габсбургів.

Криваві події 1914—1918 рр. викликали на цих територіях імперії піднесення національно-визвольного руху, який спирався на підтримку Антанти.

У Чехії сформувалися два центри боротьби за здобуття суверенітету і національної незалежності.

Центри національно-визвольного руху в Чехії

Національний комітет у Празі прагнув зміцнити свою соціальну базу і посилити свій вплив на широкі верстви суспільства. Для цього у вересні 1918 р. було створено Соціалістичну раду, до складу якої увійшли соціал-демократи і соціалісти. Незабаром Національний комітет створили і в Словаччині.

28 жовтня 1918 р., коли стало відомо, що австро-угорський уряд погодився прийняти запропоновані президентом США В. Вільсоном умови миру, Національний комітет, перетворений у Національну раду, оголосив про утворення Чеської держави.

30 жовтня Національна рада Словаччини (також перетворена з Національного комітету Словаччини) заявила про відокремлення Словаччини від Угорщини і про приєднання її до Чехії. Так розпочалась історія Чехословаччини.

14 листопада Національні збори, сформовані шляхом розширення Національних рад Чехії і Словаччини, проголосили Чехословаччину республікою.

Перший уряд республіки сформував лідер Національно-демократичної партії К. Крамарж. Президентом республіки обрали Т. Масарика.

На території Словаччини в 1919 р. за активної допомоги угорської Червоної Армії створено Словацьку Радянську Республіку на російський взірець. Не маючи підтримки, це штучне утворення проіснувало менше місяця.

Томаш Масарик (1850-1937 рр.) — чехословацький політичний і державний діяч, один із творців Чехословацької держави. Народився у м. Годонині (Моравія). Закінчив гімназію в Брно і Віденський університет. У 1879-1882 рр. — доцент Віденського університету, у 1882-1914 рр. — професор філософії Празького університету. Засновник і ідеолог ліберальної Чеської народної партії, перейменованої в 1905 р. у Прогресивну партію, що виступала за автономію Чехії в складі Австро-Угорщини. Масарика неодноразово обирали до австрійського парламенту. З 1914 р. — в еміграції відстоював ідеї незалежності і суверенітету Чехословаччини. У 1916 р. очолив Чехословацьку національну раду в Парижі. Автор низки праць з соціології і філософії, критично ставився до марксистської теорії. Творець і перший президент (1918-1935 рр.) Чехословацької Республіки. У 1935 р. склав із себе повноваження президента і відійшов від політичного життя. Помер у 1937 р.

8. ПРИЄДНАННЯ ЗАКАРПАТТЯ ДО ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Після розпаду Австро-Угорщини більшість українського населення Закарпаття висловилася за об’єднання з УНР. Однак 8 травня 1919 р. створена представниками ужгородської, пряшівської і хустської рад Центральна Українська Народна Рада проголосила об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною.

За рішенням Паризької мирної конференції, на основі Сен-Жерменського мирного договору (10 вересня 1919 р.) Закарпаття переходило до складу Чехословаччини, де йому гарантували права автономії. Закарпаття виділили в окремий адміністративний край — Підкарпатську Русь, — очолюваний губернатором.

Українське населення краю в складі Чехословаччини не відчувало такої дискримінації, яку Польщі чи Румунії.

У 1920-х роках у регіоні поділили великі угорські маєтки, і близько 35 тис. селянських родин одержали додаткові ділянки розміром понад два акри.

Разючим контрастом порівняно з Польщею і Румунією було те, що чеський уряд у території, заселені українцями, вкладав більше коштів, ніж вилучав.

Різко збільшилася кількість освітніх закладів. Крім того, чехословацький уряд дозволив населенню Закарпаття користуватися в школах мовою на власний вибір.

Історичні подробиці. Територія Чехословаччини становила 140 тис. кв. км, а населення — близько 13,6 млн. осіб. Серед них: чехи — близько 7 млн., німці — 3 млн., словаки — 2 млн., угорці — 750 тис., українці — 500 тис., поляки — 100 тис. осіб.

Унітаризм — державний устрій, що характеризується централізованим управлінням адміністративно-територіальними одиницями і відсутністю відокремлених (самостійних) державних утворень.

9. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА В 1920—1930-ті РОКИ

20 лютого 1920 р. Національні збори ухвалили Конституцію Чехословацької Республіки.

З прийняттям конституції завершилося утворення Чехословацької Республіки. Остаточно кордони Чехословаччини визначили в 1919—1920 рр. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу Чехословацької держави ввійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпаття. За Конституцією 1920 р. Чехословаччина була унітарною державою.

Формально всі нації користувалися однаковими правами, але внесення до Основного закону положення про «єдину чехословацьку націю» означало, що не бралася до уваги національна самобутність словаків. Суперечності в різних сферах життя між чехами і словаками мали місце продовж всього існування Чехословацької Республіки.

Високий рівень економічного розвитку. Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш економічно розвинених країн Європи.

У Словаччині і Закарпатті переважав аграрний сектор, а життєвий рівень був значно нижчим, ніж у Чехії. У стабільну і високорозвинену країну безупинним потоком надходили інвестиції з Франції, Великої Британії, США, Бельгії» інших країн. Економічному розвитку сприяло співробітництво в 1920-х роках з Австрією та Італією. Лідером чехословацької економіки були всесвітньо відомі заводи «Шкода», де випускали автомобілі, авіамотори, літаки. Країна займала провідні позиції у світі з експорту взуття, бавовняних тканин, цукру, виробів зі скла.

Проте залежність економіки Чехословаччини від експорту поставила країну в складне становище під час світової економічної кризи. З особливою силою криза торкнулася національних регіонів — Словаччини і Закарпаття, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств.

Національні проблеми. У 1927 р. були обмежені права національних меншостей. У Словаччині і Підкарпатській Русі управління здійснювали губернатори, призначені Прагою.

У Словаччині політика «чехословаччизму», тобто відмова Праги визнати словаків як самостійну націю, викликала невдоволення серед населення. Католицька церква, що мала великий вплив на словацьке селянство, хворобливо реагувала на політику підтримки євангелістської церкви, яку впроваджував празький уряд.

Зовнішня політика. На міжнародній арені Чехословаччина прагнула підтримувати рівні відносини з усіма країнами але більшою мірою орієнтувалася на Францію. У 1920—1921 рр. Чехословаччина разом з Румунією і Королівством сербів, хорватів і словенців створила Малу Антанту, яка була важливою ланкою в системі воєнно-політичних союзів під егідою Франції.

У 1934 р. Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР, а в травні 1935 р. Чехословаччина і СРСР уклали договір про взаємну допомогу.

Однак уряд вважав договір із СРСР вимушеним кроком і відмовлявся розглядати його як основу державної безпеки своєї країни. У 1930-ті роки посилилося прагнення окремих кіл у країні піти на зближення з Німеччиною, особливо наполягали на такому курсі судетські німці.

10. СУДЕТСЬКА ПРОБЛЕМА. МЮНХЕНСЬКА ТРАГЕДІЯ

Активізація прихильників нацизму. Серед національних меншостей у найбільш привілейованому становищі були німці, які жили переважно в Судетській області. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера в Судетській області створили пронацистську Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка стала на шлях приєднання до «третього рейху».

Курс на зближення з Німеччиною. У травні 1935 р. на парламентських виборах партія судетських німців виборола 44 місця з 300 і стала другою за представництвом парламентською фракцією. Уряд чехословацько-німецької коаліції очолив відомий діяч Аграрної партії М. Годжа.

Президент Т. Масарик подав у відставку, мотивуючи це станом здоров’я. Главою держави обрали його соратника Е. Бенеша.

Зв’язки К. Генлейна з Гітлером зміцнювалися. У квітні 1933 р. Генлейн, дотримуючись указівок патрона, зажадав розширення автономії для Судетської області. Празький уряд не зміг взяти ситуацію під свій контроль.

У вересні 1938 р. судетські німці оголосили про свій розрив з урядом Чехословаччини. К. Генлейн зробив спробу щодо державного перевороту, але заколот придушили. Лідер судетських німців змушений був утекти до Німеччини.

Мюнхенська трагедія та її наслідки. 15 вересня 1938 р. Гітлер, приймаючи британського прем’єр-міністра Н. Чемберлена, вперше відкрито заявив про свій намір анексувати Судетську область, посилаючись на право населення цієї області на самовизначення. Над Європою нависла загроза війни.

Велика Британія і Франція пропонували уряду Чехословаччини погодитися з вимогами Німеччини, щоб уникнути війни.

Е. Бенеш — один із творців чехословацької державності

Уряд М. Годжи пішов у відставку. Напруження зростало. Франція оголосила про часткову мобілізацію збройних сил, розпочалася мобілізація королівського військово-морського флоту Великої Британії. Але народи цих країн категорично виступали проти війни з Німеччиною. За цих обставин уряди Великої Британії і Франції погодилися зустрітися з керівниками Німеччини й Італії на міжнародній конференції для обговорення проблеми Судетської області.

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася міжнародна конференція глав урядів чотирьох держав. Представників Чехословаччини на засідання, де вирішували долю їхньої країни, навіть не допустили. У результаті злочинної змови Судетську область передали Німеччині. Чехословаччина втратила 1/5 частину території і значну частину населення. Її кордон з Німеччиною пролягав тепер за 40 км від Праги. Мюнхенська угода зобов’язала Чехословаччину задовольнити домагання Польщі й Угорщини. Першій передали Тешинську область, другій — частину Словаччини і Закарпаття.

Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини в найсильнішу державу Центральної Європи. Усі малі країни цього регіону зрозуміли, що ні Ліга Націй, ні Велика Британія і Франція не можуть гарантувати їм суверенітет, і змушені були шукати шляхи зближення з Німеччиною.

У 1939 р. Чехословаччину розподілили й окупували війська нацистської Німеччини, а також хортистської Угорщини.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСМЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННАЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Хто був лідером польської держави у 1920-1930-х роках?

2. Які території увійшли до складу польської держави на 1923 р.?

3. Визначте основні передумови державного перевороту в Польщі в 1926 р.

4. Хто був першим президентом Чехословацької Республіки?

а) Е. Бенеш б) Т. Масарик в) К. Генлейн

5. Які народи жили на території Чехословаччини?

6. Розкажіть про процес створення суверенної Чехословацької Республіки.

7. Схарактеризуйте особливості міжнаціональних відносин у Чехословаччині в 1918-1939 рр.

8. Покажіть на карті: Чехію, Моравію, Сілезію, Словаччину, Закарпаття.

9. Поясніть значення понять: Річ Посполита, Лінія Керзона, санація, унітаризм.

II. Обговоріть у групі

1. У чому виявилася сутність режиму «санації»? Чи приніс він користь польській державі і суспільству?

2. Як більшовицько-польська війна позначилася на долях Польщі і України?

3. Більшість дослідників вважають, що в міжвоєнний період Чехословаччина була однією з найдемократичніших країн Європи. Чи поділяєте Ви таку точку зору?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, чому сьогодні в Польщі Пілсудський є одним з найшанованіших лідерів в історії?

2. Чим, на Ваш погляд, повчальна мюнхенська трагедія для сучасних політиків?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

28 жовтня 1918 р. проголошення утворення Чехословацької держави

7 листопада 1918 р. проголошення Польської Республіки

1920 р. радянсько-польська війна

березень 1921 р. підписано Ризький мирний договір

1926 р. державний переворот і встановлення режиму «санації»

29-30 вересня 1938 р. конференція в Мюнхені

скачать dle 11.0фильмы бесплатно